Рятуючи одну дорогу, врятувати країну

Реформи вимагають не стільки зміни перших осіб і політичних розкладів в парламенті, скільки зміни самої системи роботи держапарату. Якими б переконливими не були декларації влади і їх заклики до якісних змін, їх нормальна реалізація неможлива при діючій системі, в якій процвітають політичний шантаж, схеми і просто байдужість.

Змінити систему ззовні неможливо. Потрібне бажання самого держапарату мінятися, але він чинить опір щосили. Ось і виходить, що у відповідь на запити і прохання ми отримуємо пустушки - відписки, а наші скарги у вищі інстанції спускають тим, на кого ми скаржимося. Біг по кругу триває довгі місяці.Здається, що держава веде з людьми виснажливу гру, розраховуючи, що бюрократія візьме верх і подавить бажання змін. Ширмою з "технократів", "реформ" і "міжнародного досвіду" ми прикриваємо непривабливу адміністративну машину з нашого радянського минулого, що продовжує працювати на благо тих, кому вигідна відсутність якісних змін в країні.

Здавалося б, першочерговість будівництва доріг і розвитку інфраструктури очевидна.Дороги—це економічні артерії, що підтримують життєдіяльність регіонів і країни в цілому. Мова, зокрема, і про трасу держпризначення Н - 11 (загальна протяжність—239,5 км в Дніпропетровській (100,5 км) і Миколаївській (139 км) областях), що роками не бачила нічого, окрім ямкового ремонту, і що давно вимагає капітального оновлення. Її реконструкції довгі роки чекають місцеві жителі і бізнес.Вже зараз українські порти ризикують залишитися без замовлень не тому, що немає засобів на відновлення цієї дороги, а тому що виконавча влада, перш ніж почати який - або проект, шукає для себе можливі вигоди, а не знайшовши, втрачає до нього інтерес.

Миколаївська область—один з "лідерів" в країні по кількості зруйнованих доріг. Але при розподілі держфінансування на ремонт доріг область отримала лише 100 млн грн, або в рази менше, ніж сусідні Дніпропетровська (396 млн), Кіровоградська (226 млн), Одеська (218 млн), Херсонська (219 млн) області. І не йдеться про дороги усієї області, а тільки про Н - 11. Для розуміння порядку цифр : в середньому за останнє п'ятиріччя область витрачала на дороги 10–15% від потреби (що становить 3 млрд на 2016 р.). Велика частина коштів, що виділяються, йде традиційно на поточний (читай—ямковий) ремонт.Оскільки проблемі недостатнього фінансування не перший десяток років, з кожним роком ситуація посилюється—стан доріг погіршується, витрати на їх зміст ростуть.

Автодорогу Н - 11 з - за її жахливого стану закривали не одного разу, причому як облавтодор з - за загроз безпеки учасників руху, так і місцеві жителі в спробі притягнути до проблеми громадську увагу.

Спроби вирішити це локальне питання розкрили глобальні проблеми в державі і повне небажання існуючої системи держуправління мінятися.

У червні 2015 - го у відповідь на звернення місцевих жителів мною був ініційований експеримент—відновити дорогу за рахунок у тому числі добровільних внесків від аграріїв області, перевізників, стивидорных компаній, Адміністрації морських портів України і залізниці. Почин безпрецедентний. Цей проект міг би стати реальним прикладом ефективного партнерства держави і бізнесу.Зокрема, залізниця готова була надати близько 100 млн грн на придбання сучасних вагових комплексів, а АМПУ—виділити на відновлення дороги близько 300 млн грн з власного невитраченого прибутку. Уся необхідна для реалізації проекту документація була розроблена і затверджена на рівні як Кабміну, так і міста і області. Ідея полягала в тому, щоб відкрити дочірнє підприємство при Мининфраструктуры, прозоре і відкрите, з рахунком і декількома співробітниками. Кошти на будівництво збиралися б із цього приводу, а звіт про їх витрачання був би публічним. Ніяких додаткових джерел фінансування не було потрібне, його готові були внести зацікавлені сторони. Але все уперлося в незацікавленість губернатора цей проект реалізувати. Можливо, в області чекали яких - або вказівок згори. Очевидно, їм була потрібна підтримка на рівні президента, просто ініціативи виявилося недостатньо.І вийшло, що є організації, готові вкласти свої кошти в державу, а держава чинить опір.

