Плач по Володимиру Чайке

Володимира Дмитровича чекають міські сходи. Він повинен спуститися до Інгулу, так їм і не покинутому. У 2006 році я тиждень провів з Володимиром Дмитровичем в Китаї. З нами був лише перекладач–відомий письменник Сунь Юэ.

Десятимільйонне місто Дэджоу зустрічало Чайку гранично урочисто. По місту висіли транспаранти: «Здрастуйте, дорогий мер Чаю!»

Добрий і радісний сміх Володимира Дмитровича–немов лікував керівництво міста від офіціозу.

Повели нас як - те уранці на молочний завод–що лякає своєю грандіозністю.
–У вас тут немов Святе місце…Що - те надлюдське відбувалося де - те поруч?
–Надлюдське?–украй здивувалася дирекція, не приховуючи подиву.
І незабаром з'ясувалося, що молокозавод розташований на місці народження Конфуція!
У час «культурній революції» все, пов'язане з Конфуцієм, тут було знищено і укрито молокозаводом.

–Я бачу, що для вас історія тільки в ТЕЛЕВІКНІ!–сказав Володимир Дмитрович з докором молодому співробітникові мерії.
–А для Вас?.
Володимир Дмитрович, промовчавши, відповів: «ДЛЯ МЕНЕ–У ВІТРИЛІ САМОТНЬОМУ».
У липні 2012 року в Миколаїв з Парижу приїжджав князь Олександр Жевахов (колишній заступник міністра закордонних справ Франції). Жевахов прилітав з делегацією, що дарувала книги міській бібліотеці, + шукав на старому кладовищі могилу свого прадіда адмірала Григоренко. Знайшов.

Бесіди з Чайкою Жевахов резюмував так: «Володимир Дмитрович! Ви ж знаєте, як з людини скидати зміїне + я усе життя мріяв пітьму розсіювати…Вам це дано…Такому навчити нереально».

ПЕКІН.Злі діти ганяють горобців.
Горобці (скільки ж їх)–злітаються до Чайки.

–ЯКИЙ ЖЕ ХРЕСТ ПІДНЯЛА СМЕРТЬ ДО НЕБА–СМЕРТЬ ЧАЙКИ?–поставила собі питання Марія Олександрівна Ельчанинова–дочка одного із стовпів Християнства–батька Олександра Ельчанинова, до речі, царського офіцера флоту, що народився в Миколаєві в сім'ї.

«Більшовики зарили живого генерала Кутепова в саду!» –почув Чайка останні слова радіорозповіді по дорозі в Київ. Зупинив машину.

–Пекло!…Топить нас. Вирішив, що не виживемо від крові!–з болем крові–сказав Володимир Дмитрович, і автомобіль набрав крайню швидкість!

Мій шестирічний син Христофор–що так любив Чайку–у котрий раз у портрета свого друга на Радянській–здивований: дядько Чаю був щасливим…Чому у нього особа чужа! Чому він не сміється! Папа, допоможи дядькові Чайці! Знайди інший портрет.І скоріше!

А матері Христика Оксані приснився Чайка у білому, по білих сходах піднімався!–ЩО ЗА БЕЗГЛУЗДА СМЕРТЬ?–запитав.–ТАК І БУДЕ!–відповів собі.

У 2007 році я привіз з Бєлграда Володимиру Дмитровичу від самого Милорада Павича «Хазарський словник».
Павичу я розповідав про Чайку. Про кохану їм Україні.
Великого письменника Володимир Дмитрович зацікавив настільки, що він понадіявся з ним зустрітися.
У той рік Павич закінчував свій таємничий роман «Інше тіло» –у якому він роздумував, що буде з людиною після Воскресіння.

Володимир Дмитрович зі свого кабінету з'єднався з Павичем. Його обличчя сяяло від радості: йому явилася велич письменника Вселенського.

Увы, несподівана смерть Павича скосила задуми двох душ, що спалахнули. Вони не змогли зустрітися.

ВЛАДА ЧАЙКИ, що ТВОРИТЬ, ФОНТАНУЮЧА–ЖИВА.Ось дивишся на Ігоря Миколайовича Овдиенко і відчуваєш, що Володимир Дмитрович, як ніхто, допомагає йому боротися за право Чорноморського заводу бути заводом.

Три професори кораблебудівного інституту–Борис Дымо, Василь Наливайко і Віктор Горбов–так організували пожертвування на нову меморіальну дошку моєму батьку Віктору (Христофору) Бузнику, що гроші прийшли і від колишніх студентів, і нинішніх, будівельників кораблів і викладачів–і не лише з Миколаєва, але і від колишніх випускників з багатьох країн світу.
Це і є розмах Владимира Чайки.

Вже сто років разом з Марселем Прустом люди знаходяться у пошуках «Втраченого часу». Миколаїв же завжди шукатиме Чайку втраченого.

Вороги Володимира Дмитровича–особливо під час виборів–хотіли скинути його з причалу. У ці дні в три - чотири ночі–здалека–я дзвонив Юрієві Гранатурову.
У бойовому дусі–Гранатуров немов кидав мені гранат, який зливався з фарбою Пасхальною…
Значить–все гаразд.

У 2002 році в Миколаїв приїжджав Микита Олексійович Струве–дивовижна особа сучасної історії. Більше п'ятдесяти років він очолює знамените паризьке видавництво ИМКА - ПРЕС. Микита Олексійович уперше в Парижі, ризикуючи життям, видав «Архіпелаг Гулаг». Як би виніс з попелу і видав Мандельштама, Цветаеву і десятки шедеврів інших авторів. Своєю книгою, виданою в Парижі, про хрущовські гоніння на Церкву і перекладеною ураз на десятки мов–врятував від вибухів сотні Церков.

