"Ввічлива" міліція - кому потрібна така?

Субота, 30 серпня, вечір, центр Миколаєва, на Верхній Набережній, біля пам'ятника Фалееву. Два хлопці не можуть що - те порозумітися з іншим, який, очевидно, що випив, кидається на них із загрозами фізичної розправи. Друзі намагаються рознімати. Підбігають три співробітники міліції, які ввічливо, настільки ввічливо, що їх навіть непомітно, намагаються втихомирити жителя, що сказився. Житель, як виявилося, власник торгової точки з продажу морозива і кави в п'яти метрах від місця конфлікту(у стількох же метрах від будівлі мерії–незвичайний житель, очевидно). Умовляння міліціонерів не діють–хлопець кидається вже і на жінку, яку, пробачте, цитую, він пообіцяв «обоссать».В ході усього цього з'ясовується, що до появи міліції цей хлопчина ударив іншого–ми ж з друзями, прогулюючись, потрапили вже на другий етап «розбирань».

Підходжу до співробітників, запитую: «А наша міліція розучилася вже складати адміністративні протоколи по статті «дрібне хуліганство» , яке тут на особу». Нагадаю, дрібним хуліганством в нашій країні, згідно статті 173 КУоАП, вважається нецензурна лайка в громадських місцях, образливе докучання до громадян і інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Все три «складу правопорушення» молодий «хазяїн життя» на очах десятків свідків вже вчинив. За моїм зауваженням до міліціонерів послідувало деяке здивування: один обернувся до іншого і невпевнено сказав що - те на кшталт «що, поведемо в райвідділ?».

- А чого ви чекаєте, коли він жінку ударить?

- Ви ж не служили, ви не знаєте, - кинув мені правоохоронець.

Я не став сперечатися з ним про те, що не треба бути міліціонером, щоб розуміти, що є правопорушення, а що ним не є, тому ми сіли з друзями на лавку продовжувати спостерігати, але вже не за буйним порушником громадського порядку, а за його вартою.

Поки молода людина продовжувала буянити у присутності міліції, до місця прибігли ще декілька нарядів її співробітників. Картина олією: 15 міліціонерів «запрошують» , м'яко кажучи «офигевшего» товариша в райвідділ. Тот запрошення не приймає. Правоохоронці невпевнено і «ввічливо» беруть його одного в кільце, але той з нього виривається і видає вже таке звичне нашому місту: «Я зараз подзвоню нормальним людям і все вирішимо».

Мабуть, подзвонив, мабуть, вирішив.Оскільки ще протягом півгодини наш «герой» не соромився і продовжував крити матом все навкруги, навіть, власне самих співробітників міліції «куралесить» по усій площі зі своїми «недругами». Міліція тільки устигала невиразно за ним ходити і «просити».

Не допоміг і мій дзвінок на «102» із заявою про злочинну бездіяльність і некомпетентність співробітників міліції, які не можуть чому, - те упоратися із звичайним дрібним хуліганом, маючи все на те підстави і повноваження.

У результаті хлопець разом зі своєю подругою і товаришем підішли до нас і сели біля нас на лавці, де стався приблизно наступний діалог:

- Та їм вже сказали, що тебе чіпати не будуть, - друг.

- Та я вже дав їм полтиник, - буйний хлопець.

- У тебе що грошей багато?–подруга.

- Так.

- Все, підемо в машину, - друг.

- Де мій телефон?–буйний хлопець.

Свідком цієї розмови окрім мене були двоє моїх друзів, що сторопіли. Після цього парниша з товаришами сели в машину, а старший співробітник міліції, що - те бурхливо пояснивши своїм колегам, повів другого учасника подій, на якого кидався власник торгової точки, в райвідділ, як ми зрозуміли, писати заяву. Для розгляду, довгого і нудного, яке закінчиться, як це часто буває, відмовою.

Невідомо, що було після з нашим буйним жителем, оскільки ми відправилися далі по своїх справах. Востаннє ми його побачили біля його машини–співробітники міліції, тим часом, усією своєю великою компанією, покинули місце подій. Хто його знає, чи попався йому ще хто - те під гарячу руку того вечора, або він сів таким, що випив за кермо, або витворив ще що - нибудь.Хто його знає, які гарантії є того, що подібні історії в його житті–не традиція, яка традиційно закінчується дзвінком «нормальним людям» , «полтиником» і надзвичайною ввічливістю співробітників міліції. Безкарність–вона адже така, до неї звикаєш, а це у результаті моралі і совість дозволяє здійснювати не лише дрібні хуліганства.

Згадується один з останніх вечорів листопада минулого року на головній площі нашого міста, коли декілька десятків николаевцев на знак солідарності з київським «Євромайданом» вишли протестувати і поставили три намети на асфальті.Тоді, очевидно, була вольова вказівка «згори» , яке з надзвичайною доблестю, незвичайною сміливістю майже 100 співробітників міліції виконали на усе 100% пішовши тараном на молодих хлопців, дівчат і жінок, мирних людей, внаслідок чого декілька з них отримали легкі тілесні ушкодження, хто - те відбувся переляком і шоком, а намети були просто зламані.

І ось думається мені, якщо одні завдання, не зовсім, м'яко кажучи, правомірні, наші міліціонери виконують «на ура» , то чому інші, рядові, елементарні речі, на очах у купи свідків вони робити не уміють? Може, шановний Валерій Борисович Коба, який начальник Миколаївського міського управління міліції, вам варто було б дати хоч би один раз тверду і вольову вказівку своїм підлеглим почати працювати, а не робити вигляд? Мій друг, що споглядав усю цю історію, і якому навіть припало у присутності співробітників міліції утримувати цього п'яного товариша чимдалі від жінки, украй був здивований і розчарований вашими підлеглими. Це я вже звик до таких «пропускам» «небезпечної і важкої служби» людей в погонах, а є громадяни, які все ще вірять, що не даремно платять податки, і що наша міліція нас - таки береже.