«Миколаїв – це моє місто. І я хочу внести свій внесок у відновлення»: Інтервʼю ПН з головою Офісу посольства Данії у Миколаєві Якобом Хансеном

Миколаїв — одне з небагатьох українських міст, де працює окремий Офіс посольства іноземної держави. Його відкрила Данія, яка після початку повномасштабної війни стала основним іноземним партнером Миколаївщини. Відтоді вона допомагає і з терміновими ремонтами, і з проєктами, розрахованими на десятиліття вперед.

Очолює Офіс Якоб Торрільд Хансен — данець, який говорить українською, живе в Миколаєві і вважає місто своїм. У цьому інтерв’ю він розповідає, чому не може читати коментарі миколаївців, про потенціал підприємств у місті, системні проблеми з комунаціями, бюрократичні обмеження, і що потрібно, щоб Миколаїв став справді європейським містом.

— Данія активно допомагала у розробці майстер-плану для Миколаєва, який має лягти в основу нового Генплану міста. Яку філософію відбудови Миколаєва ви закладали у цей майстер-плану?

— Між містом Миколаїв і Миколаївщиною, і Данією є партнерство. У 2022, 2023, і частково у 2024 роках ми виконували роботи більш термінового характеру. Це, наприклад, всі ці станції де люди можуть набирати питну воду. Ми їх встановили силами різних партнерських організацій. Крім того, термінові роботи на "Миколаївоблтеплоенерго", "Миколаївводоканал", відновлення шкіл, особливо будівництво укриттів. Тобто робили все для того, щоб створити відповідні умови, аби люди уже сьогодні повернулись до Миколаєва і до громад в області.

Майстер-план прописаний до 2050 року. Я думаю, що для багатьох миколаївців це про дуже далеке майбутнє. Але ми це сприймаємо так, що ми маємо мати єдиний план розвитку, тому що це місто, яке потребує просто величезних інвестицій в інфраструктуру.На жаль, за останні 40 років в цей сектор було проінвестовано надзвичайно мало коштів. Звичайно, що росіяни завдали дуже великі пошкодження інфраструктури, водопостачання, цивільної інфраструктури, приватних будівель і таке інше. Але більшість тих питань, з якими ми стикаємось, вони системні. Тобто вони походять від того, що всі ці роки інвестицій в систему водопостачання, каналізації, електроенергії, опалення майже не було. Всі системи вже зіржавіли. Солона вода також негативно вплинула на всі труби, це пришвидшило корозію сталевих труб. Але стан корозії вже до цього моменту був на досить поганому рівні. Тому зробили майстер-план.

Ми зробили ту частину майстер-плану, яка стосується трьох сфер: сфера водопостачання і водовідведення, сфера енергетики, опалення і електроенергії і сфера поводження з відходами.

З водопостачанням ми працюємо з першого дня партнерства, тобто замінюємо труби, саме для водоканалу. Я зазвичай говорю, що вже більше десятка кілометрів труб замінено різними організаціями, тобто там є DRC (Данська рада у справах біженців, – ПН), НЕФКО (Північна екологічна фінансова корпорація, - ПН), всі ці проєкти вже завершені. В цьому році буде ще замінено 30 кілометрів труб разом з DRC. Там загалом 200 кілометрів труб, які потребують заміни. Цей процес триває і він прописаний у майстер-плані. Всі ті проєкти, які там розроблені, вони посилаються на єдиний план — відновлення і розвитку. Коли ми визначаємо, які потреби найнагальніші і з якою послідовністю все треба зробити, тоді є чітке розуміння. Це просто питання часу і грошей, за які терміни і як ми маємо це зробити.

