Зашморг санкції для Кремля

"Україна—це крис­таллизация того воп­роса, який стоїть перед самою Росією…спроба відіграти [ситуацію] назад може стати фатальною для Ріс­ці"—відмічає один з російських внешнеполитичес­ких аналітиків Федір Лукья­новий. Російська політична верхівка чітко розуміє, що вже пішов зворотній відлік часу, впродовж якого, як вони вважають, ще можливо уникнути "піррової перемоги" і активними наступальними дейст­виями остаточно вирішити для себе "украинс­кий питання".До такої парадоксальної думки підштовхує те, що прямі і опосередковані втрати російської економіки обчислюються 12 - значными цифрами, міжнародна ізоляція не лише вказує на украй обмежені можливості Ріс­ці нав'язувати свій порядок денний на міжнародній арені, але і не дозволяє протидіяти тектонічному зрушенню, викликаному діями Кремля, який формує украй несприятливий для нього геополітичний ландшафт.

Вплив міжнародних санкцій на Росію не можна розглядати окремо від ніс­кольких релевантних зовнішніх (стани ключових економічних центрів, глобального ринку енергоресурсів, позицій долара) і внутрішніх чинників (особливостей по­литичес­який і економічною систем путінської Росії).

Передусім, усупереч заклинанню російських "антиімперіалістів", американська економіка не лише не обрушилася, а, швидше, знаходиться на траєкторії підйому, що, серед іншого, обумовлено зростанням ділової активності, підвищенням продуктивності праці, а також "політикою коли­чественного пом'якшення" Феде­ральной резервної системи по зміцненню ключової світової валюти. Таким чином, на тлі економічних негараздів в інших світових центрах наб­людается масоване перетікання фінансових ресурсів з економічної периферії до ядра (на фінансовий ринок США доводяться понад 70% запозичення з країн, що розвиваються).

У свою чергу, сланцева революція, рекордне за пос­ледние 30 років збільшення видобутку нафти в США, боротьба світових країн - виробників за долю на ринку і готовність країн—членів ОПЕК до розумно низької ціни, усупереч тенденції до зниження глобального попиту на "чорне золото", обумовлюють тривалий тренд на низьку ціну (фью­черсы на нафту марки Brent на січень впали до 69,07 дол.—найнижчий показник за останні чотири роки).

Така зовнішня кон'юнктура є викликом для будь-якої країни, а для сировинного - орієнтованої (минулого року 85% експорту складали нафта і газ, чорні метали, продукція хімічної промисловості, сировинні товари і напівфабрикати) доларової економіки Росії—серйозна загроза, оскільки кардинально впливає на її функціонування, обумовлює відчутне зниження доходів до державного бюджету і створює валютний "голод" навіть без яких - або санкцій.

Зовнішні чинники тільки посилюють глибинні внутрішні проблеми—незбалансовану структуру економіки і украй витратне і неефективне управління, про що досить чітко заявив на інвестиційному форумі "Росія зве"! голова правління "Ощадбанку" Герман Греф. Але його виступ, що дисонував із загальним ура, - пат­риотичес­ким настроєм—лише голос волаючого в пустелі.

За роки свого правління президент Володимир Путін фактично збудував нову форму самодержавства, де інші гілки влади існують лише як ширма. Опора режиму—нове "дворянство", внут­ренний круг якого складається з особистих друзів і колишніх колег по КДБ/ФСБ, не лише має управлінську владу в державних органах і силових структурах, але і контролює левову частку економіки. Причому відбувається це як шляхом безпосереднього управління державним сектором (И.Сечин, А.Миллер, В.Якунин та ін.), складовим 71% ВВП (доля держкорпорацій—29%), так і через монопольне положення на "вільному" ринку. Адже особливі стосунки з володарем Кремля дозволили потрапити в список журналу "Форбс" і залишатися поза конкуренцією в питанні контролю над переважаючою частиною експорту енергоресурсів Г.Тим­ченко (№6 в списку, стан—15,3 млрд дол.) або в отриманні величезних державних замовлень Б.Ротенбергу (№27, стан—4 млрд дол.). Інші олігархи "мають значення, тільки якщо з ні­мі говорить і доки з ними розмовляє" Вла­димир Пу­тваней, попри те, що 110 з них володіють 35% багатств країни. До речі, третю станів найрозвиненішої країни світу—США володіють 320 тис. (!) американців.

