Останній постріл Надії Савченко прогримить з оглушливою силою

Але і–дуже розумна жінка. Голодовкою вона не домагається свого звільнення. Вона просто використовує ту єдину зброю, яка їй зараз доступно. Своє життя.

Вона хоче ціною свого життя завдати максимального збитку ворогові. Це–її останній патрон. І навіть на тлі жахливих вибухів на Донбасі, останній постріл Надії Савченко, поза сумнівом, прогримить з оглушливою силою.

Як в повній тиші.

Можна заперечувати наявність своїх військ в чужій країні, можна товкмачити про“внутрішній конфлікт”і“ополченців”, але неможливо, ну ніяк неможливо буде заперечувати очевидний усім факт–Росія, саме Росія, як держава, викрала з території іншої країни військовослужбовця цієї країни і уморила його у своїй в'язниці.

Ця жахлива смерть відгукнеться луною по всьому світу. Це буде руйнівний постріл. Це буде постріл, зроблений самою нашою державою у свою власну голову.

Який там, як би блюзнірський не звучало, Сергій Магнитский! І прикре те, що ті люди у високих кабінетах, в чиїх руках зараз знаходиться доля Надії Савченко, не можуть не розуміти наслідків її смерті в російській в'язниці.

Адже уміють вони, уміють як - те вирулити з чергової…з чергової безвиході, куди заїхали! Ось, наприклад, історія з екологами з“Арктик Санрайз”. І навіть з судом по“Болотяній справі”. Так, криво, неправильно, безглуздо, але хоч так!

Біда в тому, що дуже все довго. Система ухвалення рішень громіздка і іржава. І не залишилося в ній, видно, справжніх Офіцерів (а хто там ще вхожий?), які могли б не просто запропонувати рішення, але–наполягти! Довести.Добитися.

Немає їх.

На протокольні зйомки із засідань без сліз дивитися неможливо. Сумні, скорботні особи. Максимум–напишуть доповідну записку. З одного боку, з іншого боку. Вважав би доцільним. Записку розпишуть віялом в сім адрес для узгодження.

Потім приймуть рішення про проведення наради для вироблення позиції. Потім відкладуть нараду.

А часу немає. Закінчилося.

І тому Надія Савченко помре.

Як справжній солдат. На справжній війні.

А її останній постріл…

Хто знає, що може зробити всього один постріл…

У безмовній, гнітючій тиші ущелини, на дні якого ми усі стоїмо (і стоїмо, і стоїмо…), поглядаючи хто із захопленням хто безтурботно а хто–у жаху на навислі над головами громади снігових вершин.

Інформатор