Обитель Яроша : репортаж з прифронтової бази Правого сектора

Вже далеко за північ. У районі розташування бази на межі з Донецькою областю гасимо фари і світло.

- Можуть працювати ДРГ, - пояснює Костянтин, тиловик з Правого сектора. - Краще не привертати уваги.

Їдемо швидко. Через деякий час в лобове скло б'є сліпуче світло прожекторів. Приїхали. Озброєна охорона бази зв'язується з штабом і просить дозвіл на проїзд. Говорять, Дмитру Ярошу теж як - те довелося ось так чекати "добро" на в'їзд.

Покинутий піонерський табір. На території багато автомобілів. У невеликих чотирьох - п'ятиповерхових корпусах яке - де горить світло. Машини тиловиків з Києва зустрічають у центрального корпусу, де розташований штаб і інформаційний центр.ИЦ - це місце, де життя кипить цілодобово, а атмосфера нагадує Будинок профспілок на Майдані в період масових протестів: розкидані речі, метушня, діловито снують зайняті люди у формі. Періодично заходять командири - тут єдина на усю базу кави - машина.

Главу ИЦ звуть Алла Мегель. У таборі її усі називають виключно "пані Алла". Офіційно вона займається інформаційним супроводом роботи 5 - го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу Правого сектора (ДУК ПС). Аж до постів в соцсетях на сторіночках руху. Але за чотири дні склалося враження, що робить вона значно більше - облаштовує життя бійців, займається усім і відразу.

- Коли я сюди приїхала, тут були всього дві маленькі камери під склади. І більше нічого. Припало все робити з нуля і наводити лад.

Правий сектор отримав табір в напівживому виді.За розповідями співрозмовників в ПС, центральна влада не хотіла виділяти землю і місце для людей Яроша. Причина - відмова віддати своїх людей в підпорядкування МВС, Міноборони або СБУ. Місце під базу знайшла дніпропетровська команда губернатора Ігоря Коломойського. Правда, після цього стали пересуджувати, що олігарх фінансує ПС. Якщо це правда, то за зовнішнім виглядом бази і рівню забезпечення солдатів цього не скажеш. Навіть на проїзд солдатам, які їдуть у відпустку з передовою, главі ИЦ часом доводиться платити з власної кишені. А сам Ярош зараз міняє свій Chevrolet Suburban на економніше авто - машина надмірно споживає пальне.

- Ідея командування ДУК - привести цей табір у божеський вид, щоб після війни тут знову могли відпочивати діти, - розповідає Мегель.

Більшість солдатів сплять, тому спілкування і знайомство відкладаємо на завтра. Обмежуємося короткою екскурсією по центральному корпусу бази.

Пані Алла говорить, що усе керівництво бази працює безкоштовно на голому ентузіазмі. Платять тільки тим, кого наймають з місцевих. Наприклад, кухарям. І хоча в таборі є цивільний директор, який працював тут ще до приходу ПС, розпоряджається усім старший за званням. В день нашого приїзду старшим був начальник штабу "друг Дядько". Звернення "друг" тут замінює совкове "товариш" - "друг Дядько", "друг Дід" і так далі.

- Кадрів вистачає? - цікавлюся у глави ИЦ.

- Надлишок. Деяким треба простріляти коліно і відправити додому... Жартую, звичайно.

Пані Алла обкреслює проблему інакше.

- Усі хочуть воювати на передовій, а займатися роботою в тилі - практично ніхто. Але щоб зробити базу повноцінною, потрібні гроші і руки. Наприклад, є будматеріали на розбомбленій території. Їх можна забрати, тому що взимку вони все одно пропадуть.Але ось робочих рук немає, а щоб найняти людей потрібні гроші.

На базу часто приїжджають гості. В основному волонтери. Іноді гості затримуються, а деякі і зовсім вирішують вступити в ряди ПС. У Правому секторі є свої сапери, розвідники, артилеристи, снайпери, медики.

- Був інструктор, що служив у французькому легіоні. Була інструктор Додо з Грузії. Військову тактику викладала. У час російський - грузинської війни вона була начальником одного з штабів опору в Грузії.

Довго бійці в таборі не затримуються і відразу звідси вирушають в Піски і Донецький аеропорт. Основну підготовку перед в'їздом на базу кожен солдат проходить в тренувальному центрі в Десні.

У інформаційному центрі зустрів начальника медичної служби ДУК ПС Яну Зинкевич. Дівчині всього 19. Постійно на виїздах - вивозить поранених і убитих з передовою.

