Трошки інші росіяни

прочтения: 3498
12.08.2022 15:35

Україна переможе у війні за власну незалежність. Війна з Росією за найбільш оптимістичного сценарію не закінчиться раніше осені 2023 року. Що нам робити з громадянами РФ після цього? Як уникнути узагальнень на кшталт «абсолютно всі росіяни є вбивцями, садистами, треба їх тотально знищити фізично, не з’ясовуючи ступінь індивідуальної вини, та спалити Москву з Пітером»?

Є нюанси. По – перше, зробити так Україні не дадуть саме ті міжнародні партнери, без котрих наша країна ніколи б не перемогла РФ. Повторюю – ніколи. Тому українці будуть змушені, вирішуючи долю переможених росіян, вчинити цивілізовано, як накаже НАТО та ЄС. По – друге, нас спонукають керуватись міжнародними правовими нормами. Як не було б важко пояснити ці «правила» вдовицям, батькам зґвалтованих росіянами дітей, сиротам та матерям, що втратили на війні єдиного сина або юну доньку.

Для початку варто навчитись відрізняти вину та відповідальність російських громадян за всі злочини, скоєні ЗС РФ на теренах України. Вина є морально-політичною категорією. Усі росіяни винні. Адже це вони вічно обирають В. Путіна, Думу, регіональні органи влади та власною мовчазною підтримкою (працюють, сплачують податки) забезпечують скоєння путіноїдами злочинів проти людства. Натомість відповідальність є правовою чи політико-правовою категорією. Кримінальну відповідальність повинні понести фізичні особи – громадяни РФ, які скоїли кримінальні злочини проти українців в будь-якій точці земної кулі (в Україні, в РФ, в європейських чи азійських країнах). Цивільну відповідальність у формі матеріального відшкодування завданої Україні та українцям шкоди понесуть юридичні особи, зареєстровані в РФ, та й власне Росія, яко держава.

Маю кілька давніх товаришів, з якими разом навчався, працював у 80-ті роки. Вони потім переїхали до Росії, побудували успішний бізнес і до 2014 року постійно кликали мене до себе. Логіка запрошень була зрозумілою: в Україні, казали вони, ти нікому не потрібен, разом з досвідом чи знаннями. А тут, в Росії, зробиш швидку кар’єру. В цій країні, звісно, є корупція. Одначе до рівня української ще рости й рости, як свідчать міжнародні рейтингові агенції. Я залишився в Україні. Заробив місячну пенсію – 2300 грн за 39 років загального стажу, президентську відзнаку – «Почесний Хрест Івана Мазепи». Цей орден народний депутат від партії «Слуга народу» М. Дирдін вважає рівним знаку «10 років виводу радянських військ з Афганістану» чи значку «ГТО».

Життя є романом з найбільш непередбачуваним сюжетом. Після 8 років війни мої російські друзі згадали про українських родичів, товаришів і почали активно цікавитись, як переїхати в Україну та змінити російське громадянство на українське. Вони нікого з українців не вбивали, не складали російської присяги, як військові чи держслужбовці, не репетували «Крим наш» тощо. Ці російські громадяни визнають власну вину перед українцям. Адже вони не організували повстання, не найняли кілера для В. Путіна, боялись втратити роботу, батьків, дітей, дружин. Й відповідальність зазначені росіяни розуміють, як виплату Росією справедливої суми матеріальної сатисфакції за все скоєне проти України. І кримінальну відповідальність усіх злочинців – громадян РФ мої товариші вимагають, як і ми. Українською мовою ці «нормальні росіяни» володіють.

Пускати їх в Україну чи ні? Вони безпроблемно складуть іспити з української мови та історії, вивчать наш гімн та текст Конституції України. Потрібні вони нашій країні опісля війни чи не потрібні? Відповідайте самостійно. Я, звісно, давно сформував власну відповідь. Проте, не хочу силувати нею читачів. Натомість пропоную текст, написаний громадянином Росії Миколою Н. Ім’я змінене зі зрозумілих причин.

«ІНША РОСІЯ. ПОГЛЯД З СЕРЕДИНИ.

