Охота на "тушок"

Що захлеснула країну на тижні, що йде, хвиля істерії на валютному ринку стала яскравою—рейтингів, що дужче падають—демонстрацією кризи довіри з боку підприємців, фінансистів і простих обивателів до дій і політики нинішньої української влади. А точніше, до практично повної відсутності який - або виразною, системною, прозорою і заслуговуючою взагалі хоч якого - те довіри політики. Ні чіткій її артикуляції, ні, вже тим більше, рішучій реалізації "потужною проєвропейською коаліцією" "не втрачаючи жодного дня" після виборів, як було обіцяно президентом Порошенком, країна доки не дочекалася. І в осяжному майбутньому, схоже, не дочекається—занадто симптоматичний непристойно тривалий процес переговорів.

І нехай формально терміни формування коаліції (до перших чисел грудня, коли новообраний парламент збереться на перші засідання) все ще не порушуються, відчайдушна ситуація не лише на східних територіях, але і в усій економіці перетворює нинішнє зволікання на злочинну бездіяльність. Так що уявною стабілізацією курсу, що спостерігається в останні дні, заколисуватися зовсім не варто. Втім, як і дуже спокусливою опцією перекласти увесь соціальний негатив на керівництво НБУ, що не "впоралося". Адже при "інших рівних" початкових загроза нових витків девальвації, що стає усе більш руйнівній, залишається більш ніж актуальною.

По проміжних підсумках нинішнього тижня можна сказати, що бурхлива фаза девальвації, що спостерігалася після того, як Національний банк України відпустив курс 5 листопада, закінчилася. Занадто доки слабкий виявився попит, коли ціна американського долара наблизилася впритул до відмітки 17 грн

На міжбанківському ринку фіксується помірний відкат котирувань. Аналогічна ситуація і на так званому ринку заявок фізичних осіб : там впродовж усього тижня пропозиція доларів і євро навіть дещо більше, ніж попит на них.

Це—класичний хід девальваційної спіралі, яку ми неодноразово могли спостерігати упродовж 2014 р. Нинішня девальваційна хвиля—третя по рахунку. Перша сталася навесні, коли курс пройшов відстань від відмітки 8,2 до 12 грн/дол. Під час другого, в липні - серпні, був ривок з 11,70 до 14,50–14,80 грн/дол. Саме після цього президент стукнув кулаком і наказав зафіксувати курс на рівні 12,95.

Як цілком очікувано виявилося—тільки на передвиборний період. Що "спалив" тільки за жовтень 3,175 млрд дол.резервів Нацбанк був вимушений припинити гру в "соціальний курс", оскільки усвідомив, що після пари місяців таких "перемог" країна залишиться взагалі без золотовалютних запасів.

Найобразливіше, що мільярдна розтрата Нацбанку на украй сумнівну передвиборну демонстрацію фіктивної курсової стабільності виявилася марною—відкладений попит на валюту у черговий раз "розірвав" ринок і посіяв паніку, яка відчувалася у тому числі в діях і риториці НБУ і його підопічних. Жовтневе розбазарювання резервів позбавило Нацбанк простору для маневру—можливості рішучими інтервенціями, а не з допомогою міні - аукціонів і вербальних напучень гасити паніку на ринку і надмірні "зальоти" курсу.

Це—розплата за слухняну спробу реалізації президентських "забаганок".І тут необхідно відмітити головну проблему українського центрального банку—дефіцит його реальної, а не декларативної незалежності. Проблему, на яку варто звернути пильну увагу місіонерам МВФ, якщо, звичайно, вони реально заклопотані відновленням макростабільності в Україні. Це завдання залишиться нездійсненним до тих пір, поки при прийнятті ключових і не дуже рішень в грошовому - кредитній сфері залишатиметься місце для "телефонного права" і кулуарних домовленостей на догоду чиїм - те комерційним або політичним інтересам.

