Почекаємо?

Суспільство напередодні явища нової Верховної Рады народу. Політична популяція, прогнозовано що здолала процентний виборчий бар'єр, шумно тусується в інформаційному просторі в очікуванні депутатських мандатів. Які ж, вибачте на слові, месиджі, що продукуються політичними динозаврами і неофітами, все ж вимагають якщо не громадського, то хоч би особистого відгуку, чого нам від них чекати?

Звичайно, коаліційної угоди. Обіцяні "день - два" на його узгодження перетворилися на тижні. Воістину, письмова угода–найважливіший винахід в історії людства : воно дає людям можливість викласти на папері причини, по яких вони не довіряють один одному. Виявилось, президентському прайду буде не так просто підпорядкувати собі увесь владний простір.Ритуальні заяви про "ідеї, а не посади" не здатні ввести суспільство, а тим "заклятіших друзів", в оману: посади і ще раз посади.

Коаліційна дискусія, що зав'язалася, на жаль, залишає трохи надій на конструктивно працюючу Верховну Раду. Швидше за все, нас чекає постійна напруженість в стосунках президента з урядом, іноді—з парламентом. Не завжди прогнозовані голосування, гучні і суперечливі заяви керівників владі, демарші—найближчі будні Печерської влади до нових позачергових виборів. Дай Бог помилитися.

Не можна було не звернути уваги на заяву Юрія Луценка про намір партії президента скоріше вийти на позачергові місцеві вибори. "Ми домагатимемося, щоб місцеві вибори відбулися орієнтовно у березні наступного року"–заявив він (26.10.2014 р., "Українські новини").Юрія Віталійовича, мабуть, надихнув на таку заяву президент, який в час прес, - конференції рішуче заявив: "Повірте мені, відносно депутатів місцевих рад у мене рука не мерзне". Метафора, звичайно, але твердою має бути рука все ж у парламенту (п. 30 ст. 85 Конституцій). Як би то не було, але ці наміри логічні, якщо прагнути оволодіти владою "від верху до низу" за принципом "куй залізо"... Але у черговий раз ми стали свідками "проколу" в юридичному супроводі президентської команди або, що набагато гірше—готовності гаранта ігнорувати очевидні конституційні приписи на шляху до певної мети. Нагадаю.

Після відомого рішення Конституційного суду України 30.09.2010 року, Парламент негайно вніс ряд змін в Конституцію України (Закон від 01.02.2011 р.), у тому числі—у статтю 141.Були уточнені положення частини першої і статті 2, які торкаються термінів повноважень місцевих рад і сільських, селищних, міських голів. Частина перша статті 141 доповнена пропозиціями наступного змісту : "Термін повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради депутати якого обрані на чергових виборах, складає п'ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради тягне припинення повноважень депутатів відповідної ради". Змінена редакція частини другої статті, яка доповнена пропозицією : "Термін повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, складає п'ять років".

Стаття 141 Конституції була доповнена, крім того, частиною третьої наступного змісту : "Чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів проводяться в останнє воскресіння жовтня п'ятого року повноважень відповідної ради або що відповідає голови, обраних на чергових виборах".

Нові положення статті 141 Конституції кардинально змінили механізм визначення термінів повноважень рад і відповідних голів. П'ятирічний термін повноважень депутатів рад і відповідних голів встановлений тільки для тих, хто буде обраний начергових виборах. Усі позачергові вибори наділяють відповідних депутатів і голів терміном повноважень до вступу на посаду депутатів і голів, обраних на наступнихчергових виборах. Ясно, що цей термін буде завжди менше п'яти років.

Це ще не усе проблеми, пов'язані із задекларованим бажанням скоріше оволодіти місцевою владою.

Перш ніж призначити позачергові вибори органів місцевого самоврядування, необхідно заздалегідь достроково припинити повноваження декількох десятків тисяч рад і їх голів. Для цього слід дотримуватися хоч би правив, викладених в статтях 78, 79 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Навіть якщо уявити, що усі правила були дотримані, то обрані на позачергових виборах у березні 2015 р. органи місцевого самоврядування (ради, голови сіл, селищ, міст) матимуть повноваження до першого засідання органів місцевого самоврядування, обраних на чергових виборах 26 жовтня 2015 р.

Абсурдність позачергових місцевих виборів очевидна. Замість продукування подібних ідей корисніше було б зосередитися на доведенні до прийнятної кондиції проекту змін в Конституцію по так званій децентралізації, уточненню територіального пристрою.Це має бути грунтовна, професійна зокрема і експертна, робота у рамках Тимчасової спеціальної комісії парламенту. Впродовж першої і другої сесій верховна Рада повинно вирішити це питання, прийняти необхідні зміни у Бюджетний, Податковий кодекси, ряд законів. До чергових місцевих виборів в жовтні 2015 р. громади грунтовно підготуються до ефективної реалізації оновленого статусу. Такой або подібний алгоритм природний, якщо керуватися, як це ні банально, і громадським, а не тільки власним інтересом.