Наша мета — це не тільки відновлення України, а й її вступ до Європейського Союзу. Є багато проєктів, які просто стосуються відновлення, повернення людей, шкіл. Але ж це не пов'язано зі вступом в ЄС, це просто хтось має зробити. Комерційно ти це не зробиш, і міський бюджет також не покриє все це, тому ми з цим допомагаємо. Але коли ми говоримо про системний підхід, то зараз будуть побудовані зовсім нові водоочисні споруди для "Миколаївводоканалу". Це буде за європейською технологією, з європейським розумінням енергоефективності, якої взагалі не було в радянські часи. Таке враження, що в ті часи всі уявляли, що природні ресурси просто безмежні. І зараз, коли ми маємо ситуацію, де ціни на електроенергію, на газ, на все зростає, нам реально це дуже стримує загальний розвиток міста. Те, що міська рада має виділяти кошти не для доріг, не для лікарень, не для шкіл, а для своїх власних комунальних підприємств, тому що вони мають величезні витрати на електроенергію чи інші базові потреби.

Тому всі ці зміни, які миколаївці дуже хочуть побачити, неможливо реалізувати одразу, через те, що у міста застаріла інфраструктура, яка є дуже не енергоефективною, ці питання потребують поетапного вирішення та фінансування. Головна філософія майстер-плану — це європейський рівень енергоефективності і екології. Ми маємо все не тільки відбудувати, а зробити кращим і більш сучасним.

— У Данії є досвід в сучасному містобудуванні, перебудові колишніх промислових зон, зокрема читала про вашу концепцію пʼятихвилинного міста. Які підходи або урбаністичні моделі Данія пропонує для сучасного розвитку Миколаєва?

— Це також частина майстер-плану. Це модель осучаснення порту в данському місті Ольборг. Вже було розпочато у 2023 році співпрацю між містами Ольборг і Миколаїв. Тобто, головний архітектор Євген Поляков, його команда, заступники мера та інші посадовці міської влади декілька разів відвідували Ольборг, спілкувалися з головним архітектором міста. 40-50 років тому в Ольборзі також було кораблебудування. Там був величезний порт, термінали і таке інше, і мали більш-менш аналогічну ситуацію з тим, що сьогодні є в Миколаєві. Навколо Миколаєва є вода, але ми не маємо до неї доступу. Звісно, є "8 причал", приватні ділянки, де можна підходити до води, але ми дуже обмежені в русі як жителі цього міста. Тому показується досвід такої роботи і як це можна застосувати у Миколаєві. Щоб місто було привабливе для життя, щоб людям тут хотілося жити, були і місця для дозвілля. Наприклад, зараз ми купуємо тролейбуси 18 штук, це електротранспорт, щоб "Миколаївелектротранс" міг відкривати нові маршрути. Тому що всі старі радянські маршрути — це просто до заводу і назад додому. Ніби більше в житті людині нічого не потрібно. А ми хочемо, щоб пересуватись містом стало набагато легше, щоб людям було комфортно пересуватись не тільки на роботу, але й туди, де можна відпочивати і займатись своїм хобі.

— До війни були думки про трансформацію території колишнього 61-го заводу? Чи бачите ви потенціал в цій території? Чи розглядається ця локація як ядро майбутнього "інноваційного кластера" і що конкретно там можна реалізувати?

— Про нього також прописано досить змістовно в майстер-плані. Це наша ідея, тобто ми підказуємо миколаївцям, адже ми за вас не будемо це робити, але те, що пропонується в тому плані, це перетворення цього заводу на місце міського значення, яке буде публічно доступне для всіх. Тобто це має бути місце, де можна побудувати рекреаційні парки або взагалі просто відкрити це для публіки, як клуб або щось інше, тобто не завод. Це не про Європу сучасності, мати такий величезний завод всередині такого великого міста, як Миколаїв.Там є декілька пропозицій. Частину цього заводу, звичайно, можна використати для, можливо, ремонту малих човнів або для чогось іншого.

Але будь-який план з трансформації цього об'єкту слід розпочати з передачі його у власність територіальній громаді, адже наразі він перебуває в державній власності і тому будувати плани розбудови на цьому етапі зарано.

— Варто зазначити, що там два аварійні мости, які треба ремонтувати. Які найближчі кроки у реалізації цього проєкту? Чи є вже погоджені етапи чи дизайн-задуми? Та чи бачить Данія якісь виклики у реалізації цього задуму — інфраструктурні, бюрократичні, безпекові?

