Війна на Донбасі може закінчитися сама собою, - Аркадій Бабченко

Президент РФ Володимир Путін живе у паралельному світі, тому від нього можна чекати будь-яких дій. Війна на Донбасі обов'язково закінчиться, і нового Придністров'я там не буде.

Про це і багато чому іншому в інтерв'ю «Апострофу» розповів російський військовий журналіст Аркадій Бабченко.

― Ви пройшли через дві чеченські війни, в якості військового кореспондента були на війні в Південній Осетії. Чи можете провести які - або паралелі між цими конфліктами і нинішніми подіями на Донбасі?

― Паралелі є завжди. І, за великим рахунком, усі війни між собою схожі. І там автомати Калашникова, і тут вони, і там танки, і тут танки, і там смерть, і тут смерть. При цьому усі війни різні. Якщо проводити які - те паралелі, то згадується 2008 рік.Тоді, за версією Російської Федерації, Грузія напала на Грузію, а зараз Україна напала на Україну. І усе це чому - те торкається Росії, чиї війська виявляються і там, і там.

― Ви особисто побували в Слов'янську минулого року. Що з того, що відбувався там запам'яталося або вразило найбільше?

― Та що там запам'яталося? Війна. Блокпости. Як усе це починалося, як ставало. Ось, до речі, про паралелі: така війна починається не відразу. Не відразу Сталінград стався. Це відбувається потихеньку, неохоче. Регіон, в якому з'являються свої нові «сталинграды» , він завжди в усе таке лайно скачується неохоче. Деякий опір війні відчувається кожного разу. І відчуття, що ще тиждень, ще два тижні, і це безумство зупиниться, воно є присутнім завжди.

― У своїх постах ви говорите, що поточна війна–найстрашніша в історії Росії.Чому?

― Такого ще не було. Такого рівня напруження ненависті, такого рівня пропаганди, просто відвертою геббельсовщины... Такого рівня брехні, та і ще щоб цим займалася держава на державних телеканалах... У новітній історії Російської Федерації, мабуть, такого ще не було. Навіть у Радянському Союзі такого накручування і ненависті я не можу пригадати.

― У одному з останніх інтерв'ю ви сказали, що регулярні російські війська брали безпосередню участь у бойових діях на сході України з серпня минулого року. Тим часом, в ході «Прямій лінії» Володимир Путін заявив, що російських військ на Донбасі немає. Так от, хотілося б дізнатися, чи є вірогідність того, що в майбутньому Путін все - таки визнає наявність в регіоні російських військовослужбовок, як це було з Кримом?

― Ні, так ні.Раз Путін говорить, що ні, значить, немає. Він говорив, що і в Криму їх не було. Я не можу спрогнозувати його подальші висловлювання. Я не уявляю, що Путін може сказати за годину, не те, що через півроку.

― А для чого була розв'язана ця війна на сході України? Чого домагається Володимир Путін?

― Я не знаю. Я ж вам говорю: ця людина, на мій погляд, живе в якому - те своєму, паралельному світі. Яка там у нього геополітична обстановка, і, виходячи з яких передумов він робить висновки, я не знаю.

― Отже, і спрогнозувати його подальші дії також неможливо?

― Ні, тепер уже немає.

― Є можливість настання з боку бойовиків? Якщо так, то в якому напрямі і коли вони що - те зроблять?

― Ви розумієте, можливо все. Зараз можливо все.Ми живемо в такій ситуації, коли можливий будь-який варіант розвитку подій. Ніякий, навіть самий маячний з них виключити не можна. Чи якщо б хто - те рік або півтора роки тому сказав, що російські танки штурмуватимуть українські міста, його б назвали психічно ненормальним ідіотом. Зараз же ми живемо саме в цій реальності. Ця війна, на мою думку, розвивається по синусоїді: активні бойові дії, спад. Двічі ми вже спостерігали подібну ситуацію. Мабуть, в якій - те момент активність все - таки зросте на певний період часу.

