Різьблення шилом по милу

У теорії вибори є одним із способів здійснення народовладдя. На практиці—одній з форм існування політиків. Виборами охоче заміщають політику реальну.

Покійний Іван Плющ жартував: "Як тільки виборець починає ремствувати, що обрані не виконали своїх обіцянок, потрібно негайно починати нову кампанію. В принципі можна обіцяти те ж саме".

На виборах можна обіцяти все, що завгодно :АТО за декілька годин, швидке установлення миру, долар не вище десяти, повернення в держскарбницю вкрадених мільярдівбезвізовий режим в 2015 - м, неминучу кару високопоставлених лиходіїв, деолігархізацію. Боязке питання про відповідність слів справам легко глушиться гнівним звинуваченням в колабораціонізмі і задушевним монологом про важкі часи. Головне, зробити це переконливо.Добре, якщо оратор висловлюється витонченіше, ніж Янукович і доступніше, ніж Ющенко. Але подібні прийоми, як правило, мають короткостроковий ефект. Коли число невдоволених стає багато вище за число тих, хто читав коаліційну угоду і не цілком задоволений точністю його дотримання, доводиться катувати мозок пошуком нових аргументів. Якщо хочеш уникнути дострокової зміни режиму, яка має погану звичку підкрадатися непомітно.

Чутки про дострокових президентських і парламентських, як правило, з'являються не пізніше, ніж через півроку після обрання чергового глави держави і формування чергового законодавчого органу. Іноді загрози стають дійсністю, причому недотримання процедур дострокового припинення повноважень гаранта і ВР не сильно бентежить. І, навпаки, місцеві органи, часом, не переобиралися, навіть якщо усі необхідні умови були в наявності.Бо у вітчизняному політичному лексиконі успішно прижився принцип "політико- - правового" рішення. У перекладі доступною мовою він означає: політична доцільність іноді може домінувати над буквою закону. У Україні епохи війни і кризи "політико- - правові" рішення можуть використовуватися (і використовуються) в самих різних сферах державної життєдіяльності.

У 2014 - м багато хто наважувався прогнозувати, що свіжообраний президент і парламент навряд чи доживуть до кінця каденції, встановленої Конституцією. Навесні 2015 - го про позачергову президентську кампанію говорять охоче, але досить обережно, а ось про позачергову парламентську—все голосніше. Прийдешні планові місцеві вибори все частіше розглядають як пробу сил перед можливими достроковими виборами в Раду. І як привід для наближення гіпотетичних дострокових виборів президента.

Про жовтневі вибори місцевого самоврядування говорять менше, ніж вони того заслуговують. Між тим, їх важливість важко переоцінити. У - перших, це серйозний іспит на спроможність влади, тест на її підтримку в регіонах. Що дозволяє заміряти рівень більше - менш реальної довіри до неї в регіонах і готовність місцевих еліт протистояти сепаратизму. У - других, майбутнядецентралізація(яку діюча влада позиціонує чи не як головне прийдешнє державне перетворення) повинна потрапити в умілі і надійні руки. Інакше перетвориться не на цілюще зілля, а в швидкодіючу отруту.

Інтерес до місцевої кампанії штучно підігрілиМінські угоди, згідно з якими Київ узяв на себе зобов'язання провести де - юрі повноцінні вибори на де - факто окупованих територіях.Досі, з цілком обгрунтованих причин, ніхто не знає зрозумілої відповіді—пройдуть у бунтівному краю восени цього року вибори під егідою Києва або ні. Представити подібне доки украй складно, але вітчизняна політика—мистецтво неможливого компромісу. Цілий ряд інформованих джерел сигналізує про теоретичну готовність Банковій до подібного кроку.

Поки підготовка до місцевої кампанії здійснюється без урахування побажань т.з. "днр" і "лнр", з нахабною поспішністю доповнень, що оформили проект, не лише до виборчого законодавства, але і до Основного закону. Обговорюється варіант виключення зі списку обираних об'єктів Донецької і Луганської обласних радий. Аргументи—обласні центри не знаходяться під контролем Києва, уся повнота влади в областях тимчасово передана до рук военно - цивільних адміністрацій, забезпечити представництво в облрадах усіх громад не представляється можливим.Уточнюється перелік територій, на яких проведення виборів неможливе зважаючи на активні бойові дії, наприклад, в Широкино.

