/Герої всередині нас/ волонтерка Тетяна Шапошник: “Поки є кому допомагати, треба допомагати”

12.01.2024 12:00

Героїв народжує час та випробовування. Сьогодні Україна переживає найважчі сторінки історії, адже в країні війна. Кожен з нас намагається робити все для збереження нашої держави. Разом з цим, є ті, хто вкладається у це завдання на максимум. Саме про них, героїв, які живуть всередині нас, ця серія відео. Щоб памʼятати та цінувати кожного, хто віддає свій дорогоцінний ресурс – час та життя задля збереження Свободи.

Першою героїнею серії відеоісторій про те, як миколаївці переживають війну, стала волонтерка Тетяна Шапошник. Кому допомагає, чому стала волонтеркою, які збори не підтримує та як ставиться до звинувачень у піарі на волонтерстві, у короткому відеопортреті від ПН TV та більш розширено у текстовій версії розмови.

– Як давно Ви займаєтеся волонтерством? Як прийшли до цього?

– Початок волонтерської діяльності в мене з 22 року. 22 серпня 2022 рік. Пішов дядько служить, пішов брат, служити, пішли родичі служити й виявилося, що потрібно було допомогти їм. Так і почалось, спочатку з братів, а потім вже пішли запити від військових з різних напрямків, які почали звертатися до мене.

– Ви допомагаєте багатьом бригадам. Як Ви знаходитесь, як вони до Вас звертаються?

– Самі мене знаходять. Спочатку були родичі там, а тепер уже багато друзів, з якими ми тут у цивільному житті спілкувались, дружили. Всі зараз воюють. Тобто спочатку друзі, а потім пішло “сарафанне радіо”. Дуже багато запитів і в Тікток, і в Інстаграмі пишуть. Ті, кого я взагалі не знаю. Заходжу на їхню сторінку, дивлюся, вирішую довіряю чи не довіряю. Іноді так напишуть, що от прямо в душу мені розкажуть якусь історію свою і все, я не можу, не можу не допомогти. Починаю з ними спілкуватися.

Був випадок, коли написали мені хлопці у Тіктоці, я зайшла до них, подивилась, бачу відео, де видно, що вони воюють. І ось буквально дві крайні машини їм вже передала. І тепер я з ними постійно, бо побувала там, на Донбасі, побачила на власні очі, як вони живуть, що вони роблять, бо вони мене завезли туди, куди зазвичай цивільних людей не возять. Після цього ще більше буду допомагати.

– Як долучаєте людей до зборів? Через які платформи, мережі?

– В основному через Інстаграм. Як кажуть, і матюками буває. Це якийсь мій підхід. Не знаю, може так неправильно, але коли по нормальному просиш людей, деякі відкликаються, допомагають, а дехто, навіть добрі знайомі, просто спостерігають, проходять мимо. Вони не хочуть сприймати цю війну. Не хочуть. Не розумію, як людям може бути настільки нецікаво і байдуже на підтримку тих, хто нас захищає. У Інстаграмі багато прошу допомагати репостами, пояснюю людям, як треба їх робити правильно. Не просто взяти фотку і собі кинуть на сторінку, а підписати, що ви знаєте цього волонтера, підкріпити попередні звіти, де видно, що там була передача машин, дронів, важкої великої техніки. Щоб було реально видно, що ось тут гроші ваші, які йдуть на потреби Збройних сил України, йдуть напряму.

Недорогі речі, типу планшета, щоб не втрачати час, я замовляю відразу на хлопців. Вони роблять мені звіт, і я вже тоді показую підписникам результат їхнього внеску. Буває так, що розлітається допис дуже швидко і закриваються збори швидко, а буває так, що місяцями просто чекаєш, поки воно збереться. Іноді пишуть вже нам не треба, бо людини вже немає. І тоді оцими ситуаціями, живими прикладами, цими переписками, я знову показую людям, що ось погляньте, будь ласка, до чого те, що ми довго тягнемо приводить. Людини не стало, кому допомагати? Поки це працює. Далі, як буде, не знаю, бо людство розслабилось. Геть не хочуть донатити.

