Про Маестро Антонюке і про "елітну псевдо - енциклопедії" Рукоманова

Миколаїв попрощався з великою людиною Андрієм Даниловичем Антонюком. Це була людина, яку знали у всьому світі. Його картини привертали увагу любителів живопису в різних куточках планети. Андрій Антонюк, без перебільшення, був геніальним художником, визнаним ще за життя.

Він умів, а головне, не боявся обстоювати свої погляди і переконання. За радянських часів він був одним з тих, хто, не звертаючи уваги ні на що, як міг, боровся за Незалежність України.Андрій Антонюк був людиною з чіткою життєвою і політичною позицією, і за це його недолюблювала будь-яка влада: що радянська, що пострадянська, що нинішня.

Його не чекали на офіційних заходах, які проходили під егідою облдержадміністрації, причому не чекали і на тих офіційних заходах(урочистості з нагоди Незалежності України, організовані владою), де Антонюк заслуговував бути більше, ніж ті, хто там був присутнім. Але Андрій Данилович не дуже те і засмучувався цьому, адже він був настільки самодостатньою особою, що усе це не мало для нього значення.

Геніального художника можна було дуже часто побачити таким, що прогулюється уздовж проспекту Леніна–від свого дому на вулиці Інженерної до вулиці Радянської. Він міг з легкістю підтримати розмову у будь-якій компанії, причому, завжди говорив все «в лоб».

Не хотів піднімати цю тему, але, виходячи з того, що відбувалося в день прощання з великим художником, і те, як повелися керівники облдержадміністрації цього дня, вважаю, що не має права мовчати.

У керівництва Миколаївської обласної адміністрації–більшість з яких чиновники з радянським менталітетом–навіть після смерті геніального художника не вистачило сміливості віддати данину пам'яті Андрію Антонюку. Жодного з керівників Миколаївської ОГА на прощанні з Маестро помічено не було. Прислали тільки начальника управління культури Світлану Гладун. Гаразд, губернатор цього дня знаходився у відрядженні в столиці, але не визнали необхідним прийти і попрощатися з Антонюком жоден з віце - губернаторів.

У зв'язку з цим згадується, як «влада» (самі себе вони називають «елітою» ) намагалася не помічати генія за його життя. Особливо досяг успіху в цьому В'ячеслав Рукоманов.

Приміром, під його «патронатом» на початку 2013 року вийшов у світ чотиритомник під гучною назвою «Еліта Миколаївської області» , який його укладачі і замовники позиціонують як «біографічну енциклопедію».

Так от, геніальному художникові Андрію Антонюку, який прославив Миколаїв на весь світ, в першому томі цього товстючого «творіння» відведена усього лише одна(!) сторінка.

В той же час, приміром, укладачі «шедевра» і їх натхненник визнали правильним, що нащадкам(видання позиціонується як «енциклопедичний біографічний словник - довідник» ) треба знати більше не про Маестро Антонюке, а про інших «відомих» людях. Чому - та більшість з цих елітних николаевцев, за чистою випадковістю, виявилися членами Партії регіонів.

Приміром, нащадки вже однозначно повинні будуть прочитати 10(!) сторінок про потомственого купця, почесного городянина Анатолія Дюмине. Насолодитися 14 - ю(!) сторінками тексту і фотографій з життя депутата Миколаївської міськради Юрія Антощенко. А також з розчуленням відстежувати життєвий шлях ще одного «регіонала» Валерія Буркуна, опис життя якого постаралися вмістити теж в 14(!) сторінок «елітній енциклопедії».

У як! Ось кого повинні знати нащадки!

Як я вже відмітив «натхненником» складання «елітній енциклопедії» виступив В'ячеслав Рукоманов, відомий у минулому комсомольський парторг, а нині керівник апарату в Миколаївській ОГА.

Як мені здається, губернаторові Миколаївської області Миколі Круглову, а разом з ним і усій вертикалі влади на чолі з президентом, повинно бути соромно, що така людина представляє владу.

Особливе обурення викликає той факт, що все в тій же енциклопедії великий Маестро Антонюк, чому - те «перетворився» у «Владимира Кабаченко».

Рукоманов, схоже, думає, що подібними липовими енциклопедіями можна увічнити пам'ять про ту або іншу людину, але це абсолютно не так.

Історія розставить все по своїх місцях. Я упевнений, що пам'ять про Маестро Андрії Антонюке назавжди залишиться жити в його геніальних картинах, а про нього самого писатимуть в справжніх енциклопедіях. Вічна пам'ять Андрію Даниловичу!

А ось чи згадає хто - те років через двадцять про вищезгадане віце - губернаторові і його «елітних» друзях - однопартійцях–це велике питання.