Ще раз про Голодомор. Набридло? А все одно поговоримо!

Читають: 0Прочитали:2907Коментарів:7    Рейтинг: (1761)         
Минулої суботи в Миколаєві біля пам'ятника жертвам Голодомору на Херсонському шосе відбувся мітинг на згадку про загиблих під час геноциду 1932-1933 років.

На мітинг зібралася пристойна кількість людей, більшість з них - студенти. Як це трапляється найчастіше, їх сюди прислало керівництво університетів. Адже робиться це природним і усім відомим методом: ненав'язливий, але чіткий і беззаперечний указ "згори" забезпечити енна кількість людей для заходу. Далі все здійснюється по ланцюжку "ректор - декани - куратори - старости груп". На самому заході робиться перепис тих, хто прийшов, а хто ні. Тим, хто не явився, вже сьогодні буде що слухати в університеті. Адже якщо прийшло мало людей, то "по шапці" отримують усі, в порядку вищезгаданої черги.

Перед пам'ятником жертвам Голодомору виклали великий хрест із засвічених свічок.Хлопці, які його викладали перед початком заходу, розповіли, що для цього хреста було приготовано близько 700 свічок. Використовувалися не усі. Але та кількість, яка довелася запалити, вражала. Особливо тих же хлопців, які вимушені були це робити. Адже після закінчення мітингу їм ще належало усе це прибрати.

Ще задовго до початку мітингу прямо на сходинках перед меморіалом сиділа старенька і сумно дивилася на хрест зі свічок. На неї практично ніхто не звертав уваги, усі були зайняті підготовкою до урочистості. Народний депутат від БЮТ Роман Забзалюк, прибувши до меморіалу, підійшов до неї, переговорив декілька секунд.

Через деякий час старенькій принесли пластмасовий стільчик. Допомагаючи їй сісти, запропонували перейти куди - нибудь в інше місце. Вона затурбувалася:

- Ні, не чіпайте мене! Я нікуди звідси не піду! Я сидітиму там, де захочу!

Старенька представилася Марією Яківною.

- Я - живе свідоцтво голодомору. Мені тоді було 5 років. А сьогодні я прийшла подивитися на усю цю показуху, - з гіркотою сказала вона.

На стареньку усі знову перестали звертати увагу. Так вона і просиділа там до кінця мітингу.

Сам мітинг пройшов в кращих традиціях "скорботно - урочистих" заходів. Відслужили молебень "за упокой душі загиблих і відпущення їм гріхів, вільно або мимоволі створених". Поклали горщики із зерном і зі свічками від районів і міст Миколаєва. Усе це затягнулося майже на годину, якраз до початку офіційного звернення Президента Ющенка до народу України.

Звернення транслювалося в прямому ефірі. Правда, вийшов ефект "радіо".По яких - те причинам проектори, приготовані поряд з пам'ятником, не включили, тому люди чули тільки голос Президента.

Пам'ять загиблих від голоду в 1932-1933 роках традиційно ушанували хвилиною мовчання Ну, не зовсім хвилиною. І не зовсім мовчання. Яке - хто в натовпі не спромігся припинити розмови ні на секунду.

Потім відбулося покладання траурних вінків до пам'ятника. І такий блюзнірський виглядало усе це покладання вінка поряд з тим місцем, де продовжувала сидіти на своєму стільчику жива учасниця подій того часу.

Не місце їй було на цьому заході, не місце. Адже наша справа сьогодні - шанувати пам'ять мертвих. А тут - она.Живая. Не сказати, щоб дуже заважала, ні. Ходу заходу вона не порушила.

Але просто не повинна була вона там знаходитися. Зайвий елемент в загальній картині скорботи. Але раз вже прийшла, то, біс з нею, нехай сидить.Напевно, подібні думки промайнули в головах у можновладців, що прибули сюди, щоб шанувати.

Після закінчення заходу Марія Яківна підійшла до губернатора, що - те почала йому говорити. На питання, з чим же звернулася до нього старенька, Олексій Гаркуша відповів:

- У неї в 1996 році син загинув. Там з нею зараз поговорять, записали адресу. Все з'ясуємо до тонкощів, уточнимо, що і як. А то зараз вона хвилюється... А питання було одне - обладнати лавки біля меморіалу, щоб люди могли побути тут все - таки не лише в такі дні, а взагалі щодня.

Відсутність лавок дійсно турбує Марію Яківну :

- Ось тут, на цьому місці, пройшла уся моя молодість. Ми раніше тут гуляли, на крамничках сиділи. А зараз тут пам'ятник, тут не можна. Іноді ось приходжу сюди увечері, сідаю на сходинки. Так мені міліція говорить, щоб я звідси йшла.А тут ще сусідська дівчинка на велосипеді прийшла кататися, так її звідси вигнали. Посидіти навіть ніде.

