Луганські щоденники. Частини 4-5

прочитання: 9654
07.04.2021 12:07

4. Мешканці Луганської області з довідками внутрішньо-переміщених осіб звертаються за юридичною допомогою. ВПО телефонують, відвідують особисто. Робота є звичною: первинна правова допомога, вторинна...

А ось люди – незвичайні. Тобто, вони і нині переконані: бойові дії вигідні керівництву обох країн; росіяни є братнім народом; три щоденні автобуси з Лисичанська до безвізової Москви – мало; війну (якої й немає) треба припинити, надавши необмежену автономію Донбасу; на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) живуть такі самі люди, як і в іншій частині України, їх просто хтось примушує іноді стріляти в українців, ґвалтувати, грабувати, писати доноси.

Дію в межах закону. Якщо Україна в особі керівників КМУ, ПФУ «призупиняє» виплату пенсій тим, хто перебуває на ТОТ більше 60 днів, — це АНТИКОНСТИТУЦІЙНО! Український пенсіонер має право вільно пересуватись земною кулею, включно з ТОТ України: Кримською областю, частиною Донецької та Луганської областей.

Але для кращого усвідомлення того, що насправді відбувається після 144-х реформ, пропоную оглянути кілька прикладів.

Українська пенсіонерка В, 80 років, ВПО, етнічна росіянка, державну мову не розуміє, протягом останніх 10-ти місяців мешкає в Луганську. Бабця доглядає квартиру племінниці, що працює в Києві. Бо там «харашо, фсьо парускі». На ніби контрольованій урядом України території В. не змогла вижити. Позаяк пенсії не вистачало на оплату оренди житла, ліків, продуктів. В «лнр» російська бабця, українська громадянка отримує мізерну пенсію в рублях. Проте в Луганську бодай є дальня родина, що допомагає. В Україні всі рідні В. вже померли. Плюс ТОТ – комунальні послуги є в 6-ть разів дешевшими, аніж в Україні, кредитованій МВФ. За тиждень племінниця (вона також має довідку ВПО) приїде з Києва до Луганська. Потім бабця з родичкою перейдуть лінію зіткнення в Станиці Луганській і прибудуть до мене на прийом. Я чекаю на них, коли зателефонують. Пенсіонерка просить: «Памагітє прадуктамі, дєньгамі, вєрнітє пєнсію». Від січня 2018 року ПФУ призупинив перерахування пенсії бабусі на банківську картку.

Наш пенсіонер С, 58 років, ВПО, етнічний росіянин, українську мову не розуміє, отримує шахтарську пенсію – 9 тисяч грн. ПФУ 3-и місяці тому призупинив виплату пенсії С. через помилку прикордонників. В’їзд до України з РФ /там С. разом з 85-річною мамою раз на квартал відвідують родичів/ позначили, як виїзд. Сестра С. мешкає в «лнр», у власному будинку, переїздити в Україну не бажає. Її пенсії не вистачить навіть на оренду українського житла, не кажучи вже про їжу, ліки, комунальні послуги тощо.

Пенсіонерка О, 60 років, без статусу ВПО, етнічна українка. Починає говорити російською мовою, але я не здаюсь, і вона згадує, що закінчила українську школу (на Луганщині). Обидва рідні брати О. є українськими пенсіонерами, шахтарями, мешкають на окупованій землі. Там – власні будинки, дешева «комуналка» і є робота для пенсіонерів. Цього вони позбавлені в Україні. В червні 2018 року ПФУ призупинив виплату пенсій братам через перебування на ТОТ протягом більш, як 60 діб. Як вони після такого «покарання» ставляться до України…здогадайтесь.

Звісно, якщо керуватись міжнародним правом, соціальні виплати (юридична природа пенсії за віком в умовах солідарної системи є іншою!) постійним мешканцям окупованих територій повинна сплачувати держава – окупант. Але поки не існує жодного правового документу, українського чи міждержавного, який би фіксував окупацію частини Донецької, Луганської областей України «братньою» Росією. «Народні» депутати України від ФСБ РФ, виступаючи на «українських» телеканалах та в Раді Європи, заявляють, що російських військ в Донбасі немає! Тому Україна ЗОБОВ’ЯЗАНА сплачувати пенсії українським громадянам. Навіть якщо останні ПОСТІЙНО мешкають в ОРДЛО. ПФУ має право лише здійснювати періодичну «ідентифікацію» з метою недопущення нарахувань пенсійних коштів на карткові рахунки вже померлих осіб.