Ось він криза влади—людей, здатних підтримати ініціативу, на місцях практично немає. Мало і тих, хто готовий боротися за свій регіон. Миколаїв не лише отримав менше всього засобів на ремонт доріг при найгіршому їх стані. Область не увійшла і в урядовий експеримент, що припускає відновлення обласних доріг за рахунок митних зборів. Наприклад, тільки в лютому ц.р. Миколаївська митниця перевиконала план на 120 млн грн, тобто 60 млн (50% від перевиконання) могли б піти на ремонт доріг. Але регіон своє право на участь в програмі не відстояв. Увы, Києву все ще вигідні місцеві чиновники, готові виконувати доручення, нічого не вимагаючи натомість.

Мною зареєстрований законопроект, що припускає включення Миколаївської області в цей проект ще в грудні минулого року.Я звертався до президента з проханням внести аналогічний проект, що гарантувало б прийняття парламентом позитивного рішення з цього питання. Результатів доки немає. На жаль, безрезультатними доки залишаються і інші мої спроби добитися фінансування ремонту Н - 11.

З червня 2015 - го я систематично направляю депутатські запити президентові, прем'єр - міністрові, Мининфраструктуры, Укравтодору, облавтодору, місцевій владі. Проводжу зустрічі з чиновниками. Безрезультатно. Все закінчується обіцянками. Стандартна практика спускати звернення вниз теж нікуди не поділася, а відповіді чиновників часом виглядають знущанням.

У липні на моє депутатське звернення з проханням повідомити, чи планується відновлення дороги Н - 11 в 2015 р. (№VIII-328417в), Мининфраструктуры відповіло, що дорога вимагає капітального ремонту, проте на 2015 р. було виділено лише 8 млн грн на ліквідацію ямочности.Через два місяці на повторне звернення (№VIII-328532в) з проханням про невідкладний капітальний ремонт дороги Н - 11 отримав відповідь, що Міністерство повністю підтримує необхідність капітального ремонту, але недофінансування галузі дозволяє провести тільки ямковий ремонт. Через тиждень я направив в Мининфраструктуры звернення (№VIII-328558в) включити дорогу Н - 11 в перелік об'єктів, які вимагають невідкладної реконструкції за рахунок засобів Всесвітнього банку. Мені відповіли, що мої "пропозиції будуть враховані".

Бачачи, що діалогу з Мининфраструктуры немає, я звернувся безпосередньо до президента (№VIII-328571-1в), щоб той посприяв у виділенні засобів на дорогу Н - 11. Відповідь знову прийшла від Мининфраструктуры, яке у черговий раз послалося на недолік засобів.Але цього разу запропонувало профінансувати будівництво за рахунок залишку кредитних коштів, залучених Укравтодором в попередні роки (3,6 млрд грн).

Через два місяці я звернувся вже до Міністерства фінансів (№VIII-328639в) з проханням про виділення вказаних засобів Укравтодору на ремонт Н - 11. У відповідь мені порадили звернутися в Мининфраструктуры і сам Укравтодор з проханням про включення дороги в перелік об'єктів, які фінансуватимуться з цих засобів, стверджуваний, до речі, Кабміном. Необхідне звернення (№VIII-328643и) і в Мининфраструктуры, і в Укравтодор було спрямовано. Перші відповіли, що "тісно співпрацюють з Мінфіном відносно збільшення фінансування дорожньої галузі в 2016 г". Другі—що, "враховуючи обмежений рівень фінансування дорожньої галузі, ремонт дороги може бути профінансований із залишку кредитних коштів".

Вже після мого звернення до прем'єр - міністра (№VIII-328656в) Мининфраструктуры повідомило, що "працює над використанням в 2016 р. залишку кредитних коштів, залучених Укравтодором в попередні роки". І при формуванні виробничої програми на 2016 р. "врахує пропозиції". Про те, як їх врахували, ми знаємо—100 млн грн на ямковий ремонт дороги і ні гривнею більше (розпорядження КМУ від 16 березня 2016 р. №176).

