Екс - розвідник КДБ про Путіна, війну і зброю проти Росії

Уродженець України, колишній офіцер Першого головного управління КДБ СРСР, випускник Інституту зовнішньої розвідки імені Андропова, а тепер американський фінансовий аналітик Юрій Швец в 1980 - х, в розпал "холодної війни", був розвідником в США. Працював під прикриттям кореспондента Телеграфного агентства Радянського Союзу (ТАСС), збирав і аналізував інформацію про можливий раптовий ядерний удар Америки по СРСР.

У 1990 - м Кравець звільнився із служби, через три роки емігрував в США, де випустив книгу "Вашингтонська резидентура: моє життя шпигуна КДБ в Америці".Останні 18 років колишній розвідник очолює американську фірму по збору інформації і оцінці комерційних ризиків компаній, плануючих вести багатомільйонний бізнес як на території колишнього СРСР, так і по всьому світу, включаючи Латинську Америку, Африку і Азію.

Юрій Швец–один з ключових свідків на тих, що проходять зараз в Лондоні публічнихслуханняхсправи про вбивство колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка. Саме Кравець допоміг Литвиненку зібрати і проаналізувати досьє на Віктора Іванова–соратника Володимира Путіна, директора Федеральної служби Російської Федерації по контролю за оборотом наркотиків. У досьє була зібрана інформація про зв'язки Путіна і Іванова з Тамбовською організованою злочинною групою, яка в 1990, - х роках займалася наркоторгівлею і відмиванням грошей одного з найбільших колумбійських наркокартелів.Згідно з матеріалами британського слідства, саме Кравець і Литвиненко зірвали бізнес - угоду однієї з провідних європейських корпорацій з РФ, від якої Іванов нібито планував особисто отримати великий "відкат".

Крім того, Юрій Швец в якості експерта брав участь в імміграційній справі того, що був прем'єр - міністра України Павла Лазаренко, а в 2002–2005 роках розшифровував і аналізував "плівки Мельниченка"–записи прослуховування колишнього президента України Леоніда Кучми у рамках розслідування справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Розшифровку записів Кравець публікував на українських інтернет - ресурсах під псевдонімом Петро Лютий.

У ексклюзивному інтерв'ю виданню"ГОРДОН"Юрій Швец розповів, як рік тому, до активних бойових дій на Донбасі, намагався допомогти "ліквідовувати озброєних сепаратистів" і що йому відповіло українське керівництво;пояснив, чому вважає Путіна людиною із здібностями "нижче середнього" і "які два папірці досить підписати" президентові США Бараку Обамі, щоб економіка Росії рухнула.

"Розвідник Путін займався фигней: розгрібав кляузи студентів на професорів, а в ГДР накривав поляну для високопоставлених товаришів з Москви"

–Правда, що ви вчилися разом з Володимиром Путіним в Червонопрапорному імені Андропова інституті КДБ СРСР?

–Ця інформація з'явилася в травні 2001 року на сайті Служби зовнішньої розвідки РФ, в матеріалі говорилося, що я зрадник, тому що віщаю викривальні речі про КДБ, а в дужках було вказано: "На початку 80 - х Юрій Швец був однокурсником Володимира Путіна по Академії КДБ".

–Навіщо російським спецслужбам знадобилося викривати вас саме в 2001 році?

–Поняття не маю.З пострадянською Росією мене нічого не зв'язувало, я ніколи не був громадянином РФ, у мене навіть російського паспорта не було. У 1993 - м я поїхав в США, а через три роки опублікував книгу спогадів "Вашингтонська резидентура: моє життя шпигуна КДБ в Америці". Ледве мемуари з'явилися, в Росії почалося виття: мовляв, Кравець видав усі секрети. Про які секрети мова, якщо СРСР давно розвалився, Комітет держбезпеки на той момент не існував, а голова КДБ Володимир Крючков вже відсидів у в'язниці за спробу державного перевороту в серпні 1991 року.

–Може, виття піднялося тому, що ви надто багато знаєте про минуле Путіна - розвідника?

–Путін ніколи не працював в розвідці.

–Але в офіційній біографії президента РФ вказано, що він служив контррозвідником в Ленінграді (нині Санкт - Петербург), а після–у Германській демократичній республіці (ГДР).

–Після закінчення Інституту Андропова Путіна відіслали в територіальні органи–управління КДБ по Ленінграду і Ленінградській області. Це надзвичайно важливо для розуміння "Who is mister Putin"? і що зараз відбувається з Росією.

Потрапити в Червонопрапорний імені Андропова інститут КДБ СРСР було надзвичайно складно. Але якщо вже потрапив, то з вірогідністю 99,9% тебе направлять в розвідку (за винятком республіканських товаришів з Української РСР і інших республік–їх присилали в Москву для підготовки національних кадрів, а після дуже часто відправляли назад). Але Ленінград–інша справа. Зі мною вчилися хлопці з цього міста, вони потрапили в Перше головне управління КДБ, що відповідало за зовнішню розвідку, а Путін–ні.

–Чому?

–Незважаючи на поширений міф, в розвідку потрапляли не лише Джеймсы Бонди, таких по пальцях перерахувати можна було. Основна маса співробітників Першого головного управління КДБ–це люди з досить середніми аналітичними здібностями і адекватними психологічними характеристиками. Ключове слово–"середній". Те, що Путіна направили не в розвідку, а в ленінградське управління КДБ означає, що на тлі товаришів по службі його здатності були нижче середнього.

