Війна і Мінськ

Робота з підготовки законопроекту про вибори в ОРДЛО ("окремих районах Донецької і Луганської областей") наближається до завершення.

За нашою інформацією, група Руслана Князевича, що співпрацювала з німецькими спецами і контактувала з експертами з БДИПЧ (Бюро по демократичних інститутах і правах людини, однієї з інститутів ОБСЄ) практично вийшла на фінішну пряму. Документ вже найближчим часом може бути належним чином оформлений і спрямований в Раду.

Проте прогнозувати, коли він з'явиться на порядку денному сесії, не береться ніхто. Ніхто із спостерігачів не береться судити і про те, чи призначено проекту стати законом. Нерепрезентативне опитування представників різних парламентських фракцій підтвердило, що доки за документ з такою назвою більшість народних обранців голосувати не готова.Хоча справедливості ради варто згадати дві важливі деталі. У - перших, не вдалося знайти людину, знайомого хоч би з чернеткою законопроекту. У - других, Банкова ще не приступала до активної роботи з депутатськими співтовариствами. А наскільки влада винахідлива і наполеглива, коли слід оперативно продавити потрібне рішення, загальновідомо. Питання, наскільки їй потрібний цей закон. І наскільки їй потрібні ці вибори.

Як би то не було, на рівні керівництва парламенту обговорюється питання про створення свого роду погоджувальної комісії, куди увійшли б представники різних фракцій. Цей тимчасовий орган може як спростити проходження документу через ВР, так і затягнути його розгляд. Залежно від обставин. У тому числі і зовнішньополітичних.

Навіть якщо закон про місцеву виборчу кампанію в ОРДЛО і буде прийнятий до кінця поточної сесії, її проведення, як мінімум до кінця цього року, маловірогідне.Так вважають більшість опитаних експертів, незалежно від того, який сценарій вирішення конфлікту на Сході вони підтримують. І річ не лише в тому, що в осяжному майбутньому провести хоч би що - те схоже на нормальні вибори, нереально в принципі. Це і раніше розуміли усі, включаючи Обаму і Меркель. Але, розуміючи, продовжували давити на Київ, наполегливо вимагаючи інсценування волевиявлення.

Проте останнім часом в українському політикумі поуменьшилось число тих, хто рахує навіть імітацію виборів в ОРДЛО можливою, а в кругах "наших західних партнерів"—число тих, хто вважає такий сценарій бажаним.

Ні, Обама все так само не проти синьо - жовтого листочка у вінку миротворця, Нуланд не розлучилася з мрією про продовження успішної кар'єри в Держдепі, а Штайнмайер не передумав боротися за крісло німецького президента.І кожен з них розраховує, що "світ" в Донбасі, "встановлений" згідно з мінським планом, допоможе їм в досягненні особистих цілей. Змінилася ситуація усередині України. З одного боку, опитування фіксують стабільне падіння довіри населення до влади в цілому і серйозне падіння довіри до президента зокрема. І наскількизагальмує цей процес зміна прем'єра—питання. З іншого боку, соцзамеры демонструють зростання числа тих, хто проти припинення війни за всяку ціну. Нагадаємо підсумки недавнього дослідження Центру Разумкова : 56,4% проти надання ОРДЛО "особливого статусу", 52,5%—проти проведення там виборів до відновлення Києвом контролю над територіями, 42,3%—проти амністії "учасникам подій" на Сході. Від себе додамо, що схожі цифри є присутніми ще в декількох закритих опитуваннях. І що дані ці уважно вивчалися не лише на Банковій, але і у Білому домі, Канцлерамте і на Єлісейських полях.

Висновки, до яких, судячи з усього, прийшли на заході:

—зайва поспішність в питанні о виборах в ОРДЛО може посилити внутрішньо напругу в Україні;

—президент Порошенко на сьогодні недостатньо впливовий і авторитетний, щоб швидко і безболісно "продавити" це питання в парламенті і переконливо обгрунтувати таке рішення в очах громадськості;

—форсована реалізація "мінського сценарію" (на чому ще зовсім нещодавно настоював Захід) може ще більше дестабілізувати ситуацію в державі, ще більше ослабити авторитет влади. А це зіграє на руку Москві. І зрештою може привести не до "світу", хай і декоративному, а до реальної ескалації. Тому що Росія—єдина країна, яку установлення миру в Україні не цікавить.

