Приручити Буцефала

Зараз в нашій бригаді настільки різношерстий набір техніки, що навіть не упевнений, чи знаю я по назвах все, що у нас є. Не перераховуватиму, щоб мені не приписали держзраду–хоча секрету там ніякого немає, вже до мене усі показали з усіх боків.

Розповім про проблему, яка виникла у зв'язку з такою різноманітністю техніки–її ремонт. Навіть раніше, коли уся наша бронетехніка була тільки на базі БМД, з "лагодженням" було непросто: деякі машини стояли по року в очікуванні, поки їм дадуть "воскреснути". Врешті-решт багатьох з них осягала інша доля - вони ставали донорами, їх розбирали на деталі. Адже тоді було багато людей, що розбираються в ремонті цієї техніки.

Тепер додалася ще одна проблема–нестача тих самих людей, які можуть розібратися і відремонтувати.На щастя, поки машини на гарантії, цим займаються специ із заводу. Але коли - те гарантія пройде, і буде закуплена за чималі гроші техніка мертвим вантажем стояти в парку, як минулої весни–десятки БМД. Тут, звичайно, у багатьох виникне питання, а хіба бійців не учать працювати з цими машинами? Так, курси по освоєнню цієї техніки для солдатів є. Ось тільки вони - фарс. Навчання проводиться так, щоб не навчити, а тільки час потягнути. До речі, так проводилися усі армійські курси, на яких я був.

При усіх недоліках БМД, я скучаю за цією дурною. Це класика ВДВ. Згадую про ці машини з теплом в серці... напевно, іржавію. Але все таки на новій техніці їздити в рази комфортніше. А це важливо, враховуючи, що іноді проведений в машині під час маршу час єдиний, коли ми можемо відпочити. Так що при усій ностальгії пересідати знову на БМД що тут бажають мало.

Загалом, наша армія розвивається, але як - те нерівномірне. Може, пора б вже вирівнятися?