"Наші" і "укры"

Донбас по живому розрізав на дві частини лінією розмежування вогню. Але чи означає це, що контрольована законним урядом частина українська ментально, а не тільки територіально? Зовсім немає. Деякі райони, звільнені армією від сепаратистів, відверто і неприкрито симпатизують Росії. Один з них—Станичний - Луганський.

"Скажіть, а Путін у бюлетені буде"?

В результаті бойових дій Станичний - Луганський район фактично виявився "на розі"—з півдня і частково заходу підпирає ЛНР, а зі сходу—Ростовська область Російської Федерації. Левова частка місцевого населення, що налічує до війни близько 50 тис.—донське козацтво, яке поважає свою історію (включаючи службу "паную і вітчизні") і дбайливо зберігає традиції.У мирний час тутешні селяни вирощували ранні овочі і полуницю, продаючи їх в Луганську (до якого менше 20 км) і в Росії. Межі з Ростовською областю як такою немає, перетнути умовну лінію можна пішки, що станичники регулярно роблять. І бачать—паливо там дешевше, а зарплати бюджетникам і пенсії вище. Орієнтація Станичний - Луганського району на Росію повна і безальтернативна. Якщо в проросійському Криму запросто можна зустріти вихідців із Західної України, які свого часу приїхали сюди на роботу або одружувалися і залишилися жити—те тут такого немає. Станичники рідняться і дружать із земляками або росіянами і левову частку інформації беруть з Росії. Українських телеканалів тут ніколи не дивилися—вони нецікаві (так, як, наприклад, тернопольцам нецікавий російський LifeNews). Тому недивно, що і сьогодні близько 90% місцевих жителів відверто симпатизують Росії.

Під час бойових дій Станиці Луганською дісталося більше усіх районних центрів Луганщини. Про масштаби вогневих зіткнень свідчать знищена на в'їзді бронетехніка і біля третини (!) зруйнованих будівель. Хто наніс селищу серйозні руйнування, однозначно сказати важко. Українські військові запевняють, що бойовики ЛНР, а бойовики—що українці. У місцевих жителів з цього питання сумнівів немає. Оскільки під час бойових дій з селища були завдані не лише артилерійських, але і авіаційних ударів, вони упевнені, що усі руйнування—справа рук українських військових. "Це "укры" нас бомбили"—говорять станичники похмуро, показуючи на зруйновані будинки. А військове протистояння в цілому характеризують однією місткою фразою: "Наші з "украми" воювали".

Одна з післявоєнних особливостей Станичний - Луганського району може стати предметом дослідження психологів, що вивчають вплив медіа на свідомість людей.Під час бойових дій були пошкоджені лінії електропередач, тому район майже 3 місяці залишався без світла. Побутові незручності—тільки одно з наслідків відсутності електроенергії. Інше полягає в тому, що люди довгий час були позбавлені можливостей дивитися телебачення. Проте хоч до якого - те просвітленню мізків інформаційний вакуум не привів. Напередодні парламентських виборів 26 жовтня (які в Станиці Луганській відмінили з - за постійного обстрілу) місцеві бабусі підходили до представників влади і запитували: "Скажіть, а Путін у бюлетені буде"?

Тепер Станиця Луганська—крайня точка на сході Луганської області, контрольована Україною. Перед в'їздом до селища стоїть опорний пункт Збройних сил України, усередині облаштовані декілька вогневих позицій, а на околиці, за мостом через Сіверський Донець—блокпост сепаратистів. Де - юрі Станиця українська, а де - факто—нейтральна.На блокпості сепаратистів зі зброєю в руках чергують місцеві чоловіки, на нічліг або відпочинок повертаються додому. Періодично по дорозі до моста можна побачити сліди від гусениць—це означає, що "сепары" вночі приїжджали на БРДМ додому за продуктами і спиртним. Останнім часом вони поводяться в Станиці взагалі вільно—приходять в магазини серед біла дня. А на початку цього тижня двох озброєних автоматами бойовика навіть зашли в райдержадміністрацію. Правда, швидко ретирувалися звідти.

Зухвалу поведінку "сепаров" легко пояснити: від будівлі райдержадміністрації до їх блокпоста менше кілометра, туди можна дійти пішки за 10 хвилин. Станицю Луганську бойовики вважають лише тимчасово окупованою українцями, які рано чи пізно повинні піти. Місцеву владу при цьому доведеться замінювати тільки частково, адже і тепер біля третини співробітників РГА живе на стороні ЛНР і щодня добирається додому через блокпост сепаратистів.Дрібних клерків ті не чіпають, вважаючи своїми. Одного разу зупинили начальника управління соцзахисту і хотіли кинути в підвал "за службу украм". Проте коли той пояснив, що нараховує грошові виплати дітям і дружинам бойовиків—відразу був звільнений і зарахований до розряду "своїх".

Жителі станиці бойовиків не бояться, знаючи, що нічого поганого ті їм не зроблять, принаймні, умисно. Зате до українських військових відносяться з обережністю, їм не довіряють, вважаючи чужаками, від яких можна чекати тільки бід. Те, що в Києві називають героїчною боротьбою проти озброєних Росією бандитів, тут не сприймається абсолютно. Більше уваги звертають на "побутову" поведінку "укров", які нібито запросто можуть зайти в двір і вкрасти пару гусей або, зупинивши рухом автомата Калашникова цивільний автомобіль, засунути голову в салон і дихаючи перегаром попросити 10 л бензину.Спостерігаючи таку поведінку військових і повну бездіяльність влади у відновленні зруйнованого житла, станичники не таячись обурюються: "Коли нарешті прийде Путін і наведе тут лад"?

"Щоб я за 1100 гривен "укра" возив"?!

