Симулякр

Паризький саміт "нормандської четвірки" позначив ряд цікавих тенденцій, що заслуговують на увагу і вимагають аналізу. І що дозволяють прогнозувати сценарії розвитку мінського переговорного процесу.

У столиці Франції глави держав освятили частину домовленостей, досягнутих раніше на берлінському зльоті міністрів закордонних справ чотирьох держав. У черговий раз продемонстрували різницю в підходах до трактуванняМінських угод(МС). Благословили Трибічну контактну групу (ТКГ) на пошук подальших шляхів реалізації мінського плану, попутно висловивши свої зауваження і побажання до вже напрацьованих нею підходів. Жодне з ключових протиріч здолано не було. Так, власне, ніхто цього від паризької зустрічі і не чекав.Як і не планувалося на ній обговорення кримського питання або долі санкцій відносно Росії.

Коротко нагадаємо про цілі сторін, що переговорюються.

Німеччина. Зацікавлена в тому, щоб конфлікт в Україні був заморожений якнайшвидше і з мінімальними втратами. Німецькому канцлерові не потрібна гаряча точка на межі ЄС. Вона зацікавлена в створенні умов, що дозволяють якщо не відмінити, то хоч би ослабити санкції відносно Росії. Лідер ФРН вважає себе відповідальним не лише за долю своєї країни, але і за долю усього Європейського Союзу. А тому припинення активних бойових дій на території держави, межуючої з ЄС і пожвавлення економіки Союзу шляхом відновлення повноцінної торгівлі з РФ—її прямий інтерес. Реалізація Мінських угод відкриває шлях до досягнення цих цілей. Вже мало хто пам'ятає, що первинним приводом для введення санкцій була окупація Криму.Сьогодні ключовою умовою зняття обмежень відносно Росії в західних столицях називають виконання Мінських угод. Крім того, успіх мінського плану означає формальне перетворення конфлікту в Донбасі з міжнародної проблеми у внутрішню. І у Берліні, і в інших європейських столицях можуть дозволити собі відсунути теку з написом "Україна" на край столу—у них зараз багато інших проблем. Приватна історія: з - за історії з біженцями у фрау Меркель подупал рейтинг, і німецька преса допускає: канцлер може розраховувати, що миротворчі зусилля в Україні допоможуть їй частково відновити свій авторитет.

Франція.Мотиви, у більшості своїй, ті ж, що і у сусідів. Але з недавніх пір Париж демонструє велику активність. Як розповідали дипломати, Олланда стало зачіпати, що його сприймають, як деякий придаток Меркель.Франція добилася призначення на ключову посаду в ТКГ свого дипломата Пьера Мореля. Активізувався глава МЗС Лоран Фабиус. Більш охоче став коментувати хід переговорів сам Олланд. Крім того, деякі учасники процесу стали помічати, що в ході обговорень французька сторона все частіше намагається робити люб'язності стороні російській. Яке - хто пов'язує це з бажанням Парижу пом'якшити образу Москви за непоставлені "Містралі", але це—версія, не більше.

Росія. З одного боку, прагне добитися зняття або, спершу, пом'якшення, санкцій. З іншою—не має наміру відмовлятися від контролю над окупованими територіями Донбасу. Повне виконання МС, зрозуміло, в її планах не значиться. Тому що домовленості, нагадаємо, припускають відновлення Україною повного контролю над державним кордоном, виведення військової техніки і роззброєння усіх незаконних формувань.Москва не проти, щоб гаряча точка перетворилася на ту, що притухнула, щоб мати можливість знову підпалити гніт, коли це знадобиться. Путін домагатиметься збереження повного впливу на бунтівні території. Але при цьому хоче, щоб Україна легалізувала тамтешню владу шляхоммісцевих виборів під егідою Києва, впровадження закону "про особливості" івнесення відповідних змін до Конституції, та ще звалила на себе фінансове забезпечення де - факто непідконтрольного регіону. А ще Москва бажає, щоб "особливості самоврядування" в "окремих районах Донецької і Луганської областей" (ОРДЛО) були як можна масштабніші, а грошове забезпечення ОРДЛО здійснювалося за рахунок захищених статей українського бюджету. Тому Путін готовий демонструватиформальневиконаннячастиниМС.

Він має намір дотримуватися мінського плану настільки, наскільки це дозволить позбавитися від тягаря санкцій, одночасно зберігаючи свій контроль над ОРДЛО і продовжуючи політику руйнування України зсередини. Важлива деталь: на відміну від інших учасників переговорного процесу, Кремль, в принципі, влаштовує як продовження "мінського процесу", так і його зрив. Але за однієї умови: Росія не повинна виглядати винуватицею зриву. В цьому випадку про зняття санкцій, швидше за все, доведеться забути. На - скільки Москві вдається подібна політика, поговоримо нижче.