Чи можуть нинішні найвищі парламентери про створення коаліції публічно спростувати активно циркулюючу у фінансових і не лише кругах інформацію, що пост глави НБУ опинився в пакеті що перерозподіляються в ході торгів за сфери впливу посад? Звільнити пані Гонтареву, жорстко розкритикувавши і переклавши на неї стрілки громадського невдоволення—дуже зручний і зрозумілий хід для пропалених кулуарних маніпуляторів, до числа яких можна сміливо віднести нинішнього прем'єра і президента.

Але це означає, що і майбутній глава НБУ (якщо нинішню чекає відставка), як і практично усі його попередники, теж виявиться повністю слухняною і залежною від свого політичного куратора фігурою. З усіма витікаючими звідси наслідками.

Тим часом, як дали чітко зрозуміти у Вашингтонімісія МВФ, яка на нинішньому тижні прибула в Київ, приступить до перегляду програми тільки після формування нового складу уряду України. А це означає, що, відповідно, відкладається виділення як мінімум 4 млрд дол. такої довгожданої міжнародної фінансової допомоги (2,8 млрд дол. від МВФ, 500 млн дол.—від Всесвітнього банку і 500 млн євро—від Євросоюзу).

А така допомога могла б виявитися такою доречною для хай і тимчасовою, але все - таки зрозумілішій стабілізації поточної курсової ситуації…

Що буде дальший і що з цим робити?

Помітимо, що усі хвилі глибокої девальвації проходять за практично ідентичним сценарієм. Перша фаза—різкий обвал.Потім, коли здається, що це безумство вже не припиниться, мало хто виявляється готовий купувати валюту по такому високому курсу—ринок стабілізується. У третій фазі котирування трохи відкочуються, а потім ситуація переходить у фазу "тліючої" девальвації.

Нинішній передих ні в якому разі не означає, що девальвація зупинена. Принципово не зруйновані фундаментальні основи послаблення нацвалюти : не вирішено питання про світ; не визначений порядок розрахунків з підприємствами, що виявилися на території "ДНР"/uk/"ЛНР"; залишається украй високим бюджетний дефіцит; зберігається негативне сальдо платіжного балансу. Украй низька довіра до фінансової влади: їх торохкання при виборі різних моделей курсоутворення і відсутність єдиної погодженим валютним - курсової політики лише підігрівають паніку.

Проте ж, відмічаючи усі прорахунки і недоліки в роботі Національного банку, ще раз спеціально підкреслимо, що було б украй несправедливо покладати усю відповідальність за те, що відбувається лише на це відомство. Її солідарно несуть усі мешканці високих кабінетів в трикутнику Банкова—Грушевського—Інститутська.

Що ж торкається безпосередньо НБУ, то в нинішній ситуації йому, мабуть, слід було б відійти від політики курсу, що "вільно падає". Валютний режим на кризовий час має бути встановлений як режим керованого плавання (managed float regime). Він означає не лише активне втручання НБУ з інтервенціями. Передусім, йдеться про оперативне узгодження позицій між українськими відомствами, які підписали Меморандум з МВФ—Мінекономіки, Мінфіном, Нацбанком.Керівники цих відомств разом з прем'єр - міністром, а також представником адміністрації президента повинні скласти групу високого фінансового реагування. Такій групі слід зайнятися детальним прорахунком валютних потоків в найближчі тижні (принаймні, на період до отримання наступного траншу від МВФ—а раніше січня 2015 - го, якщо вивчити технічні процедури фонду, він не може бути наданий чисто технічно), з чітким виділенням потреб критичного імпорту. На підставі цих розрахунків можна буде розробити заходи економічної дії, які стимулюватимуть експорт і обмежуватимуть ввезення товарів і послуг.

У цьому плані Нацбанку слід звернути особливу увагу на повернення валютної виручки експортерами. Біда в тому, що нинішня малопредсказуемая девальвація не стільки стимулює експорт, скільки змушує експортерів притримувати виручку. "Навіщо учора було продавати по 13, якщо сьогодні можна по 16.А раптом завтра буде по 18"?—так міркують генерали української промисловості. І їм в логіці не відмовиш.

