Коли закінчиться війна? Ніколи

перегляди: 5158
04.12.2022 12:19

В такому вигляді, як закінчення української вітчизняної війни з окупантом – Росією уявляють мільйони читачів Арестовичів, Гордонів, Подоляків, війна з РФ не завершиться ніколи. Звісно, Україна військовим шляхом (про дипломатичний шлях деокупації розкажіть кіпріотам з північної частини Кіпру, окупованої Туреччиною в 1974 році) ціною життів десятків тисяч власних громадян звільнить загарбані московитами частини Донецької Запорізької, Кримської, Луганської, Херсонської областей.

Проте керівництво РФ, принаймні, за нашого життя, не підпише акту капітуляції та не укладатиме жодної угоди про добровільну виплату Україні репарацій. Ані про одноразову виплату, ані, тим паче, про сплату наступними трьома поколіннями російських громадян. Не обманюйте марними надіями себе, власних дітей та онуків.

Приміром, подивіться, з огляду на міжнародне право, на Кенігсберг, Сахалін. Особливо в контексті відсутності мирної угоди між РФ та Японією. Японія відмовилась від Південного Сахаліну згідно з угодою 1951 року. Але СРСР не підписав ту угоду. Тобто з точки зору СРСР/РФ південна частина острова досі є окупованою російськими військами територією. Останніми міжнародними документами, які підписувала Росія (а РФ визнає себе єдиною правонаступницею і російської імперії, і СРСР) щодо Сахаліну та островів, є Портсмутська угода 1905 року та договір 1925 року. В них південний Сахалін визнається японським. Росія завжди прагне захопити чужі землі, коли у неї з’являється така можливість. При цьому вона намагається якомога швидше змінити етнічний склад загарбаної території. Це ми бачимо і на прикладі Східної Пруссії, і на прикладі Криму.

Задля залучення японців в якості союзників нашому керівництву слід терміново оголосити визнання суверенітету Японії над чотирма курильськими островами. Досвід визнання незалежності Чечні – Ічкерії українським парламентом вже є. Україна повинна заявити, що окупація південного Сахаліну і подальша депортація пів мільйона японців з цього острова була незаконною. Японії має бути повернуто суверенітет над південною частиною острову. Така заява не суперечитиме міжнародному праву.

Що відбудеться після повернення контролю України над усією власною територією в межах міжнародно визнаних кордонів станом на 01. 01. 1992? Наша країна може отримати 350 мільярдів доларів – це кошти, що належать державі РФ та є нині «замороженими» в банках на території ЄС, США, Канади. Країни ЄС повідомили, що вже кілька місяців розробляють правовий механізм такої передачі грошей агресора (Росії) жертві (Україні). Потрібні спеціальні закони, рішення міжнародних судових інстанцій з можливістю для РФ апеляційно та касаційно оскаржити зазначене рішення.

З коштами корпорацій, в яких присутні капітали російських громадян та громадян демократичних країн (ці особи відсутні в санкційних списках), ситуація є ще складнішою. Арештувати ці рахунки можна, і то - лише на певний термін. Але без рішення відповідного суду, що вступило в законну силу, жоден банк не ризикне перерахувати зазначені гроші Україні. Будьмо реалістами. В цивілізованих країнах «відосіки» не працюють. Без незалежності судової гілки влади країна не може вважатись цивілізованою.

А відібрати гроші забезпечених російських громадян, які не визнані військовими злочинцям, не воювали в Україні (як і їхні доньки), не залучені до жодного санкційного списку, взагалі нереально. Ці люди і репарації не планують платити. Адже міжнародне право чітко розділяє політичну відповідальність та кримінальну. Для притягнення фізичної особи до кримінальної відповідальності (позбавлення коштів є однією з форм такої відповідальності) потрібне судове рішення. Воно повинно спиратись на причинно-наслідковий зв’язок між діями/бездіяльністю громадянина РФ, який може мати і друге, європейське громадянство, та трагічними наслідками для українських громадян.

Аналогії з репараціями, котрі ФРН ДОБРОВІЛЬНО сплачувала Ізраїлю, є недоречними. Захист прав людини в 2023 році став більш ефективним, аніж в 1945 році. Додайте сюди і обсяг цих прав та вже існуючі прецеденти Європейського Суду.

Наведу реальний приклад. Товариш, громадянин РФ та однієї з країн – членів ЄС і НАТО, від січня 2022 постійно мешкає в Європі. Його бізнес працює в Росії. Відповідно він там платив та сплачує податки. В жодних санкційних списках його немає. Він не підтримував війну. Більше того, допомагав і допомагає українським біженцям в Європі. Збирає матеріальні докази власного благодійництва. Платити податки в РФ його примушує держава, яку досі не всі світові демократії визнали терористом. Він не сплачував податки ДОБРОВІЛЬНО, себто не підтримував з власної волі війну РФ, окупацію російськими військовими частини України, масові вбивства. Арештувати його кошти в європейських банках, його рухоме та нерухоме майно на території ЄС і передати у власність Україні не зможе ніхто. Така справа не матиме жодної судової перспективи в європейських чи американських судах. Особливо коли інтереси такого «росіянина» презентуватиме міжнародна адвокатська фірма.

Після звільнення всіх українських територій від російських окупантів Україну чекає друга частина війни – правова війна в міжнародних судах. Слухаю наших керманичів і бачу, що вони навіть не уявляють масштаби майбутніх битв. На жаль. Бакалаври – заочники, міністри з купленими дипломами… це поки щось значить тут, в Україні. У нас навіть голова парламентської фракції «СН» Д. Арахамія може зізнаватись у власних контактах (в листопаді 2022 року) з Фірташем, Ротенбергом, Фрідманом, Абрамовічем та їхніми представниками. В сіх перелічених, окрім паспортів європейських країн, є і російське громадянство. Нічого особистого, лише бізнес. Гроші не пахнуть.