Зрадники серед нас

Точно також не вийшло б анексувати Крим без підтримки місцевого населення. Я не говорю зараз про 100% підтримку, звичайно, серед цих людей є адекватні люди, які розуміли, що насправді відбувається. Але вистачило і тієї купки людей з промитими кремлівською пропагандою мізками, яка блокувала українські військові частки, яка допомагала «зеленим чоловічкам» і без страху ставила живим щитом жінок і дітей. Якби не було цієї підтримки, у Росії нічого б не вийшло, як не вийшло розпалити сепаратистські настрої в південних областях.

Я можу зрозуміти терористів - найманців, я ні в якому разі їх не виправдовую, але вони воюють за гроші, ось таку вони вибрали собі роботу–вбивати людей. Я можу припустити, що російські офіцери, які воюють на стороні терористів, таким чином теж виконують свою роботу, виконуючи накази свого керівництва.

Але я відмовляюся розуміти місцеве населення східних областей України, яке підтримує цих людей, яке рахує українських військових «вбивцями мирного населення» , «карателями» і вірить в пропагандистську нісенітницю російських ЗМІ.

Я розумію, те, що зараз відбувається, цей наслідок дуже багатьох подій і чинників минулих років.

Деякі політичні сили у бажанні отримати підтримку електорату на чергових виборах роками підігрівали і вирощували сепаратистські настрої в східних областях, маніпулюючи громадською думкою, мусируючи тему російської мови, федералізації, бандерівців, лякаючи вступом до НАТО і ЄС, розривом стосунків з Росією і багатьом іншим.

Вони зробили свою справу. Велика частина населення східних областей серйозно думає, що їм забороняють говорити російською мовою, виступають за федералізацію, навіть толком не розуміючи, що це означає. Вони серйозно думають, що вони годують усю Україну, а Київ забирає у них усі гроші, навіть не здогадуючись, що останні декілька років самими дотаційними областями України були саме східні. Людям успішно навіяні міфи про гейской Європу і страшний НАТО.

Як це ні сумно, але частина населення східної України ненавидить усе українське, прагне у велику Росію, боїться бандерівців і фашистів, називає владу «київською хунтою» , не розуміючи, що означає слово хунта.

Вони вороже відносяться до українських військових, вважають, що українські військові прийшли на їх землю вбивати мирних жителів. Не можна допомогти людині, яка цього не хоче. Але «погані» українські військові продовжують боротися з терористами, звільняти міста, доставляти гуманітарну допомогу, розміновують населені пункти, і нарешті, просто віддають свої життя.

Я розумію невдоволення людей життям–бідність, безробіття, злочинність, корупція і багато що інше. Але хіба дроблення країни і створення яких - те утопічних держав–це розумний вихід? У будь-якій незрозумілій ситуації створюй свою окрему республіку.Зараз деяка частина місцевого населення, яка підтримувала терористів, починає розуміти, що відбувається, і хто є хто. Краще пізно, чим ніколи.

Мене досі вражає реакція місцевого населення на падіння пасажирського літака, збитого терористами «Красені, ДНРовцы». На секундочку, це говорить дитина. Я розумію, що він ретранслює думку дорослих, але діти зростають і теж будуть дорослими, виникає питання, якими вони будуть дорослими.

Іронія долі ще полягає в тому, що нація, яка внесла величезний вклад в перемогу над фашизмом, яка понесла одні з найбільших втрат в роки ВОВ, виростила одного з найстрашніших і жорстокіших людей, який продовжує справу Гітлера.