Частина 5 статей 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» чітко свідчить, що доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами не може бути обмежений. Ні за яких обставин! Тобто все, що пов'язано хоч з однією копійкою з бюджету–публічно. І громадяни мають право про це знать, а розпорядники засобів–зобов'язані інформувати.
Проте, цей постулат часто доки тільки і залишається нормою Закону, проте зовсім не нормою життя наших чиновників.Корінь цієї проблеми частково лежить в площини свідомості чиновника як поняття–саджаючись у своє крісло, вони поступово втрачають зв'язок з реальністю і розуміння того, що їх посада тимчасова, як і того, що засоби, якими вони розпоряджаються, не є їх власністю.
Історій про те, як чиновники ухиляються від надання інформації про розпорядження бюджетними коштами, як вони намагаються присвоїти собі інформацію о «народних грошах» у обхід закону–маса, і, на жаль, чим далі–тим більше. Я приведу в приклад одну з «найяскравіших» у моїй практиці.
Історія перша : Неспокійна Ганна.
Начальник Управління утворення Миколаївської міської ради Деркач Ганна Іллівна.
Чому неспокійна? Тому що неймовірних дій, як уникнути відповіді на питання–який розмір вашої зарплати і премій, вона зробила стільки, що не завадило б на це звернути увагу і правоохоронних органів.
У кінці 2012 року я подав інформаційний запит тодішньому мерові Миколаєва Володимиру Чайке з проханням надати інформацію про розмір нарахованих за фактом заробітних плат, премій і матеріальної допомоги йому, його заступникам і начальникам усіх департаментів і управлінь мерії, на що отримав повну і розгорнуту відповідь. З нього крім усього іншого убачалося, що начальник миколаївського міськвно Ганна Деркач в 2012 році мало не кожен місяць отримувала разом однієї зарплати відразу дві: кожен місяць її премія складала 90-119% від її окладу, про що я тоді вже писав.
Місяць, 2012 рік | Оклад (грн) | Премія (грн |