ГиБРЕД під конвоєм

Неможливо одночасно бути безпорадною жертвою насильства і мужнім противленцем йому. Це не докір. Це констатація. Історія з горезвісним "гуманітарним конвоєм" служить явним тому підтвердженням.

Вітчизняні політики в заявах періодично визнають, що що відбувається на Сході країни є війною, і Росія в ній де - факто є воюючою стороною. Але де - юрі держава не вважає сусіда агресором. Ні після захоплення Криму. Ні зараз, коли ворожі(у вас інша точка зору із цього приводу?) "Гради" заливають нашу територію вогнем, а колони ворожої техніки відкрито перетинають державний кордон. Причому від іноземних журналістів вже ніхто не ховається, распознавательные знаки на броні ніхто не затирає.

Якщо йдеться про війну, це припускає введення воєнного стану, розрив дипвідносин, введення(а не обговорення) прямих санкцій. Це припускає стрільбу по авіації, що порушує наш повітряний простір і вогонь у відповідь по позиціях, з яких безкарно лупцюють "Гради", САУ, гаубиці і міномети. І(як мінімум) точно не припускає прийняття від фактичного агресора гуманітарної допомоги. Не важливо, які при цьому дотримуються правила, хто здійснює огляд вантажу, і під чиїм патронатом він завозиться.

Проте влада виразно розуміє, що йдеться про агресора, але при цьому наполегливо відмовляється офіційно визнавати подібне. І ставить себе у безглузде положення. Тому що не визнаний агресором має повне юридичне право надавати гуманітарну допомогу вимушеним жертвам внутрішнього конфлікту(а термін АТО припускає саме це) на суміжній території.Він адже формально не агресор, правда? А той, що є агресором має повне моральне право плювати на правила, умовності і процедури. Він адже агресор, що з нього візьмеш?

Іноземний журналіст як - те розповів, що його розмова з високопоставленим українським чиновником обірвалася після нешкідливого уточнювального питання: "Я правильно вас зрозумів: ви обурюєтеся, що навчені російськими спецслужбами терористи(а, можливо і власне російські диверсанти) російською вибухівкою ушкоджують ваші газопроводи, але при цьому ви торгуєтеся з росіянами про ціну на газ і тарифи на використання ГТС"?

Усі розуміють, у гібридної війни(до якої ніхто не виявився готовий) свої, дуже специфічні правила. Тоді до чого обурюватися, що "гуманітарний конвой" теж виявився гібридним? Ми або граємо за своїми правилами, або приймаємо ворожі. Але це може стати першим кроком до поразки. Нічого не гібридному.

Безумовно, українській владі не позаздриш. Тому що не називати агресора агресором, а війну війною вона не вирішується ще і тому, що вимушена йти на поводі у союзників. Яких гібридний новояз цілком влаштовує бо звільняє від неприємних рухів тіла. Захід може відмовляти нам в наданні необхідної военно - технічній допомозі, стверджуючи, що українські силовики озброєні і оснащені краще, ніж сепаратисти. Це адже не війна, а антитерористична операція : Україна з Росією не воює. При цьому той же Захід(до речі, говорять, що на комерційній основі) поставляє Україні розвіддані, з яких виразно виходить : з території "невоюючої" Росії регулярно здійснюється обстріл, і не менш регулярно перекидаються жива сила і озброєння, у тому числі новітнє.

ЄС і США зрозуміти можна—у них свої інтереси, цілі і пріоритети. Але.Ми могли скільки завгодно уражати з приводу нескінченного "вираження заклопотаності" Вашингтоном, Берліном, Брюсселем et cetera, проте їх стомливі роздуми завершилися - таки введенням санкцій. Ми до цього тільки готуємося. Санкції хворобливо ударять по нашій економіці? Звичайно. Але і численні країни, що наважилися на довгожданий крок, теж, м'яко кажучи, не в прибытке опиняться. А, між тим, це не лише їх війна. Це, в першу чергу, наша війна. Соромимося ми її називати по імені або ні.

І справа не лише в санкціях.Хто з тих, хто наближав війну, розпалював її, потурав її проведенню, фінансував і продовжує фінансувати вбивства, виявився на лаві підсудних, за гратами? Ми не знаємо їх імен? Бракує доказової бази? Или політичної волі?

В четвер в ефірі 5 каналу позаштатний радник Юрій Луценко заявив, що під час відвідування окупованого Криму Володимир Путін зупинявся на дачі Віктора Медведчука. Абстрагуємося. Уявимо собі деякого товариша Петренко в 1941 році. Він громадянин СРСР, але при цьому веде підривну роботу проти Радянського Союзу. Він веде підривну роботу, але при цьому вхожий до Сталіна. Він вхожий до Сталіна, але при цьому зустрічається з Гітлером. На окупованій Гітлером території. Він безперешкодно курсує між будинком на окупованій території і будинком в СРСР. І ніхто його не чіпає. Тому що він кум Гітлера?

Марення? Звичайно. В умовах реальної війни.В умовах гібридної—звичайна річ.

