Про Світле Христове Воскресіння та диктатуру націоналізму

Я дивуюсь людям, для яких все так просто: весь рік для них Ісус мертвий, можна спокійно жити, грішити, вирішувати свої справи, називати фашистами українців в Україні тільки за те, що вони – українці, можна весь рік купувати, продавати, в тому числі і Батьківщину, і свій рід, і свою Націю, переводити свої гроші в офшори, а на Великдень з’їсти фарбоване яєчко, пасочку, випити горілочки, з’їздити на шашлички – і все в порядку, з цим питанням покінчене, і можна знову весь рік до наступного Великодня – жити, грішити, вирішувати свої справи, купувати, продавати, в тому числі свій рід, свою Націю, свою Батьківщину.

Але ж треба жити по-іншому, коли Ісус живе в тобі кожен день своєю високою моральною планкою і стереже, і судить тебе, коли кожен день, а не раз на рік, він воскресає в тобі через каяття, сльози, сором, молитву. Кожен день, а не раз на рік, в гарячих сльозах і духовних муках, а не на шашликах, ти промовляєш своєю стражденною душею: Христос Воскрес! Звичайно, таке напружене духовне життя не кожному подобається, і далеко не кожний хоче і готовий так жити. Набагато простіше один раз на Великдень сказати: «Христос Воскрес!», ніж воскресати Його в собі кожен день, кожну хвилину напруженими духовними зусиллями напруженого духовного життя.

Два роки війни, тисячі загиблих і покалічених, жодного покараного, Донбас перетворюється на Придністров’я, олігархи жиріють, народ жебракує, жодного просвіту в кінці тунелю. Важко вірити в цій трагічній і сумній ситуації в те, що Христос воскрес, що воскресне Україна, тому треба не вірити, а діяти. Націоналісти вважають, що Україну врятує тільки диктатура націоналізму. Якийсь американський високопосадовець сказав: «Вам потрібна не летальна зброя, а нормальне військове командування», я би додала ще: «Не тільки військове». Україна, звичайно, воскресне, але не воскреснуть ті тисячі з Іловайська і Дебальцевого, з Аеропорту і Авдіївки, а той жах, та кров, ті страждання – ніколи не підуть з нашої пам’яті. А того могло би і не статись, якби у нас було нормальне командування – і військове, і не військове. Якби Єфремови, Калетники, Олійники, Симоненки, Бондаренки, Лукаші і Медведчуки сиділи би, а краще би висіли, якби в 2014-му мобілізували всіх бажаючих і вигнали сепарів з Донбасу, а не знищували добровольчі батальйони, якби розбомбили всю техніку окупанта з повітря, а не тупо дивились, як російські фури безперешкодно везуть і везуть зброю через кордон України! Чому спокійно і тупо дивились, як ворог порушує кордон? Де були ті грьобані прикордонники і те грьобане командування, і військове, і не військове, яке замість команди на знищення тільки тупо дивилось, як барани на нові ворота? Чому танки і БТР-и гнили на складах, а «Донбас» з голими руками, без патронів, без їжі, без води? Чому Лисенко брехав тоді, що допомога прийшла, а вона так і не прийшла! Чому не ввели військовий стан на окупованих територіях і не дозволили їх звільнити? Будь проклята ця влада, яка знищує не ворога, а добровольчі батальйони! Яка не дозволяє звільнити Україну від окупанта і відновити державний кордон, яка заграє з бойовиками і збирається робити їм «демократичні» вибори, щоб ті, хто різав на куски наших хлопців, стали депутатами, будьте ви прокляті! Тільки український націоналізм врятує Україну! Тільки диктатура націоналізму наведе порядок! Слава Нації! Смерть ворогам!