Під час навчання в Москві Путін, як іногородній, жив на закритому об'єкті, який розташовувався за межами міста, глибоко в лісі і був обнесений високою огорожею. Майбутній президент РФ знаходився там 24 години в добу, сім днів в тиждень на протязі майже року. У Інституті Андропова не лише навчали, але і вивчали самих студентів, щоб зрозуміти:підходять вони для роботи в розвідці або ні? Студента Путіна за рік вивчили так, як цього не зробить жодна лабораторія у світі. Фігурально виражаючись, його просвітили усіма можливими рентгенами і вивернули хутром всередину і, в результаті, направили працювати в Ленінградську область.

–Але в Радянському Союзі другим за значимістю містом, після Москви, був саме Ленінград. Чому ви так зневажливо відзиваєтеся про службу в північній столиці?

–Управління держбезпеки по Ленінграду і Ленінградській області було типовим провінційним офісом КДБ, який нічим не відрізнявся від управління КДБ в, скажімо, Жмеринці або Бердичеві. Вірогідно, співробітники повинні були ловити іноземних шпигунів і вербувати своїх, але насправді нічим подібним не займалися, тому що у всьому світі не було стільки шпигунів, скільки в СРСР було територіальних "управ" КДБ.Так що в Ленінграді розвідник Путін займався фигней: розгрібав кляузи студентів на професорів, кляузи професорів на ректорів і так далі.

–Проте в 1985 році майбутнього президента РФ направили на роботу в Східну Німеччину, де, згідно офіційної біографії, "він проходив службу в територіальній разведточке в Дрездені під прикриттям посади директора Будинки дружба СРСР–ГДР".

–У ГДР не було резидентури КДБ і, згідно з наказом, Комітет держбезпеки не вів розвідувальну діяльність на території соціалістичних країн, особливо в ГДР, яка була однією з самих дружніх радянському режиму. У східних німців була власна прекрасна агентурна розвідка, головне було їй не заважати, вони самі виконували усю роботу і докладали в Москву.

Резидентура–цей конспіративний підрозділ розвідки однієї держави на території іншого. У ГДР нічого подібного не було, а було офіційне представництво КДБ у Берліні, Дрездені і, по - моєму, ще в одному місті. Навіщо? За часів СРСР виїзд за кордон був справжньою подією для будь-якого радянського громадянина. І КДБ влаштовувало для співробітників територіальних підрозділів це "свято життя". Офіцера КДБ відправляли на декілька років в ГДР, де він коптив небо і повертався на батьківщину з німецьким фотоапаратом з лінзою "Карл Цейс" і із столовим сервізом "Мадонна". Ці дві стандартні речі були практично єдиним результатом його "розвіддіяльності" в ГДР.

Тим же самим займався і Путін.У його обов'язку директора Будинки дружба СРСР–ГДР входило накрити поляну для високопоставлених товаришів з Москви, нагодувати, напоїти, отоварити в місцевих магазинах, знову накрити поляну, навантажити бездушні тіла в літак і відправити назад в Москву. Ось і уся разведработа Путина в ГДР.

"У КДБ Путіна називали Недопалком, після–Блідою Міллю, зараз–Ботоксом"

–Ви наполягаєте, що у Путіна часів служби в КДБ і здатності були нижче середнього, і справжньою розвідкою він ніколи не займався…

–Це не я настоюю, а його справжня, а не фейковая професійна біографія. Сам факт, що Путіна після Інституту Андропова відправили назад в Ленінград–це однозначний діагноз.Під час навчання його вивчали десятки викладачів і професійних інструкторів, кожен з яких після закінчення навчання писав на випускників відповідну характеристику. Я бачив деякі з цих характеристик–це аналітичні дослідження, приголомшливі по глибині опису інтелектуальних і психологічних здібностей об'єкту. Між іншим, знаєте, як багато про людину говорить його прізвисько? У КДБ Путіна називали Недопалком, після–Блідою Міллю, зараз–Ботоксом.

–У Україні у російського президента теж є прізвисько…

–(Сміється). Знаю, Путін–ла - ла - ла! Великі російські полководці, що воювали в Криму з імперією Османа, отримали від імператриці Катерини красиві приставки до прізвищ: Суворов - Рымникский, Рум'янців - Задунайський, Потемкин - Таврійський.А Путін за свою торішню кримську операцію отримав красномовну приставку Х.ло.

Я спілкувався з людьми, які добре знали Путіна задовго до його президентства. Усі відмічали, що окрім досить посередніх інтелектуальних здібностей він відрізнявся надзвичайною закомплексованностью. Путіна буквально вбивало власне маленьке зростання, комплекс неповноцінності був віддрукований в усій його фігурі і на обличчі. Таку людину не можна було посилати розвідником за кордон, тому що у нього на обличчі було написано: "Завербуй мене"!. Він тому в КДБ пішов і дзюдо зайнявся, щоб як - те компенсувати комплекс неповноцінності. Не знаю, як в спорті, але в КДБ у нього точно не склалося.

–Проте, на відміну від талановитіших однокурсників, саме Путін майже 15 років неподільно править однією з найбільших держав світу…

–Та тому і піднявся, що це стала традиція радянської, а тепер і російської політичної системи, коли на поверхню спливає…воно. Чому в 1953 - м Микиту Хрущова призначили Першим секретарем Центрального комітету КПРС? Він адже абсолютним чмо був, скоморохом при Сталіні. Але призначили його як маріонетку, за спиною якої стояли серйозні люди.

