"Наш" нардеп Наконечний : чого і варто було чекати!

Жителі міста Миколаєва восени 2012 року майже в одностайному пориві делегували у Верховну Раду України трьох «регіоналів» , які під час виборчої кампанії змогли переконати людей в тому, що є самими гідними, а також братимуть активну участь в рішенні проблем своїх округів і захищатимуть права виборців. Так представляти Миколаїв в Київ поїхали двитті місцевих молодих хлопців, яким ще багато чому необхідно вчитися, і «залітний» досвідчений дончанин, якому вдалося переконати електорат в тому, що він для николаевцев «рідніше за усіх рідних».

Перші два–Микола Жук і Артем Ильюк– з перших днів свого депутатства почали проявляти активність на своїх округах, проводити прийоми громадян, вникати в їх проблеми і, напевно, намагатися допомагати. І, як мені здається, сьогодні не так важливо, наскільки результативні їх старання, адже, якщо не вийти все і відразу, завжди можна зробити роботу над помилками. Головне, що вони не стали, начепивши депутатський значок на лацкан, від николаевцев далі, ніж були під час виборчої компанії–вони беруть активну участь в життя міської общини.

Другий–заїжджий «друг губернатора» з донецькими коренями Володимир Наконечний, попри те, що прожив в місті корабелів усю виборчу кампанію і наобіцяв «короб і невеликий віз» , схоже, забув про той округ по якому обирався.

Він жодного разу після виборів не з'явився ні в місті Миколаєва, ні в місті Очакові жителі якого, як заворожені ставили відмітку навпроти прізвища Наконечного у виборчих бюлетенях. Немає більше і особи Наконечної на білбордах. Немає його присутності ні на місцевому телебаченні, ні в друкарській пресі. Не розповідає він о «застопореному» експерименті по суднобудуванню.

Усі знають відому приказку, яка запала в душу мешканцям донецьких териконів 90, - х років минулого століття, про те, без кого життя погане. Так от, поздоровляю, сусіди, ми з Вами, схоже, і є ті самі, без кого життя погане.

Чому я усе це пишу? А тому, що ситуація з будівництвом висотного будинкубратом нашого гаряче улюбленого мера у одному з дворів в «Волосінях» як не можна красномовно доводить попереднє твердження.

Жителі цього « злощасного» двору добре пам'ятають зустрічі кандидата в народні депутати Володимира Наконечного, на яких він приходив з главою району Олександром Женжерухой, де було обіцяно, що будувати ніхто нічого не буде без проведення громадських слухань. Вибори пройшли, Наконечний став нардепом, а його слова, схоже, так і залишилися пустим звуком–ніяких громадських слухань не було, а родич мера намагається почати будівництво.

Де Володимир Наконечний? Відповідь, схоже, буде у дусі тих же мешканців донецьких териконів 90 - х років– «його тепер не намалюєш».

Я коли - те писала о «Таємній вечері В'ячеслава Рукоманова». Так от, ми усі з Вами, схоже, не зрозуміли головну думку, яку нам хотів сказати «пустун» Рукоманов.

Тоді В'ячеслав Михайлович попереджав, що «головний мінус Володимира Наконечного - це те, що він народився на Донбасі, а донецьких у нас не люблять». Так от, цю фразу треба було сприймати не буквально, як це зробили, практично, все.

В'ячеслав Рукоманов, схоже, у відмінності від багатьох жителів 127 виборчого округу мислить ширше і образно. Він спочатку натякав на те, що головна проблема Наконечного–те що він «варяг» і йому все одно, що відбуватиметься після виборів на його окрузі.

Поки що так і виходить–програли від цього «правильного вибору» як завжди ми з Вами. І винні в цьому програші, теж ми.

Основне питання в тому, чи навчимося ми з Вами коли - те відповідальне робити свій вибір, щоб надалі не шкодувати про нього?