– Дивилася Ваш прямий ефір, де до Вас зверталася дружина військового та просила допомогти зі збором. Ви їй порадили відкрити свою банку. Можете поділитися, як це робити? Який алгоритм дій, щоб воно дійсно працювало? Адже іноді є історія якась, яка чіпляє людей. Наприклад, Ваша історія, коли Ви збирали на автівку для брата. Можете розповісти на власному прикладі, що робити тим, хто хоче допомогти своїм близьким?

– Відкрити рахунок. У мене була моя неактивована картка “ПриватБанку”. На неї й відкрила збір. Все було ще не зареєстровано. Просто моя особиста картка, яка була нульова і я показала людям: “Дивіться, там ніяких доходів, витрат. Чиста карта”. І почала збирати гроші. Звичайно, показувала скріни, скільки пройшло коштів, скільки ми потім витратили та на що. Потім відкрили картку “Монобанку”, розібралася як відкрити банку. Це було дуже нескладно. Банка, простіше “ПриватБанку” тим, що там видно, скільки коштів та на що збирають. Тобто можна задати ціль. Або просто показувати автоматичний звіт про гроші, які надходять на цю банку.

– Що краще працює? Загальний збір на велику суму на різні потреби чи краще вказати на що саме збір і скільки залишилося до його закриття?

– Збирати конкретно на одну машину легше особисто для мене. Фізично легше купити машину, загнати її одну і збирати далі на іншу машину. Але коли є велика сума, то, звичайно, це все швидше відбувається. Тобто у мене є певна сума, я знаю, де це замовити та купити. Набагато легше, коли в тебе є запас грошей, тоді це швидше і більше допомоги можна надати.

– На що важче збирати гроші?

– На дрони чогось люди не дуже хочуть донатити. Не знаю, чому люди вважають, що дрони це щось неважливе. Насправді дрони – це додаткові очі хлопців. І коли є певна сума грошей і є запит, то я знаходжу людей, знаю, де їх купити, де вони є у наявності. І їх відразу ж або відправляють, або я їду до Львова, забираю їх. Мені не важко поїхати у Львів за 600 кілометрів, від цієї точки, де я купую машини, забрати ці дрони й відразу їх відправити. Це набагато швидше, ніж я буду збирати ті ж 200 тисяч гривень. Фізично та морально це трохи важко, бо я одна, а їх багато. Тому у мене є постійний збір, щоб швидше допомагати, коли є критичні запити.

– Є відеоролики, де Ви переганяєте багато машин відразу. Хто Вам допомагає у цьому?

– Мої брати й сестра. У мене немає ніякої команди, фонду чи організації. Ми усім гуртом фарбуємо, ганяємо їх туди-сюди, дивимось по запчастинах.

– Ми розуміємо, що є якесь централізоване фінансування армії і є те, що просять купити військові, які виконують завдання. Як Ви перевіряєте військових, з якими працюєте?

– Я працюю тільки з тими, у кому я реально впевнена. Коли передаю автівку, то всі документи помічаю, що це не для продажу. Навіть тим, кого я особисто знаю. Знаю, що я приїду в будь-який момент і побачу те, що передала. Це не стосується дронів, бо це таке, що воно сьогодні є, а завтра його немає. Хлопці коли втрачають дрони, вони мені про це пишуть майже зі сльозами, бо коли втрачаються дрони, то це дуже важко для них.

– Були неприємні випадки з переданим майном?

– Якось мене попросили зробити колаборацію-збір, щоб допомогти розповсюдити інформацію. І ми дізналися, що ту річ, яку ми передали, хочуть перепродати. Ми дуже вчасно відреагували й забрали ту річ. Я її просто передала іншим хлопцям своїм, у яких я впевнена. А так всі мої всі хлопці такі, що там не буде такого, що я їм щось передам, а вони це продадуть.

– Волонтери часто закривають потребу, коли не може військова частина закупити централізовано через бюджет, через те, що, наприклад, той же дрон у них стоїть на озброєнні, а фактично його немає. Чи ставлять військові на баланс частини те, що отримують?

– Я передаю з рук в руки військовому. Далі вже їхня справа. Моя “ізюмінка” – я не передаю на частину. Я передаю тим, кому це потрібно. Бо я знаю такі випадки, і хлопці самі жалілися, що іноді речі, які вони передають на частину, просто десь зникають. Тому свій акт прийому-передачі я виписую конкретно від себе на військового. Тобто я подарувала військовому від себе за людські гроші, які зібрала.