Росія – країна агресор, яка напала на Україну. Це так, але життя набагато багатогранніше, ніж нам здається. Легко бути ворогом на відстані і важко зблизька. Я – громадянин Росії, і мені хочеться донести світові свій погляд на те, що відбувається. Спрощення та розуміння складних соціально-економічних і політичних процесів не спроможне призвести до змін в позитивне русло. Немає точного діагнозу – немає методики лікування. При викладанні своїх думок я використовуватиму два підходи до розуміння проблеми: загальнолюдський (споживацький) з критеріями добре/погано і геополітичний, з критеріями сильний/слабкий. Так само, за законом Парето, спрощуватиму деякі елементи своїх міркувань, з яких буде простіше зрозуміти логіку запропонованої конструкції. Початок війни з Україною 24. 02. 2022 я сприйняв як неймовірний факт, якого не може бути і в який я не хотів вірити. Моя свідомість не хотіла приймати акт віроломства та вандалізму протягом тижня. Ця війна – злочин перед народами України й Росії. Україна здійснює захист своїх суверенних земель від озброєної агресії Росії. Я хочу розглянути природу цієї агресії. Звідки вона могла взятися в країні, яка пройшла Другу Світову війну з такою ціною за перемогу над фашизмом? Звернімося до історії головного ініціатора та організатора нападу – В. Путіна. Він став президентом Росії у 2000 році в результаті призначення його спадкоємцем Б. Єльцина. Нагадаю, що цей процес відбувався після поразки СРСР/Росії у холодній війні. Путін став компромісною фігурою для російського та міжнародного істеблішменту того часу, які контролюють вищу владу в Росії. Основні вимоги до кандидата на пост Президента мали зрозумілий характер: лояльність господарям, середні інтелектуальні здібності, «замазанность» у брудних справах, як гарантії керованості, та послух у виконанні всіх вимог, обумовлених перед його призначенням. Вова «моль», як ніхто інший підходив до цієї ролі. Однак, далі все відбувалося за законами класичного жанру влади. В. Путін після призначення став віддалятися і позбавлятися тих, хто привів його до влади. Гучною жертвою такого відторгнення став Б. Березовський.

Путін сам став формувати нову російську еліту зі своїх друзів та знайомих, засновану на принципах особистої відданості. Таким чином, на всіх державних постах було поставлено відданих йому та його колу бізнесменів-чиновників, які захищають інтереси владної верхівки. Які ж ці інтереси і як вони співвідносяться з інтересами народів Росії та впливовою міжнародною номенклатурою? Кожна країна озвучує свої цілі, формуючи під це концепцію соціально-економічного розвитку, яка переходить до державних програм, проектів, кадрів і бюджетів, взаємопов'язаних між собою. За двадцять із лишком років правління путінської влади в Росії жодного разу не були озвучені цілі розвитку країни, за винятком Концепції 2020 року, яка мала суто передвиборчий характер. Висновок із цього один – всі
цілі Путіна латентні. Якщо є людина, то є і потреби, і шляхи їхнього задоволення залежно від ціннісних орієнтирів індивіда. Як ми можемо зрозуміти цінності, цілі Путіна та його оточення? «За їхніми плодами пізнаєте їх». Плоди його - корупція, крадіжка, розвал всього: економіки, науки, освіти, промисловості, бізнесу; тотальна заборона альтернативного мислення. Будь-яке творення у Росії відбувається всупереч, а не завдяки політиці Путіна. Сірість та пристосуванці – ось його прихильники, але це не ті сили, які здатні розвивати країну. «Зовнішні сили» значно вагоміший чинник глобального впливу на позиції очільника країни, на які необхідно зважати. Міжнародний істеблішмент турбують свої геополітичні інтереси, насамперед економічні. Путін на цій посаді до останнього часу був для них прийнятною фігурою. Його інтереси не поширюються далі того, щоб освоювати бюджет Росії, сформований від продажу сировини (ділячись із «закордонними» партнерами) і не торкаються питань розвитку країни. Розвиток - чужий йому чинник. Рух вперед, робота зі змінами, інтелектуальне та технологічне перетворення є неприйнятним для команди Путіна. Матеріальний достаток громадян є неприйнятним.

Добробут приводить людину до різноманітних роздумів, а це вже вільнодумство – украй не допустима річ. Кожна особистість дарує зовнішньому світу те, що має всередині свого духовного та інтелектуального світу. В. Путін є людиною малого розуму і низьких моральних цінностей, але має хитру і підступну хватку, професійну деформацію після служби у розвідці. За таких характеристик першій особі держави неможливо керувати розумними та талановитими людьми. Система державного управління вибудовується за образом і подобою свого начальника, під ті реальні, а не декларовані цінності, що в нього є. Тривале правління такого Президента неминуче призводить до повної деградації країни, що власне ми зараз і спостерігаємо. Потурання з боку «зовнішніх сил» В. Путіну можна пояснити. При цьому сценарії реалізуються їхні геополітичні цілі щодо ослаблення ролі Росії на світовій арені. Далі треба зупинитися на характеристиці силового блоку, який я навмисне спростив, що складається з ФСБ, Збройних Сил Росії і так званих Внутрішніх військ, що складаються з поліції, росгвардії, прокуратури, слідчого комітету, управління федеральної служби виконання покарань та інших підрозділів. Важливість силового блоку визначено його функціональним призначенням – охороною влади заможних. ФСБ виконує роль приватного агентства із зачистки суспільства від незадоволених. ЗС РФ складаються з двох складових: сил стратегічного призначення – ядерного стримування та сил тактичної ланки. В. Путін зацікавлений у розвитку лише стратегічних сил, що гарантує йому безпеку від зазіхань зовнішнього ворога, бо у разі ядерної війни переможця не буде. Тактичні збройні сили фінансово затратні і не відповідають інтересам Путіна, який домовився зі світовими акторами про свою легітимність. Особисто В. Путін воювати ні з ким не хоче, освоювати бюджет найбагатшої країни світу – достатній аргумент його миролюбної політики . Він вважав, що міжнародний істеблішмент сидітиме склавши руки і захоплюватиметься його здібностями красти в найбагатшій і водночас слабкій країні світу. Мислення кретину на посту Президента – це найбільший злочин перед людством. Збройні Сили значно менші за особовим складом Внутрішніх військ. Такий дисбаланс сил розкриває природу очікуваних загроз владі Путіна.