Україна.У Києві прекрасно обізнані про наміри інших сторін. У Києві прекрасно розуміють, щоповномасштабне виконання Мінських угоднеможливо. Принаймні, в осяжному майбутньому.Ніхто нам контроль над межею в найближчому часі не віддасть.Петро Порошенко (що б він не говорив на публіку) не вірить в швидку реінтеграцію відторгнутих територій, так, швидше за все, і не хоче цієї реінтеграції. Його зовсім не тішить перспектива бюджетного фінансування територій, що можуть де, - юрі повернути собі статус українських, але таких, що при цьому залишаються де - факто непідконтрольними. Йому не потрібні ніякі місцеві вибори в ОРДЛО. Але ще менше йому треба відновлення активних бойових дій. Він цілком природно боїться продовження повномасштабної війни точно так, як і боїться втратити союзника в особі Заходу. Що робить політичне заступництво, фінансову допомогу і дипломатичну підтримку. Ціна усього цього—продовження участі в "переговорних іграх". Як і Путіна, Порошенка влаштував би розвал мінського процесу. Як і Путін, він зацікавлений в тому, щобипереговори зірвалися не з його вини. Але можливостей для маневру у Києва менше, ніж у Москви.Військові поразки під Иловайском, а потім і під Дебальцево, очевидно ослабили волю української сторони, зумовивши згоду з умовами, які із самого початку виглядали пастками. Вибиратися з них з кожним днем все важче. Принцип "зараз підпишемо, потім—врегулюємо", яким Петро Олексійович (наскільки можна судити) досить часто користувався, не спрацьовує.

Переговори у Берліні, а потім і в Парижі зайвий раз це підтвердили. Ситуація для української сторони зовсім не безнадійна, але досить погана.

Розпочнемо з рухів тіла Росії, які заслуговують на особливу увагу. Її позиція зручна, оскільки будучи реальним учасником конфлікту, формально вона виступає в ролі посередника, мало не миротворця. Де - юрі її військ на території України немає, хоча їх наявність ні для кого не є секретом.Свого часу Кремль без особливих зусиль добився, щобиу мінських угодах фігурувало не точне визначення "частини і підрозділу збройних сил Російської Федерації, а розмите визначення "іноземні озброєні формування". Згідно з буквою МС, Москва не зобов'язана виводити свої війська з території Донбасу, тому що офіційно їх там немає. Але оскільки усім сторонам, що переговорюються, відомо, що вони там є, Кремль продемонстрував Заходу готовність йти назустріч.

За різними даними, чисельність російського угрупування безпосередньо в Донбасі досягала 8–9 тис. чол. Проте за останній час, за нашими відомостями, Росія відвела частину своїх підрозділів за кордон. Як стверджують наші джерела, здійснюється перегрупування, проходить планова ротація, протекількість тих, хто виходить з території України, перевищує кількість тих, хто заходить в Донбас.Імовірно можна говорити про скорочення угрупування, як мінімум, на тисячу чоловік. Це—просто жест, розрахований на реакцію Заходу, усі ці переміщення що уважно відстежує. І Захід цей жест оцінив.

Як оцінив він зусилля Росії, спрямовані на реальне припинення вогню і відведення озброєнь від лінії зіткнення. Артилерія на передовій не працює, техніка повільно, але вірно відповзає від передової. Як стверджують військові, навіть активність ДРГ в останні дні помітно знизилася. Недавній обстріл позиції поблизу Троїцького—виключення, що лише підкреслює готовність Росії наслідувати прийняті правила. Ні для кого не секрет, що подібна миролюбність—не добра воля сепаратистів, а чітка вказівка Москви. Виконання якого Кремль жорстко контролює.Є відомості, що бойовиків, усупереч відданому наказу, за власною ініціативою, що застосовували артилерію, російські військові карали безжально і оперативно. Росія зараз як ніколи дотримує свій статус угодоздатного партнера. Захід це бачить.

Але Захід бачить і інше. Виводячи з окупованих територій Донбасу частину особового складуРосія не виводить техніку і озброєння. Збільшує кількість спеців, причому, не лише військових. Відкликаючи частину військових, вона засилає менеджерів різного профілю, покликаних здійснювати фактичне керівництво населеними пунктами, районами, підприємствами, організаціями і службами.Масово завозить в ОРДЛО російські підручники і російські рублі.Про наказу Кремля роззброюють і розгонять дикі, непідконтрольні банди, а усіх боєздатних зганяють в так звані армійські корпуси.Оснащені російським озброєнням, навчані російськими інструкторами і очолювані російськими командирами.Росія не збирається йти з Донбасу, вона готується грати вдолгую.