Це зовсім не означає, що учасники процесу відмовилися від своїх цілей.Це означає, що Вашингтон і Берлін з недавніх пір, за нашою інформацією, стали витрачати трохи менше часу на розмови про мету і почали трохи більше часу приділяти процесу.

Те, що розмови про появу на території ОРДЛО міжнародного поліцейського контингенту перейшли в практичну площину—одно з підтверджень.

Коротко про цілі.

Західне проти того, щоб "декоративні вибори" в ОРДЛО відбулися.По можливості раніше. У США, Німеччині і Франції—зовсім скоро вибори. Але розуміють, що затягування "мінського процесу"—краще, ніж його повний крах.

УУкраїніне горять бажанням проводити вибори в ОРДЛО. Ще менше бажання—фінансувати ОРДЛО за рахунок і без того мізерного бюджету. Але є "мінські" зобов'язання, що змушують, як мінімум, позначити готовність їх виконувати.І тому сьогоднішня тактика Банкової—приховати небажання проводити вибори за готовністю ухвалити закон про їх проведення. Для цього планується забезпечити цей законопроект вимогами, на які не захоче піти Москва і умовами, які вона не зможе виконати. В цьому випадку навіть можливе прийняття закону про вибори в ОРДЛО дозволить відкласти на невизначений термін проведення самої кампанії. Обговорюється можливість (у разі крайньої необхідності) відмінити вже ухвалений закон про вибори на неконтрольованих територіях (а також горезвісний закон "про особливий статус", який також, можливо, набуде юридичної сили) рішенням Конституційного суду. Адже їх неконституційність очевидна, а питання про внесення відповідних змін відкладене до кращих часів. На що у Берліні і Вашингтоні, згнітивши серце, свого часу погодилися.

Відверто ігнорувати"мінські" приписиКиїв не може, в першу чергу, з - за страху перед відміною санкцій відносно Росії. Тим паче, що "західні партнери" подібним кроком відверто шантажують. "Не дотримуватиметеся "Мінська"—відмінимо санкції"!,—загрожує Брюссель. "Не дотримуватиметеся "Мінська"—не зможемо утримувати ЄС від зняття санкцій"!,—вторить Вашингтон. Ситуація майже патова : якщо мінські домовленості будуть дотримані, з Росії знімуть усі обмеження; якщо не будуть—санкції відмінять в покарання за необов'язковість Києва. Тому логіка дій української влади наступна: демонструвати вірність духу мінських домовленостей і при цьому намагатися зробити так, щоб вони не були реалізовані. Поки така тактика спрацьовує: питання про продовження обмежень відносно Росії до кінця поточного року практично вирішене. Чи будуть вони продовжені в грудні—не береться судити ніхто.

Питання про те, навіщо потрібно було заганяти себе в "мінський" капкан, щоб так вивертатися; і чому наша стратегія будуєтьсявиключнона прив'язці до західних санкцій відносно РФ—риторичні. Діапазон вітчизняних оцінок запасу міцності Росії—від "доїдає останні нафтодолари" до "їх ресурсу на нас досить завжди". Невсипуще спостереження за зменшенням чужого потенціалу виявилося куди вдячнішим зайняттям, ніж невпинне примноження свого. Якби стратегічно важливі рішення в країні приймалися так же спішно і віртуозно, як "лобістські" і "комерційні", наша залежність від західних "вливань" в українську економіку і західних обмежень відносно економіки російської точно не була б такою критичною.

Росіявже практично не приховує, наскільки вона зацікавлена у відміні санкцій.Товарообіг держави, за офіційними даними Федеральної митної служби, за рік знизився більш ніж на чверть. Доход від експорту нафти, за деякими даними, знизився в три рази. За час дії санкцій товарообіг з ЄС (до речі, основним торговим партнером) впав удвічі. Москва гостро потребує доступу до західних фінансових ресурсів і ринку технологій.