За відсутності реальної опозиції Державна дума і Рада Федерації лише задовольняють ідеологічні і інші президентські примхи, пригнічують будь-які елементи демократії і громадянського суспільства (закони про іноземних агентів, про частку зовнішнього капіталу в массмедиа, про контроль за Інтернетом і тому подібне) і завжди готові об'єднатися навколо лідера держави за часів суворих випробувань". Висловлювання глави Конс­титуционного судна РФ відносно крепостни­чества як единительной основи "россий­з­кого суспільства" тільки показують глибину кризи цієї гілки влади, вже не говорячи про такі факти "правосуддя", як всесвітньо відомі справи бізнесмена М.Хо­дор­ковского, убитого в слідчому ізоляторі юриста С.Маг­нитс­кого або нашої героїні - льотчика Н.Савченко і інших українських заручників.

Путінська модель влади з жорсткою вертикаллю, безальтернативністю думок і пригніченням не то що будь-яких проявів інакомислення, але і инициа­тивы в цілому, має, серед інших, один істотний недос­таток—ціна помилкового рішення може бути занадто високою. Це стосується як рейдерс­ких захоплень "на користь госу­дарст­ва" компаній "ЮКОС" (Гаагський суд зобов'язав Росію ви­платити у цій справі 50 млрд дол.), "Баш­нафта", так і кримської авантюри.

Перша хвиля санкцій За­пада проти Росії полягала в заморожуванні активів і введенні візових обмежень для осіб, причетних до прихованої агресії проти Ук­раины, яка планомірно розгорталася в Криму. Вто­раю—спрямована на економічну блокаду вже анексованого півострова.Секто­ральные—найдієвіші—санкції і обмежувальні заходи стали інструментом "при­нуждения до деескалації насильства" на Донбасі. Ука­занные заходи охоплюють заборону на співпрацю з рядом російських економічних суб'єктів, включно з державними банками, обмеження на можливість за­имст­вований на фінансових ринках, заборона на реалізацію проектів в сфері оборонний - промислового комплексу (ОПК) і складання контрактів в енергетичній галузі. Инте­ресным фактом є те, що ряд осіб з найближчого оточення Путіна, що потрапили в "чорний список", в офіційних документах позначені як "члени кооперативу "Озеро". Цим чітко підкреслюється кор­рупционная складова, кооператори ставляться в один ряд з представниками найбільш корумпованих режимів Африки і Азії.Персональ­ные санкції проти Геннадія Тимченко змусили його позбавитися від ряду активів, зокрема надприбутковій компанії Gunvor, яка була четвертим у світі нафтотрейдером. Не додає йому радощі і почате в США розслідування про можливе відмивання засобів вказаною компанією.

Загалом, санкції і обмеження різних форм ввела 41 країна (включно з невизнаним Росією Косово, на "прецедент" якого посилається Кремль, виправдовуючи анексію Криму) проти 151 людини, у тому числі і п'яти особистих друзів Путіна, активи яких досягають 22,9 млрд дол.

Російський банківський сектор потрапив в украй скрутне становище, про що, зокрема, свідчить визнання його міжнародним рейтинговим агентством S&P самим уразливим серед семи банківських систем найбільших ринків, що розвиваються.Оце­нив зростання ризиків, вже пошли з російського ринку такі між­ду­народні фінансові монст­ры, як американські Citigroup, Jpmorgan Chase, Morgan Stanley і японська Sumitomo Mitsui Banking Corporation. Між­ду­народні инвестбанкиры проявляють надзвичайну обережність і вважають за краще не ризикувати з російськими "токсичними" активами до повернення кращих часів.