- Насправді усіх поранених з Донецького аеропорту вивозимо тільки ми - Правий сектор. Держава цим не займається, - говорить Яна.

Пізно вночі в інформаційному центрі "Збори правосеков". Обговорюють поточні справи. Серед них Мольфар - найближчий соратник Яроша, головний по тиловому забезпеченню. Офіційно - заступник командира корпусу по тилу. На громадянці Мольфар відомий як поет Олег Короташ. Постійно курсує між різними містами України і базою. Возить усе необхідне, домовляється з постачальниками, вирішує питання забезпечення.

- Половина автопарку коштує і гниє. Купили машини, купили деталі, щоб це усе їздило. У чому справа? Я дав гроші. А далі? - засмучується Мольфар.

Присутні відповідають, що відповідальний за ремонт часто виїжджає на передову.

- Алла, - звертається Мольфар серйозним голосом, - ось ти чому машини не ремонтуєш? Вночі одягнула фартух, узяла в одну руку ложку, в іншу - вилку, залізла під мотор і лагодиш. І ось підходить друг Кум і запитує: Алла, а ти що робиш? Ти йому - машину ремонтую. А чому з ножем і вилкою? Тому що ти, друже, діл***би.

- Я розумію, що усі хочуть воювати, - продовжує Мольфар. - Але якщо начальник автопарку сидітиме на передку, то тут не їздитиме жодна машина.

Начмед 19 - літня Яна розповідає про те, як водить машину в Пісках, де війна не припиняється.

- Знаєш, чому я не воджу машину? - говорить Мольфар. - Я ціную те, що везу.

- Так я проїхала усього - те...

- Ти мене не почула. Я ціную те, що везу. Треба саджати за кермо тих, хто водить краще.

- А якщо водіїв бракує?

- Привеземо, не питання.

- Мені потрібні двоє.

- Параметри. Зростання, вага, колір очей?

- Хворі на голову. І нехай розбираються в механіці.

Бесіда триває до глибокої ночі. Поступово інформаційний центр пустіє. Нічліг - казарма Правого сектора.

- Мене звуть "Ірландець", - тисне руку невисокий, але міцний хлопець. Разом з ним боєць "Ведмідь", який цілком відповідає прізвиську. Хлопці показують нехитрий солдатський устрій. Обоє веселі і добродушні. Втім, інших тут не зустріти.

У приміщенні сиро і холодно. Опалювання доки налагодити не вдалося. Але гроза російської пропаганди - бандерівці - правосеки - на це уваги, здається, не обертають. З ліжок звучить дружне хропіння карателів.

День другий

- Україна!...

- Понад вусі!

За вікнами солдати скандують патріотичні речівки і вибудовуються на плацу - готуються до щоденних тренувань.Сфотографувати їх не вийшло, тому що на базі ДУКа взагалі мало хто прагне до публічності. Тут говорять: ми прийшли воювати за свою країну, а не ставати зірками YouTube. Доводиться переконувати.

Сніданок, обід і вечеря на базі проходять в проміжках по два - три години, щоб поїсти встигли усі ті, що бажають. Потому у будь-який час можна зайти в їдальню і там завжди є що перекусити. Годують смачно.

На вході в центральний корпус зустрічаю двох артилеристів - офіцерів запасу. Один з них - Савченко Леонід Вікторович, колишній викладач однієї з нині розформованих військових академій. Офіцери приїхали, щоб проінструктувати бійців і перевірити навички у артилерійській справі. На озброєнні ПС є декілька 100 - мм протитанкових гармат (Рапіра), розташованих в Пісках. Через два дні я знову зустріну цих артилеристів після їх поїздки в Піски.Офіцери розповідять мені, що перебувають в захваті від побаченого: "Там справжні бійці. Ми роками учили курсантів. А в Пісках хлопці за 15 хвилин усі схоплюють. Стріляють на 12 за десятибальною шкалою".

- Я не міг сидіти удома склавши руки, - розповідає Леонід Савченко. - У мене два племінники воюють. Я дуже багато служив. І я потрібний тут. Ми повинні перемогти і переможемо. А точку у війні поставимо на переговорах про загальний український - китайську межу.

Офіцер закликає братів по зброї захищати країну, а не відсиджуватися удома.

- Держава зобов'язана забезпечувати ці батальйони, щоб ці люди мали усе необхідне для захисту, - говорить Савченко, - Зараз держава нічого не робить для них. Усе це міститься народом. Тому що народу це потрібніше.

