Складність простого вибору

На стіні перед моїм робочим столом висить картина, подарована молодшою дочкою. З чіткою перспективою, повна яскравих життєствердних фарб. Що зазвичай і відмічають усі, хто її бачить. Втім, одного разу знайшлася людина, яка скоса глянувши на полотно, уривчасто кинув: "Похмурий малюнок. Небо важке, безвихідне". Але мене більше здивував інший відвідувач. Він зупинився прямо навпроти картини і декілька хвилин мовчки поїдав її очима. "Подобається"?,—не утримавшись, поцікавився я у споглядача. "Що"?—розгублено відгукнувся вопрошаемый, насилу виходячи із ступора. "Та картина"!—не менш розгублено відреагував я. "Яка картина?.".

Він її не бачив. Він дивився в стіну. І думав про своє.

Наші перспективи в тій, що все сильніше розгорається на Сході війні, кожен вільний оцінювати по - своєму. На неї дивляться по - різному. Одних щоденне споглядання телевізійних картинок з передовою вганяє в стан похмурої безвиході. Інші без зусиль знаходять життєствердне в особах закопчених мужиків, що воюють під важким фронтовим небом.

До війни можна відноситися по - різному. Її не можна не бачити. Намагатися перемогти у війні, яку не помічаєш, все одно, що битися головою об стіну.

27 - го мене вгнав в ступор випуск новин на одному з телевізійних каналів. Сюжет перший—реакція західних політиків і ЗМІ на неприкрите російське вторгнення. Сюжет другий—бадьоре повідомлення офіційного представника вітчизняного МЗС про відновлення контактів між українським і російським Генштабами…Ну що, давайте ще розвідданими обмінюватися з нагоди російського вторгнення.. На офіційному рівні. На неофіційному, схоже, і так відбувається. У односторонньому порядку.

Изгаляясь над боязкими спробами Заходу приборкати Росію за допомогою в'ялих(на наш погляд) санкцій, ми як - те забуваємо, що самі не сподобилися навіть на такі. Рішення Верховної Рады про можливість застосування жорстких заходів відносно тих, хто розпалює і підгодовує війну, супроводжувалося звучним PR - акомпанементом. І? Два тижні минуло. Два тижні війни. Кабмін склав список санкцій? Президент ввів їх своїм указом?

Наше обурення Францією, ВМС РФ вертольотоносців, що не бажає відмовлятися від постачань, "Містраль", по - своєму справедливо. Але лише у тому випадку, якщо пам'ятатимемо, що наші підприємства так і не припинили співпраці з ВПК Росії. Про готовність покласти край подібної кооперації уперше заговорили вголос ще в квітні. У червні послідувала нібито пряма заборона президента.Чому "нібито"? Тому що про введення подібної заборони в серпні заявив вже прем'єр. Це означало, що грізний окрик глави держави два місяці ігнорувався. Досі, по неофіційних затвердженнях ряду експертів, два десятки українських підприємств продовжують забезпечувати своєю продукцією оборонку країни, що щодня вбиває наших громадян…Керівники деяких заводів намагаються пояснювати це необхідністю виживання. Виживання за рахунок смертей співвітчизників? Просте питання: країна воює? Якщо так, то повинна жертвувати. Не лише життями своїх дітей. І чого ми тоді хочемо від Франції, яка з Росією не воює? Навіть "гібридно".

Можна зрозуміти тих, кого зворушила мова Петра Порошенка в день незалежності. Не можу зрозуміти тільки, чому в цьому відчутому спічі жодного разу не прозвучало словосполучення "війна з Росією".Якщо ми з нею не воюємо, тоді можна було обійтися без військового параду, досить зворушливого "параду вишиванок". Скажу більше—у виступі глави держави жодного разу не прозвучало слово "Росія". І слово "Крим", до речі, теж. А навіщо, запитаєте? Ну, не знаю. Ні, не варто було у черговий раз обіцяти "парад перемоги в Сімферополі". Просто, напевно, було б важливо, якби президент воюючої країни привітав з Днем її Незалежності жителів окупованій території, що продовжують вважати себе частиною українського народу. Ні? Ну, тоді не варто докоряти західних лідерів за те, що вони так рідко і неохоче порушують кримську тему. Це адже не американська земля. Не німецька, не французька. Или вже не наша? "Крымих"?

