Штаб АТО : зрада національного масштабу?

Схоже, ми ще дуже багато чого не розуміємо і не знаємо про те, що відбувається в зоні бойових дій на Донбасі. Багато не хочемо визнавати, багато нас свідомо не повідомляють.

Навряд чи хто - те зможе посперечатися з тим, що серед цивільних, тут, в Миколаєві, в Києві, Одесі і інших містах, напевно, більше за кого - або відчувають на собі сьогоднішню війну дружини, матері і батьки десантників, гвардійців, добровольців, що знаходяться на кордоні з РФ, в зоні АТО, що утримують висоти, стоять під цілодобовим обстрілом.А то, що ми, поки що все ще мають можливість вимкнути телевізор, відсторонитися від поганих новин, зашторити вікна і тихо спати, відганяючи від себе усі думки про війну, дуже далекі від розуміння реальності, співучасті в цих подіях, яскраво продемонстрував вчорашній день, коли дружини і матері миколаївських десантників з 79 - ой аеромобільної бригади на 13 годин перекрили міст, заблокувавши по суті підлогу Миколаєва.

Ми з колегами, як і багато депутатів, активісти, також деякий час мали припущення про те, що цих жінок, що вже не уперше перекривають дороги, хто - те може «накручувати». Можливо, і це могло мати місце. Проте, ясно стало одно: ці жінки щирі у своїх спонуканнях, і їх готовність до радикальних дій, до свідомого пожертвування собою, готовність узяти на себе удар усіх обурених від їх акції людей мають найвагоміші підстави.

Ми цього просто ще не повною мірою усвідомлюємо, не розуміємо і не приймаємо, що учора характерно показали більшість водіїв і пасажирів, що проклинали дружин і матерів, що порушили їх комфорт. Ці жінки, можливо, не змогли повною мірою донести до усіх людей суть свого обурення і вимог. Спробую, зібравши все в купу, прояснити.

Ситуація дійсно критична. 79 - ая і 72 - ая бригади, як вже неодноразово повідомлялося, більше 10 днів знаходяться в оточенні терористів з одного боку і регулярної російської армії з іншим на прикордонній території в Донецькій і Луганських областях. Цілу добу їх випалюють «Грады» , артилерія, так звані «гвоздики» росіян і проросійських бойовиків. Наші хлопці за завданням штабу АТО утримують межу. Багато хто вже сперечається, чи треба це взагалі робити, але факт не в цьому–тримаємо, означає тримаємо.

Проте, як це вже визнають багато компетентних людей, нерозумна штабу привела до того, що висоти, що утримуються нашими десантниками, з кожним днем перетворюються лише на випалену землю–по них ведуть вогонь цілодобово, знищуючи усю військову техніку. Тим часом, ні наказу дати відповідь ворогові, ні підкріплення десантникам - ні. Мами і дружини на межі: як вони говорять, їх хлопці щодня неначе з ними прощаються.

Перший неправильний висновок, який роблять багато мирних людей : що вони ниють, вони ж контрактники, вони військові, вони знали, на що йдуть, вони що думали, що на дискотеку поїхали, а тепер, мовляв, вирішили за допомогою своїх дружин змитися? Жінки твердять: ми знали, за кого виходили заміж, ми не вимагаємо забрати їх із зони бойових дій, наші чоловіки готові і воюватимуть, і додому вони не хочуть, вони патріоти і до останнього захищатимуть свою країну і своїх людей.Але вже більше 10 днів вони не воюють, а віддані лише на розтерзання ворогові як мішень–питання тільки, потраплять або ні, і як скоро це станеться.

Ситуація, не залежна від них, а залежна тільки від штабу АТО і від путінських «Градів». Поки, ясна річ, другі зупинятися не збираються, перші в принципі не роблять ніяких рішень і дій. Для десантників це означає одно: питання стоїть тільки в тому, скільки днів їм залишилося жити. Це вони передають своїм родичам, які, у свою чергу, це намагаються донести до керівництва країни, до усіх нас і до всього світу. Будь-якими можливими способами, навіть таким, як перекрити нафиг транспортний рух в півмільйонному місті. Але ми їх доки так і не зрозуміли.