Захід не може цього не бачити. Відкритим залишається питання—чи готовий він це помічати?Не треба ілюзій—Захід не заклопотаний установленням миру на Донбасі. Він хоче позбавитися від зайвих головних болів. Одна їх яких—європейські втрати від введення санкцій. Ні, Захід зовсім не проти ослабити Росію. Ні, він не дозволить їй відверто нахабніти. Але і дратувати її він не занадто хоче. І заганяти Москву в кут теж—хто знає, що прийде в голову Путіну, якщо йому буде нічого втрачати? А якщо Кремль позначить деяку слухняність—ну ось, дивитеся, не стріляємо, відводимо, виходимо, рухаємося в руслі "Мінська", демонструємо готовність до компромісів—чом би не піти йому назустріч? І зняти санкції.З обіцянкою відновити, якщо що.

Перенесення фейковых місцевих виборів в ОРДЛО, який так радісно прокоментували в європейських столицях, і який Київ поспішив назвати ледве чи своєю перемогою, не більше ніж путінський тактичний прийом. Така собі двухходовка, як в анекдоті—"Купи козу. Продай козу. Відчуй різницю". У цій історії хазяїн Кремля у черговий раз показав, що саме він, а не які - те захарченко і теслярські контролює ситуацію в ОРДЛО, і що він відкритий для дискусії…

Перш ніж перейти до оцінки позиції української сторони (і торкнутися планів інших безпосередніх і закулісних учасників процесу), двома словами зупинимося на самому Паризькому саміті (ПС). Його підсумки досить детально описувалися і дуже активно коментувалися. Притягнемо увагу до головного, на наш погляд.

Як ми вже говорили, Париж не забезпечив переговорному процесу прориву, але дещо конкретизував правила гри.

Перше. ПС підтвердив виведення, до якого пришли декількома тижнями раніше у Берліні—продовження мінського переговорного процесу можливе. І можливо воно лише у разі створення взаємоприйнятних умов для проведення місцевих виборів в ОРДЛО.

Друге.ПС узаконив прийняте у Берліні рішення про те, що механізмом формування цих умов повинен статиспеціальний законпро вибори в ОРДЛО.А інструментом створення закону—горезвісний"план Мореля", про якому ZN.UA детально писало два тижні тому. (Гучні крики, що вибори на неконтрольованій території обов'язково пройдуть за єдиним для усієї України законом, в Києві тут же замовкли).

Третє.ПС схвалив можливість перенесення терміну виконання Мінських угод, що обговорювалася у Берліні, наступного року (За декілька днів до того Петро Порошенко заявляв про категоричне неприйняття подібного кроку).

Четверте. ПС визначив, що місцеві вибори в ОРДЛО повинні пройти через 80 днів після прийняття Радой спеціального закону.

П'яте. ПС благословив режим подальшого відведення озброєнь від лінії розмежування, раніше розроблений і погоджений ТКГ. Підтвердивши, що функції верифікації покладені на ОБСЄ.

Усе інше було обміном думками, а найчастіше—вже звичною сутичкою різних поглядів.

Короткий підсумок.Всесторони, що переговорюються, знають, що вибори в ОРДЛОне прискорятьдостижениеконечной цілі мінського процесу—повернення українського контролю над відторгнутими територіями.Мета Росії—довести, що ці вибориможливіпри дотриманнімінімальногонабору умов—припиненні вогню, відведенні озброєнь, ухваленні спеціального закону, допуску спостерігачів і медіа. Мета України—довести, що ці виборинеможливібез дотримання більшої кількості умов. Що нереально провести вибори на території, яка нашпигована мінами, бронетехнікою і озброєними людьми. Київ повинен вимагати максимальної демілітаризації Донбасу, розуміючи, що Росія буде проти. І що виконати цю вимогу просто нереально. Хоч би тому, що (навіть за наявності доброї волі) виведення техніки і озброєнь займе місяці, а розмінування—роки, якщо не десятиліття.

При цьому ні Москва, ні Київ не хочуть, щоб вибори зірвалися саме з їх вини.Але Києву добитися свого буде важчий, оскількибОльшую частину дурниць українська сторона зробила в Мінськупогодившись на формулювання, які в Києві читають так, а в Москві—інакше. А думки Берліна і Парижу доки частіше співпадають з думкою Москви. Третейський суддя в цій суперечці—ОБСЄ, оскільки майбутні вибори повинні пройти відповідно до принципів Бюро по Демократичних Інститутах і Правах Людини (БДИПЧ). Їх Москва і Київ знову - таки тлумачать по - різному, а офіційний тлумач ОБСЄ доки відмовчується. "Касації" і "апеляції" розглядатимуть у Берліні і Парижі. Вони доки приглядаються.