Не знаю, чи вимовлялося президентом слово "Крим" і словосполучення "війна з Росією" 26 - го в Мінську. У тих фразах, які стали надбанням гласності, цей набір звуків був відсутній.Путін у білоруській столиці від війни демонстративно дистанціювався, побіжно згадавши про деяку гостру кризову ситуацію", що "склалася на Україні. Поправити Володимира Володимировича ніхто не ризикнув.

27 - го після масованої атаки "братських" військових на наші позиції, главковерх України на льотному полі, здається, уперше відкрито заявив про "фактичне введення російських військ на територію України". Слово "агресія", що очікувалося, з вуст Порошенка так і не вилетіло. Загарбник, що вже не маскується, так і не удостоївся офіційного епітета, якого заслуговував ще з весни.

Багато політиків і експерти не приховували, що вважають найбільш логічним підсумком запланованої на середовище засідання Ради національної безпеки і оборони рішення про введення воєнного стану. Проте, ніяких екстрених заходів ситуація", що "загострилася, не породила:у довгому і засекреченому рішенні РНБО маса непотрібних пунктів, ОПК, що стосуються, і логістики, підготовлених за підсумками парламентських слухань тритижневої давності. Крім того, від глави Радбезу прийшов інший месидж: поставлено завдання організувати спільне з російськими прикордонниками патрулювання межі.

Їй Богові, цікаво, як світ відреагував би 23 червня 1941 року на інформацію про спільне патрулювання радянський - німецької межі?

Тепер уже навіть не знаю, як реагувати на повідомлення про "жорсткі вимоги" нашого зовнішньополітичного відомства до ЄС. Київ вимагає від Брюсселю чітко визначити відношення Європейського союзу до російського вторгнення. А сам Київ визначився? Війна названа війною?

Війну не можна здолати, не назвавши її по імені. Бувають безіменні солдати, не буває безіменних воєн.

А ведення війни припускає введення воєнного стану. Увы.Що відбувається на Сході давно ніяка не АТО(так, власне ніколи нею і не було), це не можна назвати і поліцейською операцією. А проведення повноцінної військової операції припускає інші дефініції, інші методи, інші кроки.

Що заважає визнати очевидне і здійснити неминуче? Аргументи президентського оточення не переконують. Статус воюючої країни не дозволить отримувати военно - технічну допомогу? А ми зараз її отримуємо? Крім того, будь-який військовий експерт розповість вам дюжину історій про те, як, хто і кому надає військову допомогу. Визначальним чинником завжди була готовність сторони захищатися. Оголошення війни поставить хрест на фінансовій допомозі з боку МВФ? Експерти сперечаються про життєздатність цієї тези. Але питання в іншому: чекатимемо, коли допомога робити буде нічому?

Ні Європа, ні США не готові воювати з Росією? Так.Вони, і в першу чергу, ЄС не дозволяють нашій владі називати війну війною і вести війну як війну. Так. Але це наша країна. І це наша війна. Вчинивши очевидне, ми змусимо світ визначатися. А доки світ примушує нас використати визначення зручні для них. Об'єднаній Європі малоприємна повноцінна війна у її меж. Але ще менше їй потрібна експансія Росії.

Визнання війни війною вносить граничну ясність в те, що відбувається. Для усіх. Для громадян цієї країни в першу чергу.

"Чому я(мій чоловік, мій син) повинні помирати за Донбас? А здорові мужики звідти—жити у мене під боком як біженці"? Деякі патріоти незадоволено морщаться, чуючи подібне від поранених і з боєм тих, що вирвалися з котла. Від ухильників і дезертирів. Від матерів загиблих. І дружин полонених. Можна морщитися, скільки завгодно, але сьогодні тих, хто думає так, стає більше.Число тих, хто думає про Донбас і його мешканців відчужено, навряд чи зменшилося. Число тих, хто думає про нього вороже, явно зросло.

Питання "З чого починається Батьківщина"? припускає різні відповіді. Для багатьох, скажемо чесно, він розпочинається не з Донбасу. І не з Криму. Причому, в число тих, для кого Батьківщина з Криму не розпочинається, ми можемо сміливо записати велику групу наших вищих керівників, що віддали півострів так, безкровно. Але покірливо.

