Остаточна реальність

"У завулку вузькому

Тонко мліє туман

Тінь високого будинку

Полонила майдан"

В.Свидзинский

К.Клаузевиц писав, що метою будь-якої війни є світ на умовах, сприятливих для переможців. Воюють за затвердження реальності, яка бачиться учасникам боротьби остаточної. Нинішні події—не виключення.

Російська - українська війна, що почалася в 2014 р. з анексії Криму, стала черговим етапом ескалації російського тиску на Україну. Ця система тиску, що охоплює заходи політичного, економічного, інформаційного і спеціального характеру, вибудовувалася принаймні з середини 1990 - х років і спочатку ставила метою повне підпорядкування України Кремлю. 14 вересня 1995 р. Б.Єльцин підписав Указ "Про затвердження стратегічного курсу РФ з державами—учасниками СНД", в якому проголосив відновлення політичної, економічної і культурної єдності цих країн стратегічною метою Росії. За рік до того Служба зовнішньої розвідки РФ, очолювана тоді академіком Е.Примаковым, оприлюднила публічну доповідь "Росія—СНД. Чи потребує коригування позиція Заходу"?, у якому проголосила своєрідну російську доктрину Монро, або нове видання "доктрини Брежнєва" для пострадянського простору: дії Заходу повинні узгоджуватися з Кремлем.

З часом, усвідомивши ненадійність, "мазепинство" будь-якої версії українського істеблішменту, Москва узяла курс на руйнування української державності.Такому стратегічному вибору сприяло і те, що у своєму сприйнятті України, як, втім, і в інших вимірахпутінська генерація російських еліт деградуваланавіть в порівнянні з пізнім радянським періодом, відкотившисьдо імперських представлень часів першого і другого Миколаїв.

Після проби сил осінню 2003 р., коли криза навколо острова Коса Тузла підтвердив достатню у той часготовність України захищати свої межі—але в той же час і невтручання США і європейських держав, Росія активізувала заходи по розвитку системи тиску. Швидше за все, саме тоді почалася активна підготовка до майбутнього зіткнення: закладалися агентурні мережі, опрацьовувалися підходи до створення проросійських організацій, готувалися заходи по підриванню Української держави. Важливим завданням було визначено руйнування української державної служби, Збройних сил, органів безпеки.

Провалспроби"рейдерського захоплення України", зірваною Помаранчевою революцією 2004 р.інтенсифікував такі зусилля. Тодішній Майдан завдав важкої психологічної травми особисто В.Путину.

Підготовка до реваншу не припинялася. У 2006 р. ФСБ РФ початку створення підрозділів для війни в тільки що виниклих соціальних мережах. Активізувалася агентурна робота на території України. Почали діяти проросійські структури різноманітного політичного забарвлення : від православних до лівих. До 2008 р. російська система тиску, в її загальних рисах, була сформована.

Війна 08.08.08 проти Грузії підтвердила можливість фактично безкарного використання російської військової сили на територіях СНД. Саме тоді почалися широкомасштабні заходи по прямій підготовці озброєної агресії проти України.Проводилося рекогносцирування театру бойових дій в Криму і на Сході України.

Велося іпропагандистське забезпечення майбутньої кампанії. Ринок, за наказом згори, наводнили численні фантастичні книги про майбутній російський - українську війну, в ЗМІ почали публікуватися аналітичні статті на цю тему. Активно пропагувалися ідеї "російського світу", сформовані ще в 1970, - х московською ліберальною інтелігенцією і підхоплені в 2010 - х амбітним патріархом РПЦ Кирилом. Можна вважати, що самеу 2008–2009 рр. була пройдена точка неповерненняі озброєний конфлікт став питанням часу.

У 2009 р. за результатамидругої "газової війни"Росія сформувала потужний інструмент тиску на Україну і створила можливості для фінансового обескровления її економіки. Вживалися і інші заходи економічного характеру.Російський капітал повністю або частково забезпечив собі контроль над такими стратегічними галузями економіки України, як мобільний зв'язок, банківський сектор і тому подібне

Перемога В.Януковичана президентських виборах, як з'ясувалося з часомне змінила стратегічну ситуацію в її загальних рисах. Оголошена у березні 2010 р. позаблокова політика отримала своє продовження в проголошенні пріоритетності завдань євроінтеграції. Фактично, йшлося про своєрідний варіант "финляндизации", коли особливі стосунки у сфері безпеки з РФ доповнювалися розвитком економічної взаємодії з Європою.