Були такі випадки, коли у хлопців вимагали тепловізор поставити на баланс частини. Тоді я взяла номер тієї людини, яка це вимагала, подзвонила йому і сказала, що це мій особистий подарунок цій людині і я не хочу, щоб цей подарунок ставили на баланс частини. Не знаю, як так вийшло, але мені сказали, що питання нема, проблем нема і залишили тепловізор військовому, якому ми його подарували.

– Ви зареєстровані в реєстрі волонтерів. Чому це важливо для людей, які на свої банківські картки збирають гроші? Чи важко спілкуватися з державою, коли ти волонтер?

– Спочатку я не реєструвала себе офіційно, бо думала, що буду допомагати тільки родичам. Але коли пішли великі суми грошей на мою особисту картку, то розуміючи, що вона оподатковується і я маю показати, звідки цей дохід, то я взяла, і звернулась у податкову, щоб зареєструвати ці рахунки. З того дня, коли я почала збирати донати.

Я не знаю, що нас чекає після війни. Чесно, для мене це дуже велика загадка. Тому у мене велика стопка чеків та інших звітів, які я збираю до купи, щоб все було копійка до копійки, щоб бачили, куди ці кошти йдуть. Які я можу взяти документи при купівлі машини, бо це ж євробляхи не на наших номерах? Прошу розписку у продавця. Він мені пише розписку, що отримав таку суму за такий-то автомобіль. Ось такий мій документ, який підтверджує, що я купила цей автомобіль. Потім йде акт прийому-передачі, всі дані, VIN-коди, рік випуску, дані про військового, якому передала автівку. Рахунки, коли ідуть великі суми, треба обов'язково офіційно зареєструвати. Якщо це якісь разові збори, наприклад, коли дружина чоловіку захоче зібрати на рацію чи на дрон, як я це робила, то можна не реєструвати. Але коли вже пішли об'єми великі, то обовʼязково реєструвати, бо невідомо, хто прийде і коли прийде і скаже: “А де ти взяла гроші?”

У мене був випадок з “Монобанком”, коли до мене звернулися мої знайомі військові. Вони самі зібрали суму грошей і попросили мене купити та пригнати автівку. Військові мені перевели певну суму грошей на картку. Пройшло тижня два, ми вже машину купили, вже віддали, вона вже на фронті. І тут приходить питання від “Монобанку”: “Звідки у вас ці гроші? Яке джерело доходу?”. Я їм скинула всі документи, які мені видали, що картка зареєстрована, що я волонтер. Мені подякували та сказали, що можу далі працювати.

– Ви часто їздите на Донбас, на інші напрямки. Чим там живуть люди?

– Останній раз я відганяла машину і була в Бахмутському районі. Сім кілометрів від Бахмуту. Мене туди хлопці завезли, показали, як вони там воюють. Там були наші вороги, які вже удобрюють землю. І село повністю розбите. Але є одна хата, де там живуть люди, тримають господарство. Я не розумію, як вони там живуть. Немає ні будинків цілих, ні людей. Тільки військові, і цей один будинок, де одна сім'я живе. Десь за 20 кілометрів від Бахмута, є маленьке поселення. Так там і з дітьми люди є. І там є будинки, які спалені, зруйновані, а люди живуть. Видно, вже звикли до цього. Так само, в принципі, як і в нас тут. Адже теж є місця, де все розбити, але ми все одно продовжуємо жити.

– Деяких волонтерів звинувачують у піарі на зборах. У Вас на сторінці можна знайти дописи, де Ви звітуєте, як з фаєршоу машини заїжджають, на які люди задонатили. Є допис, де Ви на руїнах у білому платті. Нещодавно блогер Лачен написав, що сьогодні волонтери вимушені й співати, і танцювати, і щось постійно вигадувати, бо впали збори. Можете розказати для чого Ви робите такі відео?

– Щоб показати людям правду. Щоб не просто там з новин прочитали. Коли ми в Миколаєві на руїнах фотографувалися, то це у людей викликало якесь обурення. Але це була фотосесія не для красоти, а щоб показати що ми незламні, що ми рухаємося далі, що ми можемо жити в таких умовах і продовжуємо щось робити для того, щоб Україна перемогла.

