Обирати по - сьогоденню

Вибори—мирна форма передачі влади у сучасному цивілізованому світі. Тому результати голосування повинні прийняти як переможці, так і програвші.

Якщо громадяни не упевнені, що влада отримана чесним або законним способом, тобто лише декілька сценаріїв подальшого розвитку подій : протести і революції, повне ігнорування державних або управлінських інститутів, внутрішня імміграція цілих категорій виборців або ж падіння до рівня електорального болота, характерною для якого є неповага до себе і відсутність який - або критичний або самостійний мислення.

Втім, треба враховувати і деяку динаміку процесів в конкретно узятій країні. Революції, що відбуваються на одній території з невеликими тимчасовими інтервалами, перестають бути мирними.Невизнання держави і його представників з боку громадян призводить до неминучих політичних і економічних наслідків—коли, наприклад, народ перестає платити податки, виконувати закони і приписи, тобто громадський договір розірваний в односторонньому порядку, а примус може привести лише до революції або ж перевороту. Ідея болота дуже подобається сучасним диктаторам, які природним або штучним способом, зокрема через пошук зовнішнього ворога і мобілізацію громадян навколо гіпотетичних, надуманих загроз, посилену якісною і всюдисущою пропагандою, відволікають підданих від думок про демократичні цінності і самореалізацію. Доля таких виборців—не підніматися вище за потреби базові, примітивні і природні, адже їм доводиться думати про самозбереження.

Жоден з таких сценаріїв неможливий в державі, в якій панують стійкі політичні традиції або щире прагнення належати до країн більш високого рівня розвитку. Виборці делегують свої індивідуальні владні повноваження тим, кого вони обирають, а механізм виборів працює злагоджено, коли під нього запропонована рівновіддалена від усіх політичних сил виборча система і логічні правила організації процесу.

У контексті реформи виборчого законодавства доречною була б цитата генія Альберта Ейнштейна : "Дурість—робити все - старому, а сподіватися на кращий результат". Для того, щоб вийти із зони турбулентної дурості, політикам треба банально почати виконувати обіцяне, виписане в купі політичних документів, серед яких і Коаліційна угода.

Уявні відкриті списки

Партії парламентської більшості досягли домовленості, що в 2015 р. буде ухвалений закон про місцеві і парламентські вибори в новій редакції, в основу якого ляже пропорційна система з відкритими списками. На жаль, час на зважене рішення згаяний беззмістовно. Партіям коаліції і президентові доводилося вирішувати дві задачі одночасно: зберегти обличчя перед Заходом, не зрікаючись відкрито змін в складних політичних обставинах; виграти майбутні місцеві вибори. За певних умов ці завдання важко об'єднати. Реформа будь-яка, зокрема і виборчого законодавства, вибиває із зони комфорту усіх. Окремі недобросовісні політики уміють в стислі терміни виробляти імунітет на процедури антифальсифікацій, але антидот на відкриті списки в аптеці не продають.На жаль, цим вірусом виявилися заражені як парламентські партії, так і позапарламентські "молоді і перспективні" політики.

Громадський запит на відкриті списки не мав конкретних контурів, але в його основу лягла ідея альтернативності голосування за кандидатів, запропонованих партією в списку, а також конкуренція між представниками однієї політичної сили. Тобто виборець міг віддати преференцію кандидатові, якого партія не номінувала на умовно прохідну частину списку. Тим часом кандидати не могли скористатися лише електоральною підтримкою партії або капіталом бренду, а повинні були б заробляти власний. Усім відомо, що конкуренція породжує якість, а монополізм призводить до заниження стандартів і підвищення вартості товарів і послуг. На жаль, внутрішній "бісик" парламентських партій буянив саме проти цих генеральних ідей введення реальних відкритих списків з варіативною вибору.У такому разі партії втрачали повний контроль над результатами голосування, а також значні ресурси.

Парламент політично вимушений був приймати що - те замість закону Януковича—Портнова—Лавриновича про місцеві вибори, але для збереження впливу довелося винаходити гібридну систему (законопроект 2831-3). Зразком для нас стала, на жаль, не країна - флагман в питаннях захисту прав і свобод власних громадян, а, як не дивно, Російська Федерація.

Офіційний авторський колектив, до якого увійшли народні депутати Вадим Денисенко (БПП), Сергій Алексєєв (БПП), Ігор Попов (РПЛ), Юрій Чижмарь (РПЛ) і Олена Ледовских (НФ), вніс законопроект аж четвертим з усіх запропонованих. Спочатку здавалося, що це деякий джентльменський реверанс офіційно створеної головою ВРУ Володимиром Гройсманом робочій групі, до якої увійшли не лише представники фракцій, але і незалежні експерти.Втім, реальне голосування відразу моделювалося за принципом "якщо три перші законопроекти—від В "Батьківщина" (2831), депутата Миколи Федорука (2831-1) і робочої групи на чолі з Олександром Черненко (2831-2)—будуть завалені, то депутати будуть вимушені як менше зло, в порівнянні з чинним законом, прийняти останній варіант".

