Росія: Курс на самотність?

Читають: {{ reading || 0 }}Прочитали:{{ views || 907 }}Коментарів:{{ comments || 0 }}    Рейтинг:(544)         

Передбачувана дипломатична дуель РФ і Заходу почалася. Поки суперники вивчають один одного, обмінюючись уколами.НАТО скорочує співпрацю? Росія може відмовитися від нього зовсім…Хто - те згадав економічні санкції? Та Москва і в СОТ доки не збирається…"Велика сімка" чим - те невдоволена? Росія сама розбереться з незалежністю Абхазії і Південної Осетії…

Обмін люб'язностями

Справедливості ради варто відмітити, що останні гучні заяви російської влади у свій час супроводжувалися закономірною риторикою: не ми перші почали. Що ж, дипломатичні ігри дійсно ініціювали міжнародні співтовариства. Але заради тієї ж справедливості не слід забувати, що реакція Заходу теж була абсолютно передбачуваною. Було б дивно, якщо весь світ мовчки проковтнув би слину здивування, викликану специфічним московським уявленням про "світ" і "примусу" до нього. Питання тільки в тому, наскільки перспективна схема, що складається : "атакуючий" Захід і Росія, що "захищається".Але те, що друга сторона готується витягнути з неї максимум вигоди, не викликає ніякого сумніву.

На сьогодні велика частина "атак" Заходу полягає в прямому або непрямому висловлюванні несхвалення дій Росії. З одного боку, і чітка позиція позначається, з іншої - і нічого такого, за що, у разі чого, було б тяжко боляче, не робиться. У ці рамки вписується, наприклад, відмова Ради безпеці ООН прийняти російську редакцію "грузинської резолюції". Офіційною основою цьому послужив той факт, що проект рішення не регламентував точне розташування російських військ на території республіки, та і пункт про непорушність територіальної цілісності Грузії там теж був відсутній. Крім того, відмова від проекту може служити своєрідною "взаємністю" західних країн : до цього Росія відкинула два варіанти резолюції, запропонованих Францією. Схожим несхвальним "фе" доки обмежується і Європарламент:його голова Ханс - Герт Петтеринг висловив побоювання з приводу законності дій РФ. Нагадаємо, 25 серпня російський парламент чи не повним складом прийняв звернення до президента з проханням розглянути питання про визнання Абхазії і Південної Осетії незалежними державами, а 26 серпня Дмитро Медведєв підтримав цю ідею. Ще раніше, ніж Європарламент, подібні обставини схвилювали "Велику сімку", але, як і європарламентарі, керівництво провідних світових країн доки тільки "виражає стурбованість" і не визнає незалежність свіжопроголошених республік. Не можна сказати, що цей факт дуже турбує російську владу.

Особливою конкретикою доки не страждає і позиція Європейського Союзу.Тільки після того, як країни ЄС не змогли виробити загальну думку про російську поведінку, президент що очолює зараз в Європі Франції Ніколя Саркозі запропонував скликати 1 вересня екстрений саміт, де Євросоюз і спробує остаточно визначитися з "грузинським питанням". Зараз же Європа передбачувано є обережним : за словами глави французького МЗС Бернара Кушнера, на сьогодні не може бути навіть мови про, наприклад, економічних санкціях проти Росії.

