Коли ж нарешті "Правий сектор" почне позбавлятися від іміджу "пожирача немовлят"

Так, зрідка чуємо від нього які–те заяви, час від часу озвучуються ультиматуми Президентові, про яких тут же забувають, і все. Але це що, і є те, чим відомий «Правий сектор?» Немає звичайно. Тоді в чому причина такого неефективного менеджменту?

Коли ж нарешті «Правий сектор» почне позбавлятися від іміджу «пожирача немовлят»

Итак, якщо вірити ЗМІ «Правий сектор» - це винятково маргінали, точніше примітивні «бики» у камуфляжі і балаклавах, з бейсбольними бітами, автоматами, гранатометами і зловісним блиском в очах. Ходять і лякають ночами бабусь і дітей.

Вони страшні, жахливі, як злий розбійник Бармалей, нападають на нещасних беззахисних бізнесменів «віджимають у них бізнес і лякають тортурами і розправою якщо ті раптом підуть скаржитися. Ну ще іноді погрожують журналістам, які мають необережність написати що–те не так про його активістів.

Але чи відповідає це реальному стану речей? Дуже сумніваюся. Думаю, це все одно що уявляти собі міліцію виключно по «Беркутові» і ДАІ, а СБУ–тільки по «Альфе». Адже кожна з цих структур складна, багатогранна і численна.

У тій же міліції є УБЭП (економіка), УБОЗ (оргзлочинність), ОБНОН (наркотики), розвідка, ДАІ, крминальная міліція, технічні служби, слідство, міліція устоїв, діти, дільничні і так далі І усе це називається одним словом–міліція.

Думаю, і в ПС є або все, або велика частина з цих вищеперелічених служб.Тоді особисто мені абсолютно незрозуміло, чому в Україні, серед більшості населення «Правий сектор» асоціюється саме з бандерівцями, що звірствують, величезними і страшними, у балаклавах? На мій погляд, причин тому декілька.

Тими, хто рвався в Україні до влади і таки дорвався за допомогою Майдану, ця організація спочатку і замислювалася саме такій, за типом штурмовиків Рэма. Яка і готувалася саме на роль жертви. Вони виконали усю брудну роботу, зібрали на себе увесь негатив, і тепер, гадаю. абсолютно закономірно послідує «Ніч довгих ножів.

Тільки ось причини і умови виникнення такої ситуації можуть бути різні. Приймемо одну з них як нерозуміння керівництвом «ПС» того, навіщо вони були потрібні. Тобто їх використали як би «втемну» , і вони самі зараз знаходяться в просрации. Таке допустиме? Цілком.

Але можливий і дещо інший варіант–лідери «Правого сектора» свідомо, за попередньою змовою з нинішньою владою пішли на те, щоб пожертвувати своєю організацією заради можливих політичних і економічних преференцій в майбутньому. Теоретично такий варіант можна допустити? Думаю, виключати його як можливий теж не слідує.

Втім, на мій погляд, найвірогіднішим є все–таки недосвідченість тих, хто стояв у витоків створення «ПС» у Україні. Вони мабуть хотіли створити щось за типом УПА, до якої населення ряду областей відноситься позитивно, Ну і як бренд, як ідеологію, як патріотичний символ нарешті.

Тепер звідси витікає головне питання–а що ж робити сьогодні з цим випущеним з пляшки джинном, щоб зберегти і уберегти його від знищення підступними соратниками? Ось про це ми зараз і поговоримо.Зупинимося доки на тому, що ж керівництво ПС робить невірно.

Итак, чому ж така численна і органзованная, добре структурована, дисциплінована і боєздатна організація виявилася на межі зникнення з політичної карти України? Та тому, що спочатку була запрограмована як у Бендера в «Нью–Васюках» , всього на один хід пішаком Е 2–Е 4.

Проте хороший гравець із самого початку, перш ніж торкнути рукою фігури для першого ходу, вже повинен прорахувати результати і партії, і турніру, і усій серії ігор аж до завоювання звання чемпіона світу.

А не нарікати кожного разу: ай–ай–ай, я хотів зробити такий хід, а мені підлаштували пастку. І фігури мої «поїли» , і не дали з пішака зробити ферзя, і взагалі не дозволили мені хоч би внічию звести жодній партії.

Але, хлопці, політика–це адже щось середнє між шахами і боями без правил.Де будь-яка фігура може з милою посмішкою увіткнути в спину отруєне жало або штрыкнуть пальцем в око. Ви цього що, не знали? Тоді якого хріну сели грати?

Мені наприклад украй симпатичний був Сашко Білий. Він єдиний зробив те, чого чекав і хотів увесь народ. Саме тому у нього і не було шансів вижити–він за короткий час став занадто популярний і улюблений українцями. Але чому не змогла захистити його своя ж організація? Чому так легко здала? Питання звичайно цікаве.

Але я на нього відповім. Якщо виключити те, що його «здали» свої ж, залишається одна–єдина причина: організація доки недієздатна. Тому що створювалася спонтанно. От як узяли частину майдану, назвали правим сектором, так вона і залишилася напіванархічною вольницею.

Ні на місцях, ні в центрі лідери не представляють чітко і планомірно–а що ж робити далі? У такому вигляді більше 10 000 озброєних до зубів, що уміють воювати людей, що не підкоряються центральній владі, ніхто не залишить.

Але ж і столичні лідери не ставлять їм ніяких конкретних завдань. Швидше за все тому, що самі чітко не уявляють, що з ними робити. Ну пройшли у ВР. Ну почали час від часу що–те віщати в телеефірах типу–усі негідники, зрадили країну. Але це і усе.

Ці воєнізовані формування ніхто сьогодні не учить жити в умовах світу. Так, вони були у своїй тарілці на полі бою, захищаючи і закриваючи собою, витягуючи з–під вогню бойових побратимів, рідну землю. Не віддаючи ні п'яді ворогові, готові пожертвувати собою заради процвітання рідної України.

Але вони абсолютно безпорадні в мирних умовах, в мирний час.Вони агресивні до проявів соціальної несправедливості, нетерпимі до крадійства, чванливості, чиновного хамства і бюрократії. Але тому безпорадні. Тому не уміють застосувати свої знання. уміння для досягнення благородних цілей.

Їх постійно і легко утягують в конфлікти з журналістами, громадськістю. Він не уміють вірно розповісти навіть про те, що вже зроблене. Тому їх результати у боротьбі з браконьєрством, хабарництвом, розкраданням природних ресурсів, наркоманією, алкоголізмом, игроманией легко привласнюють собі інші.

Потому вони розгублені, ображені, часто взагалі не розуміють того, що відбувається навкруги. Це приблизно як судно має сім боцманів, одинадцять капітанів і дев'ять штурманів, які одночасно намагаються куди–нибудь привести корабель. Так, вони професіонали, але всі разом нікуди не прийдуть.

Проте якщо ви думаєте, що я просто вирішив ще раз із сумом констатувати таку ситуацію, то глибоко помиляєтеся.

Володимир МАРУС