М'якого і недалекого Леоніда Брежнєва теж тимчасово посадили СРСР очолювати, через пару років його повинен був змінити розумний "залізний Шурик"–Олександр Шелепин. Але усім потрібна була маріонетка: мовляв, за ниточки посмикаємо, а через пару років знімемо. У результаті пару років вилилися в 18 років брежнєвської епохи.

З Путіним та ж історія.Його вибрали як слухняну маріонетку, яка на посту глави РФ повинна була гарантувати безпеку і бабло тим, кому прийшов на зміну. Я спілкувався з Борисом Березовським, який зіграв чималу роль в тому, щоб Путін став президентом. Борис говорив: "Дайте мені один телеканал, і я зроблю стілець наступним президентом Росії ". Ось і уся відповідь, як Путін піднявся.

"Якщо Путін досидить вгорі до кінця, Росія або розвалиться, або перетвориться на Північну Корею або Монголію"

–Чи можливий в сьогоднішній Росії палацовий переворот, який усуне Путіна від влади?

–Цілком, тим більше що у кремлівських "еліт" з - за західних санкцій страждає бізнес. Їм нафиг не потрібний ні Крим, ні Донбас.Зараз головний стратегічний конфлікт Росії–це конфлікт між прагненням Путіна досидіти на своєму місці до гробової дошки і об'єктивними потребами країни в нормальному розвитку. Якщо Путін досидить вгорі до кінця, Росія або розвалиться, або перетвориться на третьосортну державу на зразок Північної Кореї або Монголії.

–Вам не здається, що кремлівські еліти бояться російського народного бунту більше, ніж західних санкцій, і тому не зважаться на переворот?

–Це закореніла хвороба усієї московської "еліти". Напередодні розвалу СРСР до нас в КДБ кожного тижня приїжджав черговий партійний працівник з ЦК: мовляв, хлопці, ви повинні допомогти нам залишитися при владі, інакше почнеться безглуздий і нещадний бунт, тоді і вас, і нас вішатимуть на ліхтарних стовпах, як у Будапешті під час антирадянського повстання 1956 року.

–Наскільки висока вірогідність, що Путін натисне ядерну кнопку?

–Нульова. Я професійно займався военно - стратегічною проблематикою в розпал "холодної війни" між СРСР і США, коли небезпека ядерної війни реально існувала. Що означає почати ядерну війну? Потрібно завдати першого удару, мета якого–знищити максимальну кількість установок ракет наземного базування супротивника, а коли у відповідь полетять ракети, що залишилися, їх необхідно збити своїми засобами ракетної оборони. У СРСР ніколи не було потенціалу першого ядерного удару, у Росії–тим більше.

–Згідно з офіційними даними на вересень 2013 року в арсеналі РФ були близько трьох тисяч ядерних боєголовок, в неофіційних джерелах вказується цифра понад 50 тисяч.

–Структура російських ракет наземного базування така, що приблизно половина боєголовок встановлена на ракетах SS - 18 або "Сатана", вироблених в конструкторському бюро "Південне" в Дніпропетровську. Це дітище 60 - х років минулого століття, там приблизно по 10 боєголовок на кожній ракеті, але вони не мають необхідної точності. Ракети призначені для удару по площах, а не по точних цілях. Тобто російські ядерні ракети можуть знести Нью - Йорк, Сан - Франциско і інші великі міста США, але не знищать американські ракети в шахтних установках. Зате отримають гарантований удар у відповідь, який змете Росію цілком.

Критично важливий чинник для ухвалення рішення "Наносити або ні ядерний удар"?–це наскільки точно твоя ракета потрапить в мету. Радянські, а зараз російські ракети відрізняються поганою точністю.Більше того, про реальну точність попадання не знає ніхто, тому що величезний вплив на траєкторію польоту ракети роблять атмосферні особливості тієї зони, по якій вона слідує до мети. Одно справа випробовувати ракету, яка летить зі Східного полігону на Камчатку по певному коридору з відомими атмосферними особливостями. Але якщо ядерний удар і наноситиметься, то ракети полетять по найкоротшій траєкторії, тобто через Північний полюс, і куди вони у результаті залетять–взагалі ніхто не знає, тому що подібних випробувань ще не було.

Навіть якщо Путін остаточно з'їде з глузду і вирішить натиснути ядерну кнопку, товариші швидко його поправлять і усі йому пояснять. Президент РФ взагалі мало чого розуміє в цих речах. У документальному фільмі "Крим. Шлях на Батьківщину" Путін хвалиться, як "злякав" есмінця США в Чорному морі:мовляв, ми розгорнули комплекс берегової оборони і відкрили його для супутників, щоб американці побачили і жахнулися…Але чому - те ніхто не пояснив Путіну маленьку деталь: дальність стрільби російського комплексу–250 км, а дальність польоту крилатих ракет з американського есмінця–2,5 тисячі (!) км. Якщо почнеться серйозна війна, комплекси, які російський лідер понатикав в Криму, будуть знесені шостим флотом США з Середземного моря, навіть не заходячи в Чорне море.

Окрім технічної сторони питання, є і психологічна. Ви серйозно думаєте, що людина, яка щорічно зникає з публічного простору на 7–10 днів, щоб зробити собі фейслифт (підтяжка особи.–"ГОРДОН") і накачати себе ботоксом, здатний розв'язати ядерну війну? Адже від удару у відповідь ботокс розплавиться, потече від страху.