Чи можливо в таких умовах встановити в звільненому від бойовиків районі повноцінну українську владу? І де знайти кандидатуру на главу РГА, який після рішення Кабміну про тотальну економію на чиновниках погодиться приїхати в Станицю і працювати тут за 2,5 тис. грн зарплати?

Друге питання вдалося вирішити, кандидатуру підібрали—полковника міліції у відставці Євгенія Бидашко. Він погодився очолити Станичний - Луганську РГА тільки тому, що його дуже попросили. Тепер керівник району має можливість отримати неповторний досвід чиновницької роботи, адже в таких умовах не працює жоден інший глава РГА в Україні.Станиця Луганська розміщена на лінії фронту, тому її обстрілюють практично щодня. Минулого тижня артилерійський снаряд вибухнув в 300 м від РГА, зруйнувавши гараж. А кілька днів тому бойовики автоматними чергами розбили два вікна і залишили "автографи" на фасаді будівлі. З настанням темряви з адміністрації чітко видно трассеры, якими "сепары" обмінюються з українськими військовими. У ніч на цю п'ятницю з Е.Бидашко сталося справжнє ЧП. У будинок у с.Макарово (прилеглого до Станиці), де він ночував, після двох годин ночі потрапив снаряд від "Граду". На щастя, все обійшлося, уранці глава РГА вже був на роботі, щоб підрахувати чергові збитки від нічного обстрілу.

Додатковий бонус до "бойових"—абсолютне неприйняття місцевим населенням усього українського. Заступник голови РГА, який раніше номінально виконував функції керівника району, звільнився відразу після призначення нового глави з формулюванням:"Щоб не внесли в розстрільні списки ЛНР за службу "украм". Услід за ним звільнився і водій глави РГА, правда, з іншою мотивацією: "Щоб я за 1100 гривен "укра" возив"?! Ще один красномовний приклад з цієї ж серії. Оскільки нормально харчуватися в розгромленій станиці приїжджим ніде, Е.Бидашко попросив одну з технічних робітниць, колишню куховарку, готувати йому за окрему платню. На що почув: "Даруйте, але якщо дізнаються, що я готую "украм", мені не поздоровиться". Втім, жінка таки дозволила виділеного міліцією водієві керівника району крадькома варити у неї картоплю.

Кожне розпорядження або усне доручення керівника району того ж дня стає відомо бойовикам від співробітників РГА, що повертаються з роботи додому. Охорона у Е.Бидашко немає, а жити на постійній основі в Станиці він не може (хоча вціліле житло тут можна знайти дуже дешево, тому що власники поїхали, рятуючись від війни), оскільки його легко можуть викрасти і вивезти в ЛНР. Главі РГА доводиться ночувати за межами селища в різних точках, іноді і на українських блокпостах. Усі особисті речі він про всяк випадок возить в машині і з особливим нетерпінням чекає вихідних, коли можна виїхати із Станиці на декілька десятків кілометрів у безпечне місце, нормально помитися, поїсти, попрати і погладити одяг.

Держава відновлює зруйнований війною Донбас доки тільки заявами, а не засобами. Якщо в РГА приходить бабуся з проханням виділити їй вугілля або полагодити пошкоджений артилерією дах, допомогти їй можна хіба добрим словом, оскільки з бюджету фінансуються тільки захищені статті. Чи може влада в таких умовах бути ефективною? Виявляється, може.Через 3 тижні після призначення новий голова РГА зумів відновити в Станиці і районі електроенергію. Для цього йому довелося піти на неформальні переговори з сепаратистами (пошкоджені ЛЕП знаходяться на нейтральній території в зоні ураження бойовиків) і задіяти в них обласне керівництво. Зі світлом відновили центральне водопостачання і подання тепла. Правда, ніякої вдячності за появу світла голова РГА не отримав. Більше того, деякі бабусі упевнені, що "це Путін про нас потурбувався.".

За 23 роки незалежності Україна в козачу станицю так і не дійшла—її ніхто туди не ніс. Так чи можуть ці землі стати українськими тепер? Теоретично—так, але для цього необхідно зробити декілька принципових речей.

У - перших, встановити справжній кордон з Росією і ЛНР.Без припинення вільного доступу озброєних бойовиків на контрольовану Україні територію про стабільність не може бути і мови.

У - других, почати відновлення зруйнованої інфраструктури і житла. Якщо люди живуть на контрольованій Україною території, то, незалежно від політичних симпатій, вони повинні відчути, що держава не залишила їх наодинці з війною.

У - третіх, потрібно навести порядок з військовими. Героїзм при обороні країни має бути відмічений, а порушення дисципліни, які дискредитують збройні сили і владу в цілому, повинні каратися по усій строгості закону. Армія без суворої дисципліни перетворюється на зграю п'яних озброєних злочинців і мародерів.

У - четвертих, необхідно працювати з дітьми. Дорослі покоління, озлоблені війною і одурманені російською пропагандою, втрачені для України безповоротно. Про дітей цього, на щастя, поки не скажеш.Вони єдині махають руками і посміхаються колоні "укров", що в'їжджає в прифронтовий населений пункт. Це ознака не українського патріотизму (поза сумнівом, діти так само радісно зустрічали і БТРы бойовиків ЛНР), а того, що у них доки немає розмежування на "наші" і "укры". Тому з дітьми необхідно працювати—наприклад, возити на відпочинок в інші регіони України, де вони побачать, що там живуть нормальні люди, які не переслідують за російську мову і насильно не надівають на москалів вишиванки. Тільки коли це покоління виросте, козацькі землі на сході Луганщини, можливо, стануть українськими не лише територіально...

Володимир Мартін, Дзеркало тижня