До Дня народження Дмитра Донцова - ідеолога українського радикального націоналізму

Ні, в селах Луганської області живуть здебільшого нормальні українці, які розмовляють українською і думають по - українськи. Мало того, саме на Луганщині 30 серпня 1883 року поблизу Мелітополя народився Дмитро Донцов–апостол українського радикального націоналізму, помер в 1973–Бог давши йому 90 років праведного чистого життя. Мало того, ідеолог українського радикального націоналізму мав російське генетичне коріння. Рід Донцових походивши з Воронежа. Цей факт доводити, що українцем може бути і білорус Жизнєвський, і вірменин Нігоян, а «українець» Левченко може бути відвертим російським фашистом.

Проблему нещасного луганського недоукраїнства Донцов вирішив для собі досить рано. У 1931 році він писав в листі другу: «Українця з міні зробили Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко». Як нормальний націоналіст, Донцов був дуже начитаним. У його домашній бібліотеці стояли на полицях твори Гюго, Діккенса, Гете Сервантеса, Шиллера.

Завдяки нестримному потягу до самоосвіти і українській самосвідомості, Донцов не поповнив рядів рабів і підножків Москви. За політику його було двічі заарештовано. Все життя він шукав свою партію, ідею, ідеологію–соціал - демократична, демократична, соціалістична, ліберальна–все не ті, усе пусте, усе зрадливе. Не було жодної партії, жодної ідеології, яка б послідовно відстоювала інтереси України та українців. Тому він сам її створив–ідеологію радикального українського націоналізму. Тобто, відкинути демократично - лібералістичні забобони, зорганізувати і повести за собою Націю. Тільки своя Сила, своя Держава, своя армія, обороноздатність країни і добробут громадян.Тільки націоналізм, вірність княжій і козацькій славі, здобутки національного духу і культури. Створення Великої Держави, яка не оббиватиме чужих порогів і буде в силах собі захистити.

Донцов говорив про необхідність сильної, провідної української організації, яка б зуміла повести за собою український народ. Напередодні парламентських виборів доречно нагадати, що іспит Революцією гідності в повній мірі не витримала жодна партія в Україні– народ сам собі зорганізував на бій з режимом, як наприклад, тепер маріупольці, кинуті владою напризволяще, самі риють рови проти російських танків. І в Революції народ сам собі зорганізував і переміг, і заразом Держава тримається не завдяки організації влади чи якоїсь партії, а завдяки особистій мужності воїнів та високому Бойовому Духу.

Жодна партія не виявилась в повній мірі гідною Великого Подвигу Українського Народу, але ближче всіх до цього була і є В «Свобода».