Намагаючись вирішити проблеми з капіталізацією, виконанням фінансових зобов'язань і проведенням антикризових заходів у банківській сфері, Мін­фин РФ розробив законопроект бюджетної мобілізації, що передбачає збільшення до 90% виплат Центро­бан­кому своїх прибутків до бюджету і безпосередньо в "ВЭБ", який далі рефінансуватиме проблемні фінустанови.Адже санкції, що значно ускладнюють доступ до середньострокового і довгострокового фондування, торкнуться більше половини банків країни, не кажучи вже про таких гігантів, як "ВТБ", "ВЭБ" і "Сбер­банк", доступ до західних фінансових ринків для яких закритий повністю. І це при тому, що 45% кредитних ресурсів російська економіка отримує безпосередньо або опосередковано з міжнародних фінансових ринків, а російські компанії, більше дві третини яких представляють стратегічно важливий енергетичний сектор, займають четверте місце в Європі по потребах фінансування.

І начебто розміри золотовалютних резервів (ЗВР за станом на початок грудня складають 418 млрд дол.) не дають Росії приводів хвилюватися, адже їх вистачає для виконання боргових зобов'язань з листопада т.г. по грудень 2015 - го (134 млрд дол., причому третина боргу доводиться на "Роснефть").Проте колишні члени уряду ("ліберального" епізоду історії сучасної Росії) і експерти б'ють на сполох. У - перших, запасів замало для покриття усіх боргів (державного—75,9 млрд дол. і корпоративного—658 млрд дол.—секторів), що складає 175% золотовалютних резервів, або 35% ВВП. При цьому не слід сподіватися на повернення високих цін на енергоносії—головне джерело поповнення запасів—і швидку відміну санкцій, що дозволило б перекредитоваться на прийнятних умовах. У - других, зважаючи на осо­бен­ніс­ти національного обліку в РФ, є підстави вважати, що насправді ліквідних резервів приблизно на 100 млрд дол.менше, пос­кольку частина коштів з Фонду національного добробуту (ФНБ), які входять в золо­товалютные резерви, задейст­вованы в довгострокових інфраструктурних проектах, а також, як з'ясувалося, у безповоротних пасивах "ВЭБ" (точно відомий про суму 7,2 млрд дол.), пов'язаних з фінансуванням збиткових і в рази завищених сочинських олімпійських проектів. У - третіх, до кінця року ФНБ може "схуднути" ще на 70%, оскільки уряд розглядає питання рефінансування з нього компаній "Ріс­нафта" (52 млрд дол.), "Але­ватэк" (3,2 млрд дол.) і "Газ­пром­банк" (2,1 млрд дол.). Але так­же без порятунку найбільшої публічної нафтогазової корпорації світу колишній міністр фінансів Михайло За­дор­­­новий оцінив усі наявні резерви тільки в 200 млрд дол.

На додаток до цього, борючись з обвалом національної валюти—а нинішня ситуація відбиває події кризового 2009 р.—Центробанк РФ з початку року вже безповоротно витратив 90,7 млрд дол. резервів (що не перешкодило "дерев'яному" втратити більше третини своєї вартості по відношенню до долара і очолити антирейтинг найбільш волатильной світової валюти), і навіть після запуску рубля в "вільне плавання" регулятор виходитиме на ринок з відчутними інтервенціями, щоб утримувати його на плаву, використовуючи золотовалютні резерви, що мають тенденцію швидко танути.

Враховуючи це, стають зрозумілими побоювання експертів, що при збереженні нинішньої негативної тенденції розмивання резервів їх розмір зменшиться настільки, що покриватиме тільки три місяці імпорту країни, викликавши паніку і масоване виведення інвесторами своїх активів.І це не згущування фарб, якщо подивитися на відхід іноземного капіталу (за дев'ять місяців сума складає 85,2 млрд дол. і до кінця року може дос­тигнуть 120 млрд дол.) і масовий переклад росіянами у валютну готівку, щонайменше, 20 млрд дол., обумовлені зростанням політичних ризиків і негативних очікувань.