Цю логіку необхідно зруйнувати. Кожне накачування рефінансуванням від НБУ призводить у результаті до того, що на ринку в цілому спостерігається надлишок грошової маси в нацвалюті. Так, якщо суми на банківських коррахунках (вільна ліквідність) у кінці жовтня складали

24,2 млрд грн, то до 11 листопада вони досягли вже 33,9 млрд. А щоб зупинити девальвацію, треба створювати дефіцит нацвалюти, а не навпаки, заливати ринок гривнею.

Гроші ж перетікають від банків з низькою ліквідністю в переповнені нею финструктуры. Надвисока гривнева ліквідність накопичується лише у банках із західним капіталом.У цій ситуації провідні експортери (передусім, агропродукції) вважають для себе вигіднішим брати короткострокові позики (на одну - два тижні з подальшою пролонгацією) у банках, які переповнені ліквідністю. Позиковий капітал недоріг—кредити оформляються під 10–15% річних і спрямовуються на фінансування поточних операційних витрат.

Експортери резонно вважають, що краще понести витрати на рівні 10–15% річних по кредитах в гривні, ніж піддавати усю свою виручку знеціненню. Адже українська валюта за цей рік девальвувала на 100%.

НБУ не в змозі адміністративним шляхом змусити експортерів повертати усю валютну виручку в країну. Тобто регулятору варто створювати умови для підвищення банками гривневих ставок за такими кредитами експортерам (аж до тимчасової заборони на такі операції).Лише коли вартість такого фінансування підскочить вище 50%, це змушуватиме їх (експортерів) продавати валютну виручку.

Це украй важливо, враховуючи не лише соціальне значення обмінного курсу, але і те, за якою ціною Україна закуповуватиме усю зиму енергоносії, а також по якому курсу розраховуватимуться ключові показники стійкості банківської системи, пов'язані з адекватністю капіталу. За розрахунками експертів, при курсі 20 грн/дол. потреба в докапіталізації банківської системи може скласти вже не 66 млрд грн, як це було при курсі 13 грн/дол., а не менше 100 млрд.

Історичні паралелі і недозвільні "домисли"

Шість років тому, в розпал того, що бушував тоді не лише в Україні фінансово - економічної кризи, один прозорливий олігарх поділився власним сприйняттям тодішньої дійсності."Зараз, запасшись вільним "кешем", я придивляюся до багатьох об'єктів—вони виявилися фактично "мертвими тушками", ходи і підбирай практично задарма. Потрібно тільки визначитися, які з них варто пожвавлювати, а до яких краще не торкатися"—розповів він про можливості, що відкрилися перед ним, нагадавши стару і побиту істину: чиї - те втрати практично завжди обертаються для кого - те наживою…

Проте якщо проводити історичні паралелі відносно глибини девальвації, то куди коректніше порівнювати нинішню ситуацію не з кризою 2008 - го, як це багато хто робить, і тим більше не з Майданом 2004 - го. З точки зору стану золотовалютних резервів, малопредсказуемости державної політики, велетенської ями бюджетного дефіциту і запиту на популізм, ситуацію варто порівнювати з 1998 - м. Тоді українська валюта знизилася з 1,8 до 5,4 грн/дол.Правда, не відразу—девальвація йшла в декілька хвиль, і остаточно курс стабілізувався лише після президентських виборів осінню 1999 р.

Сьогодні перспективи глибини девальвації виглядають такими ж, як і у кінці 90 - х. Тому не варто дивуватися, якщо гривня знеціниться за підсумками нинішньої кризи не в два, як сьогодні, а і в три рази.

Втрати від реальністю, що вже стала, 100 - процентній девальвації підраховують десятки мільйонів українських громадян (ті, що навіть не мають заощаджень страждають від вже щосили запущеного крутня інфляції і втрати купівельної спроможності їх і без того мізерних доходів).

"Гешефти" ж доки в активі хіба що декількох десятків або сотень великих спекулянтів та декількох десятків тисяч банківських, рундукових і вуличних міняв ("воскреслих примар 90 - х").

