Як помітив великий француз Фуко, психоаналіз залишився глухий до голосу безумства. На жаль, він залишиться глухим і по відношенню до того, що виявляє нам так звана українська політика. А які витончені, тонкі замальовки могли б розважити нашу публіку подробицями прихованих, підсвідомих механізмів роботи того або іншого керівного або законодавчого мозку. Увы, і мені це велике мистецтво психоаналітичного зваблювання не під силу.
І повернулися професійні провокатори і авантюристи, давно і що упевнено служили «джерелами» ФСБ - СБУ, готові знову служити, служити, служити…За гроші, зрозуміло. І зовсім немає гарантії, що не будуть вони, як і у давнину, наслідувати накази і розпорядження з намертво зрощеного моноліту ФСБ - СБУ…А ось мертві не повернуться. Чиї - те батьки, сини, брати, що зовсім не мріяли про особисту політичну кар'єру. Що злилися воєдино на барикадах самотні романтики, що повірили в існування Добра у світі.
Повернувся і депутат Чечетов, великий парламентський диригент сучасності. Унікальний фахівець з управління хором «регіональних» голосів. І сам Царев повернувся, величавий, претендуючий на президентський престол в країні. Безсоромний і безкарний Царев…Їх багато, дуже багато. Нечесних, нещирих, таких, що поклоняються лише одному богові–Золотому тельцеві(акцент на слові золотому). Наївні молоді журналісти сподіваються побороти корупцію, як? І де, тільки в клані «регіоналів» ? А в середовищі тих, що змінили Хазяїна усі чесні? Все без вади?
«Революційна доцільність» закінчується. Я дуже сподіваюся–назавжди. Ми зобов'язані будувати правову державу. Де не повинно бути місця ні корупції, ні люстрації. Потрібна банальність: процедури і гарантії чітко виписаного Закону і бажання його виконувати. Нічого більшого.
…А ось публічна поведінка «регіонала» Чечетова мене серйозно турбує. Хазяїна в країні давно немає «Партія регіонів» у стані напіврозпаду, а він, сердешний, по - колишньому управляє рукою голосуванням в парламенті. Що це? І нерция страху? Чи і інерція слухняності? Или синдром нав'язливих станів, тобто хвороба?
Семен Глузман, Лівий берег