Підписавши 21 квітня 2010 р. відоміХарківські угоди, В.Янукович погодився надуже особливі стосунки у сфері безпеки з Росією, але, як згодом стало зрозуміловідмовився від економічної інтеграції з нею.У червні того ж року положення про позаблокову політику було внесене в спеціально ухвалений Закон України "Про основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики". Адміністрація В.Януковича почала реалізацію свого задуму.

Спочатку ставка зіграла. Напруженість в двосторонніх стосунках впала. Виникла стратегічна пауза, яку Українська держава не змогла використати для зміцнення своєї спроможності у сфері оборони і безпеки.

Москва ж прагнула до радикально іншому. Активно розвивався проектЄвразійського Союзу, у той час у формі Митного союзу, який повинен був встановити економічний контроль над усією Україною. Але В.Янукович і його адміністрація тоді ще вважали, що їм під силу рухатися по дорозі "финляндизации".

Такі дії В.Януковича зайвий раз переконали Кремль в підступності українців, а, як вже не одно століття відомо, "повітря в Києві тхне зрадою".Росіяни продовжили реалізацію проекту розділення України на три частини: 8 областей "Новороссии" з Кримом повинні були відійти прямо до РФ, "Малоросія" з Києвом—перетворитися на буфер, також з подальшою перспективою поглинання "російським світом", а колишня австрійська "Галіція" могла реалізувати свої європейські мрії. Готуваласястратегічний чекістський - військова операція.

Росія старанно використала "особливі стосунки у сфері безпеки" з Україною для руйнування її сектора безпеки і оборони і створення умов для демонстраціївідновлення імперської могутності РФ. Антиукраїнська пропаганда в російських медіа поновилася де - те в 2011 р. і тривала до кінця перебування В.Януковича на Банковій. У Донецькій і Луганській областях формування окремої ідентичності перетворилося на державну політику України. Активно готувався плацдарм в Одесі.Окремі представники "руху реконструкторів" удосконалювали свої знання місцевості і все більше прагнули замінити радянську, німецьку, білогвардійську форму XX ст. на камуфляж і зброю XXI ст.У Києві ж традиційно сподівалися на краще.

Події "Болотяної площі" 2012 р. в Москві посилили внутрішньополітичну мотивацію Кремля."Маленька переможна війна", реалізована цього разу, відповідно до особливостей моменту, в кращих традиціях Луб'янки і "Акваріума", як відомо—традиційний засіб легітимації авторитарних режимів.

Ймовірно, чекістський - військова операція плануваласяназиму 2015 р., коли фальсифікації на чергових президентських виборах в Україні повинні були спровокувати масові протести. Аналіз дій режиму В.Януковича, який, під акомпанемент гасел про євроінтеграцію і реформи, збудував корупційну вертикаль і сконцентрувався на власному збагаченні, не дозволяв припускати іншого ходу подій. Тим паче, що саме на2014–
2017 рр. доводилося вікно можливостей, обмежене Зимовою Олімпіадою в Сочі і Чемпіонатом світу по футболу 2018 р.

Літом 2013 р. росіяни із здивуванням зрозуміли, що в листопаді у Вільнюсі дійсно може бути підписана торгова угода між ЄС і Україною, щозробить неможливою участь Києва в євразійських інтеграційних проектах. Тобто настає поворотний момент, який слід використати для останньої спроби отримати контроль над усією Україною. Російські спецслужби у черговий раз підтвердили своє "глибоке розуміння" ситуації в Україні.