–Ви просто заздрите тому, що у президента РФ з кожним роком усе менше і менше зморшок.

–Щоб натиснути ядерну кнопку, потрібно бути одержимим маніакальною ідеєю, а Путін раб лише двох цілком земних бажань: продовжити життя до безкінечності і назавжди залишитися при владі. Ви звернули увагу на важливу деталь на зустрічі в Мінську?

–На 17 - годинних переговорах в Мінську в лютому 2015 року було багато важливих деталей. Про яку конкретно ви говорите?

–Початок переговорів, Меркель, Олланд, Порошенко і Путін входять в зал. Лукашенко сам усіх розсаджує. Раптом до президента Білорусі підскакує російський лідер і мало не з рук вириває конкретний стілець. Виникає замішання. Знаєте, чому? Тому що висота стільця–найважливіший чинник нинішньої зовнішньої політики РФ. Стілець має бути високим, щоб Путін не виглядав коротуном.Одночасно стілець не має бути занадто високим, щоб ніжки президента РФ не бовталися в повітрі. Підготовка стільця для Путіна–найважливіше завдання перед кожною його появою на публіці, цей стілець готують заздалегідь. А тут Лукашенко по незнанню кому - те іншому "заповітний" стілець пропонує. Трохи Мінські переговори не зірвав. А ви говорите "червону кнопку натиснути". Я вас благаю!.

"Росію, як і СРСР, розвалюють силовики у влади"

–Якщо ядерний шантаж–блеф, чому Захід так в'яло реагує на військову агресію Росії в Україні?

–Нинішнє протистояння Вашингтону і Москви нагадує взаємовідносини США–СРСР кінця 1970 - х. Америку тоді очолював ліберальний і м'який Джимми Картер, який намагався з усіма жити дружно.Замість того щоб скористатися цим і поліпшити стосунки із США, Радянський Союз почав серйозний наїзд–у Афганістан вліз, ракети SS - 20 на Європу націлив. В результаті після Картера в 1981 році президентом став жорсткий Рональд Рейган, який вирішив покінчити з витівками СРСР. Він підвищив витрати на озброєння. У відповідь радянські генерали почали вселяти Політбюро і Генеральному секретареві ЦК КПРС : мовляв, американці готують перший удар по Радянському Союзу. Насправді Рейган цього не планував.

–Як, не планував, якщо саме під час президентства Рейгана "холодна війна" між США і СРСР досягла піку?

–У квітні 1985 року мене в якості кореспондента ТАСС направили у Вашингтон. Журналістика була прикриттям, я приїхав із завданням "не проглянути підготовку США до раптового ракетного - ядерному удару по СРСР".Таке ж завдання отримали усі мої колеги по лінії політичної розвідки. Мені вистачило трьох місяців, щоб зрозуміти: завдання–повна нісенітниця.

Спочатку я навіть подумав, що, може, чого - те не розумію. Звернувся до інших співробітників резидентури, але вони усі були зі мною згодні. І аналітики Головного розвідувального управління так само вважали. Але усі дружно рапортували в Москву про те, що проклятий Пентагон готується до превентивного удару по СРСР.

–Чому співробітники радянської зовнішньої розвідки брехали центру?

–У Політбюро ЦК КПРС, яке управляло державою, постійно йшла підкилимова боротьба. У кінці 1970 - х керівництво Міноборони СРСР і КДБ увійшло до змови і придумало неіснуючу загрозу раптовий ракетний - ядерного нападу з боку США.

–Навіщо?

–Щоб лякати інших членів Політбюро, велика частина яких складалася з 80 - літніх маразматиків. Загроза, хай і не існуюча, раптового ракетного удару посилила важливість і значущість Міноборони і КДБ. Представники силових відомств почали отримувати більше грошей з бюджету, нагороди, зірки, лампаси. Від радянських розвідників вимагали давати інформацію про підготовку ракетного удару з боку США. Якщо ти рапортував, що загрози немає, тебе тут же відкликали назад в СРСР як недостатньо підготовленого співробітника.

У результаті в СРСР виникли дві паралельні реальності: одна вигадана, яка складалася в голові у керівництва на підставі тих доповідей, які йому поступали у відповідь на фейковые завдання, інша–реальне життя в країні і за кордоном. На певному етапі між двома реальностями виникла прірва:верхівка займалася віртуальними загрозами, а економіка держави розкладалася, країна гнила зсередини і в 1991 році розпалася. Рівно те ж саме зараз відбувається і в Росії. Як і СРСР, її розвалюють силовики у влади.

–Озвучте прізвища генералів, чию змову, по - вашому, привів до розвалу СРСР.

–Почалося все з голови КДБ Юрія Андропова і міністра оборони Дмитра Устинова. Їх ініціативу підхопив один з найближчих соратників Андропова, мій безпосередній начальник (він тоді очолював зовнішню розвідку СРСР) Володимир Крючков. Усі міністри оборони Радянського Союзу, аж до Дмитра Язова, теж в цьому брали участь.

До речі, тільки завдяки тому, що Гачків успішно лякав Політбюро американськими ракетами, він і став головою КДБ, отримав генерала армії.Після цього у нього остаточно поїхав дах і він пішов на серпневий путч 1991 року, після якого СРСР рухнув.

