Миколаївська ОВА опублікувала документальний фільм про російський ракетний удар по будівлі

У річницю загибелі 37 людей у будівлі Миколаївської ОВА, куди влучила російська ракета, прес-служба адмінстрації опублікувала документальний фільм про те, що відбувалось у той день та як проходила рятувально операція, що пережили люди, які знаходились там під час удару.

Про це повідомляє прес-служба Миколаївської ОВА.

Начальник оперативно-координаційного центру Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області Олександр Задорожний пригадує, що у той день усі були на робочому місці, коли біля 8 години 40 хвилин пролунав вибух. Відразу ж до Головного управління почали надходити виклики про руйнування будівлі Миколаївської ОВА. Буквально за 5 хвилин оперативна група та рятувальні підрозділи виїхали на місце.

— Побачили відразу, що багато людей травмовані, у людей обличчя в крові. Деяким людям уже надавали допомоги перехожі. Ну і також розуміли, в що будівлі ще знаходяться люди. Бачили, що з вікон 6-7-8 поверху виглядають люди, які благають про допомогу. За допомогою автодрабин було врятовано з вищих поверхів три людини, також було що врятовано 19 чоловік окремо з будівлі. На жаль, один з врятованих нашими підрозділами помер від отриманих травм у лікарні. Пошуково-рятувальна операція тривала до 3 квітня. У той день під завалами на першому поверсі була знайдена остання людина, - розповів Олександр Задорожний.

По його словах, якщо в мирний час руйнування будівель ставалися в основному через вибухи побутового газу - це 90% випадків, то у минулому році всі руйнування пов'язані з обстрілами.

Він згадав і про те, що рятувальникам під час розбору завалів вдалося знайти Герб. Він знаходився під плитами, його дістали за допомогою крану.

— Він, як наша країна, - неушкоджений, але трохи поцарапаний, - відмітив він.

Олександр Задорожний розповів, що у цей непростий для країни час усі об'єдналися. Допомога надходила від медиків, від міста, представників бізнесу, благодійних організацій та звичайних людей, які хотіли допомогти під час розбору завалів. У самий епіцентр їх звісно не допускали, але вони прибирали каміння, сміття, і допомогали постраждалим. Також він вважає, що росія просто заздрить Україні, що наша нація вільна, а країна за останні роки дуже розвинулась.

Голова Миколаївської ОВА Віталій Кім вважає, що згадувати цей тяжкий день треба з 28 березня, адже тоді до міста приїхали декілька народних депутатів, щоб обговорити допомогу місту. Нарада була запланована як раз на 8:30 29 березня, але Віталій Кім затримувався, тому нараду було перенесено на 9 ранку.

— На жаль чи на щастя ми запізнилися. І це врятувало ще мабуть 50-100 людей, які теж відтермінувалися по строку, хто чекав внизу, хто пив каву, хто пішов у своїх справах і планував повертатися на дев'яту годину, - розповів Кім.

Він додав, що з початку війни більша частина його та працівники, які забезпечували життєдіяльність та роботу керівного складу, знаходились постійно в будівлі ОВА, всі працювали і кожен день залишалися там ночувати, але за два дні до ракетного удару вирішили трохи розосереджуватися.

— Загальний штат у нас 700. Приблизно там 500 людей мало бути. На час удару було близько 100-150 людей. Інші були розосереджені, - пригадує Віталій Кім.

Він відмітив, що у той день були перемовини у Стамбулі, але у росіян є звичка, - домовляючись про мир, обов'язково нападати на цивільних. Саме це сталось і в той день. Ракета прилетіла у вікно кабінета секретаря Віталія Кіма, яка зазвичай приходила на робоче місце на 15 хвилин раніше, щоб підготувати робочі місця. Вона загинула, її тіло знайшли останнім.

По словах глави Миколаївськой ОВА, військові зробили висновок, що окупанти вдарили по будівлі високоточною ракетою "Калібр", похибка якої складає 1-2 метри, тож якоїсь певної мітки скоріше не було, росіяни просто знали, що у будівлі продовжують працювати.

Віталій Кім відмітив, що після цієї жахливої події, коли він ймовірно теж міг загинути, він зрозумів, що життя треба використовувати на користь, також додалося більше злості та ненависті до росії, і саме це додало сил, щоб працювати проти окупантів.

На питання, чому росіяни зруйнували так багато об'єктів у місті, Кім відповів, що ті постійно змінювали тактику: спочатку надіялись, що їх зустрінуть з квітами, потім хотіли налякати обстрілами цивільних, щоб вони почали благати владу про закінчення війни, але це не допомогало. Тоді вони перейшли до ударів по інфраструктурі, щоб було холодно та темно, потім почали бити по вузлам логістики, тому близько 13 тисяч будівель зазнало руйнувань та пошкоджень. Однак, удар по будівлі ОВА був особливий.