У серпні 2013 р.росіяни опротестували можливість закриття межі для товарних потоків, активізувалася пропагандистська істерія в медіа, на авансцену української політики знову вийшов "Український вибір". А восени, ймовірно, В.Путин під час численних особистих зустрічей наочно і дохідливо продемонстрував В.Януковичуможливий сценарій розвитку подійу разі підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Рішення тодішнього президента України спровокувало протести в Києві, які, швидше за все, розглядалися Кремлем тоді не як загроза, а як можливість максимально ослабити "межигорский режим" і змусити його керівника піти на необхідні Кремлю поступки. 17 грудня 2013 р., на тлі Євромайдану, В.Янукович в Москві погодився повернутися до реалізації другого, економічного етапу Харківських угод, який був задекларований президентом РФ Д.Медведевым ще в квітні 2010 р.Саме тодіпроект "финляндизации" України потерпів повний крах.І усі спроби його ексгумувати—були приречені.

Серед причин цього—не лишеагресивна поведінка Москви, слабкість України, але і нездатність сучасного ЄС грати в геополітичні ігри, реалізовувати силову політику. Незважаючи на усі спроби трансформацій, Євросоюз залишається переважно економічним проектом, і це у черговий раз довів Ризький саміт Східного партнерства. А то, що в Україні його сприймають інакше—проблема не Брюсселю, а Києва.

Жорстка і безкомпромісна позиція Кремля, підтримана силовим потенціалом РФ, стала головною причиною краху євроінтеграційних прагнень Україниу тому вигляді, в якому вони були сформульовані на початку 2000, - х.

Визнання цього факту—передумова для вироблення нового, прагматичнішої і адекватнішої зовнішньої політики України. Але, як це завжди буває з красивою ідеєю, за яку заплачена висока ціна, у тому числі кривава, усвідомлення її вичерпаності—справа непроста, що вимагає не лише інтелектуальної мужності, але і часу.

Численні офіційні і таємні місії російських політиків і офіцерів російських спецслужб свідчили про прогресуюче послаблення режиму В.Януковича внаслідок протестів, які посилювалися і поступово перетворювалися на повстання.Спочатку, як відзначалося, росіяни сприяли ескалації внутрішньоукраїнського конфлікту для послаблення позицій В.Януковича, а де - те з кінця січня 2014 р.—з метою повної дестабілізації України і розвалу держави.На цій основі мала бути реалізована стратегічний чекістський - військова операція по розчленовуванню України.

Ще до остаточного падіння В.Януковича росіяни перейшли до реалізації Кримського етапу стратегічним чекістським - військовій операції, яку блискуче завершили 17 березня 2014 р. В той же часвже на цій стадії припустимо стратегічну помилку: Крим був не лише відокремлений від України, але і офіційно анексований Росією.

Прийняття В.Путиным цього рішенняпідвищило рейтинги його підтримки росіянами, що нестримно падали до цього, до небачених 86%. Російський режим грубо зруйнував консенсус, що існував серед держав - членів ОБСЄ, який побоялися зруйнувати навіть американці на початку 2000 - х, коли створювали Косовский прецедент: території не можуть передаватися іншим, вже існуючим державам, насильницьким способом.

Виступ В.Путина 18 березня 2014 р.який поставив на порядок денний створення "Новороссии", означало, що Росія перейшла до відкритої імперської експансії.У Великому палаці в Кремлі знову з'явився імператор, точніше—особа, що усвідомила себе ім.Новина викликала захват росіян, жах і обурення їх сусідів і "глибоку стурбованість" в старій Європі і США.

І першою дією нового імператора всеросійського, як це було і в XVII ст., повинне було стати утихомирення України. Але корумпована пострадянська держава, сфери безпеки і оборони якого цілеспрямовано руйнувалися впродовж десятиліття, виявилася занадто міцною. А українське суспільство—на подив зрілим і активним. Російська аналітика, зокрема і розвідувальна, підтвердила свою низьку компетентність в українському питанні. Зіграло свою роль і те, що реалізація російської стратегії почалася на рік раніше, ніж очікувалося.Чекістам і військовим розвідникам не вистачило часу на підготовку позицій.

8 квітня 2014 р. спецпідрозділи МВС України звільнили Харківську обласну державну адміністрацію, а 2 травня 2014 р. Одеська трагедія, що забрала життя 49 чоловік, остаточно зруйнувала російський задум."Новороссия" померла, не народившись. І наслідки цього для особи, яка намагається натягнути на себе корону Російської імперії, ще не настали.