"Концентрація російських військ на кордоні з Україною позамежна. Тримати без діла таку кількість людей не можна, вони перетворюються на небезпечну для самої Росії силу"

–Ви не перебільшуєте роль радянських генералів? Врешті-решт, саме Рейган втягнув Союз в гонку озброєнь і бвалив світові ціни на нафту, що остаточно підірвало економіку СРСР.

–Питання: чи "Правда, що Америка увійшла до змови з Саудівською Аравією, щоб обрушити світові ціни на нафту"? о - про - дуже дискусійний. У Росії теж кричать: мовляв, США домовилися з Саудівською Аравією. Я оцінюю правдивість цього твердження 50 на 50.

Рейган дійсно втягнув СРСР в гонку озброєнь, але радянський генералітет із задоволенням і абсолютно бездумно її підхопив, не розуміючи, що це згубить економіку. Саме керівництво Міноборони і КДБ ставило перед Політбюро завдання відповідати США один до одного : якщо американці розгортають ракету–і ми повинні, якщо розгортають підводний човен–значить, і ми зобов'язані. Як військове змагання із США відіб'ється на економіці в СРСР–про це особливо не думали. У результаті пупок розв'язався і все рухнуло. Абсолютно аналогічні події відбуваються зараз в Росії: силовики генерують фейковые загрози ззовні, примушують ЗМІ і власні розвідслужби їх тиражувати, а після самі ж в них вірять.

Хочете грандіозну історію, про яку мало хто пам'ятає? Це про логіку існування і СРСР, і Росії. У другій половині 1970 - х в Радянському Союзі створили ракети SS - 20 середній дальності.Ні конкретної мети, ні конкретного завдання не було: спроектували, сконструювали і все. Особистий радник Брежнєва на закритому брифінгу в посольстві розповідав нам: аеродром, Леонід Ілліч вирушає в закордонну поїздку, члени Політбюро його супроводжують. Раптом до Брежнєва підходить міністр оборони Устинов, з яким вони на "ти", тому що з часів Великою Вітчизняною знайомі були. "Льонь–говорить Устинов–ми ракети зробили, не балістичні, до США не долетять, але Європу накриють. Потрібно що - те з ними робити, гроші витратили, виробництво налагодили, а куди дівати–незрозуміло. Може, розмістимо їх в західній частині України і Білорусії, нехай коштують"?. Недалекий Брежнєв, що впадав в маразм, відповідає: "Давай, Дима, давай"!. От і все обговорення стратегічного питання.

Так без всякої реальної причини СРСР розгорнув ракети SS - 20, США нерозуміючий ахнули і у відповідь розгорнули в Європі балістичні ракети "Першинг - 2", підлітний час яких до Москви був всього 8–10 хвилин. Тепер ахнули в Москві, і почалася боротьба за мир. Путін може догратися зі своїми загрозами, і США згадають про "Першингах" або їх сучасні модифікації. Якщо зараз їх розмістити, наприклад, в Прибалтиці, то підлітний час скоротиться до чотирьох хвилин. З урахуванням того, що зараз ракети гіперзвукові, до Москви долетять і зовсім за 2–2,5 хвилини. От і все вирішення питання про ядерну війну.

–Путін зважиться на широкомасштабний військовий наступ на Україну?

–У розвідці і аналітикі важливі деталі, я їх не знаю, але бачу дві серйозні речі. У - перших, концентрація російських військ на кордоні з Україною вже позамежна.Тримати без діла таку кількість людей не можна, вони розкладаються і перетворюються на небезпечну для самої Росії силу.

З іншого боку, РФ украй необхідно, щоб Захід зняв з неї санкції і не ввів нові. Нещодавно прем'єр - міністр Дмитро Медведєв стогнав, докладаючи про стан справ в країні. Якщо Путін зважиться на настання, економіка Росії не витримає нових санкцій. Але потрібно враховувати чинник "територіального управління КДБ", яскравим представником якого є Путін. Як говорив покійний Березовський: "Важко прогнозувати логіку ідіотів".

–Тоді поясните мені логіку президента США, який гальмує видачу Україні летальної зброї.

–Обаму якраз зрозуміти можна:якщо американську зброю кинуть так само як і українське при відступі сил АТО з Дебальцево, буде скандал, і відповідальність за це понесуть не сенатори, що ратують за військову допомогу Україні, а особисто Барак Обама. Це завдасть сильного удару претендентові на пост президента США від Демократичної партії. Обама повинен гідно залишити президентський пост, інакше його ім'я буде зганьблено.

Але куди важливіше питання: "Кому саме передавати американську летальну зброю"?. Про добровольчі батальйони мови бути не може, а справжньої армії в західному розумінні слова в Україні досі немає.

"Збройні сили України цілеспрямовано гнобились і розвалювалися.Президенти, мабуть, вважали, що боєздатна армія для них небезпечніша, ніж потенційний зовнішній ворог"

–Як ні, якщо за останній рік армія якраз з'явилася, уперше за всю історію незалежної України?

–Ситуація навкруги Иловайска і Дебальцево наочно продемонструвала, що існує прірва недовіри і навіть ворожнечі між особовим складом Збройних сил України, що знаходяться на полі бою, і командуванням. Командування може розгорнути в певних районах сили АТО, але як тільки починаються бойові дії–тут же втрачає зв'язок і управління. Армія виявляється кинутою напризволяще і перетворюється на некерований натовп. Проноситься слух "Нас злили" і починається панічна втеча.Безумовно, серед особового складу є маса героїв, але головна проблема, з - за якою в Україні через рік (!) після початку агресії все ще немає армії–пропасти недовіри, нерозуміння, а то і ворожнечі між особовим складом і командуванням. І винувато в цьому однозначне верховне командування.

