Ринок землі – тема, що стосується кожного

Під кінець кожного року в Верховній Раді України вже традиційно розглядається питання про продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. І в минулому році ми витратили на це максимум 15 хвилин.

Тобто питання, що хвилює кожного українця, в парламенті навіть не обговорюється. Із року в рік ми лише чуємо ті ж самі заучені політиками лозунги і відмовляємося почати хоча б розмову на тему, а в якому напрямку нам варто рухатися з користю для людей і держави, та що для цього потрібно робити.

Що символічно, в 2017-му році виповнилося рівно 100 років з того моменту, як був прийнятий «Декрет про землю» Леніна.

«Вся земля: державна, кабінетська, монастирська, церковна, посесійна, майоратна, приватновласницька, громадська, селянська і т.д., відчужується безоплатно, звертається в всенародне надбання і переходить в користування всіх трудящих на ній», – йдеться в документі.

Нічого не нагадує? Як на мене, дуже схоже на тези політиків наших днів, які роблять вигляд, що захищають інтереси людей. Але виходить, що 100 років тому в українців відібрали право володіти та розпоряджатися землею й досі не повернули. І сьогодні ми не говоримо про продаж земель, ми говоримо лише про повернення громадянам цього права, яке, до речі, прописано в Конституції.

Українці завжди боролись за свої права. І, як на мене, потрібно дати оцінку тим політичним діячам, які своїми лозунгами насправді кажуть: «Ні, вам права не потрібні»…

Корінь зла – в бездіяльності, яку підживлює тіньовий ринок

Згоден, що це досить болюча тема для людей. Але спілкуючись з ними на окрузі, я чую аргументи як проти, так і за створення ринку землі. Саме тому просто сидіти, склавши руки, не можна.

Як і більшість з вас, я вважаю, що ефективно запровадити ринок землі вже зараз, або найближчими днями – не реально. Для цього потрібен час на створення умов. Але якщо ще два роки назад ніхто навіть не замислювався над запуском ринку землі, то вже зараз більше чверті парламенту розуміє, що мораторій – це прірва для України, і тому ми маємо проводити постійні обговорення з цього питання та визначатись з основними тезами.

Авжеж, ми можемо продовжувати бути популістами, кажучи:

«Як можна продавати українську матір?». А здавати в оренду можна? Виходить, що так. Але чомусь про це ніхто з таким обуренням не говорить. Хоча відсутність легального ринку призводить до того, що пересічні громадяни – власники землі - просто змушені здавати її за копійки! А чим це не привід з боку великих агрохолдингів всіляко протистояти будь-яким змінам?

«Як можна в умовах війни продавати державне майно?». А красти можна? А скільки у нас землі, яка сьогодні знаходиться в державній власності і здається в тіньову, коли в Києві платять чиновнику за можливість цей тіньовий ринок контролювати?

Чому хтось вирішив, що може розпоряджатися державною землею? За мільйони гектарів землі держава отримує максимум 10-30% від ринкової оренди. Решта осідає в кишенях у вигляді хабарів. А враховуючи те, що держава в тому чи іншому форматі володіє від 8 до 10 мільйонів гектарів землі, мова йде про зловживання на десятки мільярдів гривень!

Земельна реформа сьогодні повинна стояти у нас на першому місці. Це дуже масштабні зміни, вони зачіпають сотні тисяч громадян, фермерів, підприємств. Банальне встановлення мораторію – не вирішення проблеми, ми просто даємо додатковий час для функціонування тіньового ринку землі, який наповнює безліч кишень, крім державної. Відповідно, народ, який є суб'єктом права власності, не отримує з цього ні копійки.

До того ж, подумайте: 15 років тому ми дали 7 мільйонам людей землю, якою вони сьогодні не можуть розпоряджатися. З них вже 1,5 мільйона померло, тобто, вони не змогли скористатися цією землею хоча б для того, щоб вирішити якесь своє особисте фінансове питання – ми забрали у них це конституційне право.

Та й хіба не абсурд, коли всі навколо вважають правильним те, що українець не має права купувати землю в Україні, хоча він має право купити її в Америці, навіть в тій крихітній Голландії, у Франції. У багатьох країнах може, а в Україні не може. Але за найкращий чорнозем у світі він чесно повинен отримувати аж 70 або максимум 100 доларів в рік від оренди своєї землі. Це справедливо? Що за найменшими розцінками в 7-10 разів менше від того, що могли б отримувати. Так чому про це мовчать? Тому що вигідно…Кому? Не селянам.