Алечекістська - військова операція досить успішно розвивалася на територіях Донецькою і Луганською областей. І хоча, щоб спровокувати бойові дії, росіяни вимушені були закинути в м. Слов'янськ загін на чолі з И.Стрелковым - Гиркиным, завдання почати війну було успішно виконане.

Несподівано для переважної більшості як російських, так і зарубіжних експертів, Українська армія, Національна гвардія, СБУ змогли мобілізуватися і відповісти на виклик ворога. 14 квітня 2014 р. в.о. президента А.Турчинов підписав указ про початок антитерористичної операції на Сході України. Почалася АТО, яка забезпечила правове оформлення російський - української війни. 25 травня 2014 р. відбулися дострокові президентські вибори, за результатами яких П.Порошенко став повністю легітимним главою держави. Війна перейшла в нову фазу.

З точки зору Києва, мета украино - російської війни—змусити Росію визнати незалежність, територіальну цілісність України і її повноцінний, а не обмежений суверенітет. Йдеться саме про Росію, її суспільство, а не про В.Путине, який в цьому питанні виступає як опортуніст і діє в руслі бажань російського народу. Ще раз підкреслимо:це війна з Росією, а не з путінським режимом. І саме такий факт визначає її жорстокість.

У свою чергу, з російського боку, як вже відзначалосямета війни полягає в знищенні Української державності в її сучасних межах, існування і розвиток якої робить неможливим справжнє, а не бутафорське повернення Росії до імперської моделі.

Для Росіїпідкорення України є кроком до перебудови світового ладу у власних інтересах, необхідною передумовою для подальшого наступу на Європу, прикладом для залякування непокірних, а не останньою самоцінною метою.

Велике перебільшення і навіть вульгарність—говорити, що Україна є передовим бастіоном "Західної цивілізації".Київ воює передусім і переважно за своє майбутнє, але, вигравши цю кампанію і отримавши в розпорядження ресурси України, РФ стане набагато самоувереннее і агресивніше. Усі побачать дійсно іншу Росію.

Заходу доведеться зупиняти її не на Сіверському Дінці і не на Дніпрі, а на Буге і Віслі, якщо не на Одері. І платитимуть, у тому числі своїми життями, вже не лише українці. Таким чиномнабагато рациональнее—допомогти Україні. І це варто було б усвідомити усім і в Європі, і в Північній Америці.

Російська - українська війна несе у своїй основі сутніснийконфлікт цінностей, а не інтересів, що кардинально знижує вірогідність його дозволу дипломатичними засобами. Важко розмовляти з партнером, який не визнає твого існування.Швидше за все, результативні переговори, які завжди погоджують інтереси, а не цінності, можливі тільки після військової поразки однієї із сторін.

Це не заперечення необхідності і виправдання Мінського процесу, йдеться, швидше, про усвідомлення обмеженості його можливих результатів. Навітьтеоретично комплексне врегулювання на цій основі маловірогідно. Просто ще дуже рано, час для справжнього світу не прийшов.

Як і будь-хтовійна за незалежність, російський - українська війна 2014 - го і подальших років є війною за визначення меж. Саме зараз визначається, де проходить кордон України і наскільки вона співпадає з адміністративними кордонами УРСР. В цілому, є дві основні проблемні території: Крим і так званий Донбас. Кремль також наполегливо працює над дестабілізацією в Харківській, Закарпатській областях, на заході Одеської.Але доки (і, швидше за все, і надалі)—безрезультатно.

Вже зрозуміло, щовтрата Криму—це серйозно і надовго. Для України і невід'ємної складової українського народу—громадян України усіх національностей, кримських татар, повернення території Кримського півострова—стратегічне завдання. Але сьогодні представляється очевидним, що повернення півострова можливе тільки у разі критичного послаблення Росії. Втім, це не привід забувати про кримське питання. Тримати його на дипломатичному і медійному порядку денному—завдання української дипломатії, інших державних органів, що реалізовують політику України.