Не мені судити, але між формулюваннями "загинув в поліцейській операції проти терористів на Донбасі" і "віддав життя у війні за Батьківщину" є істотна відмінність. Полеглим вже без різниці, але багатьом з тих, хто повинен і готовий зайняти їх місце, напевно, немає. І коли держава нарешті офіційно визнає неіснуючу АТО проти неясних терористів повноцінною війною за Батьківщину, це буде чесно. По відношенню до громадян. Полеглим і живим.У війні за Батьківщину вона, Батьківщина, розпочинається з першого пограничного стовпа. За який доводиться битися із загарбником. А не здійснювати з ним "спільне патрулювання".

Не оголосивши війну війною і при цьому оголосивши про відновлення заклику, державу, можливо, робить вірний крок з військової точки зору(і те, за умови, що мобілізаційна робота проводитиметься не так, як зараз). Але навряд чи робить вірний крок з точки зору політичної. Заклик не на війну за Батьківщину, а на поліцейську операцію(якій досі толком не зрозуміло хто керує) на Донбас принесе відчутний позитивний ефект тільки для деяких сноровистых співробітників військкоматів. Одержуючих реальний шанс істотно поліпшити своє матеріальне становище.

Так, смішно думати, що від однієї простої заміни формулювання все дивовижним чином зміниться. Ні, не зміниться.Людина, від якої залежить ухвалення життєво важливого рішення, повинна сама повірити, що це війна. Війна за Батьківщину. І вести її треба як війну за Батьківщину. І тоді це дійсно зрозуміють, в це щиро повірить більшість тих, кому Батьківщину захищати. А ще поводитися владі потрібно так, щоб усі зрозуміли, що ти захищаєш Батьківщину, а не рейтинги, бізнес і контроль потоків…

Але людина, схоже, поки не вірить. Тому війна і не називається по імені. А не тому, що хапають за руку чини з ЄС або МВФ.

Я не міг змусити себе писати слово "президент" поряд із словом "Янукович". Це була дещо наївна, але від того не менш принципова позиція. З недавніх пір сусідство імені власного і головної посади країни не викликає у мене відторгнення. Порошенко, напевно, не зовсім той президент, якого я хотів би бачити біля керма своєї країни. Але він мій президент. Президент моєї держави.

Сьогодні немало тих(і я, у тому числі), хто щиро співчуває Петру Олексійовичу, не бажаючи виявитися на його місці. Але ніхто з нас не прагнув до цієї посади. І публічно не обіцяв країні світ. Який можна тільки відвоювати. Сьогодні це очевидно. Його не можна виторгувати. "Вимовити". До чого схильний наш главковерх, відомий і звичкою, і умінням вести переговори завжди і з усіма.

Одна розумна людина, що має деяке відношення до виборчого процесу, 27 серпня сказала мені, що проведення виборів в цій ситуації невірне, що введення воєнного стану вимагає ситуація, що від керівництва потрібно вольове рішення. На моє пряме питання: чи готовий він це заявити вголос, відповів категорично: "Немає. У цій ситуації у держави має бути одна точка зору. І озвучувати її повинна одна людина".

Мені б дуже хотілося помилятися, але ця людина, дивлячись на картину військових дій, думає про своє. Про майбутні парламентські вибори. На проведенні яких введення воєнного стану ставить хрест. За Конституцією. Можливо, це не єдина, але майже напевно одна з головних причин неоголошення воєнного стану. Не знаю як зараз, але тижні три назад більшість нарад в адміністрації президента воюючої країни присвячувалися виборам. Джерело в АП, що повідомив мене про це, щиро здивувалося моєму здивуванню…

Введення ВП, з одного боку, одягає главу держави додатковою владою і додатковими можливостями. І одночасно покладає на нього УСЮ повноту відповідальності за те, що відбувається на фронті. Сьогодні ця відповідальність розмита.

А управління військовою операцією розбалансовано.Складна система(несистемність?) прийняття і узгодження рішень, плутана координація дій дається дорогою ціною. Найдорожчою.

