Чудовий російський світ

Через одинадцять років ніхто не сумнівається: Україна точно не Росія. Питання лише в тому, де вона закінчується.

Останній соцопитування ВЦИОМа –показовий. Він уперше фіксує: більше половини росіян (56%) не сприймають Центральну і Західну Україну як частину "російського світу". Протилежної думки придеживаются 29% опитаних.

Для наочності можна уточнити, що відразу після України в переліку йде Прибалтика, яку росіяни не готові вважати "російським світом" приблизно з тими ж результатами (25 "за"/uk/64 "проти").

У цьому ж опитуванні росіяни признаються, що Донбас для них залишається частиною "російського світу" (75% "за", 13% "проти"). З обліком подій останніх місяців в цьому немає нічого дивовижного.

Куди важливіше, що для російського обивателя Центральна і Західна Україна виступають у вигляді ідеологічно чужого регіону. Проблема лише в тому, що російський обиватель ніяк не візьме в толк, що після подій 2014 року для нього втрачені не лише Захід і Центр країни, але і ті регіони, які було прийнято відносити до колективного "юго, - сходу".

Коли в 1968 - м року радянська армія входила в Прагу, чеська армія не стріляла. І не з - за того що не було наказу. Просто була сильна пам'ять про те, як СРСР звільняв територію Чехословаччини від німців. На той момент із закінчення Другими світовими пройшли 23 роки і радянський солдат продовжував сприйматися як брат і визволитель.

Після подій "празької весни" у свідомості чехів стався перелом.

Так само сталося і з Україною.Їй теж були 23 роки у той момент, коли Москва вирішила зразково - показово провести анексію кримського півострова. І так само, коли російська армія входила в Крим, українська армія не відкривала вогонь…

Так, не було наказу, та військові люди без сигналу не діють. Але ключова причина була ще і в тому, що тоді–у лютому–у російських солдатах українці не бачили ворога.

І немає ніяких сумнівів, що тепер–через яких - те дев'ять місяців–будь-яка українська військова частка в аналогічній ситуації почне відстрілюватися. Тому що запас загального і братського був витрачений весною цього року.

Крим став другим етапом формування внутрішнього українського консенсусу.

Першим став Майдан. Його перемога завершила цей процес в Центральній Україні, яка разом із Західною вистояла в протистоянні з владою.Але саме анексія півострова стала тим поворотним етапом, після якого дискусія про "історичну спорідненість", "братські країни" стала неможливою.

Третім етапом стало вторгнення на Донбас. А точніше–та доля, яка осягнула регіон після "гастролей" Ігоря Стрєлкова. Тому що Харків і Запоріжжя, Одеса і Миколаїв могли бажати для себе долі Криму, який Москва показово заливатиме грошима.

А тепер зрозуміло, що у разі перемоги сепаратистських настроїв в цих регіонах, Москва не стане забирати їх до свого складу. Єдина роль, яка їм уготована–об театр бойових дій, по підсумку яких Москва розповідатиме про територіальну цілісність України і про те, що Київ повинен зруйновані території містити.

Росія досі не зрозуміла, які тектонічні процеси їй вдалося запустити в Україні. Це розуміння запізнюється.Тому доки російські громадяни ідентифікують як "чуже" лише центральні і західні області країни.

Р.S. У тому ж самому опитуванні 71% росіян відповіли, що ніколи про "російський світ" не чули.

Ще 13% утруднювалися відповісти, що криється під цим словосполученням. Але навіть з решти 16% респондентів, які чули про це поняття, кожен п'ятий заявив, що "російський світ швидше не існує". Кожен шостий і зовсім не зміг відповісти–реальний він або ні.

Павло Казарин