Якщо вірити в щирість нових, особливо молодих депутатів, катапультованих, образно кажучи, в зал під куполом прямо з Майдану, вони неймовірно прагнуть до позбавлення їх депутатської недоторканості. Деякі навіть готові з трибуни Верховної Рады відмовитися від неї.Депутатська недоторканість сприймається чи не головним чинником корупції–притулком від кримінальної відповідальності, рудиментом українського парламентаризму. Якщо новонавернені парламентарі заглянуть у відомі джерела, то виявлять, що депутатський імунітет і индемнитет винайдені не в Україні і існують в різних об'ємах практично в усіх країнах світу.

З часом юні і не дуже колеги прийдуть до розуміння того, що навіть коли вони "виколупають" з Конституції і законів навіть згадку про депутатську недоторканість, недоторканними реально залишаться саме ті, відносно кого вони хочуть її відмінити. Річ у тому, що реально питання притягнення до кримінальної відповідальності вирішується не в парламенті. Упевнений, що це знають і далеко не наївні молоді парламентарі, яких в їх ентузіазмі підтримують "метри" і "полторамэтры" владного олімпу : розважайте народ своєю готовністю стати "доторканими".Якщо ж новоявлені народні обранці продемонструють не зовсім очевидну сьогодні готовність беззастережно служити народу, то повинні усвідомлювати, що не виключені серйозні конфлікти. У таких випадках депутатська недоторканість здатна бути "бронею", яка захистить чесного, порядного народного депутата. Положення статті 80 Конституцій, згідно з якими народному депутатові гарантується депутатська недоторканість, не є особистим привілеєм, а носить публічно - правовий характер. Її мета—не лише узабезпечити народного депутата від незаконного втручання в його діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій, але і сприяти належному функціонуванню парламенту, реалізації його компетенції.Конституційний суд неодноразово відмічав саме таке призначення депутатської недоторканості, і відомий популізм і спекуляції на цій темі, особливо потенційних народних депутатів, є очевидною ознакою поганого тону. Сьогодні в професійному середовищі напрацьовані прийнятні формули механізмів депутатського, судового імунітету, імпічменту президента в українських умовах. Але це повинно бути зроблено в контексті системних змін в Конституцію, а не "по примсі", на потребу політичного неуцтва і задоволення чергових поствиборних псевдоініціатив.

"Очищення влади" (люстрація) і далі активно пропагується новою владою—з демонстрацією зростаючої кількості прізвищ люстрируемых, занесених в спеціальний реєстр, який ризикує перетворитися на своєрідний мартиролог.Процес "очищення влади" від прибічників диктатора викликає неоднозначну реакцію як "клієнтів" кампанії, так і ряду професійних юристів, правозахисників, ділових і громадських діячів від Таруты до Сороса. У цих людей, на мій погляд, є підстави сумніватися в повній адекватності введених механізмів очищення влади певним законом критеріям.

Хочу звернути вашу увагу лише на окремі положення закону, який самі його натхненники і розробники трактують в численних інтерв'ю і коментарях досить своєрідно.

Очищення влади (люстрація), згідно з однойменним законом—це "заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (знаходитися на службі) (окрім виборних посад) в органах державної влади і органах місцевого самоврядування".Каким же "фізичним особам" заборонено законом обіймати "певні посади"? Такими особами є ті, хто "своїми рішеннями, діями або бездіяльністю здійснювали заходи (і/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підривання основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини і грунтується на принципах : верховенства права і законності; відкритості і прозорості і публічності; презумпції невинності; індивідуальній відповідальності; гарантування права на захист" (ч. 2 ст. 1 Закону).

Саме ці положення закону визначають критерії очищення влади (люстрації), та ще і з переліком принципів, на яких повинен грунтуватися цей процес.Що ж відбувається реально? Зробивши ритуальний реверанс у бік ряду правових принципів, люстраторы на практиці, замість того щоб шукати в поведінці конкретних осіб, згідно презумпції невинності, ознаки (вказані в ч. 2 ст.1 закону), які свідчать про їх протиправну, антиконституційну діяльність на конкретній посаді, в якості критерію "очищення влади" визначили залізобетонний факт: зайняття особою впродовж року за період з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. одній (чи декількох) з перерахованих в статті 3 закони посад. Зрушення у свідомості? Виходить, знаходження людини на певній посаді в період президентства Януковича, згідно із законом, вже є компрометуючим фактом, достатнім для люстрації. Тоді так і потрібно було сформулювати положення закону. За такими критеріями і Ісаєва (Штирлица) попросили б геть з органів.

Ревним прибічникам маніпулятивної люстрації бажано, про всяк випадок, заглянути в статті 22, 24, 38, 55, 58 (особливо в ч. 2), 62 Конституції України. Ще не пізно ввести в практичний механізм люстрації певну законом умову. Інакше отримаємо не лише численні безпідставно внесені в реєстр "ферухсферботен", але і лавину позовів до судів—включаючи Європейський суд з прав людини. Революційна доцільність, вплетена в канву закону, вилазить сучасною гільйотиною—порушення прав людини, не говорячи про шкоду, пов'язану з безпідставним позбавленням органів і інститутів державної влади кваліфікованих кадрів. Борючись із спадщиною узурпатора, непомітно, у благій формі, робиться немало того, що треба долати. Парадокс і абсурд.