Один із співрозмовників ZN.UA—дуже досвідчений і неабиякий фінансист—висловив ту, що показалася на перший погляд напівмаячною ідею, що нинішня девальвація гривні може бути заздалегідь спланованим і координованим процесом. При цьому він провів аналогії з російським досвідом 1998 р., коли тамтешня грошова одиниця зазнала нищівну девальвацію від 6 до 21 рубля за долар вже до початку 1999 - го. "Киндерсюрприз" Кириенко прийшов, оголосив дефолт і пішов. А окремі персонажі цим дуже вигідно скористалися—структура власності в Росії помінялася досить кардинально. У Україні подібний сценарій може бути повторений—потрібно шукати, кому вигідно, причому не лише усередині країни"—ділиться своїми міркуваннями наш співрозмовник.

Дійсно, подальші витки девальвації, у разі остаточної (свідомою або ні) втрати владою контролю над цим процесом, загрожують важкої структурної ламкої економіки з масовим розоренням дрібного, середнього і пригнічуючій частині що ще вважається сьогодні великим бізнесу (принаймні, їх офіційній частині). А також багатократним зубожінням і так незаможних верств населення.

Усередині України при реалізації подібних сценаріїв можуть розраховувати залишитися у виграші одиниці—ті, хто має намір зберегти доступ до вільних ресурсів (в основному державним, позиковим і припасливо схованим в офшорах; насправді таких персонажів сьогодні можна із запасом перерахувати по пальцях однієї руки). Але це—за умови збереження ними влада (чи впливи на владу), що при таких розкладах стає украй проблематичним.Зате різко росте вірогідність і практично напевно матеріалізується загроза остаточної втрати суверенітету країни на користь тих, що мають в розпорядженні значно великі (а іноді, і необмеженими) ресурсні можливості зовнішніх сил. Питання тільки: яка з них—російська або західна—підбере більше "мертвих українських тушок"?

Втім, "тушки" можуть особливо нікого і не цікавити—їх цінність з - за необхідності реанімації виявиться дуже умовною. Зате безумовною залишиться цінність головного українського стратегічного ресурсу—землі, скупка якої при нинішньому знеціненні українських активів виявиться дуже навіть прибутковим зайняттям.

Усі ці міркування виглядали б банальними конспірологічними вигадками, коли б не одно "але". У першому ж проекті коаліційної угоди, опублікованому президентом Порошенку, міститься пункт про швидке впровадження в Україні ринку землі (!).Ініціатива, загалом - те, дуже навіть здорова і цілком здатна стать благом і паличкою - выручалочкой для української економіки. Але тільки при реалізації ряду життєво - необхідних умов. Серед яких—цивілізованість, прозорість і соціальна справедливість підходів, що реалізовуються при цьому. А ще—попередня макростабілізація і сприятливіша кон'юнктура, ніж тотальна втрата платоспроможності переважної більшості економічних агентів.

Звертає на себе увагу і ту обставину, що не в одній з програм політичних сил, що пройшли до парламенту, подібного пункту не було і в помині. Навіщо, питається, була б потрібна подібна підробка і обман виборців, якби хто - те не порахував нинішню кон'юнктуру дуже навіть сприятливою? Вигода якраз і полягає в тій, що впала нижче рівня моря ціні українських активів і розоренні армії потенційних внутрішніх її покупців.

***

У геополітичній сутичці за контроль над енергетичними ресурсами і контроль над ринками їх реалізації вже стали розмінною монетою територіальна цілісність України і життя тисяч її громадян. Нині на коні, виходить, виявився і останній стратегічний матеріальний ресурс, що залишився у нашої країни—земельний. Потенційні жертви "тихої" економічної війни—десятки мільйонів українських доль. Чи не пора парламентерам про створення коаліції усвідомити, ЯКА на них лежить відповідальність? Інакше актуальність земельного питання зросте критично: хто кого закопає—ми їх або вони нас?

Юрій СколотяныйАндрій Блинов "Дзеркало тижня"