Прапор

Тіло належить депутатові Володимиру Рыбаку...

Я не знав цю людину. І вже ніколи не дізнаюся.

Але я знаю, що його убили за те, що він вимагав підняти у своєму рідному місті, над міськрадою, депутатом якої він був, Прапор своєї країни.

Я добре розумію, що тисячі жителів Горловки, Словянска, Краматорська відчували і відчувають сьогодні. Знаю, тому що рівно місяць тому в'їжджав в Крим з Прапором моєї Батьківщини. І ховав його на тілі під одягом. І потім проривався з ним до покидька Аксьонова, якого охороняли автоматники у балаклавах з вівчарками, щоб поставити одне питання–де Прапор України?

Так от–їм хочеться плакати. Від злості, від безсилля, від відчуття, що їх кинули. Що на своїй землі тебе можуть убити за Прапор.

І ось знаходиться той, хто йде і говорить–я вимагаю, щоб тут висів Прапор нашої країни. Упевнений, Володимир прекрасно розумів як він ризикує. Знаю, у нього все похолоднішало усередині. Але він не міг поступити інакше.

І ось його вбивають. Вбивають в розпал так званої антитерористичної операції. Вбивають в Чистий четвер. Вбивають в 44 км від Донецького обласного управління Служби безпеки України.

Скільки ще нас, громадян України, повинні виловити по річках, відкопати в териконах, знайти в сміттєвих ящиках? Скільки, перш ніж до вбивць прийдет відплата? Перш ніж закриється цей жахливий розпродаж країни?

Незважаючи на все, я вірю. Вірю, що стоятиму разом зі своїм сином на площі Володимира Рыбака в Горловці, і він мене запитає–а ким він був? І я відповім: "Я не знав цю людину". І підніму очі на Прапор України, який буде полыхаться на вітрі.

Олексій Гончаренко