–На жаль, мені нічого вам заперечити…

–Я вам розповідав про радянських і російських генералів, а тепер поговоримо про українських. Є поняття "Паркетний генерал", ще Грибоедов вустами Чацкого писав:

Як той і славився, чия частіше гнулася шия;
Як не у війні, а у світі брали лобом
Стукали об підлогу не шкодуючи!

На період Євромайдану в Україні були 43 генерали армії. На одиницю боєздатного солдата це, напевно, перше місце у світі. Армії немає, а генерали неіснуючої армії є.Більшість з них отримали лампаси в період, коли Збройні сили України цілеспрямовано гнобились і розвалювалися. Президенти, мабуть, вважали, що боєздатна армія для них небезпечніша, ніж потенційний зовнішній ворог. Збройні сили України не брали участь ні в яких бойових діях, не проводилися навіть військові навчання. Останнє, як мені говорили, було в 1997 році на дивізійному рівні–це смішно! Поясніть, за які заслуги цим людям дали генеральські лампаси?

–За незаконний продаж зброї за кордон…

–…а ще за відкати вище начальству! Так що шукати полководців в українському Міністерстві оборони і Генштабі–справа безнадійна. Їх там не може бути в принципі. Хід бойових дій на Донбасі зайвий раз це підтверджує.

–Що ви пропонуєте?

– В середині 1990 - х в африканській державі Сьєрра - Леоне з'явилися повстанці і відрубали значний шматок території, багатий алмазами. Урядова армія нічого не могла зробити і запросила варягів. Приїхали 157 добре навчених і тренованих іноземних військових фахівців, які за два тижні роздовбали 10, - тисячну армію повстанців.

У 1960 - х величезна Індонезія напала на маленьку Малайзію. Остання теж зрозуміла, що не впорається з монстром, і запросила варягів: ті приїхали і роздовбали величезну армію Індонезії. І африканському, і малайзійському керівництву вистачило інтелекту зрозуміти, що не варто битися до останнього жителя країни, а потрібно наймати військових фахівців.

–Ви натякаєте, що у українського керівництва інтелекту на це не вистачило?

–Или інтелекту не вистачило, або не було бажання завершити війну швидко і без величезних втрат.

"У травні 2014 - го я привіз в Україну одного з кращих на заході військових фахівців. Він би ліквідовував озброєних сепаратистів за два місяці. Але ваш чиновник зажував проблему"

–У травні 2014 року, до президентських виборів, ви приїжджали в Україну. Навіщо?

–Привіз одного з кращих на заході військових фахівців, такого рівня експертів у світі, можливо, людина 10. Його ім'я і біографія говорять про нього досить, досвіду і знань у нього, я думаю, більше, ніж у усього Генштабу України.

У травні минулого року кількість озброєних сепаратистів, що діють на Донбасі, обчислювалася декількома сотнями.Ми приїхали з конкретним планом, мій партнер був готовий закінчити усю бузу на сході України впродовж двох місяців максимум. Наш план по ліквідації сепаратистів обійшовся б в експортну вартість двох танків Тонни - 90.

–Я давно у Військторгу не була, не пам'ятаю, скільки коштує танк. Озвучте вартість вашого проекту, будь ласка.

–Близько шести мільйонів доларів, причому половина цієї суми пішла б на зброю, на ту саму зброю, яка довга і безрезультатно просить тепер Україна у Заходу. Нас звели з людиною з українського керівництва, яка на той момент могла вирішити це питання.

–Прізвище не назвете?

–Не варто вносити додатковий раздрай. Але, повірте, я говорю про досить високий рівень.Сьогодні в Україні це прізвище у кожного на слуху, а в травні 2014 - го ця людина легко могла вирішити питання сепаратистів на Донбасі, але замість цього зажував проблему. Знаєте, що найбільше дивує американців в українських чиновниках? Вони не відповідають конкретно "та або ні", а мукають щось нечленороздільне.

Я повернувся в США, але продовжив зусилля, зумів пробитися на міністерський рівень, представники якого були вхожі до новообраного президента України. У відповідь знову тиша. Це при тому, що українські делегації роз'їжджають по світу, невпинно просять зброю і дістають відмову. Зате коли до них приїжджають західні фахівці і пропонують продуманий, розроблений до дрібниць план…Розумієте, типовий український чиновник не вирішує проблеми, він роботу працює. І в цьому уся трагедія України.

У кінці 1980 - х в КДБ розповідали анекдот, який дуже точно описує сьогоднішню українську бюрократію.Закинули ЦРУшника в Москву із завданням вчинити державний переворот. Він приїхав, країна сподобалася, почалися розкаяння совісті і він вирішив здатися. Прийшов на Луб'янку: мовляв, хлопці, я з ЦРУ, готовий у всьому признатися. "Завдання є"?–запитує КГБшник. Американець ствердно киває головою. "Тоді вам в сусідній кабінет"–відповідають ЦРУшнику. Він йде в сусідній кабінет: "Я з ЦРУ, завдання є". "А радіоточка"?.–"Є".–"Тоді вам в сусідній кабінет". Американця весь день футболили з кабінету в кабінет. Пізно увечері він, абсолютно виснажений, заходить в останній кабінет: "Я з ЦРУ, і завдання, і радіоточка, і багато чого іншого є".–"Так йди нафиг і виконуй своє завдання, не заважай до першотравневої демонстрації готуватися". Те ж саме відбувається і в Україні.