В умовах абсолютно реальної війни держава веде "гібридну боротьбу" з абсолютно реальною "п'ятою колоною". Неприкритим ворогам у кращому разі дають безболісно покинути територію країни. Щоб потім урочисто оголосити в розшук. А ті, хто залишився, освячують своєю присутністю прийом на честь інавгурації президента, ліниво засідають в парламенті, діловито снують коридорами КМ і АП, перемагають на архикоррупционных тендерах. Гібридна боротьба з "гламурним підпіллям" виглядає особливо цинічно на тлі справжньої війни. І цілком реальних смертей.

Один дипломат в приватній бесіді признався: "Спілкуючись з вашими високопоставленими обличчями я не відчуваю в них лідерів воюючої держави…Може, я помиляюся…" Може. До речі, забув запитати співрозмовника, яке слово у своїй фразі він вважає ключовим—що "воює" або "лідерів".

Їм, лідерам, так, не позаздриш. Гібридна війна, гібридні союзники. Але ж і правила гібридної війни вони освоїли не цілком.

На зайнятих бойовиками територіях від наслідків бойових дій страждають мирні жителі. Громадяни України, якщо хто забув. Як би хто до них не відносився. Турботу про них держава почала проявляти тільки тоді, коли караван "білих і пухнастих" КамАЗов з незрозумілою начинкою узяв курс на український кордон. І тут же з неабиякою оперативністю були сформовані три вітчизняні колони з гуманітарною допомогою. Чому не раніше? Чекали, коли Москва нагадає? Не знали, як; боялися, що "сепары" не пропустять? Про Червоний хрест забули? Чекали підказки Чуркина?

Навіть якщо бажання допомогти співгромадянам і є абсолютно щирим, виглядало воно, на жаль, як реакція на дії РФ, а не як самостійний політичний крок. І тут вже із Заходом відповідальністю не поділишся.

Не можна одночасно обурюватися нав'язуванням допомоги від агресора і приймати її. Неможливо одночасно бути прохачем і вершителем.

Це відчувають і союзники, що все ще сумніваються в нашій спроможності. І агресор, що все більше переконується у власній безкарності.

Про головну мету операції "Гуманітарний конвой" ми можемо тільки здогадуватися. Нескладно припустити, що Москві потрібна "правильна картинка" для внутрішнього користування. Що вона хоче, нехай частково, відвернути увагу від історії з "Боїнгом". Що вона паразитує на нею ж вирощеній біді луганчан і донеччан(ось, мовляв, дивитеся, хунта - карателі - укры вас вбивають, а ми рятуємо).

Але, окрім іншого, Кремль випробовує межі допустимого. Спробуйте, відмовіться. Спробуйте, не пустіть наш конвой. А ось ми, причепом, ще і бронетехніку заведемо, не таячись. Ваші дії? Стрілятимете? Спробуйте.

Кремль розраховує, що подібне, не гібридне, а абсолютно відверте хамство підвищить і нашу зговірливість, і погоджується Заходу. Який, по - колишньому, і в нашу стійкість до кінця не вірить, і повномасштабної війни не хоче.

Невипадково, формування цинічно забавного(з напівпорожніми вантажівками) "гуманітарного" конвою йшло під акомпанемент чуток про нові "мирні" переговори. Порошенко періодично контактує з Путіним. Про регулярність подібних контактів судити складно. Але інформація про те, що тиждень тому президенти двох країн півтори години спілкувалися по телефону, підтверджена двома джерелами.Про що домовилися? Хто і на які поступки пішов? Чи є прямий зв'язок між цією розмовою і масовим обміном полонениками? Зміною керівництва "колорадських територій" і оперативною втечею ряду ватажків сепаратистів в Росію? Чи випадково наша влада так дивно поводилася в історії з російським конвоєм?

Бисмарк говорив: "Ніколи не воюйте з росіянами. На кожну вашу військову хитрість вони дадуть відповідь непередбачуваною дурістю". Може саме цього побоюється наша влада предержащие? Тому ж Бисмарку належить і інший легендарний афоризм: "Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання і до виборів". Слава богу, що головний мисливець України перебрався в країну, з якою небезпечно воювати. А то було б зовсім важко розібратися в "гібридній правді"…

Причини, по яких українська влада не пішла на введення воєнного стану на охоплених війною територіях, до кінця невідомі.Фахівці не одностайні в оцінці цього правового режиму. Але є версія про те, що головною перешкодою на шляхи оголошення ВП стала неможливість проведення парламентських виборів. 83 - я стаття Конституції у разі введення воєнного стану робить Раду недоторканною. Те, що цей склад парламенту повинен понести політичну відповідальність, не викликає анінайменших сумнівів. Але якщо політична кон'юнктура узяла верх над державною доцільністю, сумно. Вибори в умовах війни можуть виявитися гібридними. Що може(укупі із старим виборчим законом) привести до появи гібридного парламенту. Де відвертих ворогів замінять гібридні колабораціоністи. Хотілося б помилятися.

Що можна передбачити безпомилково, так це наш успіх. Бо він грунтується на гордості за Батьківщину. Сирою, боязкою, плутаною, не до кінця осмисленої. Але, мало не вперше за майже чверть століття, реальною.Досить, щоб вірити в нашу перемогу у війні з країною, де поступово гібридним стає все. Від свободи слова до патріотизму.