— Я думаю, перший крок — це передача з державної власності до міста. Потім можна вже конкретніше говорити, що треба робити конкретно з цим мостом, і з цим. Я думаю, більшість викликів є бюрократичними, тобто це саме питання спілкування міста Миколаєва з державою. Є досить багато об'єктів в центрі міста, які не контролюються міською радою, тому що вони перебувають в державній власності, це "Укроборонпром" або щось інше. Це, на мій погляд, дуже погано впливає на міське будування, планування. Фактично це обмежує головного архітектора в тому, щоб планувати щось більш детально на майбутнє. Наприклад, ось той суднобудівний Чорноморський завод – величезний об'єкт, стосовно якого немає конкретного статусу зараз. Це перед усім бюрократичний виклик. Потрібна політична рішучість, щоб це переробити. Звичайно, є безпекова складова, але це по всій Україні така ситуація, і для Миколаєва нічого особливого немає.

— У запропонованому майстер-плані є стратегія поводження з відходами. Які підходи будуть застосовані у будівництві сміттєпереробного заводу, і чи це буде спільний українсько-данський проєкт?

— Перші кроки — це закриття тих полігонів, які є наразі, тому що в них уже строк експлуатації вийшов. Мені здається, той полігон, який знаходиться на півночі від Миколаєва, там закінчується строк експлуатації вже в 2026 році, і його треба буде закривати. Ми приймали делегацію з Миколаєва в Копенгагені, показували наш сучасний сміттєпереробний завод. Це величезні інвестиції, які потрібні. Наразі ми більше фокусуємось на воді, опаленні, електроенергії, лікарні, школах, тому що про це нам каже міськрада.

Я би все-таки більше звертав уваги саме на сферу каналізації, стічних вод. Всі говорять про водопостачання, а про водовідведення відносно мало. А там ми маємо такі ж серйозні проблеми, як з водопостачанням. Ми будемо зараз розробляти ТЕО на новий водоочисний завод, тобто є той, який є на півдні. І ще є плани створення заводу на Намиві. Ми зараз розробляємо ТЕО на такий завод, щоб мати розуміння, скільки це буде коштувати. Є певний бюджет від Данії, принаймні на майбутні три роки, це приблизно 225 мільйонів євро, безпосередньо для Миколаєва і для Миколаївщини. Багато з цих грошей ми будемо витрачати на відновлення водопостачання і на теплопостачання. Але якщо буде вікно фінансування, тоді ми можемо перенаправити кошти, наприклад, на водоочисний завод.

Я знаю, що багато українців трохи не терпляче ставляться до планів, тому що є таке уявлення, що вони ніколи не будуть виконані. Але нам реально потрібно знати, скільки це буде коштувати, для розуміння в якій послідовності все робити. Тому що, є гроші, але вони не безмежні. Ми будемо мати готовий ТЕО на водоочисний завод, але наразі на нього не виділено грошей.

В Україні ми діємо так, як би діяли в Данії. Ми хочемо, щоб все було продумано, щоб там було закладено правильні принципи енергоефективності або екології. Щоб те, що було побудовано зараз, це було кроком України до вступу в ЄС. Ми хочемо, щоб це було зроблено на відповідній якості. Щоб та якість дійсно була данською.

— Данія має потужний досвід у сфері управління водними ресурсами. Розкажіть як можна його адаптувати для Миколаєва?

— Є один конкретний проєкт, який відбувається між "Миколаївоблтеплоенерго" та підприємством міста Ольборг. Він про теплові насоси. Це насос, який набирає тепло від, наприклад, стічних вод. Такий досвід є в Ольбурзі, і вони цим досвідом діляться з МОТЕ, з огляду на те, щоб у майбутньому більше використовувати ці ресурси.