Здавалося б, джерела засобів знайдені, усі учасники процесу домовилися, згода усіх відомств є і постанова уряду готова, але прем'єр його не підписує.Що це як не політичний шантаж? Чому в правовому полі вирішити питання не можна і обов'язково треба "йти на уклін" до вищого керівництва, щоб вислухати їх "умови" виділення засобів? Ця система існує роками і не міняється, якщо ти хочеш що - те отримати, або забезпеч електоральну лояльність, або участь "своїх" підрядників в процесі. Інакше питання не рухається, і система так працює незалежно від того, хто сидить в прем'єрському кріслі.

У жовтні 2015 - го в ході робочої поїздки президента України по Миколаївській області питання ремонту Н - 11 теж обговорювався. В результаті після візиту глави держави губернатор повідомив місцеві ЗМІ, що 21 жовтня урядом буде прийнято рішення про виділення на ремонт автодороги Н - 11 52 млн грн По суті, місцеві чиновники отримали пряму президентську вказівку. Що вони зробили для його виконання? Віз і нині там.

Використавши усі наявні у мене як у народного обранця важелі, я вирішив скористатися ще одним—створив петицію на сайті президента. Усі умови були виконані, петиція зібрала 26 тис. підписів. Не виключаю, що президент ні петиції, ні присланої мені відповіді не бачив, проте питання передали на розгляд все тим же Мининфраструктуры і Миколаївською ОГА, прямо вказавши тих, хто несе відповідальність за його рішення. Чи прислухаються вони до глави держави, якщо до цього були глухі до прохань громадськості? Невже президент особисто повинен очолити процес?

***

Чи зміниться ситуація після чергової ротації Кабінету міністрів? Дуже сумніваюся. Сама система, що очевидно з мого багатомісячного листування з відомствами, побудована так, щоб не працювати нормально. Тобто міняти треба, передусім, систему, грунтовану на політичних домовленостях і шантажі.Зараз будь-яке рішення залежить не від доцільності, а від наближених до влади, які мають свої вигоди в діючих схемах і недоторканні зважаючи на політичні домовленості. При такій системі будь-який прем'єр буде скутий в ухваленні рішень "договорняками" різного роду.

Окрім вже згаданих джерел фінансування, є і інші варіанти. Наприклад, чистий прибуток АМПУ в 2014 р. склав понад 1,5 млрд грн, а в 2015 - м—більше 3,8 млрд. Вказані засоби знаходяться на рахунках АМПУ, і оскільки у адміністрації немає проектів, які можна було б фінансувати за ці засоби, їх частина могла б бути використана для ремонту автодороги Н - 11, і не лише її. Ще одним джерелом фінансування ремонту дороги може бути Резервний фонд держбюджету.

Проте ці джерела, як і вищеописані, чиновниками навіть не розглядаються. Адже вони не несуть особистої вигоди можновладцем.Їх влаштовує замкнутий круг, в якому дороги не реконструюють, а латають. Роблять це неякісно, виправдовуючи використання дешевих матеріалів браком коштів. У результаті одні і ті ж ділянки ремонтуються мінімум раз на півроку, забезпечуючи стабільною роботою "своїх" же підрядників.

При такій системі нікого не цікавить втрачена вигода держави, що втрачає і дороги, і час. Кошти на ремонт виділяються постійно, але вони розмиваються між "своїми" компаніями, а результату ми не бачимо. Стан доріг погіршується з кожним роком. І оскільки воно безпосередньо впливає і на транспортні витрати українських виробників, і на статус України як транзитної держави, і на рентабельність роботи наших портів, втрачає і економіка в цілому.Чому під час кризи держава не робить для пожвавлення економіки хоч би те, що може—не оновлює інфраструктуру? Адже це основа діяльності будь-якого підприємства, це додаткові робочі місця, це пожвавлення регіональних економік. Але ні, дії влади сконцентровані лише на створенні привабливої PR - картинки і розмовах про майбутні реформи, які давно слід було б почати, причому з самого держапарату.

Андрій Вадатурский "Дзеркало тижня"