Свого народу він боїться більше, ніж загроз із поза. Мета Путіна - у будь-який спосіб утримати владу в країні, грабуючи її і перетворюючи на феодальну державу. Водночас путінська влада хоче йти в ногу з часом. Використовуючи сучасні технології, формуються нові моделі управління - цифровий концтабір, взявши досвід практик Північної Кореї та Китаю. Заради цієї мети влада йде на будь-які злочини. Ціна людського життя в Росії дорівнює нулю. Першим серйозним дзвінком для всього людства стала смерть Нємцова, далі отруєння Навального Це відомі особистості. Наразі є десятки, а може сотні вбитих, які мали свій незалежний погляд на те, що відбувалося, але яких боялася Влада. Їхня смерть пройшла непомітно для більшості і несподівано для близьких. Дивна смерть - превентивний захід спецслужб. Дуже велика кількість значущих для країни експертів, які розуміють те, що відбувається в країні і не погоджуються з політикою, пішла з життя до початку «спецоперації». Образ шляхетного у своїх помислах царя-батюшки підтримують ЗМІ, які жорстко нав'язують порядок денний. Протягом 20 років правління Путіна було сформовано нову російську націю — отуплену телевізором. Жебрак, єдиним «багатством» якого є міф про великий народ і країну. Псевдопатріотизм, заснований на історії минулого СРСР, не має жодного відношення до сучасної Росії. Протягом життя одного покоління було зомбовано багатомільйонну кількість людей, принижених і ображених власною владою (вихідців з далеких аулів, яких не інакше як «чурки» Влада не називає), для багатьох з яких напад на сусідню країну, знущання з її громадян виявилося єдиною можливістю відчути себе господарем життя. Протягом останніх 10 років центральні канали телевізора говорили про те, як все погано в Україні та про те, що необхідно рятувати російський світ. Війна на Донбасі 2014 року показала справжнє ставлення російської влади до патріотів «російської весни». За покликом серця і почуття справедливості, багато хто поїхав воювати на Донбас. Але ці люди опинились на війні, яка не має ні чого спільного з патріотичною агітацією. Під пристойним приводом відбулася утилізація ошуканих патріотів, які не згодні з політикою Кремля. Як я вже писав, людина може поділитися тільки тим, що є в ній усередині, у сенсі ціннісних установок, досвіду, знань, мудрості. Те саме і з державою. Вона може поділитися лише тими цінностями та мораллю, які проповідує сама. Та модель державного устрою, яку має сучасна Росія, може генерувати лише розруху, корупцію та брехню. Ось саме таку модель управління і отримав Донбас на цілих 8 років. Цю модель життєдіяльності Росія сьогодні несе
українцям. Жорстокість знищення населення України та його міст ні як не в'яжуться із заявленими цілями Спецоперації. «Денацифікація» України розпочалася з традиційно російськомовних регіонів, мабуть, за принципом – бий своїх, щоб чужі боялися. Війна не закінчилася за три дні, як планувала путінська влада. Вона продовжується, важка та кровопролитна, як для народу України, так і для армії РФ. Збройні сили Росії зіткнулися з непрофесіоналізмом та зрадою свого керівництва. Є непродуманість, неузгодженість дій воєначальників за родами та видами військ, по вертикалі та горизонталі управління. Все це разом з технологічною відсталістю озброєння призвели до масових втрат на полі бою. Армію деморалізовано. Втрати особового складу вищим керівництвом Росії приховуються. Вся правда про війну - це табу для російських ЗМІ. Якщо хтось із цим не згоден, то на нього чекає кримінальне переслідування. Росіянин повинен або вихваляти криваву бійню, або мовчати. Проте й у цьому випадку знайдуться «доброзичливці», які донесуть органам про твою ненадійність. Постає питання: чому правда про війну замовчується? Відповідь очевидна - в ім'я порятунку влади та приховування злочинів Путіна. Путінська дурість - це і є природа російської агресії, як наслідок політики, яку він проводить. Не здатність його команди своєчасно і якісно вирішувати внутрішні і геополітичні виклики, що виникають перед країною, призвели до сьогоднішньої війни і наслідків, що випливають з неї. За допомогою війни кремлівська верхівка хотіла вирішити суперечності, розрубати гордіїв вузол. Наявного в їхньому розпорядженні інтелекту не вистачило вирішити конфлікт іншим способом. Це сумно, що Росія є заручником групи непрофесійних та злочинних елементів. Я щодня чую питання, коли ж скінчиться ця війна? Раніше я думав, що за місяць, потім до 9 травня. Правильно кажуть, чим довше триває війна, тим важче її закін ити. Тому що починають працювати нові причинно/наслідкові зв'язки, що формуються подібно до нових нейронних
зв'язків головного мозку. Внаслідок чого «партія» війни починає домінувати над «партією» миру. На жаль, ми є учасниками імперіалістичних розбірок, де головною цінністю виступає прибуток. Те, що відбувається, це проксі-війна, з елементами прихованих активностей різних сторін конфлікту, кожна з якої хоче отримати власну вигоду. Для когось війна є трагедією, а для когось рідною матір’ю. Для Путіна, війна – тотальна дурість, замаскована під всілякі виправдувальні гасла, переростає у можливість повернутися у велику світову політику. Він не має іншого варіанту, як грати образ «крутого» хлопця, який вибудовує нову світову конфігурацію з країн другого та третього світу. Адже у світі давно є запит на справедливий розподіл відносин між країнами. Це сильний хід, але внаслідок слабкості самого ініціатора нового проекту приречений на невдачу. Газовий шантаж Європи, як елемент тиску, є серйозним аргументом з боку Путіна. Побічним ефектом зовнішньої політики є високий рейтинг усередині країни, створений під приводом боротьби із образом ворога. Подібні вигоди від того, що відбувається, тішать самолюбство Путіна і надають йому впевненості у своїх діях.

