Олексій Вадатурский : міфи і реальність

Попереднє оповідання про компанію "Нибулон" і її хазяїна мільярдерові Олексії Вадатурском викликало дещо дивну реакцію у читачів, що залишили свої коментарі.

Їх було не так багато, як прочитань статті в Інтернеті, але лють, з якою друкувалися відгуки, прямо таки вражала.

Втім, цікаві зауваження також мали місце бути. Приміром, один з коментарів звинуватив автора в упередженості: чому не освітлюється діяльність іноземних зернотрейдерів, а вчепилися в нашого доморослого нещасного Вадатурского.

Та тільки тому, що іноземні зернотрейдери при усій їх акулячій суті, звикли вести свій бізнес відповідно до міжнародних стандартів, працюючи так, як дозволяють закони країни, в якій ведеш свій бізнес. Не більше і не менше.

Тому, і претензій до них, за великим рахунком, ніяких: можна було, не фінансуючи село знімати надприбутки - вони і знімали. Завтра зміниться законодавче поле і трейдери, оком не моргнувши, перебудують свою роботу. Или, якщо порахують, що їм це невигідно - підуть з ринку і згорнуть українську програму.

Вадатурский працює зовсім інакше. І в цьому - секрет його успіху. А як по іншому, друзі, можна в кризові роки збільшити свій стан з 110 мільйонів доларів в 2007, здається, року, до 1,1 мільярдів - в цьому?

Варіанти і пропозиції будуть? Кінчено ж будуть. А доки ви роздумуєте над варіантами, розповім парі історій з останнього часу.Про одну - вже говорилося в першій частині оповідання.

Миколаївський порт. "Миколаївський морський торговий порт" насправді виявився на краю прірви завдяки діяльності Олексія Вадатурского. Причому, діяльності не випадковій. Ні про яку ненавмисність мови взагалі бути не може.

Цю чисто рейдерську схему Вадатурский придумав, розробив і дуже красиво реалізував. Навіть ризикнув грошима. Ризик виправданий і для "Нибулона" мінімальний. Зате прибуток - це чистий джек - піт.

Итак. У жовтні 2008 року ТОВ СП "Нибулон", однозначно володіючи інформацією про те, що безпечне проведення і швартовка до свого причалу суден класу СН - 70 неможливо, на рівні Міністерства транспорту і зв'язку ініціювало проведення днопоглиблювальних робіт на першому коліні каналу акваторії порту Миколи.

У виконання протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 8 липня 2009 року №45 ГП "Миколаївський МТП" прискорив реалізацію проекту, метою якого було забезпечення безпечного проходження суден типу СН - 70 по першому коліну каналу порту Миколи. Ця інформація була офіційно надана ТОВ СП "Нибулон".

Замість очікування завершення робіт, "Нибулон" тут же, через агентську компанію звертається до капітана Миколаївського порту із заявкою на проведення судна "PREVENTER". Тип, зрозуміло, СН - 70.

Капітан порту, маючи на руках висновки двох науково - дослідницьких установ, прекрасно розуміючи, що провести судно він не зможе ніяк, запропонував "Нибулону" альтернативні варіант: завантажити судно на рейді або біля причалу ГП "Миколаївський МТП". Причому, обидва варіанти відповідали, як вимогам безпеки судноплавства, так і межам стандартних витрат. Ніякої фантастики в плані ціни і якості.

"Нибулон" цей крок передбачав і відповів категоричною відмовою. З цієї миті починається акумуляція витрат "Нибулона" на "вимушений простій" судна.

Роботи по поглибленню дна були закінчені в строк, і як тільки відновилося судноплавство, що опят же підтверджене виведеннями науково - дослідницьких інститутів і Міністерством транспорту(капітан розумів, з ким має справу і завчасно обкладався паперами), судно "PREVENTER" було проведене до терміналу ТОВ СП "Нибулон".

На усю цю днопоглиблювальну роботу було витрачено 12 мільйонів гривен державних коштів, але "Нибулон" це не цікавило. Почата кампанія по дискредитації керівництва порту тривала і після того, як конфлікт, здавалося б, був вичерпаний. Хоча цю ситуацію і конфліктом назвати можна з великою натяжкою.

Наскільки "Нибулону" треба було це днопоглиблення, ви можете порахувати самостійно, знаючи, що за увесь цей період "Нибулон" лише двічі використав можливість проведення до терміналу високогабаритних суден типу СН - 70.