Меркель і Олланд в Парижі, наскільки відомо, більше слухали. Переговори були театром двох акторів—Порошенка і Путіна.Причому, як відмітив один з очевидців, створювалося враження, що президент РФ говорив не стільки для присутніх, скільки для віртуального співрозмовника—Барака Обами. Вважаючи США ключовим (хоч і не явним) учасником процесу.

Ще один учасник української делегації після спілкування з американськими дипломатами висловив припущення, що Вашингтон:

а) як і Берлін доки зацікавлений в заморожуванні конфлікту;

б) не втручається в переговори, оскільки хоче дочекатися коли мінські угоди "накриються мідним тазом", щоб активніше включитися в гру;

в) має намір грати вдолгую; а тому, однією рукою подає сигнали про готовність поставити Києву летальну зброю, а іншою рукою (рукою Нуланд) пише горезвісний план Мореля за узгодженням з Москвою.

Два слова про план Мореля.Офіційні представники України (від президента до глави МЗС) заявляли, що "це приватна точка зору", "це ніякий не план" і навіть "ніякого плану Мореля взагалі немає". Після чого, розповідаючи про свої подальші кроки, близько до тексту переказували…план Мореля.

Плану Мореля був переліком проблем, подолання яких робило б місцеві вибори в ОРДЛО можливими, а також гіпотетичними варіантами рішення цих завдань.

Тези Мореля обговорювалися в Парижі, а потім на засіданнях ТКГ в Мінську. Точки зіткнення знаходилися непросто. Короткі підсумки.

Перше.Росія наполягала на тому, щоб вибори в ОРДЛ (принаймні, на основній частині територій) проходили на мажоритарній основі. Київ виступав за змішану систему. Компроміс, наскільки відомо, поки не знайдений.

Друге.Москва виступала за заборону балотуватися на виборах особам, що не мешкали на території ОРДЛ впродовж останнього року. Київ наполягав на відміні цієї дискримінаційної умови. Він вимагав надання тимчасово переміщеним особам (ВПЛ) активного виборчого права (тобто права голосувати) на територіях, контрольованих Києвом. І пасивного виборчого права (права висуватися) особам, що не мешкали на території ОРДЛ в останній рік. Наша позиція, за наявною інформацією, була підтримана Берліном і Парижем.

Але. Ніхто не знає, як організувати голосування для ВПЛ. У місцях компактного проживання фактичних біженців можна організувати виборчі дільниці.Але за кандидатівякого округувони повинні голосувати, якщо приїхали з різних місць?

І ніхто не знає, чи погодиться той, що мешкає нині, скажімо, у Вінниці, але що виграв вибори, наприклад, в Горловці (якщо припустити диво), їхати туди виконувати свої депутатські повноваження.

Третє.Закордонний виборчий округ для ВПЛ в Росії, скажімо, в Ростові - на - Дону. Москва наполягає. Київ категорично проти. Компроміс не знайдений. Захід в роздумах.

Четверте. Роль ЦВК у формуванні місцевих виборчих комісій і контролі над процесом. Але для цього потрібне відновлення реєстру виборців і надання гарантій безпеки. Протилежна сторона до цього доки не готова.

П'яте. Доступ українських ЗМІ. Протилежна сторона пропонує вибірковий підхід, Київ рішуче заперечує.Контраргумент Москви—неможливо забезпечити безпеку кожного журналіста, будь-який ексцес може зірвати процес. Зустрічний аргумент Києва—якщо неможливо забезпечити безпеку, як можна говорити про демократичні вибори? Берлін і Париж висловилися на підтримку нашої позиції.

Шосте.Хто забезпечуватиме безпеку на виборах? Нашу міліцію (поліцію) ніхто туди не пустить, це зрозуміло. Франція запропонувала тимчасово в день виборів запустити деякі норми "закону про особливості", який повинен набрати силу тільки після виборчої кампанії. За цю ідею учепилися росіяни, що вважають, що це дозволить легалізувати так звану "народну міліцію". Київ проти. Берлін і, особливо Париж, настійно рекомендують Києву подумати ще.

Сьоме.Найскладніше. Росія пропонує амністувати усіх автоматично.Україна наполягає на судовому розгляді у кожному окремому випадку. Без вирішення цього питання проведення виборів, швидше за все, неможливе. Невідомо, хто виявиться зговірливішим. Или чию саме незговірливість ОБСЄ і Берлін визнають порушенням мінських домовленостей.