Автівки у диму – це, щоб показати людям результат їхньої небайдужості. Це ви задонатили, подивіться, як вийшло гарно. Це була чисто моя забаганка, бо мені хотілося показати все на фоні патріотичного диму, щоб люди зрозуміли, що була пророблена дуже велика робота. Рівно за місяць було придбано сім машин, підготовлено і загнано. Місяць – це короткий термін, як для такої кількості машин. Зазвичай ми за два-три тижні могли передати тільки одну, а тут днями та ночами ніхто не спав, всі були залучені максимально, щоб це було швидше. Бо я знала що хлопці чекають. І так, були і танці, було і що хочеш за донат. Ти плачеш буває інколи, і танцюєш, посміхаєшся, бо по різному хочеться людей спонукати допомагати.

– Що найбільше впливає на збори?

– Те, що викликає емоції…але найбільше людей спонукає біль. Коли показуєш прощання з молодими хлопцями. З нашими героями. У мене був випадок, коли я спілкувалася з командиром бригади, яким я загнала машину і через декілька днів узнала, що його вже немає. А я з ним от тільки розмовляла, домовлялась за дрони, що якщо їм потрібні дрони, то я їм їх привезу. І от мені подзвонили та повідомили, що його вже немає. Довго не могла змонтувати звіт. Для мене це морально важко, бо треба показати результат роботи, але не всі люди, які на тому відео, є.

Буває, що включаються якісь танці, щось там придумують, не щоб повеселитися, посміятися, а щоб трохи розрядити обстановку. Але в кінцевому підсумку “печальный контент людей впечатляет”. Дуже шкода, що так.

– Як Ви відпочиваєте, перемикайтеся емоційно, морально відновлюєтеся?

– Приїжджаю до дітей. Таким чином трохи відновлюсь. Але ж все одно – телефон. В основному в машині постійно. По 20 годин їду. Телефон не замовкає. І вдень, і вночі військові пишуть. Відповідаю вранці, чи зможу допомогти. Але все одно не можу відпочити. Не можу спати спокійно. Наче засинаю, бо хочу спати, але мозок не спить. Він там щось думає, щоб швидше знайти, дешевше. Дешевше і швидше – це саме головне.

– Як Ваша родина ставиться до вашої діяльності?

– Підтримують, але мене часто немає вдома. Діти сумують, але я їм пояснюю, що передала стільки-то машин. Ми спілкуємося з ними телефоном. Вони питають: “Скільки вже купила?” Кажу: “Дві”. “Треба ще дві й ти скоро приїдеш?”. Родина підтримує, бо все це потрібно до купки зібрати, а я ж сама, а треба рук багато, щоб це все загнати й перегнати.

– На Ваших зборах відображається вся та історія, про яку пишуть волонтери, що грошей стало менше?

– Майже люди не донатять. У мене ще десь там певна сума грошей є, і на деякі потреби вистачає. Я виставляю банку для зборів та постійно пишу: “Будь ласка, скільки можете”. Не пишу конкретно, що мені потрібно 200 тисяч зібрати за п'ять днів. Прошу просто регулярно донатити, бо витрачаю за день від 100 тисяч гривень, а збираю 2 тисячі. Якщо і надалі все буде йти такими темпами… Тому потрібен баланс між надходженнями й витратами.. Зараз поки витрачається те, що є. Потім знову буду активніше збирати.

– Який був найбільший донат?

– Сім з половиною, майже вісім мільйонів гривень за три дні. Це коли збирала на машини для 110-ї бригади. Був збір на дві машини. Написала військовому: “Будь ласка, якщо можете зняти відео звернення?” Я не завжди вимагаю відеозвернення, бо розумію, що у них немає часу це робити. Тому від себе показую, або машини, які в них розбиті. А тут написала, бо збір геть стоїть на місці. Військовий мені довго не відповідав. Потім вийшов на зв'язок і відповів, що на них наступає дуже багато російської техніки. “Нам зараз не до відео, - каже. Наші хлопці тут кожен метр вигризають, гинуть просто на кожному метрі, а ми повинні знімати відео та просити людей по копійці на машину”. Він просто з такою образою це написав, що мене це дуже зачепило. І я виклала це собі в сторіс, а потім виставила в пост і написала: “Немає часу. Наступають”. Хтось підхопив цей пост і він розлетівся навіть до москви, до росії десь туди. Багато зірок репостили, я сама так зірок не знаю, але аудиторія велика була. Розлетівся цей допис і надонатили майже вісім мільйонів. Я така була рада, що зможу стільки всього хлопцям купити, що мені не потрібно на це все довго збирати. Це був рекорд.