І справа не лише і не стільки у фігурі начальника Генштабу або міністра оборони. Хоча і в цьому теж. Міністр оборони Гелетей—це оксюморон, пардон за мій старогрецький. Не претендую на роль знавця військової справи, але, по - моєму, не треба спеціальної освіти, щоб зрозуміти—кар'єрний опер і паркетний генерал не повинні очолювати оборонне відомство воюючої країни. У такій війні. З таким супротивником.

Поділився з двома досвідченими політиками слухом про можливе призначення на пост міністра оборони Олександра Турчинова. "Смішно…",—відреагував один. "Смішніше Гелетея не може бути нічого…",—заперечив інший.

Введення воєнного стану припускає пряму, ясну і жорстку вертикаль управління.Формування Ставки гранично уточнить роль Генштабу, начальник якого не повинен сам ходити в атаку і займатися організацією блок - постів. Не його ця справа. Як і не справа міністра оборони позувати перед камерами в касці і чепурному камуфляжі на тлі міста, зданого супротивникові без бою. Війна вимагає іншого підходу, інших виконавців на ключові ролі. Як тільки президент з усією нещадною очевидністю усвідомлює, що у нього нескладний вибір—перемогти у війні або програти країну—він буде приречений на пошук і знаходження потрібних кандидатів. Смішно думати, що їх немає. Війна, навіть така, вже висунула багатьох ініціативних, розумних і відповідальних в самих різних сферах. У тому числі і суто військовою.

Істерика і паніка—гірші союзники війни. Якщо назвемо війну війною—почнеться паніка з істерикою—стверджують песимісти. Якраз навпаки.В умовах війни істеричка і панікер—вороги, специфіку поводження з якими визначають закони військового часу. В умовах АТО істерика і паніка—прояви демократії.

Режим воєнного стану ясно означає ворога, чітко визначає завдання і встановлює жорстку відповідальність за їх виконання. Воєнний стан—це не просто можливість ввести комендантську годину або спростити порядок застосування зброї. Це привитие іншого, гранично чесного погляду на речі. Якщо ми воюємо, то накази командира не обговорюються, залишення позицій не допускається, мародерство і грабежи не сходять з рук. Рамки демократії в умовах воєнного стану звужуються, на жаль, але це навіть в Основному законі прописано. І відношення до учасників і покровителів деяких масових акцій в цьому випадку має бути уточнене.До не справжніх, а рядженим "матерям і дружинам"(як це було, наприклад, в Закарпатті), до не справжніх, а проплаченим "героям". До тих, що не вирвалися з ворожого оточення, а вирваним з оточення друзів по склянці(на жаль, і такі випадки були). І, звичайно, до тих, хто їм платить.

А ще воєнний стан означає, що у кожного невиконаного наказу, у кожного недоліку, тим більше злочинів, є реальний адресат. Який понесе неминуче покарання. Кожен кинутий без прикриття боєць, кожен некуплений бронежилет, кожен непоставлений БТР, кожен "відмазаний" призовник, кожна недоукомплектована аптечка, кожен перепроданий сухпаек і кожен вкрадений літр горючки повинні стати причиною для невідворотної кари. Війна вкаже багатьом, включаючи огрядних генералів, обвішаних орденами за паркетні війни, їх істинне місце.

Введення воєнного стану припускає не просто зміну дефініцій, але і зміну стосунків.У тому числі зміну відношення до командирів. Яких не можна не послухатися, не можна послати по матінці або навіть ударити.

Погане матеріальне забезпечення, важкі побутові умови і принизливе грошове постачання, помножене на відсутність дисциплінарних заходів дії, іноді призводили до втрати управління підрозділами і частинами. Особливо в тих випадках, коли командир не міг довести свій авторитет підлеглим. Інститут військових прокурорів повернений нещодавно, військової поліції немає, гауптвахти і дисбаты, наскільки ивзестно, скасовані. Уточнення дисциплінарних механізмів повинне відбуватися паралельно з підвищенням забезпечення особового складу. Боєць має бути максимально захищений від ворога, а командир—від посягання на його владу. Інакше неминуча перемога прийде занадто дорогою ціною.