На жаль, на публічну дискусію про якість запропонованого тексту і виборчої системи не вдалося запросити ні безпосереднього автора тексту, ні главу комітету з питань правової політики і правосуддя Руслана Князевича.

Підписанти не лише намагалися переконати суспільство в тому, що цей законопроект є політичною реформою, але і приписали їй німецьке походження. Насправді у Федеративній Республіці Німеччини на місцевих виборах використовується півтора десятки виборчих систем іншого формату, а до парламентської вона виявилася, м'яко кажучи, не дуже близькою.Німці обирають депутатів в одномандатних мажоритарних округах і за пропорційними закритими списками. У Україні результати партій, що здолали 5% бар'єр і перемогли в одномандатних округах, за чинним поки що законом, плюсуються, тоді як в Німеччині первинним є одномандатний округ, і тільки потім—список. Якщо кандидат перемагає на виборах самостійно, то він отримує гарантований мандат, і його викреслюють зі списку партії. Але політична сила, яка набрала, наприклад, 10% підтримки виборців за списками, повинна отримати і 10% мандатів по пропорційній і мажоритарній системі сумарно. Тому вона зв'язна, а не паралельна, як в Україні досі. Партії, таким чином, мотивовані агітувати за свій список і кандидатів в одномандатних округах партій - партнерів.Це виглядає для нас досить екзотично, але сприяє також появі фактичних, а не фіктивних коаліцій на етапі виборів, які переростуть в реальні політичні об'єднання після дня голосування. Втім, ключовою тезою в контексті німецької системи повинен стати принцип справедливого розподілу мандатів, чого не варто чекати зрештою від законопроекту про місцеві вибори 2831-3. Репутація найбагатшої економіки і впливового політичного центру Європи повинна була б настроїти українське суспільство на позитив у відношенні до нової редакції закону. Адже неважко собі уявити реакцію журналістів і громадян, яким би запропоновані зміни подали під російським соусом.

Систему, закладену в законопроекті 2831-3, застосовували, наприклад, на виборах депутатів Законодавчих зборів Санкт - Петербургу в 2007–2011 рр.Якщо звернутися до аналітики російських дослідників, то на Міжнародній конференції "Зміна виборчих систем на федеральних і регіональних виборах" цю систему оцінили так: "В цілому, на думку експертів, нова модель виборів ще більше обмежує можливості участі в політиці громадян і їх об'єднань, створює додаткові перешкоди на шляху зростання політичної активності громадянина, багато в чому лишай їх стимул до політичний участь. Модель, вибрана законодавцями Санкт, - Петербургу, відбиває і виражає пануючі настрої і інтереси правлячої еліти, прагнучої максимально зміцнити своє панування і зробити процес виборів в представницькі органи влади максимально керованим і передбачуваним".

Олімпіади на різних планетах

Принцип рівності кандидатів і партій у виборчому процесі—один із засадничих міжнародних стандартів, закріплений в Кодексі належних практик організації виборів Венеціанської комісії. Учасники кампанії повинні отримати тотожні стартові можливості для внутрівидової боротьби, в результаті якої, за умови відсутності незаконного втручання, мандат отримає найсильніший гравець. За новим законом про місцеві вибори переможець визначатиметься на одних Олімпійських іграх, але в різних видах спорту. Нам доведеться порівняти особистий результат сухопутного кросу спринтера і результати запливу плавця на довгу дистанцію. Абсурдно звучить для спорту, але чому - те природно позиціонується для виборів.

У сільських і селищних радах, в які і далі обиратимуть депутатів по одномандатній мажоритарній системі відносної більшості (один тур), ніяких змін не станеться. Зате вибори в ради обласного, районного і міського рівня істотно видозміняться. Вибори міських голів по мажоритарній системі абсолютної більшості (два тури)—єдиний пункт попередніх політичних домовленостей, який поки що вдалося виконати для великих міст, незважаючи на корпоративні інтереси окремих партій і їх гравців.

Система виборів в усі ради, окрім сільських і селищних, буде, на перший погляд, досить екзотичною. У єдиному багатомандатному міському, районному або обласному окрузі тільки партії зможуть висунути і зареєструвати список кандидатів. Цей перелік прізвищ звучатиме в публічному просторі, але голосування за нього виборця безпосередньо не буде.Місто, область або район ділитимуться на таку кількість територіальних округів, скільки мандатів розігруватиметься на виборах. Наприклад, якщо рада великого міста налічуватиме 100 депутатів, то, теоретично, в такій общині будуть сформовано 97 округів (100 мінус 3 округи). Фракція В "Батьківщина" змогла переконати коаліцію в необхідності ввести жорстку, або захищену, частина списку партії, яка не мінятиметься, незалежно від особистого результату кандидата. Таким чином, малі партії матимуть результати виборів у фактично закритих списках. Кількість таких гарантованих місць залежить від величини общини. Так що в єдиному багатомандатному окрузі (місті, районі, області), де кількість виборців не дотягує до 50 тис., гарантоване місце матиме лише один кандидат; у окрузі з кількістю виборців до 100 тис.—2 місця; більше 100 тис.—3.Таким чином, російський аналог практично повністю відтворений і засвоєний. Тому територіальні округи утворюватимуться по кількості розігруваних мандатів мінус гарантовані місця.