Обговорювалися і так звані "пов'язані" проблеми. Наприклад, обмін полонениками за принципом "усіх на усіх". Але та сторона записує в "полонені" засуджених по вироках судів. У тому числі і за відвертий кримінал.

Зависло питання і про відміну торішніх виборів в "ДНР" і "ЛНР". Київ обгрунтовано вважає ці вибори порушенням духу мінських домовленостей. Москва—ні.

Круг обговорюваних питань багато ширше. Але йдеться ообговоренні частковостей.І заради головного—самого факту поведінки в ОРДЛО місцевих виборів—Кремль готовий буде піти практично на будь-які поступки.

Танки відженуть у бокси, гаубиці сховають в зеленці, бойовики залишать автомати будинку, "відпускники" відсидяться в казармах, "відморожених" на якийсь час кинуть в підвал, найбільш одіозним настійно рекомендують не висуватися.

До речі, поки не йдеться, наприклад, овисновкутехніка і озброєння, тільки овідведенні. А куди, це усе, пробачте, виводити? У Росію? Вона заперечує, що ця техніка її—мовляв, трофейна або кинута в місцях дислокації частин, раніше розквартированих в Донбасі. Та ніхто і не ставить питання про виведення. І про роззброєння незаконних формувань—теж.

Межа.Відповідно до мінських угод, "відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України в усій зоні конфлікту, якеповинно початисяу перший деньпісля місцевих виборіві завершитися післяусеосяжного політичного врегулювання".Це в якому році? І коли в Києві Порошенка говорить, що "повернення контролю повинне відбутися до кінця поточного року", йому аплодують. А коли говорить те ж саме в Парижі, йому пропонують уважно перечитати мінські угоди. Коли український президент стверджує, що "виведення іноземних військ з української території повинне статися негайно, без прив'язки до термінів місцевих виборів", йому з Вашингтону відповідає так цінована їм Викторя Нуланд. Що нагадує, що мінський план мирного врегулювання "припускав три фази". Перша—припинення вогню і відведення озброєнь.Друга—вибори, спецстатус для ОРДЛО, децентралізація. А "третяполягалау повному виведенніозброєннявідновленні межі".

Контроль над межею у виконанні ОБСЄ неможливий в принципі, можливий лишечастковий моніторинг.І те за умови, що місія буде розширена, і їй будуть видані гарантії безпеки.

Міністр закордонних справ Климкин справедливо визнав, що "вибори там, де є присутніми іноземні війська, іноземна техніка, за визначенням неможливі…Як можна проводити вибори, коли по вулицях Донецька їздять танки або ходять люди з автоматами"? Згоден.А якщо іноземні війська вийдуть (припустимо), а залишаться війська, сформовані з місцевого населення, але не українські? А якщо на час виборів танки перестануть їздити, а люди з автоматами перестануть ходити?

Суть від цього, безумовно, не зміниться, але змінаформиможе виявитисядостатнімдля Берліна, Парижу, Вашингтону і ОБСЄ, щоб на якийсь час забути про Україну. І у Заходу, на жаль, покидоситьаргументів, щоб змусити нас провести імітацію виборівні на міліметр що не наближають нас до повернення території, на якій залишатимуться російські танки, російські військові і легалізовані Києвом бандити з майбутньої "народної міліції".

А, означає, треба шукати нові аргументи в тягучих дипломатичних спорах.Київ повинен збудувати залізобетонну переговорну позиціюаргументовано неможливість проведення вільних, демократичних, безпечних виборів, що доводить, в ОРДЛОу нинішніх умовах.Таку, щоб ні у Меркель, ні у Олланда не знайшлося зустрічних контраргументів. Складно, але прийшов час виправляти колишні помилки.

Іншого способу немає. Поки. Для вирішення проблеми Донбасу потрібно інші способи і механізми. Але зараз необхідно зняти з порядку денного саму можливість, по суті, фейковых виборів. Перетворюючих ОРДЛО в друге Придністров'я. З тією різницею, що Молдова свій "Донбас" ніколи не визнавала і з бюджету йому платити ніколи не збиралася.

Вибори - симулякр можуть продовжити перемир'я, але, очевидно, не подарують світу. Київ збереже заступництво Заходу, але остаточно втратить його повагу. Виграє час, і втратить перспективу.

А ще влада ризикує втратити довіру багатьох людей. Тих, хто бився за свою країну. Тих, хто вірив, що скоро повернеться в кинуті будинки. Тих, хто все ще вірить, що Україна до них повернеться.

Сергій Рахманин "Дзеркало тижня"