Ситуація з окремими районами Донецької і Луганської областей (ОРДЛО) значно складніше. Ця зона стала територією ще одного великого експерименту. Відбувається трансформація старого індустріального регіону, причому без залучення великих інвестицій.Відпрацьовується модель повстання соціальних низів проти сучасності. Росіяни визначають протиотруту. Створений ефективний інструмент впливу на політику Києва.

Тим часом, в повній відповідності з традиційною російською стратегічною культурою, Кремлем сформованімаріонеткові політичні утворення "ДНР" і "ЛНР", на яких покладається основна брудна робота. У ОРДЛО під чуйним російським керівництвом прискорено формуються три армійські корпуси, які використовуватимуться для реалізації військових заходів, які носитимуть допоміжний характер для досягнення політичних і навіть медійних результатів.

На досить обмеженій території сконцентровановеличезна кількість техніки: до 700 танків, болем 500 РСЗО, декілька сотень артилерійських систем калібру понад 100 мм, десятки сучасних комплексів ППО.Усім цим керують російські офіцери, які, до того ж, обіймають практично усі посади—від командира батальйону і вище. Під рушницею—більше 30 тис. чоловік, не рахуючи російських регулярних підрозділів, сумнівів в наявності яких після участі бурятів у боях під Дебальцево і захоплення російських спецназівців в Щасті у незаангажованих людей не залишилося. І хоча потужність, злагодженість і професіоналізм цих військ переоцінювати не варто, армія, особливо така, повинна воювати. Тобто нас чекаєпринаймні ще одно настання.

Тривають чищення цих територій від непідконтрольних росіянам елементів. Показове вбивство 23 травня 2015 р. А.Мозгового, який прагнув до "третього шляху".Але в "окремих районах" може бути тільки один шлях і бачення—російські, розроблені на Старій площі.

Спецслужби РФ здатні переконати в цьому як місцеве населення, що не дуже важко, так і істеблішмент ОРДЛО, для чого прибігають і до радикальних засобів. Вже можна говорити про запуск росіянамипрограми селекції майбутніх керівників ОРДЛО, на чиїх руках немає крові і які зможуть пристойно поводитися в європейських салонах. Результати будуть з часом, але зрозуміло, що сьогоднішні королі Донбасу—"каліфи на годину".

До речітериторія ОРДЛО стала полігономне лише для випробування нової зброї, знищення застарілих боєприпасів "шляхом відстрілу", але і для утилізації "асоціальних елементів" з російських міст, простіше кажучи—знищення усілякої сволоти : російських націоналістів, фашистів, дрібних карних злочинців. Російська влада через військкомати сприяє вербуванню найманців - добровольців і направляє їх в ОРДЛО. Туди вони в'їжджають без проблем, а назад...Недаремно російський кордон на ділянці, прилеглій до ОРДЛО, прозорий на виїзд, але жорстко закритий на в'їзд. В.Путин чистить Росію, творчо розвинувши ідеї И.Сталина, втілені їм в другій половині 1930, - х, під час підготовки визвольного походу на Європу. Ще один привід замислитися нашим друзям з ЄС.

Також в окремих районах відбуваєтьсяз'ясування стосунків між російськими військовими і чекістами. Відповідальність за операцію вже кілька разів передавалася від відомства до відомства. Хоча дуже істотний вплив роблять політичні інтригани із Старої площі. Але усе це не новина, в різних формах така конкуренція триває вже майже століття. Не змінилися навіть будівлі в центральних районах Москви, звідки поступають накази.

Провал "новоросійського бліцкригу" в квітні - травні 2014 р. змусив росіян змінити підходи ісконцентруватися на виснаженні сил і ресурсів України.Акцент сьогодні робиться на руйнуванні економіки, соціальної сфери і на політичній дестабілізації, зокрема через залякування українського суспільства терористичними актами, передусім в Харкові і Одесі. Активно діють диверсійно - розвідувальні групи, звучать вибухи. У Інтернеті поширюються панічні чутки: "зрада" і "нас злили"—традиційні інструменти підривної роботи. 18 центр ФСБ РФ працює... Робляться наполегливі спроби роздути шпиономанию. Звичайно, російська агентура є і діє в Україні. І з нею слід системно боротися.