Потрібно думати, Кремль змирився з тим, що до грудня санкції будуть продовжені. І навіть збирається використати цю обставину як мобілізуючий чинник на осінніх парламентських виборах. "Весь світ проти Росії"! Як завжди…

Але в самому найближчому майбутньому Москва розраховує на сприятливі зовнішньополітичні зміни. Західні дипломати розповідають, що в приватних бесідах їх російські колеги випромінюють упевненість: після виборів в США, Німеччині і Франції до влади прийдуть лідери, куди лояльніші до політики Путіна.У Кремлі переконані, що в 2017 - м вони зможуть не лише добитися відміни санкцій з боку ЄС, але і підняти питання про відміну санкцій американських. Наскільки обгрунтований подібний оптимізм, покаже час. Але те, що Україні слід заздалегідь готуватися до небажаних для неї сценаріїв, очевидно.

До речі, по затвердженнях наших джерел, у кінці квітня Барак Обама спілкуючись з Ангелой Меркель на міжнародній промисловій виставці в Ганновері, запропонував їй розширити "нормандський формат" за рахунок Вашингтону. І отримав ввічливу відмову. Чи виступить з аналогічною ініціативою новий президент США—питання. І чи піде Україні на користь таке розширення при перемозі Трампу—теж…

Росії по - колишньому розглядає Донбас, в першу чергу якмайданчик для постійної дестабілізації ситуації в Україні. Повну реалізацію "мінського сценарію" вона вважає украй вигідною для себе, але маловірогідною.В оточенні Путіна, наскільки можна судити, поступово множиться число тих, хто пропонує відмовитися від ідеї втілення "мінського" плану—мовляв, санкції все одно знімуть, нікуди не подінуться, зате маневру стане більше. Можна навіть не відволікатися на розмови про припинення вогню, відведення озброєнь і тому подібне А заразом легше торпедуватиме питання про введення поліцейської місії, яка розглядалася, в першу чергу, як чинник забезпечення безпеки на час проведення виборів. Немає виборів—немає міжнародного озброєного контингенту, немає "Мінська"—немає навіть приводу говорити про моніторинг межі представниками ОБСЄ. У настання української армії в Кремлі не вірять. При цьому російські прибічники відмови від мінського плану рекомендують докласти усі зусилля, щоб відповідальність за зрив процесу лягла не на Москву, а на Київ. Відношення Путіна до подібних ініціатив, невідомо.Але той, що він може розглядати і такий сценарій, цілком допустимо.

Під час недавньої зустрічі глав МЗС "нормандської четвірки" і в ході останнього раунду переговорів трибічної контактної групи в Мінську Кремль у черговий раз спробував нав'язати свій план виборів в ОРДЛО. Наскільки відомо, там знову фігурували жорстка "мажоритарка", не менш жорсткий ценз осідлості (до виборів не можуть бути допущені особи, які не мешкали на цій території впродовж останнього року), обмежений допуск українських ЗМІ і політичних партій. Україна цей план відкинула і була підтримана західними союзниками. Крок Москви був, швидше, ритуальним, а реакція на нього—очікуваною.

Такою ж невдалою (в усякому разі, поки) була спроба "розміняти" звільнення незаконно утримуваних в ОРДЛО українських громадян на вступ в силу закону про амністію.Нагадаємо, що закон "Про недопущення переслідування і покарання осіб—учасників подій на території Донецької і Луганської областей" був прийнятий ВР ще 16 вересня 2014 року. Прийнятий. але не підписаний спікером ВР. Офіційний статус документу (згідно запису на сайті парламенту)—готується до підпису головою Верховної Рады. Юристи стверджують, що законодавство не забороняє нинішньому спікерові у будь-який момент завізувати закон півторарічної давності і відправити його на підпис президентові. Росіяни, за нашими відомостями, по різних каналах адресували Києву сигнал: легалізуйте закон—відпустимо полоненики і заручників. Київ своєї згоди на подібний розмін не дав.

Проте, можливість проведення виборів на неконтрольованих територіях і питання про амністію не зняті з порядку денного.Очікується, що місцева кампанія в ОРДЛО буде однією з тем запланованої на сьогодні телефонної розмови Петра Порошенка з канцлером Німеччини і президентом Франції. Передбачається також, що про підсумки бесіди Ангела Меркель потім (знову - таки в телефонному режимі) повідомить Володимира Путіна.

