Ліс рубають - тріски летять, або Без провини винуваті

9 жовтня 2014 р. президент України підписав Закон України "Про очищення влади" (далі—Закон)яким визначені правові і організаційні основи очищення влади (люстрації) для захисту і затвердження демократичних цінностей, верховенства права і прав людини в Україні.

При цьому в ч. 2 ст. 1 Закону записано, що процедура очищення влади грунтуватиметься на принципах: 1) верховенства права і законності; 2) відкритість, прозорість і публічність; 3) презумпції невинності; 4) індивідуальна відповідальність; 5) гapaнтирования права на захист.

Проте ретельне вивчення тексту Закону дає підстави для серйозних сумнівів в дотриманні його авторами вказаних принципів. Але про все по порядку...

Нагадаю, принцип верховенства права (rule of law) полягає в:

—підпорядкуванні діяльності усіх без виключення державних інститутів потребам реалізації і захисту прав людини;

—пріоритетності прав людини перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Цей принцип знайшов своє законодавче закріплення в ст. 8 Конституцій України, якій проголошено, що в Україні признається і діє принцип верховенства права, а також верховенство Конституції і принцип прямої дії її норм. Тому, ухвалюючи Закон України "Про очищення влади", вітчизняний законодавець повинен був би не імітувати дотримання цього конституційного припису, а неухильно його виконувати і украй обережно відноситися до нормативно - правовому регулюванню процедури люстрації. Замість цього поспішно ухвалений Верховною Радой Закон містить ряд положень, якими, на мій погляд, грубо обмежуються конституційні права громадян.Такий висновок можна зробити, проаналізувавши текст цього нормативно - правового акту.

Вітчизняний законодавець чи то "забув", чи то "свідомо проігнорував" приписи, що містяться в ст. 22 Основні Закони, якими не допускається відміна конституційних прав і свобод громадян. Цією ж нормою передбачено, що "...при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту і об'єму існуючих прав і свобод".

Готуючи текст Закону, його автори лише вибірково врахували положення ст. 38 Конституцій України, якій гарантовано право громадян на участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському і місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними в органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Вказана вище категорія громадян строком на 10 років позбавлена права брати участь в управлінні державними справами.

Конституція України є системою впорядкованих, відповідним чином взаємозв'язаних, конституційних норм. Можливо, в нашому випадку вона не така струнка і витончена, як в зарубіжних аналогах, але все таки (маємо те, що маємо)... Тому порушення на законодавчому рівні хоч би одного конституційного припису неминуче тягне поступове руйнування усієї системи конституційно - правових норм. Так що введення Законом України "Про очищення влади" обмежень у виборі виду трудової діяльності тягне порушення встановленого ст. 24 Конституції принципу рівності конституційних прав і свобод громадян і заборони привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних і інших переконань, підлоги, етнічного і соціального походження, майновий стану, місце проживання, по мовний або інший ознака.

І неозброєним оком видно, що автори Закону "примудрилися" нехтувати і цим конституційним принципом. Узяти хоч би запропоновану ними диференціацію відповідальності різних категорій осіб. Так, для осіб, вказаних в ч. 4 ст. 3 Закони, встановлена заборона впродовж 10 років з дня набуття чинності обіймати посади, по яких здійснюється люстрація. До таких зараховують, наприклад, тих, хто був обраний і працював на керівних посадах Комуністичної партії Радянського Союзу, Комуністичної партії України, Комуністичної партії іншої союзної республіки колишнього СРСР, починаючи з посади секретаря районного комітету і вище, штатних працівників, негласних агентів КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інший союзний республіка колишній СРСР, головний розвідувальний управління міністерство оборона СРСР, що закінчили вищий учбовий заклад КДБ СРСР (окрім технічних спеціальностей). Т.е.йдеться про осіб, винних лише в тому, що жили і працювали в радянські часи, адже Законом не передбачено, що ним має бути пред'явлене звинувачення в здійсненні протиправного діяння. І в чому, власне кажучи, протиправність? У тому, що народилися не в тій країні і не у той час? Втім, Україна так і не визнала вказані вище політичні організації або силові відомства злочинними. Але чому люди, в що них працювали, фактично визнаються злочинцями, а заходи, до них вживані, по своїй жорстокості і правовим наслідкам перевершують заходи кримінально - правової дії?