"Найголосніше" свою позицію проявляє Північноатлантичний альянс. Перипетії його взаємовідносин з РФ останнім часом нагадують досить захоплюючий серіал. Спершу сам Альянс "заморозив" роботу Ради Росія - НАТО і замислився про доцільність спільних навчань. На це Москва відреагувала стандартним "не дуже - те і хотілося", а заразом не змогла прийняти в одному з камчатських портів американський фрегат. Подальші події розвивалися нестримно:Москва заявила про призупинення військової співпраці з країнами Альянсу. Альянс прийняв позицію Росії до відома. Тим часом, 22 серпня в акваторію Чорного моря з благородною метою доставки гуманітарної допомоги Грузії увійшли два ракетні фрегати - і найближчими днями передбачалося збільшити число НАТІВСЬКИХ кораблів, щоб провести заздалегідь заплановані навчання, а заразом і допомогти грузинській стороні ("бонусна мета" - змусити нервувати Чорноморський флот РФ - задекларована не була). У зв'язку з цим або ні, але незабаром російський президент зробив сенсаційну заяву: Росії НАТО не потрібно. "У нашій співпраці, передусім, зацікавлений Альянс, а не РФ", - пояснив Дмитро Медведєв, після того, як повідомив, що Москва морально готова до будь-якого варіанту, аж до остаточного розриву усіх стосунків.Гідною ілюстрацією потенційного "остаточного розриву" послужила анонсована послом РФ в Афганістані вірогідність того, що Росія заборонить транзит НАТІВСЬКИХ вантажів до Афганістану через свою територію. Втім, ще до цього заступник держсекретаря США Джон Руд занепокоївся "прудкістю" Москви в згортанні співпраці. "Ряд заяв про взаємовідносини з НАТО, з якими в останні дні виступив уряд Росії, є прикладом, який викликає розчарування. Так вони віддаляються від співпраці, вони віддаляються від прагнення взаємодіяти з НАТО і зі своїми сусідами в Європі з питань безпеки", - заявив він.

Схоже, що Росія, що спочатку просто "засуджувала засудження" Заходу, серйозно втягнулася в обмін люб'язностями. Підтвердженням цьому може служити і екстрене рішення визнати незалежність Абхазії і Південної Осетії - крок, який не може не роздражнити Захід."Дісталося" навіть Україні - в РФ знову згадали ідею про візовий режим. Не пробачила Москва і високопоставленим американським чиновникам: удар у відповідь Росії послідував на їх думку з приводу того, що участь в грузинському конфлікті може загальмувати вступ РФ до СОТ. Відповідь віце - прем'єра Ігоря Шувалова був максимально симетричний: "Ми маємо намір продовжити переговори зі вступу до СОТ, але збираємося вийти з ряду угод і проінформувати про це наших партнерів". За словами Володимира Путіна, російська сторона усього лише прагне відновити "елементарну справедливість". Не настільки гостро Росія зацікавлена у вступі у світову організації торгівлі, щоб терпіти підвищені незручності. І, якщо судити по подіях останніх днів, незацікавленою Росія опиняється в усіх випадках, коли з'являється хоч би натяк на утиск її прав. Цікаво тільки, чи готова Москва в подібному обміні люб'язностями зайти ще далі.

Узяти на переляк

Говорити про прийдешню ізоляцію (чи самоізоляції) Росії на підставі звернення співпраці з НАТО або зупинки на шляху до СОТ доки, м'яко кажучи, рано. Навіть одностороннє визнання незалежності грузинських автономій - ще не основа для серйозної дипломатичної війни. Складається враження, що доки в ході дуелі супротивники просто перевіряють нерви один одного на фортецю. Захід де натякає, а де і говорить прямим текстом про те, що агресія проти Тбілісі не пройде для Москви зовсім безболісно. Але питання про власне хворобливості потенційних ударів залишається відкритим.

Незважаючи на неоднозначну поведінку, ізоляція всесвітнього масштабу в числі інших "недемократичних режимів" Росії не загрожує. З одного боку, немає підстав для введення значних санкцій, з іншої - відсутнє гостре бажання серйозно "бити горщики".За таких умов окремі країни, можливо, зважаться на невеликі торгові війни, повномасштабна ж кампанія під егідою, наприклад, Євросоюзу украй маловірогідна. Засудити неправомірність дій - це святе, але загроза перекриття газової труби для країн старої Європи досить вагома, щоб захищати інтереси Грузії без особливого фанатизму.

Трохи рішучішим може бути керівництво Сполучених Штатів - країни, яка безпосередньо від Росії залежить мало, та і до власного статусу єдиної наддержави відноситься більш ніж трепетно. Найпростіше для Вашингтону спробувати впливати на РФ через НАТО. Але багатоступінчастий процес згортання стосунків Альянсу з Москвою поступово зайшов у безвихідь. Сторони вже досить далеко зайшли в спробах узяти один одного на переляк, щоб виникла безпосередня загроза інтересам Штатів в Афганістані.Російське керівництво вустами постпреда при НАТО Дмитра Рогозина вже детально розповіло, де воно співпрацюватиме з Альянсом, а де - зовсім - зовсім не хоче. Залишається дочекатися реакції Брюсселю, але не виключено, що на деякий час Альянс дійсно "зменшить обороти" - своя сорочка ближче до тіла.