Мало хто звернув увагу на конфлікт в партії "Воля", який виплеснувся за межі партійного середовища.Виявилось, що партії "Воля" і "Самопоміч" домовилися про включення у виборчий список останньої членів партії "Воля". Висувалася ідея створення в парламенті депутатської групи партії у рамках фракції "Самопоміч". Можна було поблажливо пройти повз цю інформацію, якби вона не оголила стару родову травму української політики.

Свого часу партійне будівництво в Україні було підкріплене правом партій на участь у виборах у Верховну Раду, а потім і в органи місцевого самоврядування. Дозвіл на участь у виборах блоків партій не стимулював партійне будівництво, оскільки олігархи приватизовували не лише надприбуткові економічні об'єкти, але і партійні структури, які почали мутувати в квазіпартійні іменні блоки. Перехід від "блочного" до чисто партійного виборчого механізму вже нічого не змінив.Останні вибори до парламенту показали, що суб'єкти виборчого процесу—партії—необов'язково роками повинні засівати ідеями політичні поля. Можна за тиждень до виборів створити партію, навіть назвати її "блоком" з ім'ям не обов'язково президента і вже реально розраховувати на переможний результат. Цього зміг добитися той, хто різною мірою з'єднав легкообъединяемое—гроші, сучасні виборчі технології і адмінресурс. Виборча система—"плоть від плоті" тієї системи влади, яку нинішні герої Майдану обіцяли зламати і викинути на звалище української історії. Сьогодні не склалося, тому що ця система працює не ідеологічно—однаково ефективно і на диктатора, і на демократів. Але навіть при усій її досконалості як інструменту заволодіння владою, вона виявила очевидний дефект, придбаний в умовах дефіциту часу і совісті.Конфлікт в партії "Воля" свідчить про наявність симптому, характерного сьогодні для усієї партійно, - політичної і виборчої системи України. Партії в останніх парламентських виборах виступали практично умовними суб'єктами виборчого процесу. "Материнська" партія, як пилосос, вбирала у свої списки усіх, хто відповідав певним лідером критеріям, незалежно від їх реальної партійної приналежності: їх означали як безпартійних. Так, в списку президентської "партії" серед перших п'ятдесяти кандидатів—всього чотирнадцять членів партії, інші—безпартійні. Формально такі "списковики" нічого не порушували. Але стало зрозуміло, що не усі партійці - "списковики" призупинили членство в "рідних" партіях, перш ніж стати кандидатами в депутати в списках "прохідних" партій. Деякі заявили про вихід з партії тільки після виборів.Головне—усі учасники виборчого процесу, від членів "прохідних" партій, до членів ЦВК і значної частини виборців, знали про це, але не рахували це ні морально, ні з правової точки зору чим - те негожим. А даремно: якщо мораль українських політиків категорія уявна, то порушення виборчого закону в діях конкретних претендентів депутатського статусу очевидно. Якщо людина давала згоду балотуватися від однієї партії, відмічаючи, що він "безпартійний", залишаючись членом іншої партії, його дії мають ознаки фальсифікації виборчих документів (ст. 158 Кримінального кодексу України). Був випадок, коли відома людина, що обіймає високу виборну посаду, голова відомої партії, заявила з телеекрану, не піде з посади, залишаючись лідером партії.Він навіть не замислився, як після цього сприймається факт заповнення їм заяви (як "безпартійного") про балотування від чужої партії "із зобов'язанням у разі обрання депутатом припинити діяльність і скласти повноваження депутата, які відповідно до Конституції України і законів України несумісні з мандатом народного депутата України" (п. 5 ст. 54 Закони України "Про вибори народних депутатів України")? Було б дивно, якби ЦВК раптом зацікавилася подібними фактами.

Рівень політичної культури основних партійно - політичних фігурантів не дивує: що можна чекати від "правової" системи, коли явне, відкрите порушення закону, навіть після публічного розголосу, очевидно, не отримає ніякого правового наслідку. Ніхто в політичному середовищі не стурбований тим, що партійна система в Україні існує тільки в реєстрі Мінюсту.На пальцях однієї руки можна перерахувати партії, які будуються на цивілізованих принципах. І саме вони не мають ніяких виборчих перспектив в олігархічному механізмі фейковых політичних проектів—квазіпартій, засобів захоплення і утримання державної влади. Партійне будівництво—окрема проблема, яка чекає небайдужого обговорення в суспільстві. Нинішній стан справ влада влаштовує, але у разі виникнення чого - те на кшталт Майдану на телеекранах з'явиться немало знайомих облич, які продукуватимуть "свіжу" ідею зламати існуючу владну систему.

Ці декілька тем, озвучених представниками нової влади, чому - те не переконують в її дійсній, хай і не абсолютною, новизні. Але важко позбавитися від надії на те, що чого - те важливого не помітив і з часом будеш приємно здивований. Почекаємо?

Віктор Мусияка, "Дзеркало тижня"