Майбутнє України за «зеленою» енергетичною політикою

Питання енергоефективності, відмови від викопних енергоносіїв на користь відновлюваних носіїв, «зеленої» енергетики актуальні для всього світу, а для нас, для України, ця тема є дуже важливою ще й з огляду на загострення стосунків з Росією, на щорічні болючі перемови з північним сусідом про ціну на природний газ.

Можна сказати, що розв’язання цього питання зараз є важливішим, ніж будь-коли, оскільки наш державний бюджет не витримає навантаження постійно зростаючих рахунків за російський газ.Україна почала процес перегляду енергетичної політики.

Прийняття широкої стратегії в галузі енергетичної політики дало б державі можливість зменшити енерговитрати та одночасно відійти від використання викопних енергоносіїв, але задля розвитку зеленої енергетики Україна має прискорити розвиток відновлюваних та екологічно чистих джерел енергії.

Наприкінці літа, з 25 по 31 серпня, фонд Конрада Аденауера запросив молодих українських політиків, експертів, журналістів та представників неурядових організацій до Берліну та Потсдаму. Ця освітня поїздка була організована для тих, хто в рамках своєї професійної діяльності опікуються питаннями енергоефективності, відновлюваної енергетики та захисту клімату.

В рамках програми українські журналісти, представники місцевого самоврядування, громадського сектору та спеціалісти в галузі енергетики та екології пізнали технології та досягнення Німеччини в енергозбереженні та захисті клімату. Я теж взяла участь в цій освітній програмі, адже ця тема є дуже важливою для стратегічного розвитку нашої держави.

Досвід державної політики в сфері «зеленої» енергетики Україна може запозичити в Німеччини, де екологічно стале виробництво енергії не лише слугує збереженню клімату довкілля, а й демонструє економічну вигідність. Перехід на постійне одержання енергії з відновлюваних джерел можна навіть назвати символом переходу від епохи викопних енергоносіїв до ери відновлюваної енергетики та енергоефективності.

Звісно, докорінна перебудова систем енергопостачання ставить Німеччину перед новими викликами, проте водночас це відкриває нові шанси для інноваційних розробок у галузі енергопостачання.

Стратегія економічної концепції ФРН полягає не лише в намаганні значно зменшити споживання енергії за рахунок підвищення енергоефективності, а й в покритті енергопотреб населення за рахунок відновлюваної енергії.

Важливою складовою концепції Німеччини є відмова від використання ядерної енергії – влада Німеччини виступила за поступовий відхід від атомної енергетики. Вісім найстаріших АЕС на сьогоднішній день уже виведені з експлуатації, інші 9 електростанцій до 2022 року будуть послідовно відключені.

Таким чином, прийнявши саме таку концепцію розвитку, Німеччина стає першопрохідцем у світових масштабах. Протягом десятиліття вона має відключити всі АЕС, і в той же час забезпечувати й надалі найбільшу за населенням країну Євросоюзу необхідною кількістю енергії. Із підвищенням частки відновлюваної енергії в загальному енергоспоживанні збільшуються і потреби в розбудові технологій зберігання енергії, за допомогою яких можна перечекати тривалу відсутність вітрів або небагаті на сонячне світло періоди.

Довготривале зациклення української економіки на природному газі та зумовлена цим велика залежність країни від імпорту газу призводять до значнихризиків для енергетичної безпеки країни.

Українська стратегія в енергетичній галузі, що була розроблена в 2006 році, на сьогоднішній день вже не є актуальною. Адже, хоча Стратегія і визначає своєю перспективою 2030 рік, її цілі – особливо стосовно відновлюваної енергетики – порівняно до часових рамок є дуже скромними. В документі відсутні конкретні цілі стосовно енергозбереження та підвищення енергоефективності, іскладається враження, що український уряд не усвідомлює масштаби технічних можливостей для збереження енергії.

В той же час законом про «зелені тарифи» уряд вже зробив важливий крок для підготовки видобутку енергії з відновлюваних джерел, аби зробити цей напрямок привабливим для іноземних інвесторів. І хоча реалізація цього закону має бути дещо кращою, його основна ідея вказує на правильні орієнтири.

Підводячи підсумки, зазначу, що Україна має потенціал для виробництва енергії з відновлюваних джерел, проте він не використовується належним чином. Замість цього у своїй енергетичній політиці уряд робить ставку на більший видобуток викопних енергоносіїв – вугілля та газу, а також на масовий розвиток атомної енергетики. При цьому,на жаль,дуже невелике значення надається тому факту, що ці джерела енергії колись закінчаться, тому фінансування їхньої розробки не є розумним кроком. Із часом країні однаково доведеться зосередитися на недооціненому поки що потенціалі відновлюваної енергетики, аби бути гідно представленою в майбутньому. Розробка та реалізація нової амбітної енергетичної стратегії має бути першим кроком української влади для того, щоб використати наявніможливості. Успішна реалізація такої стратегії посилила б Україну одразу в трьох напрямках – політичному, економічному та екологічному.

Варто також зазначити, що дана освітня програма була більш ніж енергетично-екологічною, оскільки кожен із учасників мав можливість відчути високий рівень свідомості громадян та політичної волі німецьких урядовців. Впродовж тижня делегація мала цікаві дискусії: з депутатом Бундестагу пані Марі-Луізою Детт, докторами Фонду науки та політики Німеччини п. Кірстен Вестфаль та Сюзен Штевард, представником Федеральної асоціації енергетики та водного господарства паном Крістофом Штольцом, референтом міністерства навколишнього середовища паніІвоноюЛінденлауб, представниками МЗС ФРН п. Маркусом Хікеном та Зігрун Маєр, референтами фонду Аденаура – п. Крістіаном Хюбнером, Яспером Айце, представником енергонезалежної громади Фельдхайм паном Вернером Фровіттером, а також докторами Інситуту Сталого розвитку п. Девідом Джейкобсом та Штефаном Штюкрадом.