Лист від товариша військовослужбовця Національної Гвардії в/ч3039

Ось таке сьогодні мені перед лист мій хороший товариш. Просто прочитайте його. Далі привожу текст без змін.

***

Знаєте, може, кого це здивує, але я весь цей час не цікавився політикою. Іноді в новинах–і те не щодня. Не мав ніколи ніяких політичних пристрастей, навіть на вибори ходив останній раз років десять назад. І ось в мій будинок прийшли усі ці події. Пришли сьогодні в особі мого старого друга, військовослужбовця Національної Гвардії, який побував в зоні АТО.

Не думав, що правда, почута від учасника подій, буде настільки страшніша, ніж та, що показують по телевізору. До чого я це? Бійці НГ, Герої Миколаєва, нарешті - те повернулися додому з «російського полону».Чому «російського» у лапках? Тому, що це вони були чисто географічно на території північного сусіда, а утримували їх там далеко не етнічні росіяни.

Але, давайте по порядку. Як усім відомо, бійці в/ч 3039 були відправлені до зони проведення АТО з чітко поставленим завданням по охороні суверенітету нашої країни. Початок був вдалим для наших бійців–у районі Амбросиевки вдалося повністю розгромити колону так званого «осетинського» батальйону, яка вже рухалася по нашій території абсолютно спокійно, навіть по - хозяйски перейшовши кордон. Після локальної перемоги, в якості «трофеїв» нашим бійцям дісталося немало документів, посвідчень, які однозначно вказували на участь громадян РФ, осетинів за національністю у вторгненні в Україну.

Але потім, після успішного початку, як це часто буває на цій проклятій війні, все пішло «не так». Потрапивши в оточення біля с.Лисичье(Амбросиевка в той момент вже була зайнята ворогом), наші бійці декілька діб пробули під щільним обстрілом з усіх боків, а особливо, звичайно, з - за межі. У таких умовах, щоб уникнути безглуздої смерті солдатів, командуванням було прийнято рішення, за домовленістю з російськими прикордонниками, перейти кордон з РФ а потім повернутися в Україну.

Спочатку все було як заплановано–перехід межі, перевірка документів і тому подібне Проте після до місця дислокації наших бійців прибутку «подільники» раніше знищених осетинів(тій же відповідно до національності) і почався справжній жах…Я в подробицях не описуватиму усі жахи, що довелося пережити нашим хлопцям, тому що не ставлю метою залякати. І у мене немає сил це переказувати. Електричний струм, ножі, моральні і психологічні знущання–було все. І завдяки Богові, все закінчилося без жертв.Так, фізичні рани вилікувати можна, а ось чи затягнуться, чи зарубцюються душевні?

Уся ця інформація отримана мною безпосередньо при спілкуванні з нашими бійцями, які виглядають замученими, але не переможеними. Більше того–у очах їх палає невблаганне бажання виконати до кінця свій борг, як військовий, так і справжніх патріотів України. Так що, привівши в порядок амуніцію і зброю, вони готові повернутися на поля боїв для нових подвигів. А хто в цьому сумнівався?