На початку року спікер Рады Володимир Гройсман обіцяв, що нове місцеве виборче законодавство буде прийнято не пізніше травня. Тепер терміни змістилися на червень - липень. Учора Конституційна комісія повинна була обговорити концепт децентралізації, який покликаний знайти своє втілення в новій редакції Основного закону. Передбачається, що цей концепт буде логічно і юридично пов'язаний з новим місцевим виборчим законом. Якщо влада серйозно має намір провести вибори на відторгнених територіях (про це трохи пізніше), необхідно, щоб свіжа версія Конституції була заздалегідь схвалена 226 - ю голосами до відходу Рады на літні канікули і остаточно затверджена у вересні. У проміжку отримавши позитивне виведення Конституційного суду.

Якщо цього не станеться, юридично ні про який спеціальний статус для Донбасу говорити не доводиться. Незважаючи ні на закон "Про особливий порядок самоврядування", ні на Мінські угоди. Бо 140 - й статтею діючої Конституції законодавчі особливості самоврядування дозволені тільки для Києва і Криму. Є, звичайно, рятівний "політико- - правовий" звичай, що дозволяє на Основний закон плювати. Але аж надто делікатна тема, ніби як…

Як саме виглядатиме майбутній місцевий виборчий закон можна судити у загальних рисах. Перший проект був внесений днями Юлією Тимошенко. Він припускає повну відмову від "мажоритарки" і чисту пропорційну модель. Виборчі списки позиціонуються як "відкриті", але при цьому фактичне переміщення кандидатів в табелі про ранги регулює не виборець шляхом голосування, а…місцева парторганізація.

Наскільки можна судити, цей варіант навряд чи буде схвалений залом. В якості потенційно прохідного розглядається проект, що зараз допрацьовується групою під керівництвом глави комітету з питань правової політики і правосуддя Руслана Князевича. У основі документу, наскільки можна судити, лежить так звана "німецька модель". Йдеться про "пов'язану схему", коли виборцеві пропонується голосувати і за партію, і за її представника в конкретному виборчому окрузі. Підсумки голосування за партію визначають кількість отриманих нею мандатів. А володарями їх, в першу чергу, стають ті партійці, які отримали максимальну кількість голосів в округах, а вже потім—"списковики". Мінус подібної моделі—фактичний переможець голосування в окрузі може не стати депутатом, якщо партія, що висунула його, не заручилася належною підтримкою виборців.

Найімовірніше, буде передбачено двотурове голосування на виборах мерів міст, населення яких складає не менше 100 тисяч. Під цю умову підпадають, зокрема, усі обласні центри, окрім Ужгороду, в якому чисельність городян до умовної планки не дотягує.

Прихильність влади до "німецької моделі" пояснюють двома обставинами. З одного боку—невпевненістю в досить високому рейтингу довіри до себе (звідси—страх перед беззастережною "мажоритаркою"). З іншою—відсутністю достатнього числа надійних "прохідних" персон (звідси—"розмивання" мажоритарного компонента). "Пов'язана" схема, що представляє симбіоз "мажоритарки" і "пропорціоналки", здатна дати додатковий шанс саме тій партії, яка представляє владу. Особливо якщо вона має фінансові кошти і розраховує на певний адмінресурс.

На Банковій небезпідставно побоюються, що в цілому ряду регіонів більшість в місцевих радах можуть отримає представники Опозиційного блоку. Підвищення рейтингу якого в областях Півдня і Сходу—прямий наслідок неефективності влади. Страх гикавки перед можливою "посадкою" в 2014 - м змінився гидливою зарозумілістю в 2015 - м. Ті, кому належало покірливо обживати камери на Лук'янівці, комфортно розташувалися в кабінетах на Грушевського. Експлуатуючи очевидну схильність влади до крамарювання (саме воно, на жаль, з усією очевидністю стає головною формою здійснення державної політики) "вчорашні" ліниво утрясають з владою окремі імена, округи і ради. Поки ліниво.

Можливі домовленості між формальними ворогами, ймовірно, можуть гарантувати Банковій відносний світ з опонентами (чи мирне "розпилювання", кому як завгодно) на місцях.Але осад від легалізованих ознак контрреволюції після виборів в суспільстві залишиться.

