Вмикаймо пам’ять

прочтения: 9008
20.07.2021 15:44

Триває особливий рік. Рік 25-річчя ухвалення Конституції України, рік 30-ліття від дня проголошення Незалежності нашої країни.

В усьому світі, відзначаючи аналогічні надважливі події в житті будь-якої нації, завжди використовують пам'ять. Себто, неспотворену субстанцію, що спирається на доконані юридичні факти, речові докази, спогади очевидців та учасників подій.

Це там, у них, на тій стороні цивілізаційного рубікону. В Україні все залишається по-старому. Як в УРСР. На честь ювілею проголошення (а не відновлення, чомусь) Незалежності в перших рядах урочистих зборів з концертами завше сидять екс-комуністи, регіонали та священники московської православної церкви, котрі безкарно боролись проти України. Деяких з цієї публіки навіть нагородять, як бувало не раз під час попередніх ювілеїв. Тих, хто реально в межах Миколаївщини протягом 1989/1991 років боровся за незалежність України НАВІТЬ НЕ ЗАПРОШУЮТЬ на офіційні збіговиська новочасної номенклатури.

В якості свіжої ілюстрації вищенаведених висновків пропоную згадати закриті урочисті збори в російському театрі з нагоди 25-річчя ухвалення Конституції України (початок о10-00, вхід за запрошеннями). Хто із запрошених щось написав про необхідність ухвалення Конституції в 1996 році? Хто з нагороджених бодай щось говорив про майбутній основний закон української держави?

Чверть сторіччя тому Миколаївська організація спілки журналістів України оголосила конкурс робіт «Нова Україна», присвячений 5-літтю незалежності та ухваленню нової Конституції. Мав честь потрапити до лауреатів першої премії. Там була визначна кампанія: майбутні лауреат Шевченківської премії славної пам’яті Дмитро Кремінь, заслужені журналісти України Всеволод Ільїн, доброї пам’яті Володимир Пучков.

Ми писали про прийдешню Конституцію, якою вона повинна бути. Щоб освіжити уяву, процитую найкоротшу власну роботу (статтю, поширену в газеті «Вечірній Миколаїв», від 30. 04. 1996) з п’яти публікацій, наданих конкурсній комісії. Цитую за моєю книжкою «Коли мужчині сорок років», ISBN 966-5320-45-4.

«УКРАЇНА – НЕ БІЛОРУСЬ.

Так зване всенародне обговорення погодженого проекту Конституції України переконливо унаочнило міфічність тези про існуючу в нашій державі багатопартійність. Як і грудні 1991-го, так і в квітні 1996-го політико-правовий простір України охоплений лише двома партіями. Одна, до якої належать і республіканці, зветься «За Україну». Інша не сприймає ані за яких умов українську державність. Ті, хто за Україну з українцями, готові до компромісу і ухвалення узгодженого проекту Конституції чи Верховною Раю України, чи референдумом. Навіть попри суттєві недоліки проекту – порушення рівноваги між законодавчою та виконавчою владою на користь останньої, передумови для тотальної корупції судової влади, консервація ОСОБЛИВОГО СТАТУСУ Кримської області.

Усі, хто проти незалежності України, воліють вдосконалювати, обговорювати, заговорювати проект аж до президентських виборів в Росії.

Російські лобісти у ВРУ відверто заявляють: «Переможе В. Зюганов – Малоросії не знадобиться власна Конституція. Мала Росія буде політично поглинута Великою Росією, наче зґвалтована Біла Росія». Переможе Б. Єльцин, все залишиться без змін. РФ повільно, але більш надійно – економічно прив’яже південну сусідку до власного геополітичного тіла. За будь-якого варіанту УКРАЇНСЬКІ ПАТРІОТИ ПОВИННІ БУТИ ГОТОВИМИ ЗАХИЩАТИ ВЛАСНУ ДЕРЖАВУ УСІМА МЕТОДАМИ, У ТІМ ЗАГАЛІ Й ЗІ ЗБРОЄЮ В РУКАХ. Україна – не Білорусь.

Чим більше ти любиш власну Батьківщину, ти одвертіше ненавидиш її ворогів. Так як заповідав Т. Шевченко, звертаючись до малоросів: «Що крикне кара невсипуща, що не спасе їх добрий цар, їх кроткий, п’яний господар. Не дасть їм пить, не дасть їм їсти. Не дасть коня вам, охляп сісти та утікать; не втечете і не сховаєтеся; всюди вас знайде правда – мста; а люде підстережуть вас на то те ж, уловлять і СУДИТЬ НЕ БУДУТЬ. В кайдани тую окують, в село на зрище приведуть, і на хресті отім без ката і без царя вас, біснуватих, розіпнуть, розірвуть, рознесуть, і вашой кровію, собаки, собак напоять…» («Осії», гл. XIV, «Кобзар»). Усі пророцтва Кобзаря зазвичай справджуються».

Все, що сталось в квітні 2014-го ми передбачали ще в квітні 1996-го. Тому нормальних українських патріотів не пускали до влади. Не допускали тоді і блокують нині. Отак і живемо.