Слід зазначити, що в цю "когорту" потрапили і громадяни, відмічені високими державними нагородами. Узяти хоч би першого президента України Л.Кравчука, одного з 261 Героя України (серпень
2001 р.), кавалера ордену Свободи (січень 2014 р.), який теж підпадає під дію Закону, адже до проголошення незалежності України обіймав керівні посади в ЦК Комуністичної партії України. Навіть попри те, що останнім часом в українському суспільстві спостерігаються діаметрально протилежні оцінки діяльності цієї неабиякої особи, слід визнати той факт, що де - юрі Кравчук залишається в історії нашої держави одним з тих, хто стояв у витоків проголошення суверенітету і незалежності України.

25 листопада 2013 р. пішов з життя Е.Березняк, ветеран Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр., Герой України (серпень 2001 р.), один з тих, хто врятував місто Краків, відомий прототип головного героя роману "Майор Вихор" і його екранізації 1967 р. За формальними ознаками Е.Березняк, як штатний працівник Головного розвідувального управління Генштабу МО СССР, теж потрапив під дію Закону.

Нагадаємо, що, згідно із Законом "Про державні нагороди України", звання "Герой України" привласнюється громадянам України за здійснення видатного героїчного вчинку або видатного трудового досягнення (ст. 6), а орден Свободи—за особливі заслуги громадян в затвердженні суверенітету і незалежності України, консолідації українського суспільства, розвитку демократії, соціально - економічних і політичних реформ, відстоювання конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Крім того, авторам Закону, здається, байдуже, що Л.Кравчуку і таким, як він, вже за 80. Тому і заборона брати участь в управлінні державними справами впродовж 10 років, в силу віку таких людей, ним здається не таким вже нікчемним і нерозумним.

Це лише декілька прикладів, але їх значно більше! І робити вигляд, що проблем в застосуванні Закону не виникає—це крок в нікуди.А доки доводиться спостерігати картину, як наш законодавець наполегливо продовжує рубати ліс, попри те, що від цього процесу трісок стає неприпустимо багато...

І чим більше поглиблюєшся в текст Закону, тим частіше хочеться запитати авторів, чим вони керувалися, коли його готували. А ще є нестримне бажання поцікавитися у народних обранців, що ухвалили цей Закон, в чому провинилися співробітники КДБ і ГРУ СРСР, впродовж 23 років (після проголошення незалежності України) чесно і що віддано служили своєму народу.

Виявляється, нашим народним обранцям слід нагадати : ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу (далі—УК) України встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня здійснення їм злочини і до дня вступу вироку в законну силу пройшло 15 років—при скоєнні особливо тяжкого злочину. В той же час, згідно ч. 1 ст.55 УК України, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначено в якості основного покарання на строк до п'яти років. Але в нашому випадку взагалі не йдеться про факти скоєння злочину. Проте термін, впродовж якого особі забороняється обіймати посади, по яких здійснюється люстрація, удвічі перевищує максимальний термін аналогічного покарання, передбаченого УК України.

І все - таки дозволимо собі нагадати, що встановлення безпосередньо в Основному Законі України (ст. 62) формули презумпції невинності як об'єктивного правового положення має велике значення не лише для захисту прав і законних інтересів осіб в кримінальному процесі. Цей конституційний припис повинен неухильно дотримуватися і в законотворчій діяльності, що являється надзвичайно важливим. Проте, як видно з тексту Закону, його автори не занадто заклопотані цією "дрібницею".

Згідно ст. 3 Закони вказаної вище категорії осіб забороняється впродовж 10 років з дня набуття чинності обіймати посади, по яких здійснюється люстрація. Ця заборона застосовується автоматично, так би мовити, без суду і слідства. Але, згідно ст. 62 Конституції України, обов'язок доводити винність особи покладається на державу. При цьому звинувачення не може грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. До того ж у черговий раз доводиться нагадувати про те, що самі автори Закону клятвено запевняли (див. ст. 1), що "продукт їх діяльності" базується на засадничих принципах поваги прав і свобод людини.

Не менш цікавим є питання про іншу групу осіб, на яких поширюється вказана заборона.Це негласні (хоча голосних, мабуть, не знайти) агенти КДБ СРСР, КДБ СРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головного розвідувального управління Міністерства оборони СРСР. Як автори Закону пропонують вирішувати питання з ними? Адже інформація про таких осіб згідно п. 4.1.13 Зведення відомостей, що становлять державну таємницю, віднесена до цілком таємної інформації. Тому для констатації факту перебування особи в агентурному апараті КДБ СРСР, КДБ СРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головного розвідувального управління Міністерства оборони СРСР необхідно оприлюднити цілком таємну інформацію. При цьому наслідки такого обнародування можуть мати трагічніші наслідки, ніж встановлена Законом заборона брати участь в управлінні державними справами в течію
10 років.