Усвідомлення того, що за мир доведеться воювати складно і страшно, повинно переконати в цінності перемоги.А це, у свою чергу—у цінності людського життя. Тому, що людина не може не бути цінна для країни, що так тяжко відстоює своє право на існування. А патріот з бойовим досвідом удвічі цінний для воюючої країни. Випадки, коли людей кидають напризволяще заради збереження техніки, неможливі у війні за перемогу. У війні з тими, хто ніколи на втрати не зважав—"баби ще понароджують". Війна за перемогу припускає дбайливе відношення до кадрів, в першу чергу, кваліфікованих. Історії, коли умілих офіцерів висмикують з місць дислокації і відправляють на фронт, часто використовуючи їх як піхоту, а підрозділи і частини в тилі залишають, іноді, без потрібних фахівців і досвідчених командирів, не повинні повторюватися.

Введення воєнного стану припускає уточнення характеру ведення дій, корекцію інструментів боротьби.Війна з величезною мілітаризованою країною припускає посилення диверсійного компонента. Мінування, рейкова війна, засідки—має бути максимально використаний увесь арсенал засобів і методів, що наносять максимальний ущерб супротивникові при мінімальних втратах. Чим більше "вантажів 200" вирушатиме через кордон, тим вище вірогідність того, що супротивник мерзне, а жителі сусідньої країни осмислять те, що відбувається. Страшною ціною? Так. Але ми їх сюди не звали.

Людей і раніше не можна було перетворювати на беззахисні мішені для авіації і "Градів". Тепер—тим більше. Коли сучасна техніка безперервним потоком ллється через діру в межі(розширену, за деякими даними, до 200 км), а рахунок кадрових військовослужбовок РФ, що воюють на нашій землі, пішов на тисячі.

Події останніх днів відзначені активністю диверсійних груп супротивника.Можна припустити, що найближчим часом їх цілями будуть не лише інфраструктура(мости, дороги і "железка"), але і військові об'єкти, в першу чергу, аеродроми. Підвищення захисту цих об'єктів, контрдиверсійна робота повинні стати пріоритетними завданнями. Разом з боротьбою з провокаторами, посібниками, підпіллям. Яке, наскільки можна судити, останнім часом чітко "заточують" на проведення терактів. Мета терактів в "невоюючих" областях—зв'язати, прив'язати до місць дислокації частини, нужда в яких на Сході, а тепер вже і на Півдні.

За деякими відомостями, Росія форсує зусилля із руйнування системи управління державою. Що може привести до куди страшніших наслідків чим руйнування інфраструктури і промисловості.Країну свідомо "розгойдують" і "розхитують", і у світлі цього компетентним службам має сенс бути рішучішими з деякими "громадськими" і "політичними" організаціями, антиукраїнський характер яких неочевидний тільки для сліпих. Введення воєнного стану розширює можливості для боротьби з ними. Але і діючий правовий режим дозволяє окремим відомствам вживати силу і владу відносно тих, хто досі користувався безсиллям влади…

На засіданні Радбезу, що відбулося, наскільки відомо, прибічниками введення воєнного стану виступали прем'єр і спікер. Проте президент оголосив, що це питання не обговорюється. Зважаючи на "однозначну позицію наших західних партнерів". "Думаю, що головна причина—все ж вибори"—поділився своєю думкою одне з джерел в АП.—"Петро Олексійович не має наміру їх відміняти ні за яких обставин".

Навіщо вони Петру Олексійовичу? Навіщо вони державі?

Парламент повинен понести політичну відповідальність? Безумовно. Законодавча влада повинна оновитися? Поза сумнівом. Але хто поніс кримінальну відповідальність за те, що відбувалося в країні? Один депутат учора пожартував: "Колишній слідчий обласної прокуратури декілька місяців попрацював дуже великим прокурором і різко втратив інтерес до інтегрального націоналізму і політики взагалі. Говорять, навіть в передвиборний список рідної партії не хоче. А ще говорять, що забезпечив себе до кінця життя…" Навіть не знаю, про кого мій співрозмовник. Але знаю, що говорити про оновлення доки рано. І у виконавчій владі, і в законодавчій. Так, після цих виборів в Раде, швидше за все, не буде Єфремова з Олийныком. Бог дасть, не буде комуністів.Але є підстави думати, що дуже багато з тих, на чиїх руках кров, хто безпосередньо повинний в тривалому кровопролитті на Сході, просочаться до парламенту за списками "майданных" партій. По мажоритарних округах, кандидатів для яких, за дорученням президента, відбирає, наприклад, Давид Жванія. Цікаво буде подивитися на результати цього "кастингу". І в одних списках з вчорашніми і сьогоднішніми вбивцями виявляться і справжні герої, "самооборонцы" Майдану, командири і бійці добровольчих батальйонів. Вони підуть на вибори разом з тими, хто так і не відповів за жертви Майдану, хто за гроші випускав замовників винищування "Небесної сотні", організаторів і виконавців злочинів, хто, не морщившись, здав Крим, хто довів ситуацію на Донбасі до реальної війни, чому - те сором'язливе званою АТО.

