Прапор за 14 бюджетних мільйонів - туристичний «магнітик»?

прочитання: 4029
09.03.2021 17:03

Два заступники голови Миколаївської ОДА (один з яких заопікується культурою в області, інший - туризмом) вважають геніальною ідею встановлення найбільшого прапора біля приміщення МОДА. Для такого відзначення 30-ліття чергового відновлення незалежності України не шкодують витратити 5 мільйонів грн з обласного бюджету та 9 мільйонів грн з міського бюджету Миколаєва. І хоча ще відсутні відповідні рішення обласної й міської рад, немає згоди міського голови, не оприлюднено оголошення конкурсу для «освоєння» 14 мільйонів бюджетних коштів, підготовчі роботи вже почались (?)

Слухаю чиновників, які вважають: якщо прапор в Миколаєві буде більшим, аніж у Львові чи Дніпрі, всі туристи світу летітимуть в наше місто, аби побачити на власні очі такий оригінальний туристичний «магнітик». Згадую, що Миколаїв залишається єдиним обласним центром України, де відсутні приміщення філармонії та обласної спеціалізованої психіатричної лікарні ))) Потім вже не дивуюсь висновкам одного профінансованого МФВ, USAID Миколаївського фонду – варто лише нагадати британцям, що англієць Кобле заснував Коблево, і….тисячі англійських туристів будуть гупати у вікна селищної ради: «Ду ю андестенд мі?»

Прапор та 70-метрова щогла за 14 мільйонів – це наш креатив. Попри те, що на весь обласний туризм річний бюджет передбачає суму, меншу за 14 мільйонів. До слова, в Миколаєві мешкають 80 тисяч осіб, що отримують пенсію розміром до 3 тисячі грн на місяць. Ви плануєте біля найбільшого прапора масове поховання пенсіонерів, що вмерли від голоду? Коли в міському бюджеті є кошти, можна допомогти ними літнім землякам, як в І-Франківську: //news.pn/uk/blogs/248703 Звісно, в Прикарпатті дуже мало українських патріотів, бо вони не встановлюють прапори за 14 мільйонів бюджетних гривень)))

Якщо керівництво Миколаївщини та обласного центру досі не знає, як за мінімальні бюджетні кошти досягти максимального туристичного ефекту, даю підказку. «Магнітиками» можуть працювати лише ті об’єкти, аналогів яких немає в інших українських містах.

Приміром, Миколаївська обсерваторія є найстаршою в Україні обсерваторією, котра працює безперервно від 1825 року. Цікаві туристичні точки завжди вживаються з прикметниками «перший», «головна» чи додатком «най».

Миколаївський некрополь - старий цвинтар за кількістю похованих там адміралів (24) є найбільшим в Україні. На зазначеному кладовищі знайшли останній притулок і деякі видатні українці Миколаєва: //news.pn/uk/blogs/250257

Там, серед бур’янів та куп сміття, яке не прибирається протягом десятиліть, досі стоїть й унікальна копія (в зменшеному масштабі) Паризької тріумфальної арки. Хто з туристичних чиновників Миколаївщини знає про неї? Таким чином земляки в 1912 році відзначили 100-річчя перемоги над французами.

Тоді ж з’явилась ще одна пам’ятка - маленька копія єгипетсько/французьких пірамід, котра стоїть на вул. Пушкінській навпроти педагогічної гімназії. Це знак (нагадує аналогічний, але більший, у Вашингтоні), який вдячні онуки за власні кошти поставили бузьким козакам – героям війни 1812 року, учасникам загону Дениса Давидова. Його реставрація з упорядкуванням прилеглої території не потребує бюджетних мільйонів. Мабуть, тому цей туристичний «магнітик» нікого й не цікавить.

Частина старого іудейського кладовища, навпроти Миколаївського некрополя, нині є територією зоопарку, котрий декларує себе в якості найкращого в Україні. Місцева єврейська громада спокійно спостерігає, як тварини випасаються на землі, під якою лежать кістки їхніх пращурів. Не коментую, суто констатую.

Можу годинами розповідати про магніти Миколаєва. Зрештою, протягом 45 років проживання в цьому місті не припиняю вивчати його історію. Але кого з профільних посадовців це цікавить? Інакше власну освіту вони б починали з книжки «Історія міст і сіл України, Миколаївська область», виданої в 1971 році. Цього року відзначаємо 40-річний ювілей цікавого видання.

У відкритому доступі /780 сторінок формату PDF/ є інформація про мешканців тодішнього Миколаєва (331 тисяча осіб), національний склад населення області (79 % українців - більше, аніж у Львові, 16 % росіян). До появи рязанців, новгородців, смоленців на чолі з Г. Потьомкіним на Миколаївщині існувало 45 козацьких житлових пунктів. Найбільш відомими з них були Бугогардівська паланка (сучасний Південноукраїнськ), фортеця Орлик (заснована в 1676 році, 345 років тому!) – теперішній Первомайськ та Прогнойська паланка на Кінбурнській косі. Миколаївські козаки брали активну участь в російсько-турецькій війні 17350/1739 років. На косі досі можна під водою знайти козацьку люльку тих часів.

Про Вітовку (Корабельним районом). На зазначеній території від 12 сторіччя існував жіночий монастир, який в 1233 та 1236 роках руйнували монголо-татари, рухаючись в сторону Києва, на північ. Довідково: ані Львова, ані І-Франківська чи Тернополя тоді ще не існувало, а на місцині сучасного Миколаєва українське християнство вже було!

Миколаївський суднобудівний завод є НАЙСТАРШОЮ корабельнею в Україні, заснованою за наказом Гжегоша – Гершвіна Потємського 21. 07. 1788 року. Г. Потьомкін обрав для заводу гирло Інгулу не випадково. Адже від початку 18 століття там вже «були кузня, житловий будинок запорожців, митниця біля паромної переправи через Інгул» (стор. 74). Зараз на цьому місці стоїть металевий пішохідний міст. А за нинішньою стіною заводу колись діяла кузня, де відновлювали козацькі чайки. В 1977 році під час ремонту заводські робітники відкопали кованого металевого «журавля» - атрибут козацької криниці. За наказом обкому КПРС залишки криниці на території суднобудівного заводу закатали в асфальт. Може почепимо на стіну завод відповідну табулу про козацьку кузню в якості туристичного магнітика? Для металевої таблички не потрібно 14 мільйонів гривень. Ще один знак варто встановити на приміщенні МОДА, де стояв будинок М. Леонтовича, Миколаївського міського голови та засновника зоопарку. До речі, земля під МОДА повинна належати спадкоємцям родини Леонтовичів, якби в Україні було ухвалено закон про реституцію. В балтійських залишках СРСР відповідні реституційні закони почали діяти ще три десятиліття тому. Але в України власний шлях. Куди? В магнітики? В щогли за 14 мільйонів гривень?