– Ви казали, що до вас були погрози з боку росіян? Що писали?

– Не знаю, хто це писав і де вони взяли номер телефону. Може десь на фейсбуці, або в інстаграмі. Там раніше стояв номер, але я його давно прибрала. Написали з матюками в особисті повідомлення. Я ніяк не відреагувала. Просто заблокувала відразу. Погрожували. Не буду казати, які вони там словами використовували. Посміялася, видалила та роблю собі роботу далі.

– Деякі волонтери частину з грошей, які збирають, беруть на свою операційну діяльність, тобто на життя. Можливо, питання прозвучить грубо, але однак, коштом чого Ви живете?

– Ви заділи мою болючу тему. У мене в кінці 2021 року померли батьки. З різницею в 16 днів. Мати, а потім батько. Батько займався фермерством. Зараз цим намагаюсь займатися я. Продовжує батьківську справу. Тобто у мене залишився спадок від батьків. Дуже важка фізична робота, чесно. Як раз коли цю суму велику зібрала, то була на полі, сіяла пшеницю, “каталась” на сівалці з трактором. Якраз у мене там зв'язку не було нормального. Бачила, що там щось приходить, якісь донати. І так, поки займалась усіма справами робочими у селі, я живу в селі взагалі миколаївської області у батьківській хаті, сума та і зібралася.

Мене багато хто питає, чим займаєшся, бо я просто це не дуже показую. Хіба що коли на полі, то показую, що я там на тракторі катаюсь, чи ще щось таке. Хто знається на землеробстві, той розуміє, яка це робота важка і який там об'єм, і як там можна заробити, якщо це все з розумом робити. До цього я працювала в суді. Звільнилась, бо мені треба було цю землю батьківську правильно оформити, щоб відкрити собі ФОП, а держслужбовцю не можна це зробити. Тому я звільнилася з державної служби й займаюся цим.

– Часто поряд з грошами ходить історія політичних амбіцій. Багато військових, волонтерів або кличуть, або вони самі хочуть у політику. Чи є у Вас політичні амбіції?

– Я в політику не лізу, бо не хочу себе там бачити. Мені вже колись казали, що я молодець і пропонували взяти на якусь посаду. Це не моє. Я не політик. Політика – це грязь, а я дуже люблю, коли все чисто та прозоро. Коли кажуть, що волонтери крадуть гроші, беруть ці гроші, мої брати, що зі мною машини ганяють, шуткують, що я за копійку вдавиться і вдавити когось можу. Не дай Боже десь якась лишня копійка піде не туди, куди треба. В це багато хто не вірить, що можна все відправляти чисто на потреби військових. А як можна по іншому? Кожна покупка це звіт, це окрема папка, яка вдома в сейфі лежить. Якщо комусь дуже потрібно, є, там провокатори, які цікавляться, будь ласка, запрошую до себе в гості. Приїдьте, я вам все покажу, порахуйте подивитись, а тоді будемо далі розмовляти. Тому я іноді грубо відповідаю: “Не вірите, будь ласка, приїжджайте, дивіться, читайте, рахуйте собі і йдете справами займатися”.

– Навіщо взагалі потрібно донатити?

– Один військовий, якому я передавала майно якось сказав, що волонтери забезпечують більше, ніж ті, хто має це робити. Як таке може бути? Для мене це дуже великий знак питання, бо я цього не розумію. Думаю, кожен має свою думку з цього приводу, але всі військові, як один кажуть, що якби не волонтери, то їх вже не було б. Вибачте, волонтери закуповують все, аж до термобілизни. Надають і продукти. Є в мене така бригада танкістів, які просто голодні, холодні й в них нічого немає. Коли хтось мені якісь домашні пиріжки, тортики та кексики передає, то я все їм в коробку і відправляю. Вони там ледве не плачуть, бо немає забезпечення. Є такі бригади, які забезпечують класно, вони там взагалі не жаліються. Все від командування залежить.