Згортання інвестицій і витік капіталу послужили причиною втрати третини сумарної капіталізації російського ринку акцій (зараз складає 531 млрд дол.), що на 120 млрд дол. дешевше за ринкову вартість корпорації Apple, чию продукцію так високо цінує російський прем'єр. Навіть така блакитна фішка як "Газпром", головний ресурс російського бюджету, був вимушений розмістити річні євробонди з відчутним, в порівнянні з торішніми умовами, дисконтом в 1%. На внутрішньому ринку ситуація не набагато краща:з початку року Мінфін РФ п'ять разів відміняв аукціони, поки 19 листопада не розмістив лише десяту частину запланованих паперів з середньозваженою при­бувальщина­ніс­тью в 1,5 разу більшої, ніж з початку року.

За підрахунками МВФ, зниження ціни на нафту на 10 дол. викликає збільшення дефіциту державного сектора РФ на 1% ВВП. З початку року нафтові ціни впали на третину (російський Urals подешевшав майже на 36 дол.), і, схоже, ціновим дном наступного року буде показник в 60 дол. Безумовно, така ціна стане значним викликом Росії і наочно покаже стратегічні прорахунки Кремля—як у виключно важливій енергетичній галузі, так і в зовнішній політиці. Створення ще одного енергетичного монстра—"Роснефть"—шляхом поглинання "ТНК - ВР" за 54,5 млрд дол. винесло на порядок денний питання пошуку значних фінансових ресурсів, який був вирішений залученням китайських засобів.При цьому китайці використали схему, активно вживану у багатих на важливі види сировини країнах Африки, Азії і Латинської Америки : за великі об'єми кредитів за найнижчою ціною скуповують поклади корисних копалини на десятиліття вперед. На сьогодні борг компанії складає 65,2 млрд дол., але ця цифра не враховує додаткових 53 млрд дол., які найближчим часом будуть перераховані Ки­тайською національною нафтогазовою компанією як аванс за 365 млн тонни нафти (загальна сума контракту—270 млрд дол.), яка поставлятиметься в Китай впродовж наступної чверті століття. Історія з дивним китайським авансом стає зрозумілою, якщо назвати його
кредитом, адже за "обслуговування" цієї передоплати российс­кая компанія платитиме
1,8 млрд дол. в рік.

Майбутнє другої, після "Газ­прома", бюджетотвірній компанії Росії знаходиться під загрозою не лише з - за діл­гов і колосального падіння капіталізації (з початку року на 38%), але також з - за інших проблем, що вже привели до зниження об'ємів до­би­чи нафти на 25 тис. баррелів в добу, і керівництво компанії напередодні засідання ОПЕК сприйняло це як крок, спрямований на підвищення глобальних цін на нафту. Ука­занные вище чинники, разом з це­новими, фактично роблять неможливою реалізацію планів освоєння труднодос­тупных залі­жей нафти в За­падной Сиби­ри і на арктичному шельфі, завдяки яким планувалося забезпечувати до третини усього видобутку нафти Росією в 2025 р., адже собівартість її здобичі складає 85 і 150 дол., відповідно.На додаток до цього, надзвичайно витратний, якщо взагалі можливо, російським компаніям компенсувати вихід із спільних проектів світових лідерів розвідки і видобутку нафти і газу, що володіють критичними технологіями і необхідним устаткуванням, якого немає в Росії, не кажучи вже про фінансові і управлінські ресурси для розвідки і освоєння мес­те­пик­дений в складних умовах.