В Миколаєві, я думаю, найбільш нагальне питання — це зменшення втрат в системі водопостачання. Тут втрати в трубах сягають більше 50%. Тобто, це вода, яка нікуди не йде. При цьому водоканал витрачає багато грошей на електроенергію для насосів, які качають цю воду. Це дуже затратно, не ефективно, і тому дійсно треба на це звернути увагу. Є втрати безпосередньо в мережах, але є, які пов'язані з відсутністю лічильників, датчиків. Або хтось забуває платити за воду. Треба вирішувати ці питання для водоканала, щоб вони набагато краще управляли своїми ресурсами. Зараз реалізується проєкт НЕФКО в Корабельному районі, де замінюються труби, ставляться лічильники, датчики. Це для того, щоб водоканалу було легко знайти це вразливе місце, і ліквідувати витік, тому для цього потрібні сенсори і датчики.

— Всім відомо, що раніше Миколаїв був відомий завдяки своїм суднобудівним минулим, багато хто вважає, що цю галузь слід відродити, хтось, зокрема мер Миколаєва заявляє, що це вже неможливо і навіть непотрібно у тому вигляді, який був раніше. Проте можна перезапустити наші виробничі потужності і виробляти якусь іншу супутню продукцію, так би мовити, тим паче в нас є університет, який випускає класних фахівців, які потім виїжджають за кордон. Яка ваша думка щодо цього?

— Ці фахівці потрібні тут. Є двостороння співпраця між миколаївським Національним університетом кораблебудування і університетом Ольборга, саме за морським напрямком. Я згоден з Олександром Сєнкевичем в тому, що в майбутньому авіаносці тут не будуватимуть. Не тому, що не можуть, а тому, що немає взагалі на це попиту. Тобто хто має бути клієнтом для таких кораблів? Це має бути ВМС України або ВМС європейських країн. Звичайно, зараз, наприклад, Данія буде замовляти нові військові кораблі, тому що ми вже переозброюємось у звʼязку підвищенням рівня загроз. Ці верфи, які є в Миколаєві, вони можуть до цього долучитись. До повномасштабного вторгнення там була домовленість про будівництво кораблів у Миколаєві на потужностях "Нібулону". Тому ці можливості є, але треба орієнтуватися на європейський ринок. І я думаю, що малі катери або морські дрони є більш перспективним напрямком для верфей Миколаєва. Частина з миколаївських підприємств має працювати більш-менш в тому вигляді, який вони зараз мають, але вони мають орієнтуватися на європейський ринок. А конкуренція на західному ринку жорстка. І знов скажу про енергоефективність, адже багато газових турбін, двигунів і так далі, які вироблялись в радянські часи, є дуже затратними в плані використання газу чи дизеля. І це не підходить для сучасного світу.

— На міжнародній конференції "Миколаїв - місто на хвилі" ви казали, що для данського бізнесу Україна та Миколаївщина є майбутнім ринком збуту, тому вся ваша діяльність направлена на те, щоб український бізнес повернувся до Миколаєва, а в майбутньому - щоб данський бізнес був зацікавлений працювати в Миколаєві. Чи є наразі конкретні данські компанії, які готові зайти в наш регіон, створювати нові робочі місця і про які сфери йде мова?

— Україна вже є на сьогодні ринком збуту, навіть в умовах війни. Тут будується Тілігульський вітропарк. Перша фаза на 114 МВт уже прийнята в експлуатацію. Домовились про другу фазу на 344 МВт, а загалом майже 500 МВт. Це проєкт на 450 мільйонів євро для української компанії ДТЕК, і де виробник — це данська компанія Vestas. Це показує, що є попит в Україні на відновлювальну енергетику. І ми маємо великих виробників вітряків, бо вітер — це більше наш напрямок. Просто в Данії сонця дуже мало, тому вітер — це більше про нас.

І коли я говорю з ОВА, вони теж нам кажуть, що аграрний сектор, сектор відновлювальної енергетики і порти — це сильні сторони Миколаївської області. І, на щастя, ми сильні в цих сферах. Це просто питання готовності інвестувати. Ми маємо різні фінансові інструменти, щоб посприяти розвитку українських компанії, які можуть закуповувати данську техніку, обладнання, експортні кредити, страхування, інвестиції. Коли данські компанії заходять на цей ринок, то, звичайно, вони шукають місцевих підрядників. Все це просто питання налагодження співпраці. І один із найкращих наших інструментів —це експортно-інвестиційний фонд (EIFO). Зокрема для цього проєкту було залучено 370 мільйонів євро кредитних коштів від європейських банків та EIFO.

