Мова, нація, модернізація

прочтения: 14241
19.07.2022 18:16

Йдеться про книжку, додаткові відомості про яку можна побачити тут. А я хотів би дещо додати.

Модернізація

Я почну, так би мовити, з кінця. Бо якщо автору-культурологу цілком логічно бачити перспективу саме так, як вона відображена в книжці і повторена у заголовку вже цього тексту, то пересічна людина (як от я) дивиться на життя інакше, її цікавить передовсім мирне заможне життя. А його нам дає саме модернізація, створення робочих місць, підприємств різних галузей (в Миколаєві це, звісно, суднобудування).

Відтак одержуємо варіант гасла «думати глобально – діяти локально». Або по-іншому: модернізація країни створює регіони, вони можуть до певної міри рухатись і самостійно, але саме країна (чи нація) завдає швидкість, фундамент чи умови для такого поступу. Або регресу, деіндустріалізації.

Нація

Нація є мотор модернізації і водночас її продукт. Зрозуміло, не сакральна нація в розумінні націоналістів (чи нативістів), а політична спільнота, живі люди, що мають паспорт України. І хочуть, щось разом зробити саме як нація. Наприклад, дістатись, нарешті, Європи.

Але чи був радянський народ нацією? А його частина, що залишилась на території України? І як саме пострадянська українська нація має перетворюватись на європейську? Які тут критерії, які позначки, як помітити, що от ми вже тут. Чи там?

Мова

Позірною причиною війни є мова. Ну як же, утиски російської – так каже націоналіст Путін! Ні, навпаки, намагання Орди задушити в України солов’їну і потурання тим зазіханням з боку української влади. Так вважають націоналісти українські.

Втім, багато хто бачить в мовному питанні фейк, димову завісу, що потрібна олігархам задля того, щоб заробити на війні. По обидві сторони фронту. Таку точку зору першою подала Європі Роза Люксембург ще в 1914 році. Про будь-яку війну.

Мільйони людей виїхали з України ще до війни, бо не було їм тут роботи. Ще мільйони тікали від бомб. Але всі вони там, куди виїхали, вчать інші мови і шукають собі роботу. Вони не зможуть повернутись, поки модернізація не дасть їм тут вдома нові робочі місця. Але вони і не захочуть повертатись в Україну, щоб знов споглядати на нових януковичів та ющенків, які згаяли 30 років незалежності на підготовку війни.

То що робити?

Авторка, посилаючись на авторитет європейської культури, стверджує: єднатись. На підставі багатства й розмаїття нашої культури. Або культур, як пов’язувати їх з мовами, бо прикладів успішних багатомовних націй не бракує. Чи це можливо?

Ні, питання стоїть інакше: як ми цього не зробимо, то нація не відбудеться. Ну в сучасних кордонах. І так само, як про УНР початку ХХ сторіччя, історики скажуть, що знов не вдалось елітам домовитись, не виробили вони інтелектуального продукту для єдності тої нації.

Перший крок на цьому шляху добре відомий: в пошуках єдності треба почати розмовляти. В різних аудиторіях. Комусь у Парламенті, комусь в Академії наук, а комусь же і в рідному місті, як ми не хочемо, щоб його бомбили?

Це не риторичне питання, це запрошення до діалогу. Я його зашлю своїм Фейсбук-друзям і водночас авторам ПН. А як ви не автор і не хочете їм стати, то пишіть в форумі. А як хочете, надішліть свій текст мені, я його опублікую тут за вашим підписом. Ви маєте що сказати?