Але значно небезпечнішекорупціонери, непрофесіонали, різноманітні, у тому числі міжнародні, авантюристи і просто дурні, часом клінічніяких надто багато серед державних, військових і іншого роду діячів, що щодня тараторять про реформи на ТБ, - шоу і у Фейсбуке.

Час такий.Більше 20 років професійні риси і порядність не лише не були потрібні для просування по службових сходах, а швидше, заважали кар'єрі.Особиста відданість і уміння вирішувати питання—ось найважливіші риси слуг держави. Важливо також розуміти, що уміння голосно кричати і уміло виступати в медіа, безумовно, ключові для громадських активістів—теж не найкорисніші риси для державних службовців.

Обмеженість ресурсів (поки товстий схудне, худою помре), суперечлива і украй складна внутрішньополітична ситуація, поглиблення економічної і соціальної кризи, неефективне управління, старе озброєння, психічна істерія в суспільстві в цілому і у Збройних силах зокрема свідчать про визначенуобгрунтованості російської стратегії виснаження.

У разі успіху росіяни, ймовірно, сподіваються оформити свою перемогузміни Конституції України: федералізація у формі децентралізації, інтеграція ОРДЛО на російських умовах, критичне послаблення центральної влади, офіційний статус російської мови. У владі мають бути представлені проросійські сили.

Усе це украй важливо і небезпечно, але не гарантуватиме тимчасовому переможцеві нічого, оскільки війна тільки почалася, і надто багато українців відчули її смак, щоб зупинити процес "терками" і "решаловом", навіть на найвищому рівні. Втім, В.Путин і його радники ніколи не розуміли Україну і навіть не прагнули до цього...

Для стабілізації ситуації і перелому негативних тенденцій Україні необхіднозалучення зовнішніх ресурсів.Враховуючи особливості конфлікту і ключову роль в нім військової сили, Україна повинна притягнути тідержави, які мають достатній військовий і розвідувальний потенціал. Переважна більшість держав ЄС і НАТО не здатна на проведення самостійних військових операцій. Основна відповідальність в цій сфері—на США, а також на їх вірному союзнику Великобританії.

Україна повинна нарешті визначитися із зовнішньою політикою і політикою безпеки не на рівні політичних декларацій, а на практиці.Шведська модель стосунків з НАТО—повна сумісність сил і засобів без формального членства—саме більше, на що може розраховувати Україна на цьому етапі. Хоча і до неї—як до місяця пішки.

Ключове завдання—збудувати довіру з союзниками. Нам не довіряють і, на жаль, цілком справедливо.Для багатьох українських офіцерів, генералів і чиновників американці досі—вороги, а що відбувається на Сході—прикре непорозуміння...

Потрібні не заяви, а цілком конкретні кроки.Наприклад, іноземні військові радники повинні отримати доступ до приміщень відомств безпеки, слід спростити механізм передачі таємної інформації представникам держав - членів НАТО. Слід активніше використати досвід і знання офіцерів із західною освітою. Бойовий досвід в АТО повинен стати ключовою умовою для подальшої кар'єри.

Наші партнери - союзники повинні зрозумітиукраїнську стратегію, і йдеться не лише про офіційні документи. Хоча вони і дуже важливі. Слідує дужечітко визначити пріоритети. Їх не може бути 60, і навіть 18.Передусім—війна, боротьба з підривною діяльністю, ефективна держава (корупція, державна служба, скорочення функцій держави...) Без цього 20 українських фільмів через 5 років не буде, оскільки не буде Української держави.

Необхідно відмовитися від традиційно радянських підходів ігноруванняякості на користь кількості. І це передусім справедливо для Збройних сил і розвідувальних органів і СБУ.

Слід забезпечити широкезалучення стратегічних прямих інвестицій в українську економікуна умовах прямого контролю з боку інвестора над ефективністю і цільовим використанням коштів. Показовим актом може стати залучення до приватизації цілісної газотранспортної системи інвесторів із США і Британії, можливо—Китаю.