За кожним з територіальних округів може бути зареєстровано однією партією від 0 до 1 кандидата, який вестиме кампанію як традиційний мажоритарник. Він агітуватиме виборців персонально за себе, різними способами працювати над збільшенням явки, а громадяни на руки отримають традиційний для мажоритарки бюлетень: назва партії—ім'я—квадратик для голосування. Якщо політична сила не висунула в територіальному окрузі нікого, то виборець голосує тільки за партію. Втім, на етапі встановлення результатів уся показова простота і локальність кампанії з майже мажоритарної перетворюється на чисту пропорційну.Якщо партія "А" набирає 20% голосів виборців з 100 мандатів, що розігрувалися, тоді ця політична сила повинна була б отримати кожного 5 - й мандат в новообраній раді. Але може так статися, що у рамках 97 територіальних округів перемогли не 17 (20 мінус 3 гарантовані місця), а 25 кандидатів від партії, і саме вони отримали найбільшу підтримку виборців. Партія "А" у багатомандатному окрузі заробила в цілому на 20 місць. Тому територіальна виборча комісія, якщо приводити для прикладу дуже спрощений алгоритм дій, візьме усі результати виборів для партії "А", виставить особистий результат кандидатів від цієї партії в рейтинг від 3 - го місця (від захищених), і тоді перші 20 чоловік отримають мандати на остаточному етапі. Тобто буде збережена пропорція відсотка отриманої електоральної підтримки і кількості мандатів, які забере собі партія.Також ЦВК заздалегідь встановить вирівнюючий коефіцієнт, який враховуватиметься при рейтинговании. Оскільки нарізка територіальних округів в межах єдиного багатомандатного може бути досить різною в частині кількості виборців, що мешкають в окрузі, то результати голосування в абсолютних цифрах для 30 тис. з 60 тис. територіальних округів без коректив не можуть встановлюватися. Інакше завжди перемагатиме кандидат, який балотувався у більшому окрузі.

Але найважливіше те, що, незважаючи на принцип рівних умов для кандидата, результати виборів визначатимуться порівнянням результатів в різних округах, в яких голосували різні виборці за різних кандидатів, в умовах абсолютно різної, з точки зору конкурентності і насиченості, політичної боротьби. Саме це і є порівнянням результатів забігу і запливу спортсменів на одних Олімпійських іграх.

Ще одно важливий наслідок введення системи у такому вигляді—перепредставительство і недопредставительство окремих територій. Відповідно, на виборах в районні і обласні ради в деяких округах буде обрано по декілька депутатів, а в деяких—може, і нікого. Ця норма є порушенням Конституції і принципу загального представництва інтересів територіальних громад. Приблизне моделювання результатів виборів на прикладі Харківської обласної ради підтвердило, що тільки в 45% територіальних округів переможе той, хто набере найбільшу індивідуальну підтримку, жодного мандату не виграють в 18,8% територіальних округів, два і більше депутатів отримають громади і округи в 16,3% випадків, а одним депутатом будуть представлені 65% округ.

За ситуації, коли мандат отримає не лідер гонки в територіальному окрузі, а кандидат від партії "Б", який зайняв 2 - е, 3 - е, 4 - е місце, довіра до результатів виборів буде підірвана. При необхідності обурити суспільство виявиться нескладно, чим свідомо займатимуться невдоволені групи політичного і фінансового впливу.

Замість укладення

Якби політики чесно запропонували суспільству пропорційну систему з відкритими списками, зона комфорту була б на деякий період часу втрачена для усіх. Втім, ціна за дискомфорт досить прийнятна, а саме: часткове подолання політичної корупції під час виборів, збільшення впливу громадянина на партії і результати волевиявлення через впровадження персональної преференції, а також початок партійного розвитку через конкуренцію усередині політичних партій.Як свідчить світова практика, відчутний результат введення чесніших і конкурентних систем можна оцінити через один цикл виборів. Втім, щоб політики перейшли від популізму і гібридів до державних рішень і моделей поведінки, їм треба стати елітою. Не у саркастичному значенні з вуст другого президента незалежної України, а в класичному розумінні. Елітою ж є діячі, які мають вплив і уміють поступитися власними інтересами заради громадських. Критичної маси таких політиків поки що не набирається.

Це не означає, що тема виборів і реформи закрита. Зовсім немає. Суспільству просто потрібно не піддаватися навіюванням і бути більше інформованим. Ефект плацебо з виборчими реформами не працює, як і не має тривалих результатів в медицині. Восени—вибори, які дадуть репрезентативну оцінку змінам і поставлять нас перед фактом :реформа не відбулася, тому доведеться докласти ще більше зусиль, щоб політики стали елітою, в непопсовому значенні цього слова.

Ольга Айвазовская "Дзеркало тижня"