Славні підлі часи

Ми живемо в славний час. Славне, тому що тільки зараз по усіх соціальних зрізах рівень патріотизму українців досяг небувалих 90 відсотків. Розумієте? Тільки зараз.

У 1991 році ніхто не розумів, що для конкретної людини означає незалежність держави. Звиклі жити в одному великому колгоспі під назвою СРСР, багато людей асоціювали незалежність з можливостями. Але не тими можливостями, якими жив і живе цивілізований світ, а простими: носити одяг, якого ніколи не носили, спробувати продукти, про які навіть не підозрювали, жувати безперервно жувальну гумку, пити колу, палити Marlboro і тому подібнеЗіткнувшись з фантастичною несправедливістю в 90 - х, банальним грабежом можновладців своїх громадян, розгулом бандитизму, народ зрозумів, що його банально обдурили, що він–народ, - нічого для тих, хто відразу став «бізнесменами» не означає, що всім на все плювати. Коли колишні бандити, що стали напівлегальними і легальними бізнесменами, поперли у владу, деякі з яких згодом з'явилися в ролі олігархів, народ перестав реагувати. Ну, хіба що комуністи ще мали невелику електоральну підтримку, що дозволяє їм потрапляти до парламенту і продовжувати жити так, як вони звикли ще при Союзі : мати все, нічого при цьому не роблячи. Взагалі нічого.

І народ став пристосовуватися. Платять на виборах за голос? Не питання–проголосуємо так, як просять. Підкуповують гречкою, соняшниковою олією і туалетним папером? Та яка різниця, головне–не забувають людей похилого віку, піклуються.Обіцяють російську мову в якості другої державної? Прекрасно, проголосуємо ще раз. А потім ще і ще…І неважливо, що ніхто і не збирався виконувати передвиборні обещалки! Ніхто і ніколи, розумієте?

Люди, у більшості своїй не могли зрозуміти, що таке ця Незалежність, для чого вона, що дала, окрім мерзотників у владу, чиновників - злодіїв, продажних ментів і довічно обираних суддів, звиклих продавати справедливі вироки. І дійсно, що дала маленькій людині Незалежність? Самосвідомість? Звідки воно візьметься при тотальній несправедливості? Патріотизм? Навіщо він потрібний, якщо Україна позаблокова держава, на яку ніхто нападати не збирається і у якого відкрита і досі межа з однією з найбільших країн у світі?

Рівень життя? Навіть смішно обговорювати.

Пристосовництво, як можливо, вимушений захист від агресивного зовнішнього середовища, настільки глибоко в'їдалося у свідомість українців, що наша квазідемократія перестала сприйматися як даність. Ну, є вибори і добре. Не було б, ну і хрін з ними. Все одно, усі однакові, усі мерзотники і негідники, так чого морочитися! А якщо ще і дають можливість заробити 100-200 гривен за голос, взагалі прекрасно!

Знищили малий бізнес? Ну так, не все ж бізнесмени. Підняли пенсійний вік? Ну…напевно, так було потрібно. Переколошматили залишки того, що називалося медициною? Нічого, не щодня по лікарях повзаємо. Пенсії підняли на 10-20 гривен? І на тому спасибі. Відремонтовані дороги після кожної зими нагадують воронки від снарядів? Та нічого, ще хто - нибудь заробить на ремонт. Проживемо і без доріг. Ми на трамваї. Старому, страшному, смердючому, із забитими фанерою вікнами.Зате для пенсіонерів безкоштовно. Нічого…

Заводи не працюють? Погано, звичайно. А хто хазяї, говорите? Ах, тепер і кінців не знайти…Сумно. Почекайте, але ми ж пам'ятаємо того кандидата в народні депутати, який твердо пообіцяв відродити суднобудування! Ми ж за нього все, як один голосували! Як, ніхто його не бачив відтоді? Ось негідник. Нічого, на наступних виборах ми вже точно проголосуємо за того, кого потрібно! Нас на полові не проведеш! Менше, ніж за 300 грн голос не продамо! І лампочки в під'їзді нехай поміняє, два роки вже як перегоріли…Сусіди, сволоти жадібні, три гривни шкодують. Нікому нічого не потрібно. Які підлі часи…

Так було. І раптом, що - те змінилося. Майдан. Хто - те прийняв його, хто - те немає. Майдан змінив, якщо не у усіх, то у більшості українців розуміння єдності. Ось ті люди, які там стояли взимку, боролися, гинули, вони усе це робили для усіх. Для себе і для усіх нас.Треба було що - те змінити. І країна змінилася. Змінилася до такої міри, що на смерть налякала тих, хто усе життя називав себе нашими братами. По крові, по вірі, по загальному минулому. І наше братерство виявилося звичайною пустушкою.

Результат–анексія Криму через маніпуляцію з псевдореферендумом. Результат–спроба маніпуляції зрадників - політиків із створенням псевдореспублік на Сході країни і озброєне протистояння, яке приносить щоденні людські жертви.

Могли б ми ще півроку тому уявити собі величезну кількість простих людей, що допомагають Майдану, а потім українській армії–голою і босою, збором коштів на продукти, бронежилети, каски, уніформу, приціли, рації і інше? Усіх цих волонтерів з абсолютно різних соціальних шарів, що віддають увесь свій час допомоги військовим? А 140 мільйонів гривен, зібраних тільки за рахунок СМС по 5 грн? А черги у військкомати добровольців? Могли представити? А марш вишиванок в Миколаєві, що завжди традиційно голосує на усіх виборах за комуністів і регіоналів, що зібрав на День Незалежності за найскромнішими даними 5000 чоловік? Могли?

Звичайно, все не так веселково, як здається іноді з боку. І війна в Донбасі не припиняється. І ганебний «парад військовополонених» у Донецьку, такий заряд відрази, що викликав, до бойовиків «днр» у всього світу. І незрозумілі міжнародні рухи тіла, що не приводять доки ні до чого.

І проте. У дуже багатьох людей зміна світогляду сталася. Дуже багато людей зрозуміли, що захищати свій дім, свою Батьківщину–це борг. Борг перед собою, передусім. Що зрадник–гірше за ворога. Що немає ніякого «слов'янського братерства». Що любити Україну і показувати це усіма доступними способами–не негоже, а здорово. Дуже багато людей нарешті - те зрозуміли, що Батьківщина у них одна і Незалежність–це не колючий дріт на межі, а гідність і честь.

…Коли закінчиться війна, а вона обов'язково скоро закінчиться, і увесь народ повернеться до звичних для себе речей і зайняття, виникнуть інші питання. Питання мирного життя. І на них теж треба буде відповідати. Ми почекаємо. Але недовго. Тому що ми вже інші. Набагато краще. Набагато гуманніше. У нас вже навіть своя війна є. Ми почекаємо...

Ігор Пох, спеціально для «Злочинності.НІ»