Доцільнотрансформувати риторику з європейських цінностей і вступу в ЄС—до захисту свободи, загальних національних цінностей. Мовне питання, слава богу, втратило свою минулу гостроту, але розвиток української мови і культури—провідне завдання держави. І нехтувати цим—шлях в нікуди.

І головне—перестати брехати. Передусім собі. Це стосується усіх, з активістами і експертами включно. Популізм—ключова складова, можна сказати, основа української політичної риторики. Але часи змінилися, і це вже потрібно було б усвідомити. Простих рішень, які приведуть до швидких позитивних змін, не існує. Україна знаходиться в надскладній ситуації, і відступити від прірви без втрат не вдасться.

Слід говорити правду, якою б гіркою вона не була.Україна—не Ізраїль і ніколи ним не буде, а вимоги тотальної мобілізації/мілітаризації слід адресувати передусім самому собі. В той же час, країна воює, і багато прекрасних для мирного часу перформенсів в державних установах здаються відвертим блюзнірством, якщо не гірше.

Суспільство не обходжений заспокоїти. Істерика—природний стан простої людини в такій ситуації, але завдання еліт, якщо вони претендують на утримання такого статусу—знайти заспокійливе, яким би гірким воно не здавалося.

Декомунізація, або, швидше, дерадянізація, повинні проводитися розумно і наполегливо. Кавалерійські атаки в цій сфері можуть принести багато шкоди, в той же час ігнорування цього питання—шлях до поразки. Зваженість, поступовість і невідворотність—головні вимоги.

Треба брати до уваги і той факт, що в Україну повернулася його величність політичне насильство. Після 50 відносно вегетаріанських років вбивство знову зайняло почесне місце в політичному арсеналі.Загальний тренд на лібералізацію, що домінував в українській політиці після смерті И.Сталина в 1953 р., призупинився. І є певні ознаки того, що розвиток може змінити свій вектор.

Час відроджує багато практик, особливо в секторі безпеки і оборони, які умовно можна назвати радянськими. Це природний процес для воюючої країни, ефективні інструменти повинні використовуватися. Головне—щоб при цьому не повернулися і злочинні, або просто безглузді наслідки таких підходів. Йдеться, зокрема, оанкетному підході:"чиста біографія" стала фетишем для багатьох дуже прогресивних діячів. Усе це було б смішно, якби не було так сумно.

Усім небайдужим вже зрозуміло, що українська олігархія, навіть укріплена гарвардськими хлопчиками, дуже далека від італійської класики і американської сучасності і дуже близька до побратимів з Азії, Африки і Латинської Америки (у разі останньої—зразків, що існували в XX ст.) І це не лікується терапевтичними засобами.Держава повинна знайти сили для перетворення олігархів на великих бізнесменів. Власність зобов'язує, чи не так, пани мільярдери?

Корупціящо є природним середовищем існування олігархів, не може бути приборкана тільки цивільною активністю і різноманітними перформенсами, що театралізуються. Набагато більше значення має зміну типу мислення : красти потрібно з прибутку, а не з витрат. Слід рішуче скорочувати функції держави. Потрібна ефективна державна служба.Бідний чиновник—або дуже велика посередність, або неминучий корупціонер. А Україні потрібні порядні професіонали. Занадто складні завдання стоять перед країною, щоб довіряти їх рішення слабким і злодійкуватим діячам.

Усе це дуже просто, але, як відомосамепросте—найскладніше виконати. Вказані напрями є складовими одного комплексного завдання. Україні необхідно демонтувати кримінальну систему перерозподілу громадських доходів на користь вузької групи осіб, інакше кажучи—відмовитися від олігархічно - кланової системи організації громадського життя на користь системи дійсно республіканської, системи загальної справи.

Якщо з цим не впорається нинішня генерація української еліти, то у боях на Сході підростають нові люди. І завдання все ж буде виконаноостаточна реальність тим або іншим способом буде сформована.Питання тільки в громадській ціні, яка, поза сумнівом, буде дуже високою, а швидше за все—захмарною.

Сергій Немырыч Дзеркало тижня