Офіцер перераховує заслуги добровольців, знову закликає військових допомагати молодим.У кінці офіцер додав, знизивши голос:

- Хлопчики жалко. Йдуть у бій проти танків з калашом і шашкою. Неправильно це.

Розвідники Правого сектора. Друг Швед ділиться враженнями від крайнього рейду до позицій терористів і російської армії.

- Рознесли в мотлох сепарский блок - пост на Спартаку. Взагалі в мотлох. Там було 30 чоловік. У нас без втрат. Ми у них БРДМ віджали. Зараз на передовій працює.

Швед красується в новій сербській формі.

- Трофейна.

За словами розвідників, за голову Шведа обіцяють 600 тисяч доларів. За голову іншого бійця розвідки ПС - Барса - 400 тисяч.

- Знаєш, мені навіть додому стремний їхати, - сміється Швед.

24 - літній боєць Михайло "Малий" Колчин із Закарпатської області.У солдата дві мрії. Перша - вивісити прапор України над будівлею обласної адміністрації в Донецьку. Друга - потрапити в Донецький аеропорт, щоб заслужити звання кіборга. Але при цьому ніякої героїчної ахінеї - хоче жити, а не загинути героєм. Розповідає, що з Правим сектором пройшов Майдан, потім приїхав і на війну.

Запитую, чи не розчарований він рішенням Яроша йти до політики.

- Так, Ярош говорив, що не піде в політику. Мені це подобалося. Ми стояли за те, щоб людей не били. Але я не розчарований, тому що потім стало ясно, що без цього ми нічого не змінимо. І Ярош зрозумів, що треба йти і міняти все зсередини. Я вважаю, що його вибір правильний.

Миша розповідає, що на передовій бійців Правого сектора вважають "просунутими" за безстрашність. Хоча судячи з історій, які він розповідає, іноді це більше схоже на безрозсудність.Коли говорять про Донецький аеропорт, правосеки стверджують, що саме вони навчили військових тримати об'єкт. Тепер, говорять, військові могли б навіть самостійно тримати оборону. Але варіант відходу з аеропорту в ПС навіть не розглядають.

- Хочу стати кіборгом. Я з дідом говорив. Він сказав: онук, куди завгодно, але тільки не в аеропорт. Я йому сказав: дід, я хочу в аеропорт, я хочу бути кіборгом. Але не для того, щоб вбивати або потрапити в заміс і загинути. Я хочу удостоїтися звання кіборга. А це потрібно заслужити.

- А коли війна закінчиться, що думаєш робити?

- Не знаю, після усіх подій, які пережив, - Майдан, війна... У мене волосся на потилиці випало. Я ходив до лікаря - говорять, нерви. Треба буде звикати наново жити. Запишуся до психолога. Кожного воїна треба буде реабілітовувати після війни. Ми звикли до вибухів. Війна навіть уві сні. Бігаю уві сні, стріляю, ховаюся, ховаюся від "Граду", трупи.До цього звикаєш, але так жити не можна. Дружина говорила у відпустці: вночі крутишся, плачеш, кричиш, пхикаєш. Що з тобою? Це усе звідси. Треба буде йти до психолога і звикати до нормального життя.

- Ти до цього готовий?

- Так, я хочу повернутися до нормального життя. У мене маленька дочка. Не хочу, щоб вона росла з просунутим папою. На громадянці, напевно, допомагатиму молоді не вживати спиртне і наркотики, а займатися справою. Хочу тренувати молодь військовій справі і здоровому способу життя. Я чотири роки не пив. Після смерті друзів - зірвався і випив. З цим теж треба буде боротися. Та і палити треба кидати.

- Що мені подобається тут у батальйоні, - розповідає Миша, - так це люди. На громадянці ти таких людей не знайдеш. А тут їх повно. Тебе прикриють, підтримають. Навіть якщо загинеш - твоє тіло витягнуть і привезуть додому. Це друзі.Я знайшов тут справжніх друзів. І тому сюди повертаюся. Але коли був у відпустці, боявся повернутися, тому що увесь час здається, що ти обов'язково загинеш. Від цієї думки важко відбутися. Переламав себе, згадавши про друзів, які можуть загинути, а я залишуся існувати.

- Це трофейний автомат друга Ореста, - показує боєць. - Я повинен був їхати на виїзд, але зброї не було. А у нього були два автомати. Він дав мені його, тому що беззбройним їхати на виїзд невесело. Він сказав: - Добре, але віддаси особисто в руки. Через три дні Ореста не стало.

Боєць сильно нервує, згадуючи загиблого друга.