І на цьому фоні "оппоблок" отримає можливість не лише все голосніше говорити про необхідність дострокових парламентських виборів. Але і активніше займатися пошуком союзників для підготовки до можливих достроковим президентським.

Додатковий імпульс для активності вчорашні подільники Януковича отримали завдяки Мінським угодам.

Коротко: Захід не хоче війни, не бачить в Порошенку готовності ефективно воювати, не має іншого плану заморожування конфлікту окрім Мінського. Можу помилятися, але по окремих рухах тіла ряду дипломатів, можна судити: і у Вашингтоні, і у Берліні розглядають участь і можливу перемогу недавніх регіоналів на неконтрольованих територіях як механізм штучного заспокоєння Донбасу. Тамтешніх "відморозків" бояться, кандидати від нинішньої влади там не переможуть (вони туди і не поїдуть).Горезвісний "оппоблок"—сурогат, зрадники для багатьох там, зрадники для дуже багатьох тут, але вони декларують єдність України, і за цією формальною ознакою частково влаштовують усіх сильних світу цього. У тому числі, і Москву, яка небезпідставно розглядає багатьох з них як агентів свого впливу.

Питання можливої участі (і можливої, частково "договірної" перемоги) "опозиціонерів" у виборах на неконтрольованій території зараз активно обговорюється. "Під них" готують можливі, такі, що сьогодні здаються неможливими, нібито українські вибори в Донецьку, Луганську, Горловці, Макіївці, Стаханове і Алчевске. Вони про всяк випадок викупляють борди на окупованих територіях.

Ганебна історія, як на мене. Але у Заходу немає ніякого іншого плану окрім Мінського. А у Києва немає взагалі ніякого. І немає інших союзників. І немає успіхів, що дозволяють з цими союзниками торгуватися.

Вимоги, озвучені "днр" і "лнр" з подання Москви, иезуитски оформлені. У повній відповідності з "духом" Мінських домовленостей—ні слова про формальну автономію, ні слова про російську мову як про державний, жодної згадки про "днр" і "лнр", навіть Крим в їх конституційному драфте демонстративно згадають як територія України, ну, "соборники" просто, обрыдаться. Але при цьому вимоги ці маніакально масштабні (чого варта вимога про позаблоковість, висунена купкою людей цілій державі). І цинічно раціональні—вони хочуть узаконити свою бандитську владу, російська зброя і при цьому отримати українське фінансування.

Ці вимоги—не більше ніж заявочна позиція. Така ж, як наші вимоги про виведення найманців, складання зброї або контроль над межею. Інша справа, що наші позиції в переговорному процесі дещо ослабіли. Захід втомився.Втомився від брехні і бездіяльності Києва, помноженого на втому від власних проблем, що множаться. А тому в адресованих Києву закликах Вашингтону, Берліна і Брюсселю дотримуватися Мінських угод з'явилися виразні нотки металу. Сьогодні українські виборитамвиглядають повним маренням. Але ж ми рапортуємо про відведення важкого озброєння, обговорюємо готовність "демилитаризировать" Широкино усупереч ігноруванню бойовиками своїх зобов'язань.

Прийняття нової редакції Закону про правовий режим воєнного стану, розмови про новий широкомасштабний наступ—частково реакція на нові виклики. Ніхто не знає, що в "скріпленій" голові Путіна. Інформація про те, що ризик нового витка ескалації мінімізували бесіди президента РФ з Меркель і Керри, загрозу посилення військових дій не знімає.

Але частково псевдомілітаристська риторика може бути підготовкою до виправдань за чергові поступки.

Як - те так: "Ми врятували країну від загрози нової окупації. Нам треба час для передиху. Ми усі відвоюємо—Иловайск, Дебальцево, ДАП, Донецьк і Луганськ, Крим. Але потім. Треба час зібратися з силами".

Треба. Але на заході втомилися чекати, коли влада знайде час відволіктися від перерозподілу потоків і "ребрендингу" тіньових схем. І сили на запуск тих реформ, які ними є, а не тільки називаються. Це не їх війна. Це не їх країна. Імітуватимемо і далі—залишимося старою зоною чужого впливу і новим джерелом розділу ресурсів. Землі, в першу чергу.