–Може, ні ваш представницький рівень, ні рівень вашого фахівця і тих, хто за їм стояв, не вразив українське керівництво?

–Рівень командувача одним з кращих спецназів світу для вас авторитет? Рівень командуючого спецопераціями НАТО–авторитет? Може, мені зі своїм планом потрібно було до генсека ООН дійти, щоб в Києві звернули на нього увагу? Мій партнер, як усі західні серйозні люди, звик відповідати за свої слова. Тим паче, що відповідний досвід бойових операцій є. Якщо сказав, що за два місяці розв'яже проблему з сепаратистами на Донбасі, так і було б, і вже в серпні 2014 - го на сході України було б все спокійно, плюс була б зброя і боєздатний спецназ.

–Як ви пояснюєте відмову українського керівництва від вашого проекту нейтралізації сепаратистів?

–Система не працює, і це страшно! У України два вороги–путінська Росія і власна держава в особі чиновного люду. Пам'ятайте твір Радищева "Подорож з Петербургу в Москву", опубліковане у кінці 18 - го віки? Епіграфом до книги Радищев узяв вірш з поеми Тредиаковского, трохи видозмінивши його: "Чудисько обло, пустотливий, величезно, стозевно і лаяй" (переклад фрази сучасною мовою: "Чудовисько огрядне, мерзотне, величезне, стозевное і що гавкає".–"ГОРДОН"). Цей найблискучіший і коротший опис чиновницького апарату в сучасній Україні.

"Якщо мент з середньою освітою стає міністром оборони України, то, напевно, начальник Генштабу має бути випускником кулінарного технікуму"

–Після президентських і парламентських виборів 2014 року в Україні змінилося керівництво. Ви робили спроби знову запропонувати ваш проект?

–У одного з цих високих чиновників досі лежить наш проект, у того самого, який на телеекранах регулярно рве на грудях сорочку : мовляв, агресія, агресія…Ми просимо дати остаточну відповідь, але чиновник то поїхав, то відійшов, то впав, то ще не віджався. У мене вже цензурні слова закінчилися. Цей представник українського керівництва вже з'їздив з президентською делегацією за зброєю на Близький Схід, за тією самою зброєю, яку ми пропонуємо на блюдечку.

–Безпосередньо до Петра Порошенка не намагалися звернутися?

–Тут теж проблема. У вас дійсно чудовий президент, в тому сенсі, що якби він був міністром закордонних справ–кращої кандидатури немає. Я бачив, як Порошенко виступав в Конгресі США–це видатний зразок дипломатичного мистецтва. Але є закон Мерфи : кожен чиновник або менеджер рано чи пізно досягає межі своєї компетентності.

Я дуже боюся, що пан Порошенко міг досягти цієї межі на посту глави українського МЗС.Тому що на посту президента у нього є дві дуже серйозні проблеми–підбір кадрів, передусім військових, за критерієм особистої відданості, а не професійною придатністю, і нерозуміння, що доля України в першу чергу наважується на фронти, а не за столом переговорів, і дипломатичні зусилля не можуть перетворити поразку на полі бою в перемогу за столом переговорів. Дипломатія може лише зафіксувати більше - менш вдале те, що вже сталося на полі бою. Як мені здається (при цьому я дуже хотів би помилитися), пан Порошенко погано розбирається у військових справах, тому не особливо ними займається, передовіривши долю країни "Паркетним генералам". А це готовий рецепт страшної поразки.

–Вам не здається, що занадто багатьом в українській політиці елементарно невигідно зупиняти війну на Донбасі, на яку можна звалити відсутність системних реформ, при цьому ведучи величезний сірий бізнес?

–Це погано закінчиться, буде черговий Майдан і рухне взагалі все. Я правда не розумію кадрову політику Порошенка. Минулий міністр оборони України (генерал - полковник Валерій Гелетей, очолював Міноборони з 3 липня по 14 жовтня 2014 року.–"ГОРДОН"). Його призначення–це ж диверсія проти України.

Розкриваю біографію цього "полководця". Виявилось, він закінчив Ивано - Франковскую спеціалізовану середню школу міліції. Я в шоці! Соромлюся запитати:пан президент України, якщо–не дай Бог–вам знадобиться складна операція на серці, ви довірите її випускникові медучилища? У Радянському Союзі людина з такою освітою максимум став би дільничним міліціонером, а тут цілий міністр оборони воюючої країни…

Я бачив декілька виступів Гелетея, він виблискував свіжовибіленими зубами і віщав: мовляв, навчився воювати за час перебування на посаді. Це напередодні Иловайского котла було. Він навіть не зрозумів, що його "навчання на посаді" коштувало життя сотням, якщо не тисячам людей. Якщо мент з середньою освітою стає міністром оборони України, то, напевно, начальник Генштабу має бути випускником кулінарного технікуму.