Прийняте під час найслабкіших зовнішньополітичних позицій Кремля рішення будувати за 55 млрд дол. газопровід "Сила Сибіру" потужністю 38 млрд кубометрів в Китай важко назвати раціональним. У - перших, якби китайська енергетика, в структурі енергетичного балансу якої споживання газу складає тільки 4%, потребувала додаткових об'ємів цього енергоносія, переговори не тривали б більше
10 років.У - других, в Подне­бесной побудоване 13 терміналів для переробки скрапленого газу (сумарна потужність яких ставить Китай на третє місце у світі). Маючи можливість купувати газ на глобальному ринку, Пекін буде фактичним хазяїном "Сили Сибіру" на праві монопольного споживача і легко буде диктувати умови постачання. У - третіх, китайських "стратегічних парт­неры" не погодилися давати на будівництво ні авансу, ні кредиту. Об'єми газу, які спрямовуватимуться на схід, порівнянні із споживанням російського газу Украи­ний і не компенсуватимуть неминучого зниження долі російського газу в енергобалансі європейських країн. У - чіт­вертых, за оцінками незалежних експертів, для здобичі заявлених об'ємів газу потрібні додаткові інвестиції в розвідку і здобич на суму близько 100 млрд дол. І на завершення:звільнення "Газ­прома" на 15 років від податку на здобич і на 20 років—від податку на нерухомість позбавляють економічного сенсу цю державну компанію для Росії як держави.

Але у "Газпрому" є "сюрприз" вже для нинішнього року, адже з - за сумнівних боргів і викликаного падінням курсу рубля збільшення витрат компанія, по підсумку трьох кварталів 2014 р., отримала чистому прибутку в 13 разів менше (майже 800 млн дол.), ніж в прош­лом року. На додаток до цього, за розрахунками банку HSBC, "Газпром" може недолічитися ще 10 млрд дол. вследст­вие курсової різниці, що виросла з початку року, коли компу­ния активно продавала на внутрішньому ринку валюту, хоча левова частка її боргу розраховується в іноземній валюті.

Накопичені від експорту енергоносіїв надприбутки служили ресурсною базою для задоволення амбіцій Пу­твань про повернення "минулої величі" Росії через військову потужність, витрати з бюджету на яку впродовж останнього десятиліття були подвоєні. Незважаючи на несприятливі фінансово - економічні умови, Кремль в
2015 р. планує збільшити бюджетні витрати до 20,8% (84,1 млрд дол.), щоб довести, як і задумав, до 2020 р. долю сучасних озброєнь до 70%. Навіть ще нещодавно модне слово "модернізація" вже витісняється новим гаслом—"шлях до прогресу через підйом обороноздатності країни". Але Росія, не зробивши висновків з історії СРСР, продовжує утилізувати величезний об'єм ресурсів на національну безпеку (тільки на переозброєння
500 млрд дол. впродовж 2011–2020 рр.), не конвертуючи ці колосальні витрати в інноваційні товари і технології для народного господарства, як це відбувається в розвинених країнах. У Кремлі не бачать або не хочуть розуміти, що надмірні амбіції вже призводять до перенапруження і так слабкого економічного організму країни.

Впродовж січня—жовтня спостерігалося зростання промислового виробництва на 1,7%, обумовлений, передусім, заміщенням української промислової продукції (виробництво сталевих труб—30% і газових турбін—91%). Оче­видно, існує певний резерв зростання, яке залежить від рівня завантаження наявних виробничих потужностей, але межі можливості майже досягнуті. Причина цього—ряд чинників. У - перших, доля Росії в структурі світового ринку верстатів і устаткування—0,3%, що пояснює, чому 70% собст­венозного верстатного парку знаходиться на межі фізичного зносу.По об'ємах витрат на науково - дослідницькі і дослідницький - конструкторс­кие роботи (НИИКР) Росія займає 25 - е місце у світі (1,16% ВВП). У - других, щорічний об'єм продажів верстатів в РФ складає 1–1,5 млрд дол., але на долю російського виробництва доводиться менше 1%. Навіть устаткування для стратегічної (нафтогазовою) галузі—на 70% імпортне. У - третіх, доля технологій п'ятого устрою складає тільки 10%, причому переважна більшість—у ОПК і аерокосмічній промисловості (на четвертий доводиться 50%, а на третій—третина). Для порівняння, в США доля шостого устрою складає 5%, п'ятого—60% і четвертого—тільки 20%.У структурі імпорту в РФ з Німеччини, яка до анексії і розв'язування війни в Дон­бассе була стратегічним партнером в модернізації Росії, а тепер не лише зайняла жорстку позицію, але і грає роль ідейного натхненника санкцій проти Росії, 58,7% сос­тавляет промислове устаткування, автомобілі і запчас­ти, електротехніка, електроніка і контрольний - вимірювальні прилади. Таким чином, залежність промисловості від закупівлі закордонного високоточного устаткування—критична, а в умовах обмеження передачі технологій і устаткування, а також слож­ніс­ти залучення фінансування—така, яку фактично неможливо здолати.