— Яким бачите майбутнє комунального житла в Миколаєві? Чи планується будівництво за скандинавськими стандартами? А також чи передбачається участь данських архітекторів або забудовників у створенні нових житлових кварталів?

— Те, що ми робимо зараз, це просто відновлення пошкоджених будинків. Наприклад, сьогодні ми передали загалом 670 квартир, які були відремонтовані в Корабельному районі. Ми це передали місту. Їх було відновлено від руйнації. Будувати з «нуля» дуже дорого, тому є декілька пропозицій, які ми вивчаємо зараз в МЗС Данії. Ми порівняли скільки це коштуватиме, якщо щось будувати з нуля, у порівнянні з тим, щоб просто ремонтувати або трохи покращити. Хочеться надати людям найкраще, але крім того покрити потреби якомога більшої кількості людей. Якщо ми можемо посприяти поверненню 2 тисяч людей до своїх домівок, це буде краще, ніж побудувати щось нове для 100 людей. Ми постійно спілкуємось з містом, і вони мають свої розрахунки і бачення, що треба зробити, для кого, і яку частину потреб може покрити Данія. Є приватні фонди, які вже будуть житло, наприклад, у Доманівці чи Первомайську, Миколаєві. Але за урядові кошти такого поки що не планується. Ми фокусуємось на відновлені.

Коли ми відновлюємо ось ці квартири, ми закладемо туди європейські стандарти, наскільки це можливо і реально. Якщо просто ремонтуємо школу радянського типу, тоді ми обмежені в тому, що можемо покращити. Але якщо ми бачимо можливість впровадити данську концепцію енергоефективності. Зробити всі будівлі більш якісними, щоб у людей в майбутньому менше було витрат на опалення, електроенергію.

— Які сектори економіки можуть стати драйверами відновлення регіону за підтримки Данії?

— Агросектор перш за все. Тут грунт родючий дуже, є порт для перевезення, термінали, інфраструктура. Я думаю, це є найбільш перспективним сектором для Миколаївської області. Просто треба встановити більше сучасного переробного обладнання, щоб всі ці виробництва були більш ефективними та відповідали стандартам європейського ринку. Всі ці фермери мають більше заробляти за свою продукцію. Також туристичний сектор. Перш за все, побережжя, Коблево, Очаків. Туристичний сектор може бути в попиті не тільки для українців з інших областей, але для всієї Європи насправді. Я думаю, багатьом європейцям, зокрема данцям, буде дуже цікаво подорожувати в Україну після закінчення війни.

— Чи розглядає Данія розвиток туризму як один із напрямків підтримки регіону? Які є ідеї щодо туристичного ребрендингу Миколаєва?

— Зараз ми фокусуємось просто на створенні базових умов і активізації бізнесу. Ми зараз не займаємось міркуваннями про те, що громади можуть запропонувати у різновидності туризму. Але ми розумію, що Коблево, Ольвія, Тілігул, всі мають свої переваги і мають, що запропонувати.

Чорне море є дуже привабливим для європейців. Яхтовий спорт є привабливим, особливо для данців. Ви це вже не помічаєте, але у вас дуже класна погода. У вас 300 днів сонця, а в нас 300 днів — дощ. Тому для для данців цей клімат просто ідеальний. Тому туристичний сектор реально треба розвивати, попрацювати над інфраструктурою, логістикою, умовами перебування, зробити його привабливим та доступним для європейських туристів.

— Чи передбачені програми підтримки малого і середнього бізнесу в Миколаєві з боку данського уряду або фондів?