― Але ж будь-яка війна рано чи пізно закінчується. Яка перспектива Донбасу в цьому відношенні?

― Ця війна теж закінчиться, так. Просто, якщо рік тому здавалося, що це стане питанням двох - трьох місяців, то зараз це, напевно, справа декількох років. Знову ж таки, складно спрогнозувати. Втім, те, що війна закінчиться–це однозначно.Я не думаю, що на Донбасі вийде що - те на зразок Придністров'я, тому що ніякої державності там доки не було і передумов для того, щоб там утворилася своя державність, я теж не бачу. Думаю, що все закінчиться тим, що коли ситуація в Росії стане такою, що їй буде вже не до Донбасу, то на сході України, по більшому рахунку, все закінчиться само собою.

― Що для врегулювання конфлікту можуть зробити українську владу?

― Треба будувати державність. Тому що в стан війни Україна увійшла до такого стану, коли державні інститути були практично повністю зруйновані. Зараз ми якраз і спостерігаємо відновлення держави в Україні. Загалом, ця війна, як ні парадоксально, послужила каталізатором таких процесів.

― А як улагодити «кримське питання» ? Як можна повернути півострів до складу України?

― Крим–це окрема ситуація. Я думаю, що найближчим часом говорити про те, що півострів повернеться до України, я б не став. Мені здається, там зовсім інша ситуація, ніж на Донбасі. При невдалих для РФ обставинах, Росія може і відмовиться від підтримки ДНР і ЛНР, але за Крим вона чіплятиметься до останнього.

― Навіть після зміни режиму Володимира Путіна?

― Дивлячись на те, що буде після цього режиму. Я не думаю, що після Путіна президентом стане Явлинский (російський політичний діяч, що критикує зовнішню політику РФ відносно України, а також промовець за повернення Криму.– «Апостроф» ).

― У фільмі «Крим.Шлях на Батьківщину» Володимир Путін заявив про те, що, анексуючи півострів, для захисту власних інтересів, він не виключав навіть застосування ядерної зброї. Наскільки реальні такі загрози?

― Поняття не маю. Я ж говорю, людина живе у своєму світі. Можливо, це реально, можливо, це–шантаж. Я сподіваюся на те, що це усе - таки шантаж.

― А чи можливо з боку Росії застосування на Донбасі додаткових сил і засобів, зокрема авіації?

― Все залежить від того, як розвиватиметься ситуація. Зараз, як ні крути, там відносне затишшя. Чи переросте воно в активну фазу? Ну, напевно, буде поактивніший. Але чи дійде справа до застосування авіації, що фактично вже буде повномасштабною війною? Я не знаю. Я–оптиміст. Я до останнього намагаюся сподіватися, що воно як - те розсмокчеться само собою.

― Говорячи «розсмокчеться» , ви маєте на увазі зміни в РФ, про неминучість яких ви говорили раніше? Хто у такому разі виступить ініціатором цих змін–опозиційні сили?

― Опозиції, як такий, в Росії зараз не існує. «Майдану» у Росії не буде. Це вже однозначно. Принаймні, в тому розумінні, яке ми маємо на увазі. Демократична революція за права людини, гідність і свободу–на даний момент я цього не бачу. Те, що зміни стануться, вони стануться у будь-якому разі. Але зараз актуальне питання часу. Такі режими можуть триматися і роками, і десятиліттями. Так що коли це буде, в яку сторону, а також хто буде каталізатором подібних процесів і у результаті прийде до влади–спрогнозувати неможливо.

― А як йдуть справи в російській журналістиці? Офіційно адже ніякої цензури немає, проте «кремлівське мислення» відстежується практично в усіх ЗМІ.

― З журналістикою в Росії дуже погано. Державні ЗМІ до журналістики не мають ніякого відношення. Це вже державні агентства пропаганди. Ті небагато незалежних ЗМІ, які займаються журналістикою, вони ще є. Але їх трохи. Їх можна по пальцях перерахувати. 16 квітня 11 годин йшов обшук в офісі «Відкритій Росії». Ось вам і справи в журналістиці...