Губернатор також пояснив, чому старенька вважає цей мітинг показухою:

- Раніше такого не робилося і люди до такого не звикли. Жорстокість життя привчила людей до абсолютно іншого. Вона не привчила людей до ось таких подій, коли відкрито говорять про речі урочисті, ну, скажімо, святкових, світлих, і про речі таких, як сьогодні. Тому, напевно, це ще не проникло в серця і люди сприймають це так. А ми бачимо все інакше. Це не політика. Гріх, напевно, будь-якому політикові і політичній силі, намагатися використати ось такі моменти для піару. Це велике горе для народу. І, загалом - те, я тут не бачу нічого абсолютно, окрім віддання пам'яті тим, хто загинув не по своїй волі.

Так, звичайно, гріх будь-якій політичній силі використати такі заходи в цілях політичної агітації.Саме цей гріх на душу узяли Українська народна партія, Народний Рух України, організація "Свобода", прибічники Арсенія Яценюка. Адже зовсім не просто так прапори цих політичних сил зовсім розвівалися над натовпом поряд з державними прапорами.

Загалом, організатори мітингу постаралися на славу. Захід вийшов пристойно урочистим. Все гаразд, ушанували, галочку можна ставити.

Державний борг "привів" на захід місцевих високопоставлених чиновників - губернатора Олексія Гаркушу, віце - мера Юрія Гранатурова і інших. Урочиста скорбота не сходила з їх осіб просто - таки до кінця мітингу.

У мера міста ж не знайшлося часу для того, щоб особисто ушанувати пам'ять жертв Голодомору. Не визнала потрібним явитися до меморіалу і глава обласної ради Тетяна Демченко. Не було на заході і заступника глави миколаївської обласної ради.

Недобре це, недобре.Які невідкладні справи могли перешкодити їм прийти до пам'ятника жертвам Голодомору? Хіба можна так не шанувати пам'ять? Президент України шанує, прем'єр шанує. А вони ні? (Цікаво, чи спрацює в цьому випадку принцип "по шапці"?)

Президент Ющенко у своєму зверненні до світової громадськості в день пам'яті жертв Голодомору сказав, що ця справа національної честі і святий борг перед власним народом і перед Богом донести до всього світу правду про Голодомор як свідомо організований комуністичним сталінським режимом геноцид, метою якого було знекровити Україну і підірвати її прагнення до свободи і незалежності.

- Все більше країн і міжнародних організацій визнають його актом геноциду і засуджують як злочин тоталітаризму. Робота, яку ми почали, буде обов'язково продовжена, як того вимагає наша особиста і національна совість.Правда - єдиний шлях до морального зцілення і гідного майбутнього, - заявив гарант Конституції.

Як багато цим сказано! Ось вже і винуватців Голодомору знайшли. Адже ще на початку листопада керівник СБУ Валентин Наливайченко повідомив ЗМІ, що досудове слідство вийшло на організаторів Голодомору 1932-1933 років, які обіймали керівні посади в українській більшовицькій партії.

За заявою Наливайченка, в геноциді українського народу винні Станіслав Косиор, який був секретарем ЦК КП(б) У, Павло Постышев, якого Сталін і Молотов направили в січні 1933 в Харківську область, і він керував областю, доводячи злочин до логічного завершення. Третя посадова особа - це Влас Чубарь, який також входив тоді до складу ради народних комісарів України.

- Сьогодні ми точно повинні за національним законодавством довести вину в суді цих людей на підставі доказів і зібраних свідчень. Після цього, я переконаний, ці злочинці, що скоїли злочини проти людства, мають бути засуджені і позбавлені будь-яких привілеїв, - заявив глава СБУ.

Також Валентин Наливайченко зробив акцент на тому, що в Україні може бути застосований прецедент, коли злочин проти людяності не має терміну давності. Адже чинне українське законодавство не дозволяє ухвалювати вирок людини, що відносно померла.

Відмінно! З'ясували, хто винен, тепер внесемо в законодавство зміни і засудимо їх(хоча чому - те здається, що тим, кого судити будемо, вже глибоко все одно).

А щодо Голодомору, то, безперечно, потрібно і далі як можна глибше вивчати цю тему. І далі перетворювати трагедію нікому не потрібний фарс.Поки не усі країни ще визнали, що це був геноцид. Непорядок, чи не так?

Економічна криза, зарплати, пенсії, освіта - це що усе, що адже йде і приходить. А трагедія українського народу вічна.

Тому почастіше відволікайтеся від своїх дріб'язкових буденних проблем і думайте про вічне. Чим більше говорити про минуле, тим менше в голову лізе сьогодення.

І запам'ятаєте! Нема на що скаржитися! Чим гірше живеться, тим більше шансів на те, що пам'ять вашу коли - нибудь обов'язково почтя


Комментариев: {{total}}



українськийгромада