- Я вважаю, що це іменний автомат Ореста, - продовжує боєць. - Я сказав усім, що цей автомат можна буде забрати тільки у разі моєї смерті. Це пам'ять про нього. Він був ридновир, вірив в слов'янських богів. У його честь я вирізував на автоматі ці руни: Даждьбога, Белбога, Перуна і Сварога.У бою провів з ним три тижні і він мене жодного разу не підвів.

На базу приїхав Перший. Так тут називають Дмитра Яроша. Але побачити його цього дня не вдалося. Усю виборчу кампанію Ярош провів в агітаційних турах. І цього дня за декілька діб до дня голосування теж провів з виборцями у своєму окрузі. Від'їжджає Ярош з першими променями сонця, повертається далеко за північ.

День третій

Зустрів колишнього бійця батальйону Донбас. Він розповів, що з батальйону Семена Семенченко багато хто пішов в Правий сектор.

- ПС завжди на передовій. Завжди там, де жарко. А сидіти в тилі - навіщо?

Цікавлюся, чи багато сюди перейшло людей з інших батальйонів.

- Близько 30 чоловік з Донбасу і Дніпра. Яка - те частина в Азов пішла. Багато хто в Айдар пішов. Хто - те контракт підписав і пішов в десант.

Разом з бійцями йдемо на полігон.По дорозі знайомлюся з одним з кіборгів з Донецького аеропорту. Він розповідає, що хвилі терористів і російських солдатів накочують щодня, але пробитися і зайняти позиції росіяни не в змозі.

- Сотнями розкочуємо.

- Скільки зарубок на автоматі?

Воїн негативно хитає головою.

- Ми не вбивці, а солдати. Це вони роблять зарубки, тому що для них це сафарі в Україну. А ми свою землю захищаємо.

Повертаємося в інформаційний центр. Один з бійців розвідки Правого сектора розповідає, як брали браконьєрів в районі Пісок, мережею тих, що ловили рибу. У результаті нею нагодували увесь батальйон, військових, людей в окрузі і Донецький аеропорт.

Боєць стверджує, що Донецьк майже повністю оточений.

- Ще кілометр і візьмемо місто в кільце.Зараз це залежить від нас. Усі підходи до міста під нашим контролем - північно - західна сторона, західна, юго - західна і південна сторона.

Запитую, чому тоді карти РНБО малюють, нібито територія навколо міста під контролем російських сил.

- Та тому що офіційно це усе давно здали. Навіть зараз військовим говорять: відступайте з аеропорту. Вони відповідають - хрін.

Гумор серед правосеков цілком армійський. Тут усі давно звикли до війни і смерті. Бійці живуть війною.

- Зупиняє нас даішник, - розповідає розвідка, - Мовляв, що це у вас за номери такі - ПТН ПНХ!? Я говорю: "По - перше, слава Україні". "Героям слава", відповідає. Бо вже ж всьо, не можна не казать - побьють.

- Що у вас за номери? - продовжує міліціонер.

- У нас у усього батальйону такі номери.

- Не може бути, щоб увесь батальйон так їздив! Ось у військових - чорний фон, білі букви...

- Я йому говорю: "Та у нас все чітко! Ось документи, підпис Яроша". Пішов він, значить, куди - те дзвонити. Підходять беркуту: "Ну, що там, як там на Пісках? А то ми тут гниємо третій місяць на посту". Ми їм: "Хлопців, а нічого, що ми правосеки, а ви - харківський беркут"?. "Та яка нам різниця! Це наше начальство помиритися з вами не може. А ми що? Та ми, якщо що, з вами Донецьк штурмувати". Класні такі беркуту.

Повернувся даішник. Говорить, що по телефону йому підтвердили: так, мовляв, правосеки їздять з такими номерами. Поцікавився, чи веземо зброю.

- Та ви що! - відповідаємо. - Нам же не видають, нам належить беззбройними.

Усі сміються.

Через стіну інформаційного центру - оперативний штаб ДУКа. Періодично звідти чутно, як командири викликають артилерію Збройних сил України і просять завдати удару під силу супротивника у вказаному районі.Начальник штабу 5 - го окремого батальйону - друг Дядько.

- 5 - й окремий батальйон - це військова одиниця, структура, одно з підрозділів ДУКа. А ця база для тренувань і відпочинку. Тут воїни підвищують свою боєздатність відповідно до вимог передовою. Крім того, сюди привозять допомогу волонтери, після чого звідси ця допомога розподіляється безпосередньо серед бійців.

- Які проблеми є? Чого бракує?