Я розмовляв з одним з десантників, який 21 липня разом з сім'ю десятками своїх товаришів вирвався у відсутність наказу від штабу АТО з оточення.Зараз «вгорі» вирішується питання, що з ними робити і хто вони–дезертири або все - таки герої, що віддалися здоровому глузду і що прийняли розумне рішення в умовах, що склалися : врятувати людей, щоб далі воювати. Щоб багато що стало зрозуміле, я передам тут його слова.

У штабі АТО, який керує усіма бойовими процесами на Донбасі по видворенню терористів, сидять не одна і не дві «щури» , там– «крысятник». У цьому наші десантники мали можливість переконатися дуже багато разів. Штаб АТО дає наказ взводу або роті переміститися з точки «А» у точку «Би» по конкретному певному маршруту. Один командир веде своїх хлопців по вказаному штабом шляху, а інший, усвідомлюючи, що цей маршрут украй небезпечний, веде бійців в ту ж точку «Би» , тільки іншою дорогою.В результаті ті, хто пішли по маршруту штабу АТО, потрапляють в засідку і під обстріл, а ті, хто до точки «Би» самовільно вибрали собі інший шлях, добираються цілими і неушкодженими. Ми знали про один такий випадок–комбрига за це вже усунули і збираються судити. Мій же співрозмовник говорить, що таких випадків була маса.

- Командир з штабу запитує нашого командира: як ви йшли? Він говорить–ну як ви і сказали. Він запитує бійців–точно ви йшли так, як ми сказали? Ми говоримо–ну та! І ми стоїмо і дивимося на цього командира, у якого в очах читається дике здивування і питання : «Як вам це вдалося, дійти і не потрапити в засідку?» , - розповідає десантник.

Інший випадок, що зміцнив наших хлопців в думці, що їм вороги не лише росіяни і місцеві терористи, але і їх же командування.Прийшовши в чергову точку «Би» десантники потрапили в засідку і вступили у бій, в результаті якого терористи узяли декілька полонеників. Пізніше їх відпустили і з'ясувалося: бойовики знали про те, коли десантники прибудуть в точку «Би» плюс - мінус 15 хвилин, скільки їх буде, і що у них на озброєнні.

Третє. Вже, будучи на висоті під Маринуванням в Донецькій області, десантники побачили, як 12 установок «Град» і танки з Росії колонної наближаються до кордону з Україною і переходять в «нульову зону» - два кілометри між межами–де і вибудовуються, спрямовуючись у бік саме тієї висоти, де стоять миколаївські бійці.Хлопці докладають в штаб АТО координати місцезнаходження російських військ, те, що вони знаходяться в проміжній зоні–не на території Росії, що дозволяє вести по них вогонь, адже на той момент у хлопців була ще техніка, гаубиці і так далі, що дозволяють ліквідовувати техніку, що підійшла. Проте, в штабі говорять–стояти, не рухатися, ніякого вогню. В результаті висоту десантників розбомбили в мотлох.

Мені б дуже не хотілося вірити в те, що наші бійці, які реально здатні воювати і витіснити усю цю «ДНРовскую» нечисть стали просто розмінною монетою в доки ще невідомих нам «щурячих іграх» штабістів, що президент Порошенко, що отримав більше 50% народної підтримки, свідомо або ні, не бачить цього у себе під носом. Але про це, на жаль, свідчить не лише десантник, з яким спілкувався я.

І це–зрада національного масштабу, і це біда не лише матерів і дружин наших десантників і самих хлопців, це наша загальна проблема. Тому що якщо все триватиме в такому ж руслі, з тими ж людьми в штабі АТО, з таким же мовчанням про усе це і відсутності реакції з боку СБУ, Генпрокуратури і головнокомандувача, то загрози, які існують сьогодні в Донецькій і Луганській областях, можуть стати і нашим порядком денним, коли простій в пробці на перекритому мосту здасться нам найменшою проблемою в житті.