— Вони шукали тактику і на той час це було тактика залякування цивільного населення. Через це вони дуже щільно обстрілювали регіон, в тому числі цивільний. А будівля ОВА - це точковий напад. Поряд обстрілювали касетними снарядами, були інші прильоти, але будівля ОВА - це була високоточна зброя, якою не дуже часто обстрілювали Миколаївський регіон скажемо так. Тому будівля ОВА - це був "адресний привіт" місцевому самоврядуванню чи державним органам влади, чи мені особисто. Але це був удар, як вони кажуть, по місцю прийняття рішеннь А можливо їх просто дратував наш настрій, - розповідає Кім.

Також він заявив, що ще не помстився росіянам за цей день. Окрім цього, Віталій Кім вважає, що 24 лютого усі померли та народились знов, щоб захищати свою Батьківщину.

Радниця голови Миколаївської ОВА Валентина Бондаренко розповідає, що 29 березня 2022 року вона як зазвичай прийшла на роботу, відкрила кабінет, задзвонив телефон і в цей час ракета влучила у будівлю.

— Просто темрява. Через деякий час почала чути якийсь звук, немов комар дзижчить, хотіла подивитись звідки він, що сталося, але нічого не було видно. Все було мокре, у пилюці, звисали провода, протилежної стіни кабінету майже не було, вікна нема, кругом скло, розбиті меблі, коридора теж не було. Почала по-трохи вибиратись з уламків та мусора, права рука відмовилась рухатись, намагалась лівою щось знайти, телефон так і дзвонив, я його якось дістала, не бачила хто дзвонив, просто назжала на кнопку та сказала, що жива. Потім почула чоловічий голос, який казав виходити у бік кридору. Я пішла по-троху. Вийшла з кабінету, перед дверима лежала Світлана Геннадіївна, уся в крові. Біля неї було ще дві людини. Вона не розмовляла, тільки дивилась. Потім той чоловік підійшов до мене, взяв під руку та вивів на перший поверх. Ще здається дві жінки йшли за ним, але я не дуже пам'ятаю. Нас вивели у бік площі. Я підійшла до Георгія Олександровича і сказала, що в будівлі лежить Світлана Геннадіївна. Він відповів, що про неї знають та зараз її дістануть. Потім я нічого не пам'ятаю, як опинилась у швидкій, свідомість проявилась вже у ЛШМД. Підлога була заляпана кров'ю, - розповідає вона.

Вона розповіла про свою реабілітацію, наразі з рукою ще є проблеми, але Валентина Бондаренко вже з травня повернулась до роботи.

Директор депаратменту економічного розвитку Олександр Корольов каже, що в той день з 40 людей 17 повинні були працювати у будівлі, але на момент удару троє не встигли дійти. Тож було 14 людей. Під час удару він знаходився у своєму кабінету на 5-му поверсі, планували їхати на склади з гуманітаркою.

— Секунду-дві був такий гул, потім я вжвався в крісло, закрив очі, три-чотири секунди і все. Потім інша реальність. Було все добре, а за три секунди немає вікон, ніхто не розуміє, що сталося. Відкрив очі, дівчата бігають, я почав кричати, щоб лягли на підлогу всі. Я вибіг у коридор, хотів пройтись по усім кабінетам, щоб забрати всіх. Дівчатам сказав разом йти до виходу. Ми дійшли до місця вибуху, нікого ніде не було. Дівчата вже вийшли, вирушили на 4-й поверх, бо там були усі. І тут хтось знизу кричить, просить про допомогу. Це була Світлана Ломакіна, вона лежала на підлозі, кричала, що їй дуже погано і розмовляла з кимось по телефону. Я сказав, що їй зараз цього не треба робити, щоб поберегти сили. Пішов далі по кабінетах, думав, що раз нікого ніде не знайшов, то ніхто не постраждав. Ми знайшли якусь парту чи що, щоб перекласти Світлану і спустити. Майже всі поранення у неї були на спині. Якось ми її винесли, на швидкій її відразу забрали. З мого департаменту там загибло 8 людей. Мені було дивно, що я почав боятись внизу, коли це вже сталося, коли все усвідомив, подивився. Стало трохи страшно. Я відчуваю провину. Як то кажуть - за кожного помстимося. Вісім похорон - це занадто, всі телефонують: діти, чоловіки, питають..., - розповів зі сльозами він.