Боюся, для оновлення і очищення виявиться мало Майдану і виборів. Для цього ще знадобиться війна.Для перемоги в якій, можливо варто було б пожертвувати виборами. Як би не ненависні багатьом(і мені особисто, не соромлюся сказати) були деякі мешканці будівлі під куполом. Потрібно змусити їх працювати на перемогу. Усіх. Інструменти є. Нехай, спокутують гріхи. Дивишся, зарахується.

Ще раз повторюся: дуже б хотілося помилитися, але, боюся, що доки в системі пріоритетів президента вибори означають більше, ніж війна.

Те, що президент зайнятий виборами, не означає, що він не займається війною. Ряд рішень, прийнятих на недавньому засіданні Радбезу, за словами наших джерел, носили важливий і об'єктивний характер. Але, за словами тих же джерел, ніхто не заважав прийняти їх раніше…І головне, ці заходи не вирішують ключової задачі—не змінюють відношення до того, що відбувається. Йдеться про поліпшення логістики проведення АТО, але не про зміну якості ведення війни.

Із страшним супротивником.Що щодня нарощує свою присутність. Учора дзвонив знайомий з Донецька. Сидів в кафе недалеко від військових у формі без знаків відмінності. Що говорили з виразно вираженим російським акцентом. "Зелені чоловічки" обговорювали, де розмістити 600 військовослужбовок, які повинні прибути незабаром…

Про плани(очевидних і гіпотетичних, тактичних і стратегічних) написано багато і детально. Аналітиками і експертами. Не стану повторюватися. Розповім лише про сценарій, про який досі чути не доводилося. Ряд спеців вважає, що найближчим завданням Путіна буде просування углиб української території з боку Криму. Ситуація на півострові вимагає негайних заходів. Поромна переправа завантажена, постачання по морю найближчим часом будуть ускладнені у зв'язку з штормами, що починаються. Настрої в Криму місцями вже так собі, а незабаром можуть стати ще гірше."Новий регіон Росії" потребує безперебійних постачань продовольства, палива, електроенергії і, звичайно, води. Москві потрібне Каховське водосховище. Потрібні ділянки суші і різні об'єкти, на що ній знаходяться. Треба розширення і подовження "коридору для Криму", потрібного і для життєзабезпечення півострова, і для захоплення плацдарму для подальшого настання. Наші джерела говорять про можливе вторгнення в Херсонську, Миколаївську і, можливо, Запорізьку області. Звучить маловірогідно, але ми поступово відучуємося дивуватися.

Де готовий зупинитися Путін? Доводилося чути і зовсім неймовірну версію. Деякі західні дипломати і військові експерти переконані, що знищення української державності є проміжною метою. Що його плани тягнуться далі—на Польщу, на Прибалтику, на Балкани. Звучить зовсім вже дико, але ми поступово відучуємося дивуватися.В усякому разі, у Варшаві, Таллінні, Ризі багато хто оцінює наміри саме так. У Берліні, Парижі і Римі явно думають інакше. Принаймні, поки. Там не готові назвати війну по імені.

Як, на жаль, і в Києві. Принаймні, поки. Ми рухаємося до виборів. А перед нами стоїть вибір. Точніше, не так. У нас немає вибору—Україна повинна зупинити Путіна.

Ми не вибирали війну. Війна вибрала нас. Війна за Батьківщину, яку ми тяжко набуваємо.

Сергій Рахманин «Дзеркало тижня»