Незважаючи на ці обставини, Путін вимагає від уряду виконання "майс­ких указів"—президентських щедрот соціальної спрямованості. Очевидно, що заплановані на
2015–2016 рр. 35 млрд дол. (1,57 трлн. крб.) надзвичайно важливі для виживання путінської соціальної моделі—"хліб з олією в обмін на свободи". Тому перед Шляхи­ным коштує нетривіальне завдання: яким чином чутливо не погіршити рівень життя 60% населення, які охоплюють усіх причетних до бюджетних виплат (пенсіонерів, чиновників, співробітників держкорпорацій, військових і інших працівників сектора безпеки), а також створити ілюзію соціальної справедливості для іншого населення, при цьому модернізувавши збройні сили, профінансувавши довгострокові енергетичні проекти, задобрюючи неспокійну Чеч­ню і нове придбання—Крим, створюючи потужності для імпортозаміщення. Причому дос­тижению цих цілей заважатимуть як суто матеріальні речі—зниження темпів зростання ВВП до 0,6%, а, швидше за все, за результатами 2014 р. йтиметься об рецесії, так і психологічні—вичерпання мобілізаційного ресурсу агресивної пропаганди.

Не додасть любові до вождя і зростання інфляції до 9,5% в першому кварталі 2015 р., адже додаткова 3% інфляція, викликана девальвацією рубля, означає втрату впродовж року громадянами Росії купівельної спроможності на суму приблизно
24,5 млн дол. За прогнозами аналітиків, до кінця року середня російська сім'я витрачатиме на продовольчий кошик до 40–42% доходу, з урахуванням як середнього зросту цін на споживчі (6,3%) і продовольчі товари (7,8%), так і вище за середній—на окремі позиції, на кшталт гречаної крупи, яка тільки за декілька тижнів листопада подорожчала на 27,5%. "Пармезанская війна" (заборона імпорту окремих продуктів з країн ЄС і США) украй дуже б'є по звичайному росіянинові, адже йдеться про чверть продуктового імпорту (17,1 млрд дол. в прош­лом року), більшість пунктів якого своїми силами Ріс­ця виробити не може.

Погіршення економічної ситуації відбилося в досягненні річного рекорду по безробіттю (5,1% економічно активного населення, або 3,9 млн чол.). Тільки за вересень - жовтень роботу втратили 151 тис. чел, і це при тому, що кількість безробітних, за методикою Міжнародної організації праці, в 4,9 разу перевищує кількість осіб, за­регист­рированных в госу­дарст­венозних службах зайнятості.

За роки правління российс­кого політичного тандему малому і середньому бізнесу відводилася лише формальна увага.Нинішні умови ведення бізнесу навряд чи можна назвати сприятливими (РФ займає 62 - е місце за критерієм легкості ведення бізнесу)— як з точки зору податкового режиму (до 40% виручки, або понад 80% прибули) або пільгових кредитів (за результатами року можна чекати рекордний показник простроченої заборгованості по кредитах), так і з точки зору захищеності від свавілля регулюючих і правоохоронних органів. Та все ж, не зачіпаючи віддаленої і гіпотетичної перспективи, вже тепер можна стверджувати, що зусилля жодним чином не компенсуватимуть втрати від падіння цін на енергоресурси.