― У серпні і початку вересня минулого року особливий резонанс в українських ЗМІ викликала тема «вантажу - 200» і могил російських десантників. Яка в зв'язку з цим була реакція в РФ? Скільки ще треба «вантажів - 200» , щоб пробудити російське співтовариство?

― Резонанс звичайно ж був.Але знову ж таки він був в тому середовищі, яке читає інтернет, читає незалежні ЗМІ, і яка, за великим рахунком, і так все знає. Що стосується рівня втрат, то Росія–така країна, яка може дозволити досить великий рівень втрат. Тобто, для того, щоб тут почали виникати які - те невдоволення, потрібні як мінімум тисячі трун.

― А ситуацію в українських ЗМІ ви б могли описати?

― Я не особливо їх відстежую, читаю тільки деякі. Але я бачу, що там є перегини, кліше і справи в «гонитві за жаренным» там теж в порядку. Не дуже хороша ситуація, прямо скажемо.

― Чи можна в даному випадку говорити про деяку подібність контрпропаганди?

― Ні. Я б не сказав, що це контрпропаганда. З пропагандою боротися неможливо. Пропаганда, в принципі, ні з чим не може боротися. Це тупиковий шлях.З пропагандою можна боротися справжньою якісною журналістикою, справжніми вільними ЗМІ. Тільки так. Тільки такий варіант в середньостроковій перспективі виграє. Я б не сказав, що в українських ЗМІ йде пропаганда, я б це назвав непрофесіоналізмом. Бажанням потурати публіці, бажанням підлаштовуватися під те, що публіка хоче читати і чути. А не формувати самому громадську думку і порядок денний. Як ні крути, на ЗМІ лежить важлива функція освіти і формування громадської думки. Швидше це відхід в жовтизну, а не в контрпропаганду.

― Зараз багато розмов про реформування української армії, її хочуть наблизити до стандартів НАТО. Як ви вважаєте, це правильний шлях?

― А який інший шлях є у України, якщо весь цей час у неї армії практично не було. Необхідно будувати збройні сили, реформувати їх, безумовно.

― А яка в Росії реакція на американських інструкторів, які тренуватимуть українських військових?

― Я російські зомбоящики не дивлюся і не знаю, що говорять із цього приводу. Але, за моїм уявленням, очікуваною була б реакція, що «прокляті америкосы прийшли в Україну, про що ми вам і говорили».

― Якщо говорити про військову потужність. Зрозуміло, що Україна значно поступається РФ в цьому плані. Проте хотілося б дізнатися, наскільки порівнянні російські військові ресурси з показниками європейських країн, США.

― Якщо говорити про повномасштабну війну, тобто, умовно кажучи, що завтра армія РФ вторгається в Україну з танками, авіацією і усім іншим, то українська армія, звичайно, протистояти не зможе. Але річ у тому, що такі війни не виграються. Вони не виграються в принципі. Тому, що починається партизанський рух.А партизанський рух нікому перемогти ще не вдалося. Що стосується зіткнення з НАТО, то тут може бути велика війна. Дуже велика. Третя світова буде велетенською. У будь-якому разі, жодній країні виграти у всього світу ще не вдавалося.

― Наскільки вам, як журналістові, чиї погляди не співпадають з позицією офіційної влади, комфортно займатися своєю справою? Чи відчувається тиск з боку?

― Так, звичайно. Постійно.

― У якій формі це проявляється? Вам поступають загрози?

― Ну ось зараз мені Facebook нагадав, що було рік тому. Тоді на барикадах Донецької обласної державної адміністрації висів мій портрет з підписом «Увага, провокатор». Хто - те фільми знімає, статті пише, час від часу кримінальні справи заводить. Як - те так.

― Чи не відвідують вас думки про еміграцію з Росії?

― Я доки все - таки хочу залишатися у своїй країні.

Артем Дехтяренко, Апостроф