Майбутнє, за яке не соромно

Ми у черговий раз стоїмо перед вибором. Так сталося. Уся країна завішана бігбордами і завалена політичною макулатурою. Дивитися телевізор стало нестерпне. Нав'язлива агітація викликає блювотний рефлекс. Нам треба вибрати. Питання–з кого? Партії, самовыдвиженцы, мажоритарники від політичних сил…Нещодавно в телевізорі показували нескінченний бюлетень, точніше, цілих два. Нескінченних.

Хто усі ці люди, за яких нам пропонують віддати свій дорогоцінний голос? Що за партії, блоки? Що вони пропонують? Чим відрізняються один від одного? Хто взагалі читав програми партій або кандидатів?

Зрозуміло, є окремі представники нашого суспільства, які досконально вивчають передвиборні брошури, листівки і газети.Є навіть такі, хто із захватом читає тексти на бігбордах. Не упевнений, що їх досить багато. Основна маса народу довіряє внутрішньому голосу, зовнішнім даним кандидатів і думці сусідських бабусь або колег по роботі. Так було завжди, так є і зараз. З деякими особливостями, звичайно.

Майдан, Крим і війна на Донбасі не пройшли дарма. Страх, ненависть до ворогів і невпевненість в майбутньому, швидше за все, повернений загальний виборчий вектор. В той же час, старперские істерики в рекламних роликах тих, хто намагається усіма правдами і неправдами пролізти, проповзти, просочитися до парламенту, навівають смутні сумніви. Скільки тих, хто був в колишній владі, під різними приводами є присутнім у виборчих партійних списках нових партій? Ніхто не знає. Списки - те закриті. А це основна маса майбутніх депутатів, які, об'єднавшись в коаліцію, стануть вирішувати наші з вами долі. Ухвалювати потрібні і непотрібні закони.Корисні і шкідливі. Закони…По яких нам жити. Виживати.

Добре або погано те, що в Раду прагнуть потрапити хороші журналісти? А військові? А волонтери? Може і добре, а може бути, на своїх місцях вони б зробили значно більше для країни. Як визначити? Адже вони, якщо пройдуть, автоматично перестануть бути хорошими журналістами, відважними військовими і волонтерами–людьми з великим серцем і відкритою душею. А ось чи стануть вони хорошими законотворцями…Питання.

Чи правильне те, що кандидати - мажоритарники, для того, щоб завоювати любов і повагу виборця, обдаровують різними способами свої округи дитячими майданчиками, асфальтуванням доріг, перекриттям дахів і ремонтами під'їздів? Напевно, не правильно. Цим повинні займатися міська влада, це їх парафія, а не кандидатів в народні депутати. Депутати Верховної Рады–це законодавці.Це люди, які повинні писати і готувати до прийняття такі законопроекти, за допомогою яких міська і сільська влада могла і зобов'язані були б забезпечувати ті самі ремонти дахів, під'їздів, доріг, вуличного освітлення і інших благ, за які у вигляді податків виборець і платить. А ми досі рахуємо кандидатів в народні депутати працівниками Жеку. Нас так привчили. Від цього необхідно відмовлятися. Інакше люди увесь час використовуватимуть виборчі кампанії, як спосіб «на кулі» пофарбувати під'їзд або укрутити лампочку в парадній.

І найголовніше–не можна бути байдужим. Прийти і проголосувати–це не лише право, але і борг, обов'язок. У деяких країнах, за неучасть у виборах передбачена кримінальна відповідальність. Якщо ми, у черговий раз, дамо можливість потрапити у Верховну Раду України пройдисвітам і негідникам, які роками знищували і продавали країну, наступного шансу може і не бути.У якій - те момент ми усі можемо прокинутися уранці в державі з іншою назвою і відсутністю права вибору. Назавжди.

Ми–люди, гідні того, щоб в нашому, українському парламенті нас представляли тільки ті депутати, яким ми довіряємо своє майбутнє. Більше у нас нічого немає. Тільки майбутнє. Наше, українське. Дай Бог, щоб воно було таким, в якому не соромно буде жити нашим дітям і онукам. Ну, і нам трішки…

Ігор Пох, спеціально для «Злочинності.НІ»