До речі, по ідеї прапрадіда Микити Олексійовича–великого астронома Василя Струве–у Миколаєві явилася на світло обсерваторія.

Між Струве і Чайкою виникла виняткова дружба. Вони часто передзвонювалися.Їх розмови–це кванти розумного щастя.
–Микита Олексійович! Мені здається, що інтернет розучить людину думати. Чи прав я?
–Микита Олексійович! Приїжджайте в Миколаїв. Розкажіть николаевцам про Бунине, Солженіцина–ваших друзях великих…Їх же не перечитати.
–Сподіваюся бути у вас!–відповідав Струве.
–Микита Олексійович! Починаю читати Вашого діда Петра Струве. Який молодець! Леніна в калюжу кидав в кожному своєму листі.
–Мені дід говорив, що від Леніна виходив нестерпний холод.
Струве і Чайка домовилися неодмінно зустрітися в Парижі в червні - липні 2013 року. Але…

Як же ранимо був Володимир Дмитрович, коли розмовляв по телефону з губернатором товаришем Кругловым, народженим товаришем Януковичем. Малою його матрицею–являючись.

КИТАЙ. Нас раптом повели в музей тортур, який був під землею.
Володимир Дмитрович через хвилини три немов вилетів звідти.

–Де почитати про сни Святі?–запитав він.
–Чому товариш Сталін знущався з України?–поставив питання музейний чиновник, що піднявся до Чайки.
–Сталін передусім хотів винищити її д ушу !–відповів мер.

–Для мене перший поет–Жанна д’Арк–нехай вона нічого і не писала!–сказав як - те Володимир Дмитрович.

Люті люди завжди ліпили будинок для Чайки.
Він мав бути–далеко від моря.

Але жасмин, дзеркала небесні завжди тягнулися до Володимира Дмитровича.

ЧАЙКА: мені часто сняться недобудовані кораблі.
Заводи мовчать. У якій же згоді були сотні тисяч рук…У ПРОДУМАНІЙ СТИХІЇ КОРАБЛІ БУДУВАЛИ. Термоядерна сила була в руках николаевцев.

Перше березня 2013 року. Увесь цей день був в передчутті його смерті.

У 2002 році в Миколаїв прилетів геніальний Андрій Вознесенский. Його приїзд для міста був історією. Андрій же Андрійович до кінця днів повторював: мер Миколаєва–людина - свято. У газеті «Вісті» говорив, що зустріч з Чайкою для нього подія в житті.
Віршоване послання Чайці–надруковано в усіх його останніх книгах.

–Крила метеликів їдять бабки!–
здивовано розповідав Володимир Дмитрович.

4 березня 2013 року. Тисячі і тисячі пройшли повз труну Володимира Дмитровича.
До здивування прекрасні особи николаевцев. СМЕРТЬ ЧАЙКИ СТАЛА ВТОРГНЕННЯМ В ЇХ ДОЛЮ. Вони чули «Вічну пам'ять» у краю неба.

–Земля адже жива. Значить, цікаво бути усередині землі–говорив Володимир Дмитрович.

КИТАЙ. Ми в цирку, який на місці першого в історії цирку. Йде представлення. На сцену приносять ящик.Запрошують тих, що бажають увійти до нього. Згоден з сотень глядачів лише Чайка. І ось ящик з Володимиром Дмитровичем летить до куполу. Щасливий мер усіх вітає у своєму польоті.
Ящик з Чайкою–носиться, крутиться, падає–возноситься…
Радісний Володимир Дмитрович приковує усі погляди…Співає «Білі крила» …
Ось і приземлення в оплесках!
Чайку закидають кольорами і артисти, і глядачі.
–Я мер Миколаєва, Україна!–вигукує Володимир Дмитрович.

В той час, коли корабели залишилися без роботи–Чайку уперше обрали мером.
Він зумів безвиході дати надію, а надії реальність.
І хліб насущний тоді став новим життям.

КИТАЙ. ДЭДЖОУ. Вечорами Володимир Дмитрович брав в готелі велосипед і мчався з вечірніми студентами–що поверталися з навчання…Їх було сотні сотень!.Тріумфування ж того, що летить на велосипеді Чайки з дитинства явилося.

Земля для труни Чайки подібна до зерняток пшениці. Її такий Господь зробив.

Ми проходимо повз мавзолей Мао - Цзедуна.
–Де вони, антисвіти?–запитує Чайка.

Відеопортрети Володимира Дмитровича. Їх дуже багато. Але вони роздирають д ушу. Він же в нас живий і без фотографій!–хай і в іншій матерії він нині–і його світло вже позбавлене фізичних законів.

Небесна матерія невідома–це і є наше майбутнє, що живуть на землі.

Нам же Володимир Дмитрович дозволяє відчувати її–матерію небесну.

Але який же легкий білий світ був в день кончини Володимира Дмитровича.

Двічі приїжджав в Миколаїв скрипаль Тетяна Гринденко. Повернувшись з Трускавця (до кончини залишалися днів десять)–Володимир Дмитрович був рішучий:Тетяна! Приїжджай негайно! Місту потрібна твоя скрипка. БОЖЕСТВЕННА.

Немає сумніву, що голуби, що летять–білі, допомагали Чайці відчувати владу.
І над небом голуби ті, що летять допомагали…ВОНИ ЛЕТЯТЬ.

Михайло Бузник. Лютий 2015.