Хто вбив Сергія Нігояна?

Сергій Нігоян – один з учасників Євромайдану в Києві, один з перших загиблих під час протистоянь на вулиці Грушевського. "Може, я і наївний, але я вважаю, що зло не має перемагати", – говорив тоді ще нікому не відомий Нігоян Сергій Гагікович, коли 30 листопада 2013 київський "Беркут" жорстоко розігнав студентів, присутніх на Майдані в рамках мирної акції на підтримку євроінтеграції України.

Жорстокість "Беркуту" 30 листопада шокувала всю Україну. "За що ви побили наших українських дітей?", – буквально кричали соцмережі, форуми, блоги. На акцію протесту в Києві 8 грудня 2013 на підтримку побитих "Беркутом" студентів на київський Майдан вийшло понад 1 млн. людей. Світ був шокований.

Сергій Нігоян був серед тих, хто вирішив залишитися на площі після мітингу 8 грудня і добровільно увійшов до "Самооборони Майдану", без зброї охороняючи вхід біля Лядських воріт, чергуючи з вірменським прапором і вночі, і вдень протягом 1,5 місяці, щоб влада знову не розігнала Майдан. Він,можливо, так і залишився б нікому не відомим українським патріотом, одним з багатьох тисяч активістів Євромайдану, якби не його смерть, яка вдруге, після Жизневського, глибоко шокувала Україну. Тепер влада посміла не тільки бити палицями і ногами, а й вбивати людей. З цього моменту Майдан у Києві перейшов у революцію по всій Україні: мітингувальники 23 січня захопили ОДА у Львові, Рівному, Тернополі, Хмельницькому, будівлю облради в Черкасах. Стара влада була безсила зупинити мільйони людей, обурених тим, що так безжально і цинічно вбивають молодь України. Смерть Жизневського і Нігояна стала імпульсом для розвитку революції і краху режиму, який впав після втечі Януковича в ніч з 23 на 24 лютого 2014 р. з Межигір'я.

Сергій Нігоян загинув 22 січня 2014 від поранення свинцевою картеччю, під час подій, що відбувалися неподалік стадіону Динамо в Києві на вулиці Грушевського. Незабаром після його загибелі Союз вірмен України відправив запит до Міністерства внутрішніх справ України для з'ясування обставин загибелі. Але менти ні тоді, ні тепер не хотіли і не хочуть шукати вбивць Нігояна, бо вони не люблять їх шукати, їм не хочеться цього робити, це їх такий менталітет – не шукати вбивць. А можна було знайти, і навіть тепер можна: допитати детально всіх, хто був тоді поруч з Нігояном, хто стояв ззаду, хто спереду, збоку, хто що бачив, чув, вирахувати до сантиметру топографічно місце загибелі і вияснити, хто з силовиків тоді, в день загибелі Героя, знаходився там. Всіх можна знайти, було б бажання. Але бажання нема, вбивць Нігояна ніхто не шукає. За фактом його смерті навіть не відкрите кримінальне провадження. Зате на 10 років Вадима Макарова і півроку в СІЗО Дуброва і Паладія. Чия влада?