Що там кажуть? Військові отримують по 100 тисяч по 130. Зараз же військовим як зробили? Отримують 100 тисяч тільки ті, які виходять на бойове завдання. І рахують дні. Скільки був на позиції, отака тобі надбавка до зарплати. Це буде смішно, але вони своїм коштом ремонтують ту техніку, яка стоїть на балансі частин. Купують туди запчастини, бо ремрота не може це все зробити, забезпечити. Для мене було дико, коли техніка стоїть на балансі частини, а ремонтують її звичайні хлопці зі своїх зарплат. І вони кажуть: “У нас теж сім'я, діти. Ми пішли з дому, треба ж якось сім'ю свою підтримувати”. Але все всеодно йде туди, на війну.

Пише мені днями військовий: “Отримаємо зарплату і з хлопцями скинемось на мавік 3Т”. Я кажу: “Вам потрібен мавік 3Т?”. Відповідає, що так, але просити соромно. До цього вони ж просили гроші на зарядну станцію. Сказала, щоб купували її, а дрон, який дорожчий рази у три, передам за зібрані гроші. Що тут ще можна коментувати?

– Можливо, Ви хочете щось додати?

– Хочу сказати, щоб люди не зупинялися і продовжували донатити. Якщо не можуть донатити, хай продовжують розповсюджувати інформацію про збори від перевірених волонтерів. Щоб підтримувати як можна, бо через волонтерів ми підтримуємо напряму військових. Багатьох військових волонтерів. Чесних волонтерів, вірю, теж багато. Як волонтер донатю іншим волонтерам, яким довіряю, тим, яких я знаю конкретно, які перевозять цю допомогу і передають з рук в руки. Прошу людей просто реально не зупинятися, допомагати й підтримувати військових. Чим можемо.

Військові кажуть: “Якщо тил забуде про фронт, то фронт буде там де тил”. Як мені розказували хлопці з нашої бригади миколаївської, що вже рік вони тримають оборону в одному місці, з якого якщо вони на крок назад відійдуть, то буде пряма дорога сюди. Військові тримаються на волонтерах, бо ми їх забезпечуємо всім, чим тільки можемо. Вони не відпочивають, і ми не маємо права відпочивати. Військові воюють. Ми маємо також воювати не тут між собою, а збирати, допомагати.

Я не можу піти в ресторан погуляти, знаючи, що мої друзі військові сидять в окопі. В холодному, мокрому, брудному окопі. Не можу собі дозволити піти десь в кафе спокійно, бо мій знайомий пише та скидає фото того, як проснувся мокрий до трусів через воду в окопі. Як я маю на це реагувати? Як нормальна людина на це відреагує? Побувала у тих місцях, де вони живуть. Умови так собі. Добре, що груба є і топиться, а є такі місця, в яких немає буржуйки. Всі сплять на купі, не якась окрема кімната, де ти можеш собі відпочити. Як це грітись окопними свічками? Ми тут в машині ночували в Запоріжжі, замерзли до кісток. Просто дуже холодно, а наші військові сидять у ямі. В мокрій, сирій, брудній ямі й гріються окопними свічками. Я дуже сильно це все беру на себе, все через себе пропускаю. Тому я не можу, не збавлять темп, відпочивати, бо я знаю, що кожен день там мої друзі сидять в таких умовах. І вони дуже хочуть і додому, і по кафешках піти, і відпочити, і поспати в теплому ліжку, і побачити своїх рідних. Але вони цього не можуть зробити.

Тому я прошу людей допомагати. Спеціально кажу хлопцям: “Беріть мене туди от де прям повний капець. Відвезіть мене туди, я хочу це показати, хочу зняти на відео, хочеться своїми очима, побачити”. Вони ее дуже хочуть це робити, але я наполягаю. Щоб ви зрозуміли. Голе поле і там, в землі, живуть хлопці. Буржуйка якась малесенька, щоб не було видно й нечутно. Так і живуть.

Головне, щоб люди не забували про них, бо дуже багато військових прямо пишуть, що люди забувають, що у нас такий стан в країні, що люди про нас забувають. Ти кажеш сидиш тут температурою у 39 градусів по 14 годин на вулиці, хворий, не хворий, виконуєш завдання, і просиш людей: “Дайте нам по копійці”. Тому маємо допомагати поки живі ми, поки живі наші військові. На жаль, не всі вже, але поки є, кому допомагати треба допомагати.

Над матеріалом працювала Олександра Ющишена, спеціально для ПН

Проєкт реалізується за технічної підтримки ГО "Інститут масової інформації"

Фотофакт