До речі, втома Заходу, змученого Москвою, ИДИЛ, Сирією, Іраном, африканськими біженцями і Грецією, отримала нове оформлене вираження. Він вже більше не тримається за нашу коаліцію, яка могла розвалитися не народившись, відразу після виборів - 2014. Захід поохладел до харизми Арсенія Петровича.Или просто, нарешті, розглянув те, на що раніше не було часу.

Адже справа не в прізвищах, за які ми так часто чіпляємося. Не у Порошенку і Яценюку. Не у Махницком, Яремі або Шокине. Не у Чоботі, Шкиряке або Боровике. Імена—візуалізовані, формалізовані образи наших питань, подивів, розчарувань і претензій. І обгрунтованих, і не дуже. Але відволікаючих від головного—система доки не змінилася. Держава, на яку сподівалися, не запрацювала. Є яскраві приватні успіхи одинаків. Подібні до героїзму десятків в Пісках, Широкино і Авдеевке на тлі сотень тих, що віджимають, що стягують і прикривають там, де не стріляють. І чим менше зони активних бойових дій, тим виразніше розкладання в рядах людей зі зброєю. Велика війна мобілізує.

Ще і тому Москва, швидше, зацікавлена в малій. Тихою. Придністров'я за наші гроші. Чечня після першої війни—тільки не на їх території.Трохи менше, ніж рік тому ризикнув сказати, що все йде до українського Хасавюрта. До фактичної автономії і госфинасированию в обмін на "майже не стріляють". Закльовували. Сьогодні цей образ набуває плоті і крові. Вже розтерзану плоть і вже пролиту кров. Дарма?

Повернемося від лірики до фізики. Геополітика не терпить порожнечі. Захід "відпрацьовує" Опозиційний блок як засіб заміщення української влади на неконтрольованих територіях і розчарування діючою владою взагалі, коаліцією взагалі і Арсенієм Петровичем зокрема. Ці пошуки і роздуми не залишилися непомічені тими, хто хоче дострокових парламентських виборів. Для зміни якості країни? Ну, не знаю. Для збільшення свого представництва—поза сумнівом.

Чи потрібні дострокові вибори Опозиційному блоку? Звичайно. І Москва їх тільки підтримає в цьому почині. Не лише тому, що це найбільш соціально близька політична сила.Але і тому що будь-які дострокові вибори—додаткове розгойдування ситуації.

Тимошенко? Так. "Батьківщина" розраховує прирости чисельністю на місцевих виборах і прогнозовано додати в популярності на критиці тарифів і можливої реалізації Мінських угод.

"Самопоміч"? Поза сумнівом. У уряд не входить, різких рухів не робить, а тому акуратно шанує частину тих, що розчарувалися. Дострокові вибори для команди Садового—новий плацдарм. Тим більше що саме вони стають фаворитами Заходу на тлі розчарування Порошенка і Яценюком. А Україна на фоні бізнес - активності і політінертності Петра Олексійовича і Арсенія Петровича стає усе більш залежною від зовнішнього впливу. І західного, і східного, чого гріха таїти. Якщо так піде, обговорення нашої долі без нас стане правилом, а не неприємним виключенням.

Коломойський? Швидше, так, чим немає.Маса проектів, маса образ, море грошей…

І навіть чинний президент при певному розкладі може бути зацікавлений в дострокових виборах. Як в чиннику відвернення від реальних проблем. Як в способі видалення з парламенту умовної "партії війни" на тлі дозвільних розмов про вимушений світ. Як в можливості отримання сатисфакції після програшу НФ (наші політики більше недовірливі, пихаті і злопам'ятні, чим ви можете собі уявити). Як в механізмі пошуку нових, зговірливіших союзників.

До речі, своїх можливостей цей склад парламенту не то що не вичерпав, а навіть не до кінця показав. Наступний, мабуть, може виявитися нижчим за якістю.

Хоча доки Петра Олексійовича дострокові вибори можуть цікавити більше як спосіб шантажу, чим як спосіб зміцнення влади або інструмент кадрових змін.

Вибори—все - таки війна.А він—президент світу, якщо пам'ять не змінює.

Світу, який ще належить відвоювати.

Сергій Рахманин "Дзеркало тижня"