Специфіка ситуації багато в чому полягає в тому, що обидві сторони активно використовують риторику : "Дуже не хотілося б (вводити санкції, застосовувати обмеження, робити різкі "рухи" тіла), але…". Ось тільки якщо Захід через низку обставин у своєму "дуже не хотілося б", схоже, цілком щирий, то Росія справляє враження цілком готовою до "але".

Як вже говорилося, про самоізоляцію РФ зараз немає мови, але свою партію гри "злякай суперника" Москва доки веде цілком успішно. Росія дійсно не понесе значних втрат від скорочення військової співпраці з НАТО.І дійсно, її вступ до СОТ доки цілком "терпить". А масштабність "симетричних відповідей" на заяви Заходу багато в чому залежить об того, наскільки російське керівництво визнає свої права ущемленими. Схоже, Кремль не боїться значних економічних санкцій ("газовий" аргумент перебити складно). Вражаючого політичного ж збитку завдати буде складно: навіть якщо Росію виключать з "Великої вісімки", найзначніше вона постраждає іміджевий, але цим втрати можуть і обмежитися, а свій образ Москва і так трансформує в надії повернути славу супердержави, і різке рішення по Південній Осетії і Абхазії - тому підтвердження. А уявна "горда самотність" може привести до поглиблення дипломатичної агресивності російської сторони : якщо вже її "ніхто не розуміє" - відпадає необхідність поводитися згідно чужим правилам. І це теж доки м'який прогноз загрози для Заходу.Поки Росія рекомендує Заходу просто не втручатися - і все буде добре. "Що стосується стосунків навколо конфлікту Грузії з Південною Осетією і попереднього конфлікту з Абхазією, то все в руках Заходу, якщо не надувати з цього нового конфлікту. Якщо виходити з прагматичних позицій, то тоді все буде нормально", - вважає Дмитро Медведєв. Але рекомендації можуть і змінитися...

Серйозніший, ніж зараз, відмова від чужих правил, може реалізуватися у тому випадку, якщо західні країни ризикнуть "потоптатися" по улюблених російських "мозолях". Серед них: переконаність Москви, що в зоні кавказького конфлікту можуть працювати тільки російські миротворці, а також сприйняття потенційного розширення НАТО на схід як безпосередньої загрози благополуччю РФ. Саме у цю сферу може перекочувати протистояння, яке зараз обмежується переважно гучними заявами.І якщо Захід дійсно наважиться таким чином "прищикнути хвіст" Москві, спрогнозувати контрзаходи російського керівництва складніше - адже про "не дуже - те і хотілося" мова вже не піде. У такому разі може послідувати обмін дійсно помітними "люб'язностями", при якому зберегти статус - кво буде скрутне. Тоді або Заходу доведеться поступитися (наприклад, "повернути" в зону російського впливу Україну і Грузію), або Москва буде вимушена не просто "брати на переляк", а серйозно замислитися про часткову ізоляцію себе від нинішньої редакції Заходу - з усіма витікаючими звідси дипломатичними і економічними втратами. Ось тільки не можна гарантувати, що потенційна "горда самотність" Росії, що не стримується рамками прозахідної пристойності, не допоможе прискорити її шлях до "наддержавного шантажу".Якщо РФ зважиться на поглиблення конфлікту - в інтересах Заходу робити кожен подальший крок максимально акуратно і супроводжувати його усіма можливими юридичними обгрунтуваннями, щоб не залишати простір для надмірного маневру. Адже це "пристойні" країни не перекривають газовий кран, не анексують частину території суміжних держав або забувають про ракети з ядерними боєголовками. А Москва, судячи з усього, помалу забуває про пристойність…

Роман Свиридов


Комментариев: {{total}}


українськийполітика