Визначні українці Миколаєва, перша десятка

прочитання: 5388
03.03.2021 16:58

Після 30 років розбудови відродженої держави України пора слідом за декомунізацією нарешті розпочати дерусифікацію української історії. Без цього виграти війну в РФ та звільнити окуповані Росією українські землі неможливо. Ніколи.

Мешкаю в Миколаєві від 1976 року, коли теперішні керівники міста та області ще не народились. Але від того часу й донині лунають міфи про «ісконно русскій город», про заснування росіянами міста корабелів в Дикому полі, посеред нічийних степових чорноземів та інші брехливі дурниці. В контексті балачок про туристичний потенціал Миколаєва з «магнітиками» варто вивчати саме українську історію обласного центру. Звісно, якщо представники влади бажають щось чти, окрім стереотипів путінської пропаганди. Отож, читаймо.

Вітовка, нині – Корабельний район Миколаєва, був заснований очільником Великого князівства Литовського (спільної держави трьох націй) Вітовтом в 1415 році. Росія почала називатись Росією від 1721 року за наказом Петра першого. В 15 сторіччі ця колонія монголо-татарів була відомою в якості Московського улусу орди.

Мешканці Вітовки (Миколаєва), Дашіва (Очакова), Соколика (Вознесенська) чи Кочубеїва (Одеси), як і військові Вітольда, під час суперечок користувались в якості правового джерела «Руською правдою», остаточна редакція котрої була закінчена в 12 сторіччі, звісно, тогочасною українською мовою. Тією ж українською мовою, а не російською, якої ще не існувало, або польською, литовською чи білоруською, було пізніше укладено кодекси, відомі як три Литовські статути (1529, 1566, 1588 роки). Російська сторінка «Вікіпедії» сором’язливо називає цю мову «западнорусскім язиком» ))) Тобто, українська мова в Миколаєві лунала і в 15 столітті, і в 19 сторіччі, попри шалені заборони, й пізніше, під час чергової спроби відродити українську державу в 1917-1919 роках. Наразі непересічні особистості, котрі відкрито сповідували проукраїнські погляди, заслуговують на повагу, а не на забуття.

Враховуючи вимоги до обсягу блогу, пропоную коротку довідку про мою суб’єктивну десятку видатних українців Миколаєва (хронологія до 1919 року). Переповідати загальновідому інформацію не буду, усі вміють користуватись пошуком в мережі Інтернет. Суто в абетковому порядку нагадаю про людей, які на це заслужили, котрі і володіли українською мовою, і пропагували її. На жаль, не всі вони отримали безсмертя в топоніміці Миколаєва. Аналізуйте та формулюйте висновки самі.

  1. Софія Петрівна Богданович (1824/1898), донька Петра Григоровича Богдановича, дружина Миколи Миколайовича Аркаса старшого та бабуся Миколи Миколайовича Аркаса молодшого. Унікальна українка, яка, попри невдоволення чоловіка – російського адмірала, військового командира Миколаєва, розмовляла з дітьми виключно українською мовою, виховуючи українських патріотів. І це в часи безкінечних царевих указів про заборону української мови та реальну небезпеку. Похована пані Софія в родинному склепі Аркасів на Миколаївському некрополі.
  2. Микола Миколайович Аркас (1853/1909), автор першої української опери, першої книжки історії для школярів («Історія України-Руси), який в лютому 1907 року заснував в Миколаєві «Просвіту». М. Аркас ходив по Миколаєву у вишиванці тоді, коли про «паради вишиванок» ще ніхто ніде не чув, за власні кошти утримував українські: театральну трупу, хор, початкову школу. Похований М. Аркас в родинному склепі. Сподіваюсь незабаром в Миколаєві постане пам’ятник Миколі Аркасу.
  3. Микола Миколайович Аркас, молодший (1889/1939), єдиний генерал-хорунжий військ УНР, який народився в Миколаєві, визначний діяч Карпатської України, ОУН.
  4. Сергій Іванович Гайдученко (1866/1922), правник, археолог, що неодноразово обирався гласним Миколаївської міської думи. С. Гайдученко є засновником Миколаївського міського природно-історичного музею, якому він безоплатно передав родинну колекцію старожитностей. Гайдученки товаришували з Аркасами. До слова, однією із спільних рис визначних українців Миколаєва була їхня жертовність. Вони офірували цьому місту ВЛАСНІ: гроші, майно, знання, час, здоров’я. На відміну від теперішньої самопроголошеної «еліти», яка лише піариться за вкрадені бюджетні «відкати».
  5. Григорій Миколайович Ге (1830/1911), археолог, драматург, письменник, брат українського художника Миколи Ге, мешкав на вулиці Спаській. Як і Аркаси та Гайдученки, Ге належали до Миколаївської «Просвіти».
  6. Володимир Іванович Даль (1801/1872/), подарував росіянам словник їхньої мови, словник української мови не видрукував, хоча довго готував. Прожив в Миколаєві 11 років. На старому цвинтарі міста (некрополі) поховано батька Володимира – Йогана Даля та рідного брата – Карла Даля (1802/1828). Карла отруїли миш’яком. До того, як він встиг оприлюднити інформацію про розкрадання коштів місцевими флотськими керівниками. Миколаївське вбивство К. І. Даля досі не розкрите.
  7. Василь Назарович Каразін (1773/1842), засновник Харківського університету, вчений, помер в Миколаєві, в будинку по вул. Пушкінській, 4. Похований цей видатний українець також в Миколаєві.
  8. Микола Павлович Леонтович (1876/1937), засновник Миколаївського зоопарку, який постав з його приватної колекції. Дзвіниця найбільшої української церкви міста (ікони Кашперівської Божої Матері) була також виготовлена на особисті кошти М. Леонтовича, який від 1908 до 1917 року був Миколаївським міським головою. Містяни двічі обирали його градоначальником. Більшовики закатували М. Леоновича в 1937 році, місце поховання трупу невідоме. Вбивство досі не розкрите.
  9. Андрій Георгійович Покровський (1862/1944), адмірал флоту УНР (в 1913 році керував будівництвом на Миколаївському заводі «Наваль» першого в світі підводного човна «Краб»), в 1918 році за його наказом було утворено Миколаївську бригаду морської піхоти УНР. А. Покровський, представник старовинного козацького роду, є засновником української морської піхоти.
  10. Михайло Михайлович Римський – Корсаков, адмірал, один з керівників українського флоту в часи УНР, походив з козацького роду Корсаків, які в російській імперії спочатку стали Корсаковими, а далі писались, як Римські-Корсакови. М. Римський-Корсаков в 1900 році закінчив Миколаївську морську академію, утворену на базі штурманського училища, в 1918 році відзначився в якості командувача військового порту Миколаєва, що перебував у складі УНР.

Якщо ж говорити не лише про Миколаїв, а й про всю Миколаївщину, то в області українських туристичних «магнітів» вистачить на десятки екскурсів та сотні меморіальних табул з пам’ятниками, які ще чекають на власні відкриття.