Розвінчуючи ключові міфи

Політикани, лобіюючи інтереси нечесного бізнесу, грають на страхах людей. Вони зацікавлені в тому, щоб народ думав, що при відміні мораторію відбудеться щось невиправне, схоже на кінець світу. «Земля – це останнє, що залишилось у людей», «Знахабнілі політики прагнуть обібрати громадян до нитки». Але проаналізувавши як слід найбільш популярні «страхи», насправді дуже легко зрозуміти, що це міфи.

Частіше за все чув від людей страшилки на кшталт: якщо запустити ринок землі, то:

Землю скуплять олігархи

Це не так. Навіть навпаки. Вони бояться цього і чинять опір реформі. Подивіться на латифундистів, вони нарощують банк землі укладенням багаторічних договорів оренди. Будь-який бізнесмен прораховує інвестиційну привабливість свого бізнесу. І навіщо йому витрачатися на те, щоб купувати землю, якщо він може її орендувати за копійки?

Землю скуплять іноземці

Та ні. Нехай в Україні сьогодні не дозволений продаж землі сільськогосподарського призначення, всі інші ж можна купувати. Так чому ніхто з іноземців цього не робить? Так, це земля іншого призначення, але це українська земля. Чомусь не вивозять, чомусь не скуповують її багаті іноземці. Невже нікому не потрібна? Це якраз приклад того, чого не потрібно боятися.

Землю скуплять за копійки

При появі ринку землі складуться зовсім інші відносини між власником землі і тим, хто хоче її обробляти. І все буде залежати від того, які умови ми пропишемо у законодавстві, запускаючи ринок. Особисто я тому і пропоную заздалегідь підготуватися до того, щоб ні власники землі, ні держава не були в програші.

До того ж, українці – не дурні люди. Вони не продають свою хату за ящик горілки, то чому вони мають за безцінь продати землю? Це хибна риторика тих політичних діячів, які або не розуміють суть реформи, або просто проплачені.

Що варто робити?

Нам потрібно зрозуміти, що бездумно продовжувати мораторій на продаж землі – це не вихід. Погодитись з тим, що встановлення правил гри в земельних відносинах – один з найбільш дієвих способів для викорінення тіньових схем. Там колосальний пласт корупції. І якщо ми впораємося з цим, то Україна вийде на зовсім інший рівень. Якщо впровадимо ринок землі, ми залучимо інвестиції.

Але зробити ми це повинні не аби як. Україні потрібні іноземні інвестиції і європейська практика. Немає сенсу запускати ринок за найнижчими в світі цінами. Ціни від $1000 до $2000 за гектар при сьогоднішньому тіньовому ринку – нонсенс, і тільки прозора ринкова система дозволить сформувати реальну вартість. Крім того, у нас є проблеми з визначенням реального масиву земель сільськогосподарського призначення в Україні: то нам кажуть цифру в 3,3 мільйона, то в 2,6 мільйона га. Відповідно, як можна запустити ринок і сформувати ціну, не знаючи, скільки у тебе товару?

В одному я переконаний точно: гасло «давайте приймемо хоч щось, а далі доопрацюємо» потрібно відкидати відразу. Тільки після повного прорахунку всіх аспектів, отримання актуальних цифр і прогнозованих результатів можна реформувати галузь.

Державна політика має бути направлена на те, щоб показати власникам землі, що вони можуть отримати від реформи, забезпечивши правом самостійно приймати рішення. Також потрібно буде допомогти й підприємцям пережити «перехідний період», коли їм потрібно буде платити більше. Але я вірю в те, що в результаті ми отримаємо капіталізацію фермерських господарств.

Тож я за громадські обговорення, за гарний закон. Я в жодному разі не пропоную, щоб ми сьогодні запустили ринок. Ми дійсно до нього не готові. Але я за те, щоб Україна почала робити виважені кроки в цьому напрямку. Бо ніхто не дасть гарантію, що мораторій буде діяти вічно, що хитрі ділки не спробують дозволити продаж негайно задля махінацій. Тож давайте хоча б підготуємось до змін якісно!