— Такі програми уже ведуться різними організаціями. Малі підприємства можуть подаватись на гранти від DRC, DCA (Данська церковна допомога), ПРООН і низки інших організацій. Вони всі пропонують гранти для того, щоб відновити бізнес, якщо були якісь пошкодження чи просто, щоб просто дати поштовх, закупити базове обладнання і продовжувати роботу. Але це грантований рівень. Для середнього бізнесу пропонуються різні типи позик від експертно-інвестиційного фонду (EIFO), Impact Fund Denmark (IFD), є ще інші. Ми в усіх проєктах прописуємо, що має максимально залучатись місцевий бізнес. Коли ми виконуємо великі будівельні роботи, тоді ми хочемо, щоб миколаївські підрядники його безпосередньо виконували. Ми хочемо, щоб вони брали участь в тендерах. Також ми проводимо просвітницькі проєкти і вчимо підприємців, як подаватись на міжнародні тендери.

— Чи можливе створення спільних культурних або освітніх центрів Данії в місті? Чи бачите ви зацікавленість у цьому в самих миколаївців, бо в місті вже є українсько-данський молодіжний дім? Чи користується він попитом, адже такий самий простір у Києві є досить популярним?

— Він у нас нещодавно відкрився, у січні тільки, але я бачу, що він популярний. Мені подобається дуже. Це місце як майданчик для зустрічей, спілкування з людьми, для різних заходів. Культурний напрям для нас важливий, наприклад Інститут данської культури у співпраці з Миколаївським академічним художнім драматичним театром проводили спільні вистави. Є музеї в Данії, які виставляють експонати з Херсонської області, і з Київської області. Такі співпраці вони уже тривають. Є дуже велике зацікавлення серед данських відвідувачів в музеях, щось дізнатись про України. Багато було виставок про вікінгів, про Шлях варяг у греки. Вся ця історія цікава для багатьох данців, бо це свідчить, що ще 1000 років тому був такий зв'язок між нами. У Миколаєві мені більш цікаво працювати з тими установами, які уже є тут, ніж створювати нові. Тут є класний краєзнавчий музей, музей суднобудування, є різні місця, але було б чудово використовувати більш сучасні підходи до подачі матеріалу. Ми думаємо про те, що треба виходити на данські музеї, якщо ми говоримо саме про сферу музеїв, і їм пропонувати свою співпрацю: спільні виставки, спільні якісь події, ось все це. Я думаю, данські музеї до цього готові, вони дуже зацікавлені. Просто є вимога — це, звичайно, англійська мова, тому що данці не знають української.

— Як ви оцінюєте рівень співпраці з місцевою владою та громадою? Чи є зворотний зв’язок від жителів?

— Ми щоденно спілкуємось і з містом, і з областю по всім проєктам. І виконання проєктів йде дуже швидкоплинно і ефективно, мені здається. Часто кажуть, що Миколаєву пощастило, що є Данія, але я хочу сказати також, що нам реально пощастило з Миколаєвом. Я вважаю, що тут класне керівництво і міста, і області, дуже англомовне, європейських політичних ідеалів, і має чітке бачення стосовно того, куди вони мають рухатись. Це мені полегшує роботу. Тому що я відчуваю, що від місцевої влади є ідея, стратегія, а ми просто це підсилюємо.

Від жителів міста, я думаю це таке загальне явище, в інформаційному просторі дуже багато негативу. Настільки багато, що я не можу довго читати миколаївські соцмережі та медіа. Всі дуже зациклені на негативі. Звичайно, відбувається дуже багато негативних речей. Триває війна, люди гинуть. І є величезні виклики для української держави і для такого міста, як Миколаїв, в мерії є дефіцит грошей. Надавати громадянам базові послуги складно в цих умовах.

Ми відкриваємо ЦНАПи. Відбудовуємо укриття в дитячих садочках та школах, за 2023-2024 роки їх було відремонтовано більше 25. Ми змінюємо труби. Наразі стартував проєкт з ремонту лікарень міського та обласного підпорядкування та будівництво модульної амбулаторіїї в місті Баштанка. Ремонтні роботи виконуються за кошти уряду Даніїї, паралельно з цим приватний донор — данська компанія Novo Nordisk буде купувати обладнання медичне для них. Ми маємо можливість покращити умови там, але це займає певний час. Тому що ми хочемо це зробити нормально. Але коли я дивлюсь новини і соцмережі, то іноді складається враження, що мешканці не бачать хорошого. І це є великою проблемою, тому що якщо пересічні мешканці не бачать, як багато ми разом із місцевою владою вже зробили за цей час, то в них і не буде бажання залишатись тут або повернутись до Миколаєва.