Іншою важливою темою полілогу трьох лідерів повинне стати обговорення мандату і чисельності майбутньої міжнародної поліцейської місії в Донбасі. Очікується, що це питання обговорюватиметься наступного тижня на саміті G7 в Японії. Росія доки не дала згоди на розміщення озброєного контингенту під егідою ОБСЄ в ОРДЛО, але, принаймні, виразила готовність обговорювати це питання. Що вже можна вважати маленькою дипломатичною перемогою, досягнутою за посередництва США. Вашингтону, наскільки відомо, вдалося пом'якшити і позицію Берліна, що раніше виступав проти подібного кроку.

Суперечки про чисельність майбутнього поліцейського контингенту—у самому розпалі. Мінімально можлива—від півтора тисяч (проти категорично виступає Київ, рахуючи її неприпустимо малою). Максимально можлива—до 11 тисяч (тут вже категорично проти Москва). Передбачається, що місія буде оснащена легким озброєнням і забезпечена броньованою технікою (про танках, зрозуміло, не йдеться, але наявність БТР цілком обгрунтовано). Київ домагається, щоб мандат місії був максимально широким, і сподівається, що вона виявиться наймасштабнішою в історії. В цьому випадку ОБСЄ може звернутися до ООН з проханням надати матеріальну, технічну, консультативну і логістичну допомогу в розгортанні місії. В усякому разі, вітчизняний МЗС таку можливість опрацьовує.

Москва, зрозуміло, буде цьому всіляко перешкоджати. Дискусія має відбутися довга, складна і предметна.Її підсумок в рівній мірі залежить і від наполегливості Києва, і від мудрості Берліна і Вашингтону. Принципова умова України на сьогодні—без забезпечення безпеки розмови про вибори неможливі. Забезпечення безпеки в ОРДЛО без присутності поліцейської місії і цілодобового повномасштабного моніторингу межі—неможливо. На розгортання повновагого поліцейського контингенту, по затвердженнях спеців, знадобиться не менше напівроку. Адже ще навіть рішення не прийняте.

Перелік основних умов, необхідних для проведення виборів в ОРДЛО, висунених українською стороною, виглядає таким чином:

—дотримання режиму повного припинення вогню (тобто жодного пострілу по усій лінії розмежування), як мінімум впродовж місяця;

—повний доступ місії ОБСЄ у будь-яку точку ОРДЛО;

—цілодобовий моніторинг ОБСЄ неконтрольованої Києвом ділянки украино - російського кордону за допомогою технічних засобів (Київ позначив на карті 9 найбільш проблемних точок межі, у безпосередній близькості від яких повинні дислокуватися підрозділи ОБСЄ);

—поліцейська місія повинна здійснювати свою діяльність на території ОРДЛО до, в час і після виборів. Її повноваження мають бути чітко прописані. Її сфера діяльності не повинна обмежуватися лінією розмежування. Її доступ у будь-яку точку ОРДЛО має бути гарантований не лише на час проведення можливих виборів;

—усе важке озброєння і техніка мають бути відведені в заздалегідь визначені місця і знаходитися там під постійним контролем місії. Терміни і умови виведення мають бути обумовлені заздалегідь. Місця кінцевої передислокації (за межами України)—також;

—усі внутрішньо переміщені особи, що раніше мешкали на території ОРДЛО, повинні мати активне і пасивне виборче право без обмежень;

—недопустима дискримінація українських політичних партій, що бажають взяти участь у виборах і українських ЗМІ, що бажають їх освітлювати;

—ключова роль в організації і проведенні виборів повинна належати ЦВК України;

—усі нелегітимні органи на території ОРДЛО після виборів мають бути скасовані.

Легко припустити, що цей перелік вимог неприйнятний для Москви.

А, означає, нас чекають нові демарші, домовленості, компроміси.

Потрібно запасатися терпінням. І кріпити оборону. Як тут не згадати, що Мінськ - 1 був підписаний після Иловайска. АМінськ - 2після Дебальцево…

Сергій Рахманин Дзеркало тижня