Лисичанськ, гуртожиток коледжу, центральна вулиця Володимира Сосюри, з Дебальцевого, 2019 рік. Тут живуть студенти.

Лисичанськ, коледж (гірничий технікум) з вікнами, які останні сім десятиліть не замінювали, у відповідності до численних програм енергозбереження.


5. Пишу зі Станиці Луганської. Тут розташований так званий КПВВ між Україною та «ЛНР». В регбі існує термін - «лінія зіткнення». Так наші поводирі називають лінію фронту між нашою державою та РФ.

Автостанція у форматі собачої буди розташована поблизу виходу з України в пекло «руцкага міра». Здається, потрапляєш в кіно. Майорить синьо-червоно-чорний прапор Lugandonu; російські бандити з автоматами грають ролі прикордонників неіснуючої країни (кіно в жанрі фентезі); безоплатні дерев’яні туалети з дверима без замків закликають випорожнитись на 144 реформи та закінчення АТО протягом тижня; спостерігачі від ОБСЄ, США перевіряють кількість та наповненість банкоматів на українській стороні…

Ніби все, як в голлівудському продукті, несправжнє. Окрім реальних смертей українських юнаків та чоловіків.

За три дні до моєї чергової візити до Станиці росіяни обстріляли тутешні позиції українських вояків. Один чоловік загинув. У повідомленні прес-служби МОУ, очолюваної нелюстрованим чиновником Януковича в погонах полковника, загиблий залишився без імені. Тобто, коли від рук ФСБУ під парламентом загинули поліцаї, їхні імена оголосили на всю країну. Позаяк вони захищали від українців путінські зміни до Конституції України. Родини загиблих безкоштовно отримали київські квартири та грошову компенсацію смертей.

А тут, в Станиці, від рук співгромадян невісток, сватів, дружин українських: президента, міністрів, парламентарів хтось загинув… Десь заплакали мама, дружина, донька. Назавжди припинив посміхатись осиротілий синок…

Тим часом МОУ вихваляє російських вбивць: «Під час обстрілу українських позицій не використовувалась зброя, заборонена мінськими домовленостями». Отже, якби katсapy гатили з крупного калібру, їх, можливо, посварили б. Трішечки. Натомість, якщо снайпер з боку «лнр» вбив українця в Станиці Луганській з дозволеної Кучмою/Медведчуком зброї, то і сварити росіян немає за що.

Ми – 35 мільйонів українських громадян, які ще не виїхали з країни, насправді є бидлом! Якщо дозволяємо прес-службам так з нами розмовляти! Зрозумійте: немає ані в президента, ані в жодного міністра чи паркетного генерала навіть загального плану деокупації Донецької, Кримської, Луганської областей України. НЕМАЄ! Ніхто добровільно не відмовиться від корупційних надприбутків, що забезпечуються «гібридною» війною.

На 7-му році війни дружина екс-міністра І. Насалика, невістка екс-президента П. Порошенка, керівника фсбу І. Баканова, жінки, рідні брати, батьки призначених В. Зеленським обласних гавнорів та керівників поліції, розвідки ПИШАЮТЬСЯ власним російським громадянством. Вони голосують за Путіна. Вдень. А вночі їхні чоловіки діляться з росіянками українськими державними таємницями, доступ до котрих забезпечений високими посадами. Про міліардера Коболєва та його мамцю – американську пенсіонерку варто говорити окремо.

Чи можуть міністри, голови ОДА, нардепи погодитись з необхідністю бомбардувати територію агресора, де знаходиться ЇХНЄ ОСОБИСТЕ майно, земля, підприємства, найближчі родичі? В Мінську П. Порошенко та В. Путін домовились не використовувати у війні авіацію, і не використовують. В. Зеленський пообіцяв Кремліну виконати будь-які московські забаганки, аби «прєкратілі стрєляць».

Станиця Луганська зі слідами російських обстрілів.