Невже держава наважиться на такий крок? Якщо вирішиться, то чого тоді варті наші спецслужби без належного агентурного апарату? Чи зможуть вони якісно і в повному об'ємі виконувати покладені на них завдання? Адже після такого кроку з боку держави, думаю, знайдеться що трохи бажають повторити долю своїх попередників, що узяли на себе зобов'язання надавати негласно допомогу в рішенні завдань, поставлених перед спецслужбами. У свою чергу, держава, яка повинна була забезпечити секретність такої співпраці, своїх обіцянок не виконало.

Виходить, поки рано судити про результати реалізації в Законі принципів відкритості, прозорості і публічності державної влади. На відміну від принципу верховенства права для забезпечення дотримання цих принципів, законодавець передбачив певні виконавчі механізми. Зокрема, в ст.5 Закону говориться про створення Міністерством юстиції України дорадчого громадського органу по люстрації для забезпечення здійснення громадського контролю над процесом очищення влади, до складу якого повинні входити представники засобів масової інформації і представники громадськості.
Ст. 7 передбачено створення Єдиного державного реєстру осіб, відносно яких застосовані положення Закону України "Про очищення влади" (далі—Реєстр), а також встановлений порядок надання відомостей про таких осіб.

Проте, на мій погляд, вже зараз стають відчутно помітними певні тривожні індикатори, які можуть свідчити про окремі факти зневаги принципами відкритості, прозорість і публічність при реалізації положень Закону.Так, відомості про окремих осіб, відносно яких застосовані положення Закону України "Про очищення влади", то з'являлися в Реєстрі, то загадково звідти зникали. Очевидно, однією з передумов таких маніпуляцій є допущена (свідомо або з необережності) плутанина в термінології. Так, наприклад, в ч. 1 ст. 7 Закону відзначається, що відомості про осіб, відносно якихвстановлений заборона, передбачений ч. 3 або 4 ст. 1 справжнього Закону, вносяться в Єдиний державний реєстр осіб, відносно яких застосовані положення Закону України "Про очищення влади". Тому і виникає питання:що ж є критерієм внесення в Реєстр відомостей про особу—віднесення цієї особи до вказаної категорії або все - таки факт застосування до нього Закону? Як відомо, така невизначеність і створює передумови для неоднакового застосування правових норм і з часом може стати одним з корупційних проявів.

16 жовтня т.г. Кабінет міністрів України оприлюднив списки керівних співробітників центральних органів виконавчої влади, які звільнені від займаних посад відповідно до Закону України "Про очищення влади", а також список голів і членів державних колегіальних органів, відносно яких Кабінетом міністрів вноситься пропозиція президентові України про їх відставку.

В той же час вже почала поступати інформація про те, що окремі представники "без провини винуваті" звертаються до суду з позовними заявами про їх незаконне звільнення.Таких позовних заяв, як бачиться, буде немало...

Виникає цілком логічне питання: що ж робити далі?

Перший варіант полягає в негайній відміні Закону України "Про очищення влади". Це дасть можливість істотно допрацювати його положення, усунувши усі протиріччя з конституційними і іншими законодавчими нормами. До цього процесу обов'язково необхідно притягнути кращих учених і інститути громадянського суспільства. При цьому слід обов'язково врахувати зарубіжний досвід. Нагадаю, що люстрационные закони були визнані неконституційними в Угорщині (1994 р.), Польщі (2010 р.), Албанії (2010 р.), Румунії (2012 р.).Не варто повторювати чужі помилки!

Другий варіант припускає участь в цьому процесі Конституційного суду України, який повинен сказати своє вагоме слово, давши (сподіваюся, неупереджене) укладення про відповідність положень Закону України "Про очищення влади" Конституції і законам України. Проте і у такому разі Закон має бути істотно допрацьований.

Тому сподіваюся, що люстрація в Україні все - таки відбудеться, але цей процес пройде цивілізованим шляхом з мінімальними втратами для українського суспільства, а держава доведе, що права і свободи людини і їх гарантії дійсно визначають зміст і спрямованість його діяльності.

Сергій Дремов, Дзеркало тижня