Незважаючи на економічні негаразди, виражені в красномовних цифрах, самы­мі хворобливими для Росії є репутаційні втрати.Цей рік став своєрідним моментом істини, коли світова спільнота, від Пекіна до Ва­шинг­тони, нарешті - те прийшло в жах від неадекватності російського режиму, довіра до якого міжнародних партнерів і інвесторів найближчим часом відновити неможливо.

Російська економіка переживає системну кризу. Негативні наслідки санкцій лише набирають оберти і значно посилюють несприятливу зовнішню конъюнк­туру, подальше погіршення рівня життя, знецінення рубля, зростання інфляції і перехід в рецесію. Досі високі ціни на енергоносії дозволяли не лише містити неефективну економіку, патріархальну громадську модель, мілітаризацію, але і експропріювати в інтересах групи осіб фантастичні об'єми "народного надбання".

Путиномика вичерпала це­бя, і ніякі косметичні заходи, включно з очікуваною економічною лібералізацією, не здатні повернути "старі добрі часи". В цілому, саме поняття "лібералізація"—крамольно для колишнього співробітника КДБ, адже воно передбачає вивільнення соціальної енергії могутньої сили, і через розширення бази середнього класу може викликати серйозну ерозію авторитарного режиму нео­імперськими замашками. Отже, годі і говорити про яке - те прориві—для нього при владі немає ні інтелектуальної (у уряді немає жодного ліберального економіста), ні ресурсної складової, про що свідчить відсутність результатів т.з. модернізації, яка здійснювалася в сприятливіших умовах.

На тлі економічних негараздів наступ левиафана на залишки політичних і громадянських прав і свобод лише прискорює крах путинизма, адже без свободи політичної—немає свободи економічної, а значить неможливо створити умови для добробуту тих, хто не володіє членським квитком кооперативу "Озеро"...

Чого ж можна чекати Україні в цих умовах? Крем­левская верхівка добре розуміє, що санкції значно звужують поле для маневру і виснажують цінні ресурси. У таких умовах необхідно якнайскоріше розвинути успіх в українському бліцкригу, досягнувши ряду цілей, зокрема повернути Україну у свою орбіту або зробити неможливою її інтеграцію в європейські і євроатлантичні структури, добитися відмови від претензій на Крим або зберегти його нинішній статус. Інструментарій варіюється:від відновлення і навіть збільшення масштабу військових дій з неприхованим учас­тием збройних сил Росії, підтримки тліючого конф­ликта в Донбасі—до різних форм політичного "врегулювання", на кшталт примусу Києва до визнання в тій або іншій формі особливого статусу терористичних організацій "ДНР" і "ЛНР" з правом вето в зовнішній політиці і політиці безпеки Києва або кулуарних договореннос­тей
з вищим керівництвом Ук­раї­ны. Можна стверджувати, що нарощування Росією військової активності далеко за межами своєї країни, активізація проросійських агентів в країнах Центральної Європи, Балтії і Молдові, а також політичних співучасників чи то правого, чи то лівого напряму є спецоперацією по залякуванню і відверненню уваги світової спільноти від агресії проти України.

Втім, для української нації відкривається унікальна можливість використати особливості нинішньої ситуації, щоб набути справжньої незалежності і міжнародної суб'єктності. Для цього владі треба відмовитися від невизначеної позиції відносно військової агресії Росії, не вводити в оману ні українську громадськість, ні світову спільноту із приводу хоч би найменших успіхів в реалізації мирного плану Порошенком, спроби втілення якого призводять лише до посилення небажання ЄС нарощувати тиск на Кремль, а також поліпшення біржових індексів і курсу рубля. Необ­ходимы політична воля і скоординированные дії української еліти на шляху кардинального зменшення енергетичної залежності і розриву економічних і інших зав'язок, які використовуються і використовуватимуться Крем­лем як інструмент досягнення своїх стратегічних політичних цілей.Українська влада повинна зрозуміти, що ніякі примарні экономичес­кие переваги і гуманітарні сантименти, пов'язані з Ріс­сией, не коштують втрати історичного шансу побудувати успеш­ную Україну.

Олександр Хара, "Дзеркало тижня"