— На вашу думку, чи є якісь фактори, які заважають Миколаєву розвиватись, враховуючи наш природній потенціал та можливості?

—У промисловому секторі, як я сказав, компанії мають переорієнтуватись на європейський ринок. Бо всі ми знаємо, що багато підприємств на Миколаївщині, і в місті зокрема, орієнтувались на російський ринок, на колишні радянські країні. І ми бачимо, що в деяких із них були російські власники або власники з проросійською позицією. Зараз у Миколаєва є можливість відійти від цього і орієнтуватись на Європу. І тут є партнери, які можуть з цим допомогти. Заважають всі ці питання дефіцитів в міських бюджетах громад на Миколаївщині. Це пов'язано з багатьма факторами. На жаль, є певна кількість людей і підприємств, які не платять податки належним чином. Ми про це знаємо і для мене це прикро, тому що фактично ми, як партнери Миколаєва, вже заповнюємо всі ці прогалини. Є, звичайно, ризики пов'язані з корупцією. Україна не подолала корупцію, хоча багато вже було докладено зусиль. Проте над цим ще треба працювати. І всі ці фактори вплинули на розвиток Миколаївщини і Миколаєва. Але, я б сказав, що бачу прогрес в багатьох сферах. Я бачу розуміння у багатьох підприємств про те, що якщо хочеш мати відносини з Європою, тоді треба працювати чисто і чесно. Це є вимогою. Ми очолюємо програму Європейського Союзу EUACI щодо боротьби з корупцією в Україні вже 10 років. Ми знаємо сучасний стан речей і від нас нічого сховати не можна, бо ми співпрацюємо з НАБУ, з СБУ. Про все треба казати відверто і відкрито, тому що це спільний виклик.

— Як вам взагалі Миколаїв, не здається сірим, не привабливим, нудним, як вважають багато миколаївців? Чи є в нашому місті щось, що можливо нагадує вам Данію?

— Я вперше прибув до Миколаєва ще у 2019 році. Це були військові навчання на полігоні «Широкий лан». Це було влітку, було спекотно, і я відчув на собі що таке український степ. Це було моє перше враження про Миколаївщину, саме природа того часу. У Миколаєві є багато будівель радянського типу, бо дуже багато було знищено під час Другої світової війни. І після цього були побудовано всі ці хрущовки, і для данця це виглядає чужим. В нас не було цього стилю будування тому для мене це виглядає незвично,але головне, щоб людям було комфортно. Єдине, я шкодую про те, що немає доступу до води в плані набережної, як я хотів би мати. Я просто багато бігаю, то зараз це маршрут: вулиця Велика Морська, до «8 причалу», на Намив, вулиця Лазурна. То я б хотів, щоб був можливий безперервний рух. Тобто, щоб була можливість бігати вздовж води, була набережна, де люди могли б комфортно відпочивати.

Я народився в місті, де мешканців тільки 10 тисяч (Thisted). Це більш схоже на Коблево. Місто дуже далеко розташовується від Копенгагена, воно недалеко від Північного моря. Тому є певні частини Миколаєва, які мені дуже сильно нагадують про моє рідне місто. Це «8 причал», коли я там стою, то вид в напрямку Одеси нагадує мені про рідне місто, про вид острова Морсе в затоці Лімфйордена (Limfjorden, island of Mors) . Це так у нас виглядає. Там також порт, не такий великий, як в Миколаєві, але там є портова інфраструктура, є великі заводи.

— Чим ви займались в Данії до того, як приїхати в Миколаїв?