Втім, повернемося до проблеми. Вадатурский, використовуючи свої зв'язки на рівні уряду, організував ряд звернень в Антимонопольний комітет України. АМКУ, ігноруючи усі надані портом документи, не зважаючи на правила безпеки мореплавства і вимоги Кодексу торгового мореплавства, 21 вересня 2010 року виносить ухвалу відповідно до якого, ГП "Миколаївський МТП" визнається винним у бездіяльності(!), яка полягає в змісті в неналежному порядку навігаційних габаритів першого коліна каналу акваторії Миколаївського порту, що, у свою чергу, привело до утиску інтересів "Нибулона".Дії капітана порту і Мінтрансу були визнані антиконкурентними і такими, які привели до легітимації порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Спроба оспорити це рішення в Господарському суді міста Києва провалилася 21 лютого 2011 року. Суд також проігнорував усі аргументи, приведені портом. Таким чином, "Нибулон" має право на відшкодування 120 мільйонів гривен намальованих збитків.

Ця сума непідйомна для порту, тому далі все піде за планом Вадатурского: банкрутство, комітет кредиторів на чолі з "Нибулоном", санація і ось : був порт державним, а стане приватним.

Що на це скажуть шановані патріоти Миколаєва, що так люто відстоюють "світле" ім'я Вадатурского? Или у вашу логіку прекрасно укладається подібна поведінка вашого кумира : вкрав, ну і молодець, все одно адже інші вкрали б. Ця логіка - логіка псевдо регіонального патріотизму:він наш, хоч і рейдер, і акула страшна, але наша акула.

Друга історія - про особливості функціонування імперії Вадтурского. Повного уявлення про суть питання вона, мабуть, не дасть, але дозволить хоч би приблизно зрозуміти, за рахунок чого зернотрейдер, що бореться з численними "проблемами" може за 3 кризові(!) роки заробити мільярд доларів.

Річ у тому, що компанія "Нибулон" до останнього часу працювала із зерном дуже специфічно. Їй вдавалося йти від всіляких обов'язкових перевірок. Адміністративний ресурс - велика сила, а разом із Зіркою Героя - творили дива.

Зараз ситуація змінилася і ось, що показали перевірки. Було встановлено, що відвантаження зерна в пункти накопичення не лише проводиться без сертифікатів якості обласних державних інспекцій, але і без присутності відповідних співробітників.

Відповідно до чинного законодавства, термінал і філії є зерновими складами, які мають сертифікат відповідності послуг і повинні відповідати усім вимогам законодавства і Технічного регламенту(Закон України "Про зерно і ринок зерна в Україні", стаття 1, пункти 15,16).

Доречно зауважити, усі дочірні компанії транснаціональних зернотрейдерских корпорацій, працюючі в Україні ці вимоги дотримуються. "Нибулон" - ні.

Зерно, що зберігається, вдумайтеся, не перевіряється навіть на наявність генетично - модифікованих організмів, не говорячи про інші показники. Немає контролю, що входить і витікаючого, по кількості зерна. Зерно зберігається в загальній купі, без розділення на класи.

Фактично, і контроль, що входить і витікаючий, на складах цієї компанії просто неможливий. Причому, як внутрішній, так і зовнішній - з боку державних структур.При цьому, відбувається постійне протистояння керівників філій компанії з контролюючими державними структурами. І до останнього часу це протистояння завжди завершувалося не на користь держави, а на керівництво обласних хлібних інспекцій здійснювався серйозний адміністративний тиск з Києва.

Тут приведені тільки кричущі факти. А скільки всього "по дрібниці" ще можна розповісти. Так, "Нибулоном" грубо порушуються вимоги відносно складання актів зачисток. Стандартно вони складалися на складах "Нибулона" не після виходу партій зерна, а раз на рік, що є чистим порушенням, що призводить до того, що перевірка і документальне підтвердження кількісного і якісного стану зерна, що зберігається на складі просто неможлива. Звітність завжди передавалася з порушеннями усіх термінів, без яких - або підстав списувалися серйозні об'єми на "природний" спад.

І такого "фактажа" дуже багато. Можна, звичайно ж, що - те списати на низький професійний рівень менеджменту "Нибулона", але це не зовсім відповідає істині. Справа зовсім в іншому. Просто, якщо ви, як Вадатурский, без контролю самі починаєте малювати класність свого зерна, то у вас з'являються феноменальні можливості для гри. Нижчі сорти пшениці ви видаєте за більш високі, кінцевий споживач украй невдоволений, оскільки отримує не те, чого чекав, зате ви отримуєте ще і дутий ПДВ. Подвійний прибуток.

А можна і навпаки грати - в мінімізацію. Тут поле діяльності величезне. Просто, треба мати можливості, які до останнього часу були у Вадатурского.

Сьогодні, коли ведеться цілеспрямована інформаційна кампанія по створенню унікального образу скривдженого зернотрейдера, дуже хочеться, щоб державні контролюючі органи все ж довели свої дії до логічного завершення.І тоді, можливо, український зерновий ринок стане набагато прозоріший і чистіший.

Джерело: Влада.ні