Для частини команди В. Зеленського, війна – можливість заробити величезні гроші, які йдуть з-за кордону, але розкрадаються ще не доходячи до кордонів України. Чим довша війна, тим довше розкрадання. А які кошти треба буде освоювати на відновленні країни! Плюс вигода особисто для кар'єри Зеленського. Він, як актор, отримав всесвітнє визнання. Якби не війна, В. Зеленський давно вилетів би з Президентського крісла внаслідок своєї профнепридатності. Головні вигодонабувачі війни сидять у США. І якщо первісний інтерес від цієї кампанії був очевидним – ослаблення Росії, то зараз на перший план виходять прибутки військово-промислове лобі. Це ті джентльмени, які роблять величезні гроші на війні! Бізнес, нічого особистого. Чим довша війна, тим більше вони отримають держзамовлень на виробництво озброєння і розробку більш сучасних зразків.

Ось така жорстка правда життя геополітичних ігор прихована від очей простого народу. Відповідаю, як довго триватиме війна – доти, доки незручностей та збитків не стане більше, ніж прибутків у сторін конфлікту.

Я вірю, що війна закінчиться! Через місяць чи через рік, але вона скінчиться! Тяжким тягарем ляже на плечі та душі українців, але потім буде мир та відновлення, відновлення міст та промисловості за підтримки всього світу. Задаю запитання, а що буде з Росією? Найстрашніше, що може статися, що Путін домовиться з міжнародною елітою і залишиться при владі, далі деградуючи та ведучи Росію на смерть. Путінська влада вкрала у мене країну більш, як 20 років тому. Я не хочу більше жити за правилами та порядками, встановленими цими моральними та інтелектуальними виродками. Може я ідеаліст, але хочу вірити, що переможе нова парадигма світового устрою, де цінності жадібності й прибутку поступляться місцем цінностям інтелекту, таланту, справедливості, разом із концептуальними основами сталого розвитку. Я маю відчуття зміни економічного базису під впливом четвертої промислової революції, яка призведе до зміни економічної та політичної культури мислення.

P.S.

Мене підштовхнула до написання статті інформація про те, що країни Балтії припинили видачу шенгенських віз для росіян, а також відмовлятимуть у пролонгації вже виданих дозволів на проживання. Ситуація веде до глухого кута. Ті росіяни, які не в змозі жити в сучасних реаліях Росії, повинні отримати підтримку країн, зацікавлених в зміні влади В. Путіна. Відбувається зворотне. Тоді чим влада балтійських країн, яка прийняла таке рішення, краще за Путіна? Зазначене рішення - дзеркальне відображення його політики. Світогляд холодної війни в умах політичних еліт лише віддаляє час інтелектуального підходу для вирішення глобальних завдань і отруює життя цивілізованого людства».