— Я був військовим аташе. У мене військовий бекграунд. Тому я вперше в Україну приїхав в 2019 році. Перші три роки, ще до повномасштабного вторгнення, я займався саме навчанням українських військових. А після вторгнення я займався матеріально-технічною допомогою Збройним Силам: F-16, CAESEAR, Harpoon, навчання на них українських військових – це було першим моїм завданням після початку вторгнення. Тоді я проживав в Києві, в посольстві, і більше співпрацював з Міноборони і Генштабом.

— Де і для чого вчили українську мову?

У військовій академії я вивчав російську мову. Тому що на той час, вісім років тому, не було взагалі курсів української мови в Данії. Взагалі не було. З 1950-х років, у звʼязку з холодною війною, в Данії навчають військових російській мові. Тому я пройшов ось такий курс, це два роки були дуже інтенсивні. А після цього я переїхав в Україну. В той час була така спільна місія з британцями, тобто данці і британці, ми разом навчали українських військових в рамках місії Orbital. Найбільше ми проводили базову піхотну підготовку на полігонах.

Я почав вивчати українську в 2019 році. Одразу після того, як я вивчив російську, я перейшов на українську. Тому що було розуміння, звичайно, що російську мову треба знати, тому що росія, на жаль, є противником не тільки України, а й всієї Європи. Тому російську мову треба знати. А з ким спілкуватись? Нам спілкуватись з українцями. І у 2019 році, коли мені сказали: «Ми тебе відправимо в Україну», я відразу взявся вивчати українську мову. Я відносно швидко її вивчив.

Для даньця вивчити польську, українську, російську або сербську — це нелегко. Це можливо, але займає більше часу, ніж, наприклад, вивчити німецьку чи французьку. На щастя, коли я приїхав у 2019 році, я дізнався, що дуже багато українців також вивчають українську мову. Тому було досить багато навчальних ресурсів. Я просто купив всі ці книжки, які зміг знайти, де написано, як перейти з російської на українську.

— Чи думали ви колись, що приїдете в Україну?

— Ні, не знаю… Україна була нашим партнером з часів здобуття незалежності, і після революції на Майдані ми сприймали Україну, як партнера, і розуміли, що це майбутній член Європейського Союзу. І 10 років тому, після захоплення Криму і всіх цих подій, всім було зрозуміло, що росіяни ведуть себе, м'яко кажучи, не дуже, і що з українцями треба дружити. Я вже тоді захоплювався словʼянською культурою, мовами. І в мене було уявлення, що Україна цікава країна.

— Де ви були на початок повномасштабного вторгнення України? І чи був якийсь найстрашніший момент за весь період війни для вас?

— Я перші шість місяців війни був в різних країнах, працював в різних місцях, а у жовтні 2022 року я приїхав в Київ. Це було прямо тоді, коли росіяни почали атакувати критичну інфраструктуру. Тому перший тиждень був важким, я цього не очікував. Думаю, ніхто в Україні не очікував, що такі масовані атаки будуть по енергетиці. Звичайно, були певні такі неприємні моменти того часу. Але в основному, я в Україні відчував і відчуваю себе в безпеці як в Києві, так і в Миколаєві.

— Що для Вас особисто означає бути частиною цієї великої місії з відбудови Миколаєва?

— Для мене це дуже особлива справа, в плані того, що я відчуваю себе дуже зобов'язаним не тільки перед владою, а також перед мешканцями Миколаєва. Дійсно, Миколаїв — це моє місто. Я це сприймаю так, що Україна — це та країна, в якій я живу, і Миколаїв — це рідне місто. І я хочу внести свій внесок у відновлення цього міста, тому що я реально вважаю, що українці, і миколаївці зокрема, заслуговують на краще.

І для мене це дуже велика радість, що моя країна, мій уряд і парламент, всі народні депутати Данії, одностайно налаштовані підтримувати Україну. І в військовій, і в цивільній сферах. Тому наразі я є уповноваженим допомагати. І я знаю, що є 100% підтримка від моєї країни. Це справа мого життя.

І я налаштований продовжувати скільки це буде потрібно і докладати стільки зусиль, скільки це від мене вимагає.

Над матеріалом працювали Світлана Стріла та Юлія Давиденко, спеціально для видання ПН.