Незважаючи на похмурість ситуації, є велика надія. Я говорю про нове покоління українців, які увійшли до політики за останні приблизно 10 років.Це люди з правильно поставленими мізками, коли виникає завдання, вони думають і шукають способи її рішення. А як традиційний український чиновник вирішує проблему? Він передусім прикидає: "А шо я з цього буду мати"?. І якщо нічого, то він і вирішувати її не буде. А якщо від таких чиновників залежить доля країни, то ця країна виявляється там, де виявилася Україна через 25 років після досягнення незалежності–без армії і без грошей. Напевно Україна повинна пройти біблейський сценарій: Мойсей 40 років водив свій народ по пустелі, щоб в Землю обітовану увійшли тільки вільні люди. Напевно, країні доведеться чекати, коли представники старої чиновницької свідомості помруть природною смертю.

"Підписавши всього два папірці, без всяких ядерних ударів Обама може навантажити Росію в передінфарктний стан"

–Поки з влади природним чином підуть люди старої політичної системи, Україна може зникнути.

–Тут все залежить від того, що буде з вашим північним сусідом. Зараз доля Росії значною мірою залежить від президента США. Підписавши всього два папірці, без всяких ядерних ударів Обама може навантажити РФ в передінфарктний стан.

–Можна з цього місця детальніше?

–Перше: найбільші нафтові монополії вже давлять на Обаму, вимагаючи зняти обмеження на експорт американської сирої нафти, він доки чинить опір, але надія є. Якщо Обама підпише цей папір, світові ціни на нафту рухнуть.

Друге: експорт скрапленого газу.За станом на січень 2015 року на столі Обами лежало приблизно 100 заявок на експорт скрапленого газу із США, при цьому задоволено лише п'ять з них. Але на президента і тут давить потужне лобі. Очікується, що через сім - вісім тижнів перша партія піде в Європу. Якщо будуть зняті обмеження на експорт американського скрапленого газу, світові ціни на нього теж рухнуть.

І у першому, і в другому випадку Кремлю кінець. Знаєте, в чому унікальність Росії? Нормальні країни при хорошій економіці завжди нормальні. Росія ж стає осудною в зовнішній політиці тільки тоді, коли зазнає серйозні економічні проблеми. Як тільки в РФ з'являються зайві гроші, у Кремля їде дах: хлопчаки забуваються і розставляють пальці віялом. Росія–країна нетрадиційної орієнтації, в тому сенсі, що в стратегічному плані в ній все робиться через одно місце. Якщо Захід не зніме санкції, через два роки Росія рухне.

У нафтових свердловинах, які зараз розробляє РФ, за оцінками різних фахівців, нафті залишилося приблизно на два роки. Нових родовищ у зв'язку із західними санкціями Росія розробляти не може. Таким чином, через два роки країна залишиться без нафти.

–Може, справа не в самій Росії, а в її нинішньому політичному керівництві?

–Іноді мені здається, що Путін–агент зловісної світовий закулисы, який отримав завдання раз і назавжди покінчити з Росією. Замість того щоб налагоджувати нормальні стосунки з тією ж Європою, експорт газу і нафти в яку складає левову частку російського бюджету, Путін почав сваритися із Заходом. Навіть в розпал "холодної війни" кремлівські старці ніколи не шантажували західні країни постачаннями нафти і газу. Ні - ког - так. Оскільки навіть ідіот розуміє, що рубати сук, на якому сидиш–це контрпродуктивно.А крики: мовляв, в ситуації з Україною НАТО сам винен, тому що почав наближатися до російських кордонів. Це ж Путін відродив НАТО. До агресії Росії Альянс існував практично тільки на папері зате тепер ожив. Путін вторгся в Україну нібито для того, щоб туди не увійшов НАТО. Але тепер солдати НАТО вже в Прибалтиці, на кордонах РФ. "Дарагие расеяне" повинні сказати за це спасибі Путину.

У СРСР кінці 1980 - х, за два роки до серпневого путчу, нас переклали на аналітичну роботу. Ми збирали інформацію з усього Союзу, намагалися зрозуміти, що відбувається. Тоді я побачив чіткі ознаки швидкого розпаду держави. Ті ж ознаки я зараз бачу і в Росії. Путін багато що зробив для того, щоб наступним президентом США став новий Рейган і щоб політика стримування РФ надовго стала зовнішньополітичним курсом Вашингтону.В умовах глобалізації перетворитися на замкнутого в собі ізгоя–це означає перетворити РФ на третьосортну державу або взагалі її знищити. Але Путін все робить для цього, оскільки вважає, що це єдиний спосіб для нього утриматися у корита до гробової дошки.

–Якщо Путін піде, ворожість Росії до України припиниться?

–Ні. На жаль, це історична доля України, хто б не прийшов до влади в Кремлі. Росія не засвоїла найважливішої аксіоми: памперси і політиків треба міняти регулярно. Країна продовжує ходити у використаних памперсах, а усі, хто приходять в Кремль, намагаються залишитися там навіки, перетворюючи країну на болото. Це національна ідея і трагедія Росії, яка її згубить. Саме тому існування відкритої, демократичної і успішної України для Кремля як кістка в горлі.

Хто прийде на зміну Путіну? Знову - таки люди з "пітерської Жмеринки". Наприклад, що була директор ФСБ, а зараз секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев. Він, як і Путін, працював в ленінградському управлінні КДБ, був фахівцем з організації полювання і риболовлі для керівництва. Такий "єгер" був практично в кожному управлінні КДБ, вивозив начальство на природу, накривав поляну, а зараз керує Радбезом. Але якщо на чолі зграї левів стоїть баран, то леви перетворюються на стадо баранів. Не важливо, скільки розумних людей в російських структурах, якщо їх очолює Вова Путін.

"Гордон"