- не Можна сказати, що ми тут бідуємо. Українська нація досить доброзичлива і забезпечує нас усім необхідним.

- Як охороняється база?

- Будь-хто, хто спробує потрапити сюди - ми про це дізнаємося задовго до того, як він опиниться біля наших дверей. Ми добре захищені.

- Співпрацюєте з армією?

- Зрозуміло. Армія допомагає нам артилерією. Ми можемо запросити допомога і артилерія нам допоможе.З іншого боку, армія може запросити у нас підтримку сухопутними силами.

Розповідаючи про порядки на базі, Дядько підкреслює: головна нагорода для воїнів - відправитися на передову. "Цього хочуть усі", - говорить він. А головне покарання тут - залишитися в тилі.

- Україна захищає себе від східного ярма, - говорить друг Дядько, - І потрібно розуміти, що це ярмо - це не могутня держава, а просто величезна маса. Потому ми обов'язково переможемо.

Два юні кіборги. Одному - позивний Кобра (ліворуч) - 22 роки, другому - позивний Слива - всього 18 років. Побачивши камеру, старші кіборги шанобливо відсовувалися убік: "Немає - ні, їх знімайте. Ось вони - герої, справжні". Близько трьох тижнів воїни провели у боях, потім виїхали на відпочинок. А після нашого інтерв'ю хлопці знову відправилися в аеропорт.

Комбат 5 - го батальйону ДУК ПС друг Чорний - легенда Правого сектора.Воює на передовій в Донецькому аеропорту і Пісках. Говорить, що Правий сектор в обов'язковому порядку координує свою діяльність зі Збройними Силами України.

- Стрілецький бій - це повна координація. Якщо ми не розуміємо, хто воює поруч - ми не зможемо допомогти. Так що зв'язуємося по радіостанціях.

Але при цьому, вважає Чорний, армія паралізована перемир'ям і спостерігачами ОБСЄ.

- Коли по моїх бійцях ведуть вогонь - я маю право дати команду вести вогонь у відповідь. А Збройні Сили України повинні це погоджувати і дзвонити в штаб. Зараз нова фішка - ОБСЄ. Мовляв, почекайте, поки приїде ОБСЄ, послухає, що дійсно по наших позиціях стріляють, зафіксує стрільбу, а потім ОБСЄ передзвонить в штаб і штаб дасть дозвіл відкривати вогонь у відповідь. І тільки після цього ми починаємо воювати.

- Я що, повинен у якого - те ОБСЄ запитувати дозволи воювати за свою землю? - говорить Чорний.- Приїхали, називається, які - те незрозумілі люди у білих халатах...

День четвертий

Рано вранці після світанку мерзну біля корпусу, де розташувався Перший. Це вже третя спроба застати Яроша і записати інтерв'ю. Температура різко впала. Холодний вітер проймає до кісток. Машини Яроша прогріваються на виїзд.

Під час бесіди Ярош виглядає сильно втомленим. Майдан, війна, виборча кампанія і знову війна. Через декілька днів після цього інтерв'ю, коли закінчилися вибори і стало відомо, що Ярош переміг і проходить до парламенту, лідер ПС покинув табір і виїхав на передову до своїх бійців.

Після бесіди з провідником в центральному корпусі зустрів кіборг, який тільки що повернувся з аеропорту. Позивний "Святий". Родом з Ивано - Франковска, 37 років, будинку чекають дружина і двоє дітей."Святий" воює вже сім місяців, періодично повертаючись додому на роботу, щоб сім'я була забезпечена, адже в Правому секторі грошей ніхто не отримує.

- Ліга? Так ми вас читаємо. Добре, що приїхали.

"Святий" розповів, що бійцям в аеропорту катастрофічно бракує води, теплого одягу і взуття.

- Є така дорога. Ми називаємо її дорогому життю. Вона веде до аеропорту. Цю дорогу увесь час обстрілюють. Багато хлопців там загинуло, щоб доставити в аеропорт усе необхідне.

Воїн говорить, що зараз бойовики з'ясовують стосунки між собою поряд з аеропортом.

- Місять один одного угрупування Оплот і Схід на Спартаку. Лупляться артилерією і Градами.

У кінці розмови запитую "Святий" про те, що він думає про міфи навколо Правого сектора.

- Це усе неправда. Ми - націоналісти, а не нацисти. І більшість наших бійців, до речі, говорять по - русски.Ми не їмо російських дітей. Але ми переможемо. Ми день за днем доводитимемо справою свій патріотизм і любов до України. А неправдиві міфи зникнуть самі по собі. З часом.